Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк

Роман про сільського пароха

Шокуюче враження від цієї книги не є заслугою самого лише автора та його письменницької майстерності. Це блискуче вторгнення світла у провалля людського життя та його зв’язки з вічними проблемами, яке виводиться зі старих джерел християнського душезнавства. Що ж нам відомо про цей жахливий інструмент інтроспекції, вироблений поколіннями святих, справжніх мучеників сумління, котрі під тиском трагічних сумнівів, у безстрашних пошуках найвищої істини стояли на межі людської природи? Те, що сьогодні загальноприйняте, що вважається християнською доктриною, ота редукована, пригладжена, компромісна наука — плід пристосування й адаптації Костелу до вимог життя та панівної влади, позбавлена свого трагічного радикалізму, своєї понаджиттєвої нещадності, — чим же вона є, якщо не блідою тінню, хибною карикатурою ідей Учителя? Герой роману має відкриті очі й чутливе серце до будь-яких проявів суспільної несправедливості, до страждань і утиску, всі глибини людського болю відомі йому не тільки з власного досвіду, а і з його розширеної свідомості та знання про людське, яким він володіє завдяки призначенню натхненного сповідника й володаря душ. Ставлення християнської доктрини до земної справедливості — ця дивно двозначна й заплутана вже у словах Євангелія проблема, яка ще більше ускладнюється внаслідок необхідності співжиття Костелу зі світською владою, яка обговорюється у постійно оновлюваних аспектах і глибинно окреслюється, демонструє нам тут свою майже безвихідну заплутаність. Але в очах героя — чистої та вірної душі — справжнім нещастям, суттєвою виразкою є не кривда, не страждання й недоля. Ці справи блякнуть перед грізними небезпеками, які чигають на душу людини, перед вічною боротьбою зі злом, перед драмою, головним сюжетом якої є доля людини.

Бернанос показує нам людське життя, всуціль зорієнтоване на найвищі цілі, поставлене на службу вічності та грізних проблем спасіння. Високе слово «вічність» він розмінює на дрібну монету людської правди, показуючи її, наче у краплині води, кожної окремої миті людського існування.

Складається враження, що ми спостерігаємо за людськими справами в якомусь новому, нечуваному, яскравому світлі, наче мантія фактів, звичайної психології, стимулів і мотивів раптом падає і відкриває зовсім іншу, жахливу фізіономію життя, корінь людської долі, її незвіданий ризик і піднесеність. І це відбувається не тільки з життям героя, який відкриває нам у своєму щоденнику боротьбу і розпач людини, що веде бій за віру, а з життям кожного, кого доля чи випадковість зіштовхнули з цим недооціненим святим. У пронизливому світлі доктрини драматизується й накопичується людське життя, його напруга сягає вічних антиномій.

Треба визнати, що інструмент католицької інтроспекції потрапив тут у добрі руки, знайшов в особі автора гідного продовжувача великих попередників. Натхнення, завзятість і патос Бернаноса відповідають широті теми.

Це книга, яку не можна оцінити пасивним естетичним переживанням. Вона вимагає чогось більшого, вимагає глибшої й дієвішої реакції, цілісної й інтегральної відповіді від усього нашого єства.

Переклад Роґовича — на високому рівні.

Першодрук:

„Wiadomości Literackie” 1937, nr 18 [рецензія на книгу Жоржа Бернаноса (1888—1948) «Щоденник сільського священика», перекладену Вацлавом Роґовичем, опубліковану видавництвом „Rój” (Варшава, 1937)].

Перевидання:

Bruno Schulz, Proza, s. 395—396.