Хроніки Південного

12

Що за «о», думаю я. Раніше було «а», тепер «о». Може, вона так абетку вчить, чи що.

— Згадала?

— А тебе вже випустили з мусарні?

— З якої мусарні?

— Із зеленої, з якої ще.

— Aa…

— А зараз послухай: забудь цей номер і більше сюди не дзвони. Зрозумів? Можеш собі далі по базарах крутитися, але знай, що жодна нормальна дівка з тобою не поведеться. Думаєш, погодуєш снікерсами, і вона захоче з тобою ходити пішки через все місто або до Реківського озера туди-назад? І чекати безкоштовних місць в обшарпаному будинку культури та дивитися, як її подруги заходять попереду неї до залу, а коли майже гасне світло, вона входить останньою з якимось півником у трєніках, в яких навіть у спортзал було б соромно піти.

— А навіщо трєніки у спортзалі…

Не встиг я завершити свою оборонну промову, як у слухавці почулися короткі гудки. Таке відчуття, що це не в телефоні, а хтось лупцює по писку і плює просто в обличчя. Заговорила чувіха врешті-решт! Буде тут мені розповідати про трєніки. А що поганого в тому, щоб іноді задом порухати, трошки пройтися пішки? Очевидно, що не запах хвої і не місяць у небі цікавлять цю курву. Їй головне залізти у тачку і там потрахатися, а потім чавити чувака до останнього. А коли трапиться який-небудь тихий і одружений, то йому хана — вона буде виносити мозок, погрожувати, що про все дізнається його жінка, доки останніх трусів з нього не зніме. Бля, як я не переварюю таких. Як на мене, то кажи, що і як, подобається — не подобається, хочеш — не хочеш, і все. А вони тепер надивилися різних Санта Барбар та Маріанн і всіляких фінтів напридумували. З такою полижешся — і вона від цього завагітніє. З нею все зрозуміло. З цією Мяйле мені вийшло так, як і з курткою Los Angeles Kings, яку моя мама конфіскувала.

Куртка для мене надто дорога, а правду кажучи, не дуже практична — коротка, тонка і скоро забруднюється. Хтось там докладає велетенських зусиль, щоб тільки я не отримав нічого для вигляду нормального пацана — нормального спортивного костюма, куртки, дівки, яка не викликає жодних сумнівів. То що, тепер так і буду жити без дівки, поки не зароблю хорошого бабла. Мов той старий, якому полтергейст порнуху розкидував по цілій кімнаті. Іноді дивишся, живе собі нічого така діваха з яким-небудь бухарем, той лупцює її, гроші з іншими пропиває, а вона все одно з ним. Можливо, слід було її побити? Бувають такі, що вірять: якщо б’є, значить любить. Показав би я їй любов. Усе було б, як у серіалі.

Гаразд, якусь там кількість бабок я можу заробити, але машину я матиму аж через сто років. Яка там машина, якщо в мене правильних трєніків навіть немає.

Щось засмутився я, роздумуючи не так про Мяйле, як про себе. Але як згадую ту куртку Kings, котру мені потім повернули назад і якої всі так прагнули, я дуже скоро забув — зайнявся іншими справами, і вона зовсім вилетіла з голови. Тепер теж потрібно так зробити. Але на танці я більше не піду, бо там зустріну різних придурків, які почнуть розпитувати, де ж та твоя дівка, про яку розповідав… Прийдеться щось вигадувати…

Раптом усвідомив, що мені остогидили шкільні дискотеки. Всі туди збираються, труться об стінку, козиряють своїм гардеробом. Такі там і лахи — лосіни зимою-літом, а на них або джинсова спідниця з рюшами, або якась аж до колін розтягнута полосата футболка. Справу рятує лише широкий ремінь на футболці. А якщо замість футболки светр до колін, то в цьому можна і в театр піти. Тих, що в рюшах, я уникав, бо вони тільки й чекають, коли ламбада почнеться, а ламбаду все ще пускають, і тоді починаються різні дурощі. Дівки сраками вертять, ніби так і треба. Але пацанам так випендрюватися не рівень, та й без жодного толку, бо будеш своїм задом крутити аж за аршин від дупи дівки, зовсім не так, як показують у кліпі ламбади. Краще заздалегідь приглядіти діваху в коротенькій обтягнутій помаранчевій або салатовій спідниці. З такою під час ламбади можна хоч у напівобіймах разом задами повертіти.

Музон грає, але ніхто не танцює, поки не назбирається стільки люду, що практично повний зал. Тоді всередині починається дія — народ вишиковується в ряди і танцює один навпроти іншого. Якщо дві подружки стануть одна поруч з іншою, то так можуть пробазарити весь час, а пацани дриґаються самі по собі. Одного разу я розвернувся і залишив їх самих там балакати. А хто ще не танцює, кружляє колами навколо залу і розглядає тих тьолок, що кучкуються вздовж стіни. Вони ніби й не дивляться у твїй бік. Але перемивають кісточки кожному перехожому. А пацанів теж цілий парад сходиться. Подивишся, а там який-небудь очкарик уже котрий рік поспіль обтирає стінку в тому самому турецькому светрі з написом Boys, ще й в штани його запхнув. Інший ніби на випускному чи весіллі — у червоному піджаку, чорних штанях, лакованих шузах та білих шкарпетках, — так, ніби на торжество прийшов. Хоча лакові шузи, то ще нічого, бували чуваки, які літом приходили в білих шкарпетках і гумових шльопанцях. Вони почувалися мов на гамериканському узбережжі, бо в них шорти кольору електрик з пальмами, а кепка із сіточкою і написом USA California.

Музону теж не вгадаєш — все залежить від настрою діджея. Добре коли пускають нормальні хіти: 2 Unlimited, DJ BoBo, Haddaway, Corona «Rhythm of the Night», Real 2 Real «I like to move it», Culture Beat «Mr. Vain». Але ні, іноді той діджей вирішує показати вишуканий смак або похизуватися своїми крутими касетами і запускає що-небудь типу з крутих хітів, як‑от з тих самих 2 Unlimited «Workoholic». Ось такі мене страшенно дратують. Вважай, всю справу відразу спартачив, бо жодна нормальна дівка під такий музон скакати не буде і повернеться назад до своїх подруг. Я теж не танцював би, не будеш же смикатися як той Янавічюс, що пародіює Джексона. А якщо таке трапиться, то вважай, що з тою дівахою вже все, бо вдруге вона з тим самим пацаном танцювати не піде, хіба би сталося чудо. Тому я ненавиджу таких ослів. Танці — не вечірка меломанів, сюди приходиш діваху підчепити, тому й музон має бути відповідним, щоб хотів і міг танцювати, а не стояти і захоплюватися новими невідомими хітами.

Я теж різну музику розумію, і мені зовсім нічого той MC Hammer, але ти спробуй потанцюй під нього. Арсенал твоїх рухів зовсім не вражає, намагаєшся в ритм одну п’ятку дотягнути до іншої, ще руками помахати, хвилі зробити чи ще щось. Інші виводять у танок дівок і стоять самі, мов дуби. Дівах ковбасить, а той стоїть, чекає, коли зможе її кудись повести, спитати, як її звати і що вона робить у вільний час.

А коли все перекублять, перемішають, починається повний бардак, а насамперед у твоїй голові. У самому кінці запускають старих рокерів-пердунів Скорпіонів з їхнім Wind of Change. Коли це почуєш, то знай, що це — останній шанс, і музика тут не має аніякого значення. Якщо хтось із дівок ще залишився стояти, хапай, і байдуже, з цицьками вона чи без і яка в неї спідничка, бо ламбади вже все одно не буде. Завжди там усе те ж саме і нічого нового. Про все знаєш наперед, що до чого, і все майже таке саме, як і на концерті в нашому домі культури. Задовбало те саме й те саме, і без жодного результату.

Сьогодні не було бажання кружляти колами. А який сенс? Кружляєш, кружляєш, поки якась телиця підпишеться, а тоді викаблучуєшся, як ідіот, чекаєш на мєдляк, щоб її обійняти, притиснутися, відчути її цицьки біля своїх грудей. Це кульмінація всієї дискотеки. Мєдляк тут головний, заради нього всі сюди й збираються. Найкраще, коли слова теж можеш зрозуміти, в яких сказано все, про що ти думаєш, але сказати не наважуєшся:

Здається, що вона мала б зрозуміти, що не SEL’и, а я їй це кажу. Не знаю, чи розуміють, чи ні, але зазвичай реакція дівок буває стриманою. Втім, не будеш заради пари мєдляків іти туди, ризикуючи зустріти ту Мяйле, хоча вона майже ніколи не приходить на танці у шістнадцяту чи чотирнадцяту школу. Але когось все одно зустрінеш. Я бачу, що останнім часом мені щось пороблено, немовбито зробили ляльку і встромлюють голки. Цього вечора я не маю кому і не хочу казати «я твій», а мій внутрішній монолог краще озвучить «Помпа». Коли я вперше їх почув, не повірив, що литовці можуть такі речі робити. А коли дізнався, що вони приїдуть у Шяуляй, здавалося, що марю. Подумав тоді, що з Мяйле туди, мабуть, не піду. Ось тепер можу робити, що забажаю. Мати не хотіла нікуди мене випускати, але я пішов і вийшов через двері.

Не потрібні заборони там, де вони не потрібні. Не будеш зважати на різні заборони просто так. Такі заборони існують лише для того, щоб батькам було спокійніше, а не тому, що може щось погано скінчитися або взагалі є поганим саме по собі. Тут нічого поганого не було. Я ж не починаю їм пояснювати, що не потрібно голосувати на виборах за Бразаускаса. А міг би. Міг би взяти і заспівати ту річ: «Прибігли воїни, розстріляли Бразаускаса…». Але не зараз. Тепер зовсім нема настрою. І на концерт я піду сам. Поки я тут старався щось налагодити з Мяйле, Мінде весь час сидів удома і намагався видобути купку золота. Проте все застрягло, каже, шо не може ніяк отримати одної необхідної речовини. Нехай сидить, може, щось придумає наш алхімік Південного.

Концерт був у залі якоїсь школи на протилежному кінці міста, не в культдомі. Ніколи не чув, щоб у тій школі коли-небудь щось відбувалося. Доведеться купувати квиток… Ясно, що буде коштувати, але байдуже, я міг би витратити все на ту мимру в якомусь кафе, а вона все одно би чекала, поки хтось їй трапиться з баблом, і всі мої інвестиції згоріли б разом з усіма дивідендами… Коли я приперся туди, пригадав, що тут проводиться шкільний конкурс богатирів, і я колись виступав за свою школу і урвав друге місце. Зовсім непогано, зважаючи на те, що я навіть не готувався.

У залі поки що темно, народ потрохи збирається, але всередину ще не пускають. Зустрічаю Вайдаса і ще пару друзяк з тренувань. Теж мені — репери знайшлися. Купили собі реперські джинси-лінари, кепки з широкими козирками натягнули. А я у джинсах Mawin, і єдиним моїм реперським акцентом могла бути футболка з капюшоном, витягнутим поверх шкірянки. Та в будь-якому випадку на репі я більше за них розуміюся. Якось перед одними змаганнями я приніс магнітофон з касетою, бо був фінал турніру, і потрібно було всіх завести. Грали проти латвійців, противні вони були, і жодного разу нам не вдавалося їх перемогти, але кожного разу із‑за несвідомих дурниць. Цього разу треба було зосередитися і нарешті зробити їх. Кажу, давайте я музон перед грою поставлю, якраз буде, щоб завестися. І запустив їм LL Cool J «I’m gonna knock you out». Вистачило декілька секунд, щоб усі розійшлися. Що за гівно нам тут запустив? — кажуть. І як я маю чутися? Самі ж вибрали мене капітаном команди… І як тепер їм пояснювати, що і як треба на майданчику робити? Ясно, що й цього разу просрали змагання латвійцям, і базару бути не могло про інше. Найбільше мені було досадливо не стільки через змагання, скільки через нашу команду. Мені здалися вони тупішими, ніж я вважав. Навіть ті, що ходили з плеєрами по вулицях, начебто вони не можуть без музики жити, і реп для них — сила, навіть ці мене не зрозуміли. Та що там той LL Cool J, вони навіть Snoop Dog не розуміють, а своїм дівкам вони досі «Ласковий май» пускають. Може, я занадто багато від них хочу. Певно, що я й сам жодних слів там не розумію, але ж не у словах тут сенс, головне — інтонація, яка всіх заводить. А «knock you out» — це все зрозуміло, я з того репу трохи вчуся англійської, а коли прийде час, поїду до Англії дивитися змагання, тоді мова буде потрібна.

Усі тремося біля дверей, доки не починається дощ. Тільки тоді нас запускають усередину. За квитки я віддав останні десять літів. По правді, перші й останні, бо тільки сьогодні я поміняв талони на перші справжні гроші — літи. Ну гаразд, думаю, ні грошей, ні дівки, ні своєї банди. «Помпи» теж немає ще. У залі темно, пускають незрозумілий музон, нічого не відбувається. Вайдас пропонує щось тяпнути. Він почувається круто, оскільки трусили всіх з голови до ніг, а йому вдалось пронести з собою. Якраз у той момент я побачив свою однокласницю Христю. «Що ти тут робиш?» Я міг би за нею тягатися цілу перерву, особливо коли після фізкультури вона не переодягалася і залишалася у трєніках. Костюмчик облягав її тіло, не так як в інших, які вдягалися в обвислі з «жатки», хоча такі тепер дуже модні. Якщо вдавалось Христю затиснути десь у куток, щоб полапати, здавалось, що торкаєш не тканину, а її шкіру. Христя була така як треба, вона займалася спортом, її фігурі нічого не бракувало. Однак сьогодні мені хотілося заховатися, бо замість радості я відчував лише сором. Напередодні, наприкінці навчального року ми поїхали з наметами на ночівлю. Наш і ще пару класів. Все йшло по плану, я взяв щось, щоб хильнути, і коли ми вже оформилися як слід, ми з нею вдвох опинились у наметі. Хоча подружка Христі від неї не відходила, часу ще було достатньо і я би щось придумав. По правді, я не знаю чий то був намет, бо я сам приїхав без намету. Усе закінчилось так, що під ранок я прокинувся у тому наметі сам. Сам, без дівок, і ніяк не міг згадати, чим все вночі завершилось. Я нічого не пам’ятав, прокинувся сам-один, а довкола мене було наригано. Той ранок краще й не згадувати, як і не бачити тої Христі. Хоча б до наступного навчального року.

«Помпа» з’являється на сцені, та весь бедлам на цьому не закінчується. Головна солістка Аврора MC, здається, п’яна в дрова, по пацанах не так видно. Можливо, що я й сам добре піддатий. Ясно, що танцювати, як у школі, тут ніхто не буде, але як слід поводитися, не зовсім зрозуміло. Ті, що більш піддаті, намагаються щось повторювати з MTV. Стоїмо, головами махаємо і слідом за всіма репуємо: «Ти не для нього, не для нього, не для нього». Проте все тут дратує: навколо ті псевдорепери з тренувань, голову не залишає думка, що десь тут Христя, а «Помпа», очевидно, лабає під фанеру. Ну все, думаю, задовбали мене — повне безглуздя. Ніби справжні репери, а лабають під фанеру …

«Все, що заробив, все віддаси…» — безперестанку лунало в моїй голові, коли я йшов додому під зливою. Я ніякому босу нічого не віддаю, але складається враження, що хтось забирає в мене все до останньої копійчини. І це просто кумарить. Ось тепер останні копійки я віддав «Помпі». Щось я роблю неправильно. Хтось мене намахує. І здається, що я чогось не можу збагнути. Єдина незіпсована думка залишилась — коли-небудь побачити змагання з Лому. Там не буде жодних театрів, ніякого фальшу, і псевдореперів з опущеними штанцями. Буде справжня річ. Чиста. Та нічого, завтра поїду в село. Там буде багато часу все обдумати.