Коса. Сплетіння долі

Мою роботу завершено.

Я тримаю перуку перед собою.

Ніхто не може збагнути

Того почуття, що переповнює мене.

Ця радість належить тільки мені,

Задоволення від виконаного завдання,

Гордість від якісно зробленої роботи.

Я посміхаюсь, ніби та дитина перед своїм малюнком.

Я думаю про це волосся,

Про те місце, звідки воно прибуло,

Про той шлях, який воно подолало,

І про той, що ще лежить попереду.

На нього чекає довга дорога, я це знаю.

Воно побачить цілий світ,

Якого мені не побачити ніколи,

Бо я сиджу в чотирьох стінах своєї майстерні.

Та менше з тим, його подорож – моя так само.

Я присвячую свою роботу тим жінкам,

Що пов’язані між собою цим волоссям,

Наче величезною сіттю, в якій борсаються їхні душі.

Тим, хто кохає, народжує дітей, сподівається,

Падає та піднімається, тисячі разів,

Хто гнеться, але не згинається.

Мені відома кожна їхня битва,

Мені знайомі всі їхні смутки та радощі.

Кожна з них – то трішки я.

Та я лиш сполучна ниточка,

Нікчемна риска,

Що стоїть

На перехресті їхніх життів,

Ниточка, що пов’язує їх,

Така ж тоненька, як волосинка,

Яку ніхто не помічає.

Завтра я знову візьмуся за роботу.

На мене чекають інші історії.

Інші долі.

Інші сторінки.