Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк

Роман про приязнь

Патроном цієї книги був Гамсун[6]. Роман «Соки землі» справив на неї помітний вплив. Бернгард Келлерман хотів зобразити епопею відбудови і творчої праці, показати, як маленька, але важлива клітина великої, знищеної війною країни затягається шрамами й гоїться. Після епопеї ненависті і знищення, після пекла мук і принижень, крізь які перейшла країна, це мала бути рапсодія незнищенної творчої сили, ідилія кохання й оптимізму.

Існує два види оптимізму. Оптимізм від боягузливості, з примруженням ока, зі спотворенням правди — і оптимізм героїчний, вартість якого вимірюється сумою переможеного, просвітленого песимізму. Оптимізм Келлермана належить до першого виду — це програмний, заздалегідь продуманий оптимізм, що пересіває реальність крізь сито цензури ad usum Delphini. Ми постійно відчуваємо гарантовану безпеку, якою автор огортає своїх героїв. Si duo faciunt idem, non est idem. Гамсун, син щасливого, помилуваного війною народу, який успішно розвивався, мав право на таке безпроблемне, позитивне ставлення до дійсності, до продукції, до системи. У німецького письменника, представника країни, системно збуреної, роздертої між війною, інфляцією, революцією і суспільною боротьбою, така спрощена безпроблемність стосовно тих самих явищ є непростимою тупістю. Ідилія, навіть з елементом удаваного героїзму, в післявоєнній Німеччині мусить виглядати як омана.

Але й на художньому рівні — у змалюванні характерів, ситуацій, перспектив, відкритих углиб життя, книга Келлермана не виходить поза добре відомі шаблони. Первнева, автентична творчість полягає у подоланні схеми, в розширенні її діапазону, включенні в неї нових елементів — ця творча коректура, цей момент рухомості, поки він не застигне в новій, збагаченій фігурі, ці коливання між старою і новою, ще ризикованою формою і є причиною того бадьорого напрямку думки, того відновлення образу світу, якого очікуємо від доброї книги. Келлерман натомість рухається за усталеними схемами, а його роман можна вважати спробою емоційної продуктивності, яка ще ледь зберігається в цих схемах. Треба, однак, визнати, що ця його спроба досить значна. Бо ж існують схеми ситуацій з ніби завжди невичерпною енергією зворушення. До таких належать усі робінзонади, образи бережливої людської праці на лоні природи. За такого типу схемами побудовані події роману «Приязнь».

Книзі Келлермана шкодить постійно відчутна аналогія з Гамсуном, перед чаром якого автор не може встояти, залишаючись далеко позаду цієї глибини і краси. Це особливо прикро позначається на образах любові, яка у Гамсуна завжди повна глибини й поезії, тоді як у Келлермана набуває присмаку ресторанної, несмачної, типово німецької тривіальності. Є, однак, у книзі багато вдалих рис, цікавих і щасливих моментів. До таких належить, зокрема, досконала постать удови Шальке.

Першодрук:

„Wiadomości Literackie” 1936, nr 31 [рецензія на двотомний роман за назвою «Приязнь» німецького письменника, публіциста, автора репортажів Бернгарда Келлермана (1879—1951), перекладений Болеславом Яцеком Фрюлінґом і виданого у книжниці „Atlas” (Львів, 1936)].

Перевидання:

Bruno Schulz 1892—1942…, s. 155.