Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк

У майстернях польських письменників і вчених

Моєю найближчою книгою буде збірка з чотирьох оповідань. Тема — як зазвичай — неважлива і складна для викладу. Сам я маю на свій ужиток певне ніщо, яке не говорить власними назвами. Скажімо, тема одного з цих оповідань має запозичену у Йокаї[1] назву «Marsz za porte-épée».

Невідомо, що за такого способу кристалізації змісту назвати темою. Властивою темою, себто остаточною сировиною, яку знаходжу в собі без жодного втручання волі, є певний динамічний стан, цілковито ineffabilis і цілковито несумісний із засобами поезії. Попри те, він має виразно окреслений клімат, який чітко визначає ґатунок змісту, що осідає й нашаровується на ньому. Що більший той безтілесний зв’язок є ineffabilis, то більша його поглинальна здатність, тим виразніша тропіка і тим сильніша спокуса прищепити його на матеріалі, в якому б він реалізувався. Наприклад, першим зародком моїх «Птахів» було якесь мерехтіння шпалер, яке пульсувало в темному полі зору — нічого більше. Це мерехтіння мало, однак, високий потенціал можливих змістів, величезну репрезентативність, споконвічність, претензію на втілення в собі світу. Першим ядром «Весни» був альбом з марками, що випромінював у центрі поля зору, мерехтів нечуваною силою алюзій, атакував зарядом змісту, про який можна було здогадуватися.

Той стан, яким би убогим не був його зміст, дає мені почуття необхідності, повноваження до оповіді, упевненість у легальності всього процесу. Без цього фундаменту я був би кинутий на поталу сумнівам, мав би відчуття омани, випадковості й неавтентичності того, що творю.

Мене тепер спокушають усе невимовніші теми. Парадокс, напруженість між їхньою невимовністю і швидкоплинністю та універсальністю претензії, прагненням до втілення «всього» — це найсильніше творче піднесення.

Коли ці оповідання будуть готові до друку, я ще не знаю. Неспроможність до експлуатації крихт і залишків часу змушує мене відкласти остаточне їх завершення на вакації.

Першодрук:

„Wiadomości Literackie” 1939, nr 17 [текст є відповіддю на анкету часопису: назва є одночасно назвою рубрики, в якій було поміщено цю відповідь].

Перевидання, зокрема:

Bruno Schulz, Republika marzeń…, s. 63—64 (Zapowiedź).