Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк

«Чорні ангели» Моріака

Це дивний парадокс наших часів, що мовби в найменш відповідну мить оживає проблематика, яка понад два століття лежала в забутті — здавалося, переможена й відсунута в тінь тих історичних арсеналів, де спочивають виведені з ладу апарати людської думки, — проблематика католицької філософії.

Виявляється, що майстрів психології й сучасного аналізу, безстрашних переслідувачів людської душі притягує й захоплює та найвища школа самоаналізу, яку створив католицький Костел. Письменники різних мисленнєвих типів, як Кафка, Клодель[8], Джойс, Бернанос[9], своєю творчістю висловлюють гідне уваги переконання, що пошуки психоаналізом певної надструктури, певних рішень глибшого рівня — за намагання вийти поза чисту описовість і твердження — не можуть обійтися без категорій католицької думки.

Роман Моріака виростає із роздумів про таємницю зла, про таємницю гріха. Автор вражений величезним масштабом і широтою засобів, які зло віднаходить у повсякденні людської долі.

Ось перед нами злочинець з Божого допуску, людина, з дитинства призначена для злочину. Для Ґабріеля Ґрадера зло — це звичайна еманація життя. Якась натуральна гравітація, ледь помітний нахил характеру, що несе його до зла з такою самою неминучістю, як вода спадає в ущелину. Сповідаючись за все своє життя парохові у Лійожатс, п’ятидесятилітній Ґрадер вражений своїми, ніби кимось заданими, рішеннями на користь зла, він шкодує про все своє беззмістовне і даремне життя, змарноване в безплідному служінні злочинові й розпусті. Відчуває себе якоюсь безвольною посудиною підлоти, з якої вона розливається світом.

Коли після смерті дружини Адель Ґрадер веде в Парижі розгульне життя, проциндрюючи спадок сина Андре, той виростає на селі під опікою своєї тітки Матильди сильним, дещо обмеженим через свою прямолінійність хлопцем. Матильда кохала колись Ґабріеля. Тепер усю силу свого почуття переносить на Андре — несвідома справжньої природи своїх почуттів, захищає його перед своїм чоловіком, старим Деба, котрий у захланній хтивості радий був би загребти спадок Андре. Ґрадер, який роками мучиться в пазурах шантажистки Аліни, приїздить до сина в Лійожатс з надією, що йому вдасться виманити в нього решту спадку, щоб відкупитися від свого вампіра.

З приїздом Ґрадера пагубний фермент наче проникає в сільську садибу, і цієї грозової осені в тихому помісті починає розвиватися похмура драма. Коли стає зрозумілим, що старий Деба виманив у Андре весь спадок, у Ґабріеля Ґрадера, який справді любить свого сина, зароджується думка про прискорення смерті хворого старого. Він з проникливістю демона відкриває природу почуттів Матильди до Андре, втягує її у свій план, малюючи перспективу її шлюбу з Андре; всі плани руйнує звістка про несподіваний приїзд шантажистки. Проливної осінньої ночі Ґрадер на спорожнілій станції чекає на свою переслідувачку, заводить її на безлюдну стежку і там здійснює свою вимріяну помсту, задушивши її на смерть.

Це вбивство людської потвори заради захисту власного життя, в якому Ґрадер відчуває себе ледь не інструментом у руках Божої справедливості, однак перевершило міру зла, зламало зашкарублість цього природженого злочинця. Моріак опускає завісу над останнім актом драми, над розкаянням злочинця, фіксуючи лише зовнішні факти. Підупалий духом і без сил Ґрадер доповзає до плебанії, де, прийнятий і пригорнений ксьондзом — тим самим, котрого дивний інстинкт вже давно підказував йому прийняти як духовного брата, — помирає, помирає прекрасною смертю, поєднаний з Богом і людьми.

Що за таємний зв’язок може об’єднувати злочинця Ґабріеля Ґрадера зі святим капеланом Форком, яка парадоксальна аналогія може виникати між цими двома душами, який духовний процес ставить їх поруч, у дивній опозиції, на шахівниці вічної гри? Чи одна душа з її жертвою може врятувати іншу від падіння, може компенсувати це падіння на найвищому рівні, чи ці дві душі зважуються на двох шальках терезів, які Бог тримає у Своїх руках? У той час, коли злочинець Ґрадер — людина, яка скотилася на саме дно людських нещасть — здіймається з миром до неба, чистий і невинний ксьондз Форк зазнає тяжкого випробування, мало не втративши віру під тягарем гріхів Ґрадера.

Першодрук:

„Wiadomości Literackie” 1937, nr 19 [рецензія на черговий (див. попередній текст) роман Моріака за назвою «Чорні ангели», перекладений літераторкою, яка приховувалася під криптонімом «H. H.», виданий у видавництві „Rój” (Варшава, 1936)].

Перевидання:

Bruno Schulz, Proza, s. 400—402.