Міжнародне єврейство

XIV. Чи передбачали євреї війну?

Перш ніж приступити до докладного вивчення зв'язку між програмою, викладеною в «Протоколах Сіонських Мудреців», і її здійсненням, наскільки це можна простежити в житті народів, ми розглянемо ті плани, здійснення яких у момент складання Протоколів ще було задачею майбутнього. Потрібно віддати собі ясний звіт у тому, що все те, що в 1896-1905 році було майбутнім, тепер може бути вже минулим, і те, що тоді було планом, тепер вже може бути дійсністю. Згадаємо тільки сказане в Прот. 22: «Я намагався ретельно розкрити таємниці минулого і майбутнього, так само як тих важливих подій найближчого майбутнього, до яких ми йдемо в потоці великих криз». Деякі з цих «важливих подій» вже сталися і вони кидають яскраве світло на питання, яким ми тут займаємося.

Доказовий приклад, що ще свіжий у пам'яті всіх, дала світова війна. Єврейська критика проти цих статей підняла, великий лемент із приводу того, що одна з них була присвячена єврейському питанню в Німеччині, де воно таке гостре. Ця критика намагалася вселити всім помилкову думку, ніби-то ці статті ніщо інше, як хитра німецька післявоєнна пропаганда. У дійсності справа виглядає так, що ряд статей, які повинні були бути присвячені вивченню стану єврейського питання в різних країнах, потрібно було відкласти для того, щоб без затримки ознайомити американців з єврейським питанням у його самому гострому застосуванні. Німеччина ж у даний час займає навряд чи не перше місце, за винятком Сполучених Штатів, серед інших країн, де єврейський вплив всередині і в поза є переважним. Показати це можна було б на великій кількості прикладів, набагато більшому, ніж це мало місце в главі другій. (Приведені там приклади, між іншим, спершу заперечувались єврейськими захисниками, але пізніше були визнані правильними). З тих пір загальний настрій, що створився в Німеччині, зробив те, що більшість євреїв втікли з офіційних посад. Воля німецького народу приклала всі свої сили для того, щоб політичне керування знову перейшло в німецькі руки. Чи звільнилася однак завдяки цьому Німеччина від євреїв? Цього ніяк не можна сказати. Єврейські окопи йшли далі і глибше і не обмежувалися тільки всім безпосередньо видимою публічною владою. Їхній вплив на головні галузі промисловості, на фінанси і на майбутність Німеччини зовсім не став слабкіше, — він усе ще існує непохитно.

Тут ми говоримо про Німеччину в зв'язку з єврейським питанням по особливих мотивах. Як всім відомо, клич про «анексії» вперше пролунав з Німеччини саме в той час, коли вся німецька військова діяльність у цілому і настрій народу знаходилися під єврейським впливом. «Анексії» був клич, що лунав у всьому світі. І от зі Сполучених Штатів, країни, що у той час ніякої участі у війні не приймала, у відповідь роздався контр-клич: «ніяких анексій». Таким шляхом з цього створилося світове питання. Під впливом цього, народи дуже незабаром зовсім забули про потоки крові боїв, про спекулянтів на цій крові і про всі інші жахи і зайнялися лише одним питанням, питанням про «анексії», що власне кажучи, могло виникнути тільки наприкінці війни, а ніяк не при її початку. Питання про кинуте гасло «анексій» стає особливо цікавим, при всій його неясності, для всього світу, якщо знати, хто були ті особи у Німеччині, від яких залежало формулювання цілей війни, і хто в той же самий час були головними порадниками зовнішньої політики в Сполучених Штатах. Цілком ясним стає це питання тільки тоді, коли прочитаєш Протоколи, час походження яких, цілком ймовірно, відноситься до 1896 року, хоча вони і зробилися відомі усьому світу тільки тепер. Що вони були написані не пізніше 1905 року, не підлягає ніякому сумніву.

Другий Протокол має своїм предметом війну. Ось як він починається: «Для наших цілей необхідно, щоб війни, по можливості, не спричиняли збільшення територій. Цим шляхом війни отримують економічне забарвлення, і народи взнають силу нашої переваги по тій допомозі, що ми в цьому питанні зробимо».

Кому між 1896 і 1905 роками могла прийти в голову думка, що нове гасло «без анексій» знайде собі застосування у війнах? Кому-небудь з нас? Якому-небудь державному діячеві? Але нам відомо, що генеральні штаби займалися планами й операціями можливої майбутньої війни. Нам також відомо, що державні люди, що усвідомлювали відповідальність, яка на них лежала, працювали над створенням мислимої рівноваги між різними інтересами, завдяки чому можливість війни робилася мало ймовірною. Хто ж вивів з ладу за допомогою простого гасла «без анексій» всі ці планомірні і завбачливі починання?

На щастя, відповідь на це питання дають самі безперечні єврейські джерела. У газеті «American Jewish News» («Американські Єврейські Новини»), 19 вересня 1919 року на першій сторінці була надрукована стаття під заголовком: «Багато років тому Нордау пророчив декларацію Бальфура. Спогади його друга, Ліппмана Розенталя».

У цій статті м.Розенталь розповідає про те, як на шостому конгресі сіоністів у Базелі (у серпні 1903 р.) виникла серед євреїв гостра розбіжність через зроблений єврейству пропозиції Великобританії прийняти Уганду в східній Африці, як колонію для єврейського заселення. Більшість сіоністів обурювалося на своїх вождів Герцля і Нордау за їхню згоду на британський план. І от, з розповіді Розенталя, на трибуну конгресу зійшов Макс Нордау й у громовій промові розбив доводи супротивників Уганди і довів, що треба вступити в угоду з Британією. Приводжу досить характерне місце з цієї промови єврейського мудреця, Нордау:

«Я хочу розповісти вам про часи майже забуті, про часи, коли європейські держави вирішили послати флот проти фортеці Севастополь. У той час Італія існувала, але З'єднаного Королівства Італії ще не було. У дійсності, Італія була тоді маленьким Сардинским герцогством, а велика вільна і єдина Італія була лише мрією, пекучим бажанням, віддаленим ідеалом італійських патріотів. Вождями Сардинії, що замишляли вільну і єдину Італію і за це боролись, були три великих народних герої: Гарібальді, Мадзіні і Кавур.

Європейські держави зажадали від Сардинії прийняти участі в демонстрації проти Севастополя й у посилці флоту для облоги фортеці. Ця пропозиція викликала розбіжність серед вождів, Гарібальді і Мадзіні не хотіли посилати флот на допомогу Франції й Англії. Вони говорили: наша програма, якій одній ми зобов'язані служити — вільна і єдина Італія. Яка нам справа до Севастополя? Севастополь не для нас і ми повинні звернути всі наші сили на нашу початкову програму, щоб мати можливість якомога швидше здійснити наш ідеал.

Але Кавур, найвидатніша, найздібніша, і самома широка у кругозорі державна людина Сардинії, наполягав на необхідності послати флот для облоги Севастополя разом з іншими державами і зрештою настояв на свому. Може вам цікаво буде довідатися, що правою рукою Кавура, його іншим радником був його секретар Хартум, єврей за походженням, і що в колах, що стоять в опозиції до уряду, говорили про єврейську зраду. І от на одних зборах італійських патріотів пролунав обурений лемент на адресу радника Кавура Хартума, і від нього зажадали, щоб він, якщо може захистив перед зборами свою небезпечну і зрадницьку політику. І він сказав: наша мрія, наша боротьба, наш ідеал, за який у крові і сльозах, у турботах і розпачі ми заплатили життям наших синів і смертним страхом наших матерів, наше єдине бажання і ціль — це вільна і єдина Італія. Всі засоби, що ведуть до цієї великої і головної мети, священні. Кавур прекрасно знає, що після боїв у Севастополя рано або пізно збереться мирна конференція і що в ній будуть брати участь ті з держав, що брали участь у війні. Хоча в Сардинії і немає безпосередніх інтересів у Севастополі, але якщо ми тепер зробимо допомогу нашим флотом, то ми будемо засідати в майбутній мирній конференції на однакових правах з іншими державами, а на цій мирній конференції Кавур проголосить вільну, незалежну і єдину Італію.

Так здійсниться наша мрія, за яку ми страждали і вмирали, вона перетвориться в чудову і щасливу дійсність. І якщо ви тепер запитаєте мене, яка справа Сардинії до Севастополя, то я вам відповім наступними словами, що є як би сходинами одних сходів: Кавур, Сардинія, облога Севастополя, майбутня мирна конференція, проголошення вільної і єдиної Італії».

Всі збори знаходилися під чарівністю красивої, істинно поетичної і натхненної мови Нордау, і його витончена і музична французька мова доставляла слухачам майже почуття насолоди. Оратор на кілька секунд перервав своє слово, і публіка, остаточно зачарована його блискучою промовою, вибухнула бурхливими аплодисментами. Але Нордау просив заспокоїтися і продовжував:

«У даний час прогресивна світова держава Англія, після Кишинівського погрому, у знак своєї симпатії до нашого нещасливого народу, запропонувала єврейській нації за посередництвом Сіоністського конгресу незалежну колонію Уганду. Але Уганда лежить в Африці, а Африка не Сіон і, як виразився Герцль, ніколи Сіоном не буде. Але Герцль добре знає, що для справи Сіонізму немає нічого більш дорожчого, як дружнє політичне розташування такої держави, як Англія, тим більше, що головні інтереси Англії зосереджуються на Сході. Ніде прецедент не грає такої важливої ролі, як в Англії і, тому найвищою мірою важливо отримати з рук Англії колонію і створити, таким чином, прецедент у нашу користь. Рано чи пізно Східне питання повинне бути вирішене, а воно містить у собі і питання Палестинське. Англія, що звернулася з офіційною нотою до Сіоністського конгресу, зв'язаному з Базельською програмою, буде мати вирішальний голос в остаточному вирішенні Східного питання, чому Герцль і рахував своїм боргом підтримати дорогі для нас зносини з цією великою і прогресивною державою. Герцль знає, що ми стоїмо перед страшним світовим зіткненням, дуже може бути, що колись буде створене щось подібне до всесвітнього конгресу, і велика, вільна і могутня Англія продовжує тоді справу, що вона почала своєю великодушною пропозицією шостому конгресові. А якщо ви мене запитаєте, що робити в Африці, то я вам повторю слова державного діяча Сардинії, застосувавши його до нашого випадку і до наших поглядів. Я скажу вам наступні слова, як би сходини одних сходів, що ведуть усе вище і вище: Герцль, Сіоністський конгрес, англійська пропозиція, Уганда, майбутня світова війна, мирна конференція, на якій, за допомогою Англії, буде створена вільна Палестина».

Як громом вразили нас всіх ці слова, ми всі здригнулися від подиву і благоговіння, як би перед пророчим баченням. І у вухах моїх знову пролунали слова нашого великого брата Ахад Хаама, що виразився про промову Нордау на першому конгресі в такий спосіб: «Я відчував, що до нас тримє промову один з наших древніх пророків, голос цей спустився з вільних гір Іудеї, і наші серця палали, коли ми чули його промова, повну чудес, мудрості і бачень».

Захват палких сіоністів цілком зрозумілий, але розділити його я не можу, тому що, якщо одні єврейські вожді, типу Макса Нордау, за десять років вперед передбачали світову війну і переділ Європи, то інші єврейські вожді, цю потрібну їм світову війну ретельно підготовляли, а треті єврейські вожді в зручний момент мистецьки її викликали. Не палке пророцтво єврейських мудреців, а диявольське мистецтво єврейських реальних політиків гідно нашого здивування, з'єднаного, звичайно, з найбільшим обуренням».

Потрібно дивуватися, як могла бути взагалі надрукована ця стаття Липпмана Розенталя. Пояснюється це тим, що вона була написана лише після того, як пішла декларація Бальфура про Палестину, і безсумнівно, що вона ніколи не побачила б світла, якби євреї не думали, що ця частина їхньої програми вже виповнилася. Єврей ніколи не проговориться, поки він не переконається, що гра його вже виграна. Тоді тільки він заговорить. Ця програма сходи: — майбутня світова війна — мирна конференція — єврейська Палестина, у 1903 році була повідомлена тільки євреям. Коли вирішили, що дійшли до верхньої сходинки, можна було заговорити про це відкрито.

Падіння Російського Царя, при ближчому розгляді, отримує таке ж висвітлення. Коли ця подія стала відомою, вона збудила в Нью-Йорку незвичайну радість. Один неєврей зі світовим ім'ям виголосив промову, у якій вихваляв одного відомого американського громадянина (Банкіра-мільярдера Шиффа. — Прим. перекладача на російську.) за те, що він підготував падіння Царя грішми, на які вироблялася пропаганда серед російських військовополонених під час російсько-японської війни. Ми бачимо, що факт цей став відомий тільки після того, коли вдалося задумане. Не слід втрачати з виду, що останній акт червоної змови, вбивство Миколи Романова, його дружини, його юних дочок і хворого сина, був зроблений радянськими комісарами, що майже всі були євреї. Те, що було почато за допомогою американського фінансиста, було закінчено радянськими комісарами. Чи передбачали міжнародні євреї війну в 1903 році? Визнання Розенталя представляється мені сильним доказом на користь такого припущення. Але чи обмежилися вони тільки одним передбаченням? Було б добре, якби вони при ньому і залишилися, і якби факти не говорили за те, що вони самі війну спровокували. Ми просимо читача згадати на хвилину два пункти зі статті Розенталя: «Може бути, вам буде цікаво довідатися, що правою рукою Кавура, його другом і радником був його секретар Хартум, єврей». Так говорить сама єврейська преса. Якби «Dearborn Independent», або будь-яка газета Нью-Йорка або Чикаго надрукувала список секретарів в осіб, що мають владу в всім світі, і прізвища таких позначила приміткою: «його секретар — єврей», то єврейське суспільство, напевно, почало б це спростовувати у пресі, як наклеп. За єврейським розумінням, якщо щось годиться знати євреєві, то це не означає, що те ж годиться знати і неєвреєві. Якби про Хартума писали відкрито, то його називали б неодмінно «італійцем».

Хіба єврейські секретарі, число яких до війни, у продовження її і під час Мирної Конференції було досить значне, мали менші здібності за Хартума? Хіба в Англії, Франції, Німеччині, навіть у Росії не було своїх Хартумів (у Сполучених Штатах їх було багато), що знали «програму-сходи»? Чи міг Макс Нордау, що ясно її бачив у 1903 році, забути її в 1914 і 1918 роках? Ми знаємо твердо: Євреї на своєму Базельському конгресі в 1913 році передбачали прийдешню світову війну. Відкіля могли вони знати, що світова війна буде? Далі ми знаємо також: Протоколи вже в 1896 році і, напевно, не пізніше, як у 1905, пророчили політику — «без анексій».

Світова війна наступила. З нею разом прийшло і гасло: «без анексій». Те, що у свій час у єврейській світовій програмі було майбутнім, нині стало минулим.

Протоколи звичайно висловлюються двома способами: «ми зробили» і «ми зробимо». Якщо в поточному році таємний доповідач світової програми в якому-небудь місці буде звертатися з промовою до своїх посвячених одноплемінників, то в багатьох місцях, де доповідач 1896 року говорив «ми зробимо», він повинен буде сказати «ми зробили». Багато чого вже здійснилося.

«Ми виступимо визволителями робітничого класу» — це вже відбулося і відбувається. «Ми зосередимо думки невірних на промисловості і торгівлі». І це відбулося. «Ми створимо сильну централізацію в справах керування для того, щоб міцно тримати в руках усю державну силу». І це вже майже скрізь стало фактом. «Ми станемо на сторону всіх визвольних партій і будемо поставляти їм ораторів». І це сталося. «Ми примусимо збільшити заробітну плату». Сталося. «У той же час ми викличемо повсюдне збільшення цін на всі предмети першої необхідності». — Сталося. «Ми похитнемо основи виробництва тим, що прищепимо робітникам анархічні ідеї» — і це вже стало фактом.

«На доказ того, що європейські уряди невірних знаходяться в стані поневолення, ми виявимо нашу могутність у злочинах і насильствах, тобто урядом терору». (Проток.7). Хто гляне на Росію, подивиться, як поводяться керівні міністри Англії, Франції й Італії стосовно Рад, і уявить собі все «поневолення» цих діячів, іменоване делікатно «політичною обстановкою», (щоробиться усе заплутаніше і заплутаніше, у міру того як намагаються досягти зворотного), хто побачить страждання Європи від рани, лікуванню якої свідомо перешкоджають, той повинен сказати: воістину і це сталося! «Наші плани не повинні відразу руйнувати всі існуючі установи. Лише спосіб їхнього функціонування підлягає зміні і вся їхня діяльності повинна бути спрямована згідно з нашими планами». І це сталося.

«Ми осідлаємо пресу і будемо міцно тримати вудила». Сталося. «Вудила» у даний час сильно підтягнуті в Сполучених Штатах: видавці могли б багато розповісти з цього приводу.

«Якби хто і захотів писати проти нас, то ніхто його статей друкувати не стане». У багатьох випадках це стало вже фактом, а для преси, що є простим ґешефтом, це сталося остаточно.

«Для заохочення спекуляції ми будемо заохочувати спрагу невірних до розкішного і звабного способу життя». Сталося.

«Всяку спробу пручатися ми повинні знищити тим, щоб країна, що посміє нам пручатися, була втягнута у війну із сусідньою державою. Якби всі сусідні країни з'єдналися для того, щоб встати проти нас, ми повинні викликати світову війну». (Проток.1). Вислів «світова війна» то й самий, котрим користувалися Нордау і Розенталь. «Герцль знає, — сказав Нордау в 1903 році, — що ми стоїмо перед страшним потрясінням всього світу». «У всій Європі, користуючись її ж зносинами, і в інших частинах земної кулі, ми повинні посіяти безладдя, розбрати і взаємну ворожнечу». Це сталося. «У цьому для нас криється очевидна вигода, тому що цим способом ми отримаємо повагу всіх країн, тому що вони будуть думати, що ми маємо силу по нашому розсуду викликати безладдя і знову встановлювати порядок». Це також сталося. Доповідач 1896 року сказав правду, коли він говорив «про важливі події, до яких ми йдемо в потоці великих криз». Гасло «без анексій» не тільки, оскільки того хотіли Протоколи, майже здійснився в дійсності, але завдяки йому одночасно назрів цілий ряд подальших планів. «Без анексій», як вираження політичної моралі, справа особлива; зовсім іншою є вимога «без анексій», коли її виставлюють для того, «щоб війни зробилися чисто економічною справою і щоб народи зрозуміли перевагу нашої могутності завдяки тій допомозі, що ми робимо». Світ бачив у програмі «без анексій» вираження політичної моралі; інша програма, що користувалася цим моральним вираженням лише як засобом, залишалася схованою.

Цю главу варто було б ще продовжити. Насамперед виникає питання, чи не буде мудрецями викладена їхнім учням нова програма, подовження «сходів», після того, як програма Протоколів вже досягнута в багатьох подробицях, і чи не повинен світ чекати нових викриттів. Можливо, що знайомство з єврейськими планами, що у даний час наступило, змусить народи прокинутися, завдяки чому існуюча програма буде знищена і надія створити які-небудь нові програми назавжди зникне. Але Іуду веде яскрава зірка!