Міжнародне єврейство

XVI. Відношення єврейського питання до сільського господарства

Єврейське земельне лихварство знайоме всім, але «земельна програма» євреїв цим не обмежується. Внаслідок єврейської спекуляції з нерухомістю, характер американських міст за останні 15 років зовсім змінився. Тепер встановлено, що нечуване і лихварське підвищення найманої плати за приміщення, що недавно мало місце у східних містах Америки, більшою частиною є справою рук єврейських домовласників. Губернатор одного з найважливіших наших штатів коливався видати розпорядження, що регулює найману плату за приміщення. Його коливання пояснюються сильним тиском з боку могутніх єврейських інтересів того штату, яким він керував, а також сусідніх. Зрештою, він все-таки зважився під тиском своїх чиновників і особистого розслідування підписати таке розпорядження і дати йому силу закону. Виявилося, що в більшості випадків серед єврейських домовласників процвітає звичай, ту ж саму земельну ділянку по черзі передавати один другому, всім членам даної родини, при чому всяка зміна власника спричиняла збільшення найманої плати. Люди починають прозрівати в єврейському питанні, завдяки всіляким причинам. Тільки що розказаний випадок змусив прозріти губернатора. Однак описаний прийом ще не є чисто єврейською особливістю: і неєврейські домовласники, трапляється, вдаються до того ж виверту. Але домоволодіння в цілому є єврейською вотчиною. Єврей — головний домовласник в Америці. Всі орендарі і квартиронаймачі в Америці, крім тих, що живуть на Заході, можуть це підтвердитися.

Домоволодіння саме по собі, звичайно, не являє собою нічого гідного осудження, при тій умові, що воно не приймає антигромадського або антинаціонального характеру. Але отут і заковика: багато найстарших і гідних східних штатів, що представляли собою центри справжнього американізму, зовсім втратили своє дійсне лице, завдяки їх заселенню не іноземцями, а саме євреями.

Чим більше довідуєшся про це заселення, тим більше перестаєш довіряти цифрам про кількість єврейського народонаселення в Сполучених Штатах, що публікуються самими євреями.

Чи знає хто-небудь, що єдина національність, від якої уряд Сполучених Штатів не в змозі отримати статистичних даних про кількість емігрантів і про їхні доходи, є єврейська? І чи знає хто-небудь, що уряд Сполучених Штатів, у тих випадках, коли він бажає мати які-небудь дані про євреїв, повинен звертатися за ними до статистичних установ, що обслуговують тільки самих євреїв?

Якщо яка-небудь нація зтверджує, — як це роблять євреї, — що вона не є особливою нацією і не має власної національної статистики, що за вимогою уряду могла б пред'являти в посадовому порядку, то чому ж тоді вона одночасно з цим тримає себе, як особлива нація і веде свою власну реєстрацію? Насправді євреї Сполучених Штатів, як і євреї всіх європейських держав, являють собою особливу націю, із власним урядом, політикою і посадовим апаратом, і немає сумніву в тому, що Уряд Сполучених Штатів зноситься з єврейським урядом в Америці через особливо обраних євреїв. Швидкий погляд на швидку втрату багатьма американськими містами у всіх частинах країни свого лиця приводить до переконання, що єврейська статистика, видавана євреями для ознайомлення неєвреїв, містить зовсім помилкові дані. Це переконання підтверджується ще і тим, що єврейська статистика, що призначається для єврейських цілей, сильно відрізняється від тієї, котра призначається для неєврейського світу. Перевага, що робиться євреями домоволодінню, пояснюється схильністю їх до спекуляції, а всім відомо, що володіння нерухомістю перетворилося в найголовніший предмет спекуляції незважаючи на те, що такого роду спекуляція сама по собі гідна засудження і ганебна. Важко, звичайно, засуджувати євреїв за те, що вони робляться домовласниками. Так само важко відноситися до них з більшою строгістю за ті зловживання, що вони робили в цій області, ніж до їх неєврейських наслідувачів. І все-таки, чисто американським горем треба визнати той факт, що міста, на які наша молодь, по підручниках, звикла дивитися, як на священні вогнища волі і як на тверді стовпи американізму, у фінансовому відношенні перетворюються в семітські міста й у місця найму слуг для світового більшовизму.

До останнього часу єврей в Америці не цікавився неміською землею, що є досить показовим: єврей не хлібороб. Великі суми пішли на те, щоб зробити його таким, але продуктивне сільське господарство його ніколи не приваблювало і не приваблює, і у дійсний час він цінує володіння землею лише оскільки вона є золотоносною, або може давати велику ренту. Земля сама по собі, як виробник картоплі або пшениці, його ніколи не цікавила. Правда, в таких країнах, як Польща і Румунія, земельне питання було по перевазі питанням єврейським. Але всі закони, що забороняли євреям володіння землею в цих країнах, не могли припинити експлуатацію ними цілих провінцій. І це не тому, що євреї бажали орендувати землю: вони воліли взяти в оренду самих орендарів. Шляхом різних обходів і за допомогою підставних осіб з неєвреїв, вони зуміли отримати можливість розпоряджатися землею і цим шляхом панувати над селянином, створюючи таким чином, потрібну для себе обстановку. От який у цих країнах єврейський план: придбання землі не для сільськогосподарських цілей, а для того, щоб у землеробських країнах накласти руку на головне джерело їхнього добробуту і розлучити маси з їхніми місцевими природними вождями.

У країнах, де існує розумова і землевласницька аристократія, у якій народ бачить своїх вождів, програма єврейства завжди переслідувала двояку мету: усунути вождів шляхом захоплення землі. Це насамперед вигідно. Однак, при уважному вивченні цього плану можна завжди знайти щось більше, ніж просту вигоду. Тонкість єврейського плану панування над світом полягає в тому, що приведення його у виконання не завжди вимагає жертв, подібно звичайним людським планам, а навпроти, з кожною сходинкою виконання виходить величезна вигода. Чим більше, таким чином, реальний успіх плану, тим більше підсилюється спрага досягти мети.

В Америці, при завоюванні євреями країни, аристократії, яку потрібно було б усунути, не існувало зовсім. Тому єврейська діяльність у Сполучених Штатах до самого останнього часу обмежувалася контролем над здобутками ґрунту після жнив: говорячи іншими словами, єврейські інтереси спрямовані не на полювання за живим звірем, а на торгівлю його хутром.

Раз ми заговорили про хутра, то не можна не згадати, як іноді вигадливо складаються обставини: під час війни надавалося велике значення тому, що німці є хазяїнами американської хутрової торгівлі. Дійсно, торгівлею хутрами німці розпоряджалися з Німеччини, але розпоряджалися нею не німці, а євреї. І от були прикладені величезні старання до того, щоб захопити це «німецьке» підприємство, івдлучити його і передати американцям. І що ж! Американці, що купили ці підприємства, виявилися також євреями! Дійсні основи власності залишилися без змін і доходи, як колись знайшли все ту ж дорогу в кишеню «міжнародних».

Але хутро являє собою лише приклад. Візьмемо інший. Єврейський інтерес не спрямований на те, щоб самому збирати жнива, але на те, щоб вести торгівлю зерном. У чому дійсно дуже бідують Сполучені Штати, так це в покажчику «єврейських фінансистів», у якому народ міг би справитися і прочитати: такий-то і такий-то ім'ярек улаштував масову скупку зерна, а такий-то викликав хлібні «хвости». Такого роду фінансисти, що привласнили собі добробут, створений американцями, і вимагають тепер від споживача тільки одного: «плати, плати і знову плати!», при повній непоінформованості американського читача газет отримали можливість вільно і відкрито домогтися свого. Тому що, якщо американські газети сумлінно повідомляють, що один — італієць, інший — поляк, а третій — британець, то вони ніколи не надрукують, що четвертий — єврей.

У кожному великому або малому місті існує єврейська організація, що перешкоджає вільному оборотові сільськогосподарських продуктів, при чому робиться це шляхом насильства, що риє могилу американському ідеалові свободи.

Донедавна в Сполучених Штатах існував для цього дуже простий спосіб, а саме перехоплювати товари саме на шляху, у момент їх переходу від виробника до споживача, тобто тоді, коли з них можна вичавити найбільший прибуток і цим шляхом зробитися їх хазяїном. Народ платив не за корисну і необхідну послугу, а за зовсім непотрібне захоплення товарів посередниками. Тепер з'явився новий спосіб наживи в Сполучених Штатах. Єврейські мільйони йдуть на придбання величезних американських земельних просторів. Колись задовольнялися «контролем» бавовни, подібно тому, як контролювали хліб насущний; тепер же з'явилося прагнення здобувати самі землі, що роблять бавовну. Ці угоди вони ретельно наділяють великою таємничістю і виставляють на вид майже винятково підставних осіб з неєвреїв. Але той, хто буде мати терпіння простежити угоду по всіх її плутаних і складних слідах до кінця, той неодмінно зрештою дійде до інтернаціонального єврея, престол якого знаходиться у Лондоні.

Багато євреїв зверталися з листами в «Dearborn Independent», у яких говорили, що їм рівно нічого невідомо про всі ці плани світового панування єврейської раси. У цьому можна їм цілком повірити. Ціль дійсної книги, між іншим, у тому, щоб самих євреїв ознайомити з ними. Але все-таки не підлягає сумніву, що кожен єврей відчуває відоме задоволення, дізнаючись про успіхи свого народу на шляху до могутності. Міжнародний єврей твердо впевнений в цьому, і тому що це почуття задоволення існує скрізь, то міжнародній програмі забезпечена в більшій степені удача, небезпека ж невдачі зводиться до мінімуму. Державна форта керування єврейства не є народоправство, але панування сваволі. Звичайно, середній єврей нічого про це не знає. Але чому він, у такому випадку, лає неєврея, що хоче його з цим познайомити? Якщо єврей навмисне не буде відвертатися від положень, викладених у цій книзі, то він у самому собі знайде досить матеріалу, що підтверджує в найголовнішому їхню правильність, а це, безсумнівно, дасть йому можливість взяти участь у загальній роботі вирішення єврейського питання.

Не без подиву редакція «Dearborn Independent» читала передрук деяких своїх статей в інших виданнях, дивуючись, як деякі люди розуміють свої редакторські обов'язки. Під видом перекладів, головним чином, на єврейську мову, статті ці у великій кількості поширювалися серед євреїв, що не говорять англійською, причому переклади ці не тільки не збігалися з оригіналом, але фактично містили цілі фрази, яких в оригіналі зовсім і не було. Невже бояться, що єврейський обиватель прочитає ці статті?

Особи, що бажають створити ґрунт для вирішення єврейського питання в Америці, нічого більшого не бажають, крім того, щоб кожен єврей у Сполучених Штатах добре ознайомився з даними статтями, тому що євреї досить довго обманювалися своїми вождями.

Отже існує ясне, і вже в сильній мірі, вдале єврейське прагнення забрати у свої руки землі Сполучених Штатів, що роблять бавовну. Перший крок у цьому напрямку полягав у тому, щоб наскільки можливо понизити ринкову ціну таких угідь. Тиск для досягнення цієї мети вироблявся деякими банками, що скоротили кредити бавовнярам. Їм говорили, що у випадку, якщо вони будуть розширювати культуру бавовни, кредит буде їм зовсім закритий. Було потрібно понизити виробництво бавовни для того, щоб ціна на неї піднялася; користь від такої комбінації отримували не фермери, а ті особи, що мали у своїх руках бавовну від моменту появи її на ринку до надходження її до споживача. Прибутковість бавовництва таким шляхом була знижена, тоді як спекуляція з бавовною зробилася в тій же пропорції більш вигідною. Публіка повинна була нести свої гроші єврейським хазяїнам ринку для того, щоб вони могли купити на них землі. Словом, в результаті вийшло, що продавати бавовновирощуючу землю стало більш вигідним, ніж саму бавовну.

Ми навмисно обмежуємося констатуванням фактів, що стосується торгівлі бавовновирощуючими землями. Єврейські фінансисти в Нью-Йорку й у Лондоні дуже добре це розуміють, навіть якби єврейські видавці газет і рабини насправді про це нічого не знали. Про цей процес відомі кола ділових людей знали вже давно, а деякі з них повинні були навіть зробити йому відоме сприяння, під тиском обстановки, що створилася, як прийнято казати. Але вони не могли ще зрозуміти його значення. Лише недавно більш значні неєврейські комерсанти Сполучених Штатів усвідомили собі значення цих фактів. Війна сильно сприяла тому, щоб вони прозріли.

Дивні документи, відомі під ім'ям «Протоколів», із своїм навчанням про затиснення в міцні лещата всіх життєвих елементів держави не забули про землю і ґрунт. Земельна програма викладена в 6 Протоколі, одному із самих коротких, котрий ми приводимо нижче цілком, для того, щоб показати його відношення до сказаного нами вище.

Протокол 6: «Ми незабаром почнемо творити могутні монополії, гігантські резервуари багатств, від яких певною мірою будуть знаходитися в залежності навіть найбільші маєтки невірних, так що всі вони, наступного дня після настання політичної катастрофи, потерплять таку ж катастрофу, як і державний кредит. Присутні тут економісти повинні ретельно зважити важливість цього плану. Ми повинні всіма силами намагатися дати правильне висвітлення значення нашого верховного уряду і представити його, як захисника і благодійника всіх тих, хто добровільно нам підкоряться.

Аристократія невірних, як політична сила, не існує більше. У цьому відношенні рахуватися з нею нам не потрібно. Проте вона нам заважає в її ролі землевласників, тому що завдяки володінню землею вона є незалежною в засобах до життя; з цієї причини ми повинні будь-що-будь позбавити її володіння землею. Кращим засобом для цього є збільшення податків і іпотечна заборгованість. Цими мірами землеволодіння буде поставлене в залежне положення. Будучи не в змозі вести належний спосіб життя на занадто незначні спадщини, аристократи невірних зникнуть у нетривалому часі.»

«Одночасно потрібно всіляко заохочувати розвиток торгівлі і промисловості, а поруч з цим, особливо спекуляції, як фактора, що може служити противагою самостійної промисловості. При відсутності спекуляції промисловість могла б зприяти росту приватного капіталу і поліпшенню стану сільського господарства тим, що вона звільнила б земельну нерухомість від заборгованості земельним банкам. Наша ж промисловість, навпроти, повинна оголити країну як у відношенні робітників, так і у відношенні капіталів. І для того, щоб спільно зі спекуляцією зосередити гроші всього світу в наших руках і тим перетворити невірних у пролетаріат. З метою руйнування здорових способів добування засобів до життя невірних і з метою розвитку в них спекуляції, ми повинні, як принаду розвити в них любов до всякого роду розкоші. Ми примусимо збільшити заробітну плату; але ця плата не принесе користі робітником, тому що одночасно ми викличемо подорожчання всіх необхідних для життя предметів споживання під приводом, що це є наслідком упадку землеробства і скотарства. Далі ми глибоко і штучно підірвемо джерела продуктивної праці тим, що ми вселимо робітникам анархічні ідеї і будемо заохочувати серед них алкоголізм. Разом з тим, ми будемо намагатися вигнати з країни всі духовні сили невірних».

«Для того, щоб дійсний стан речей не був зрозумілим невірним передчасно, ми замаскуємо його вдаваним старанням на користь поліпшення побуту робітничу класу, розів'ємо боротьбу на ґрунті великих економічних принципів, в ім'я якої наші теоретики економісти будуть вести пожвавлену пропаганду».

Але програма на цьому не зупиняється, вона йде далі. Єврейство залишить недоторканними і монархів, поки вони йому будуть потрібні. Так, цілком ймовірно, британський престол буде останнім у порядку скасування монархій. Тому що, якщо з однієї сторони самосвідомість англійців почуває себе улещеним бути захисником єврейства і завдяки цьому бути учасником благодаті, що звідси виникає, те, з іншого боку, по єврейських поняттях ця обставина створює досить сприятливу обставину для того, щоб використовувати цю світову державу для єврейських цілей. Рука руку миє і це товариство буде продовжуватися доти, поки Іуда не буде готовий перекинути Британію, що він може зробити майже в будь-який момент. Існують ознаки того, що він навіть готується до виконання цієї останньої задачі.

Основними і постійними елементами в Протоколах є земля і нерухома власність, євреї і неєвреї.

Наше твердження, що неєвреї складають непереборний елемент єврейського плану, вимагає деякого пояснення. Протоколи не мають на увазі винищити неєвреїв або звернути світ у місце, населене винятково одними євреями; вони тільки прагнуть до того, щоб існував світ неєвреїв, керований євреями. Євреї як господарів, а неєвреї як дроворубів і водоносів, — це політика, знайома кожному читачеві Старого Завіту, як типово єврейська, котра у свою чергу постійно була причиною Божого суду над Ізраїлем. Вона залишилася такою і донині.

Займемося тепер чисто земельною програмою. «Землевласники нам у тягар остільки, оскільки вони, як такі, мають незалежні засоби до життя». От основне положення Протоколів. Байдуже, чи будуть земельними власниками неєврейська аристократія, польський мужик або північноамериканський фермер, — землеволодіння саме по собі робить людину незалежною, а всякий прояв незалежності в неєвреях є перешкодою для перемоги світової єврейської програми, що у світі фактів докладно посувається до свого здійснення.

Не сільськими хазяїнами і селянами, не орендарями і землевласниками, як такими, зайняті Протоколи: вся увага їх звернена на земельних власників, як на клас, незалежний у добуванні засобів до життя. У Сполучених Штатах ще не було такого моменту, як цей, коли по всім даним фермер, здавалося б, легше ніж коли-небудь, міг володіти землею цілком самостійно. Іпотечний кредит росте до легендарних розмірів, і в наш час скрізь можна чути розмови про те, що фермери «зробилися багатими».

І що ж? Ніколи ще не було стількох покинутих своїми хазяїнами ферм, як у даний час. «Цим шляхом ми повинні, у всякому разі, позбавити їхньої земельної власності». Але яким же шляхом? «Кращим засобом для цього служать податки й іпотечна заборгованість». Високі податки при укладенні земельних угод і необхідність позичати гроші для обробки землі. «Ці заходи неодмінно поставлять землеволодіння в залежне положення». Хотілося б довідатися від фермерів Сполучених Штатів, чи посувається цей процес вперед чи ні. Потім варто встановити той факт, що при всяких спробах надати фермерам гроші за помірний відсоток, або полегшити іпотечну заборгованість, в це втручається єврейський фінансовий вплив з метою цьому перешкодити, а коли це не вдається, по можливості хоча б утруднити це починання.

Завдяки збільшенню фінансових ускладнень для фермерів з однієї сторони, і притягальної сили промисловості з іншої, велика частина задуму вже виконана. У Протоколі це виражено в такий спосіб: «Промисловість повинна оголити сільські землі від робітників і капіталу». Чи сталося це, от питання? У Сполучених Штатах не підлягає сумніву, що так. Фермерові дістати гроші складніше, ніж кому б то не було, і рабочих він утримувати взагалі не може. Який же результат виходить від цих фактів, з яких один б'є по сільському господарству, а інший по народу? Саме той, до якого прагнули Протоколи: збільшена заробітна плата, при більш низькій покупній здатності: «Одночасно ми викличемо ріст цін на всі необхідні для життя предмети під тим приводом, що цей ріст викликаний упадком землеробства і скотарства».

Єврей, що склав ці Протоколи, був першокласний фінансист, економіст і філософ. Він знав свій предмет. Єврейська діяльність у промисловому житті доводить, що хотіти значить силу. Як доцільно діяв цей 6 Протокол на очах у всіх, хто не був сліпий, і як продовжує він діяти у всіх галузях людських починань і діяльності!

Фермери Сполучених Штатів почали самим успішним чином робитися цілком незалежними від фінансових сил. Велика перевага фермера полягає в тому, що він незалежний у своїх життєвих потребах. Земля його харчує і йому байдуже, чи подобається він єврейським міжнародним фінансистам чи ні. Його положення непохитне, поки сонце світить і часи року чергуються. Тому його ворогам було необхідно викликати щось, що похитнуло б цю квітучу незалежність. Фермерові почали робити ускладнення в кредиті більше, ніж кому-небудь іншому. Робітників переманили із сільських місцевостей у міста. Заняття землеробством було оголошено «відсталим» і «скаредним», так що сини почали встидатися роботи своїх батьків. При цьому, хлібні синдикати, що працювали проти фермерів, знаходяться під єврейським керівництвом. Якщо порівняти те, що в даний час відбувається в сільському господарстві, з тим, що написано про це в Протоколах, то потрібно визнати, що для фермерів Сполучених Штатів прийшов час виявити цікавість до цього питанню.

Всякий, хто серйозно прагне освітити неєвреїв у відношенні єврейського питання, дуже часто зіштовхується з фактом, що обсяг змови, описаної в Протоколах, такий великий, що сама просторість задуманого туманить здатність розуміння неєвреїв. У неєврея немає матеріалу змовника. Він не здатний стежити довгий час за дороговказною ниткою по темних і плутаних дорогах. Строго розроблена досконалість єврейської програми і вага подробиць стомлює його дух.

У цій обставині криється більше небезпеки, що програма виповниться, чим у сміливості самої програми.

Духовна ваговитість неєвреїв є найдужчий союзник єврейської світової програми.

Неєврей звичайно робить так чи інакше з однієї причини. Єврей робить дуже часто те ж саме по трьох або чотирьох різних причинах. Неєврей ще може зрозуміти, чому єврейські фінансисти прагнуть захопити у свої руки землю з метою перешкодити самостійності сільського господарства, яке їм може бути в тягар. Ця причина цілком ясна. Але є ще і друга причина. Її можна знайти в 12 Протоколі. Він має на увазі в тому великому дійстві, що нині відбувається, поставити на карту один проти одного місто і село. Цілковите панування над містом за допомогою промислового важеля, а над селом за допомогою важеля заборгованості. Це дає невидимому гравцеві можливість то нашіптувати селу, що місто ставить самі неможливі вимоги, то хвилювати міських жителів слухами про непомірні мужицькі прагнення. Таким шляхом руйнується природний зв'язок між селом і містом і один нацьковується на іншого.

Зверніть тільки увагу на ясність і сміливість, і разом на ту впевненість, з якою план задуманий: «Наші розрахунки йдуть далеко, особливо в сільських округах. Там ми повинні викликати і підсилити такі інтереси і прагнення, що йдуть проти міст, а викликавши, виставити їх перед городянами, як честолюбні прагнення, що мають метою сепаратизм провінції. Природно, що джерело всього цього буде те саме: воно виходить від нас. Доти, поки ми не досягнемо повного панування, ми повинні так вести справи, щоб місто час від часу почувало загрозу від нібито властолюбних прагнень села. Ці властолюбні прагнення знову ж таки будуть справою рук наших агентів».

Пролог, таким чином, тут описаний. Шляхом неправди нацькувати один на одного місто і село, з метою дати можливість змовникам з'ясувати, хто з двох виявиться більш придатним допомогти здійсненню єврейського плану. У Росії було випробувано і те і інше. Старий режим, що ще панував у містах, схилили скласти свою владу під приводом, що цього бажає селянська маса. Коли ж більшовики захопили міста у свої руки, вони підкорили собі селян, зтверджуючи, що така воля міст. Міста послухалися села, а тепер село кориться містам.

Той, кому прийдеться наштовхнутися на спробу розділити місто і село на два ворожі табори, нехай згадає приведене місце з 12 Протоколу. Отрута вже діє. Хіба ми в себе не чуємо розповіді про те, що заборону спиртних напоїв було нав'язано сільськогосподарським округам? Хіба не чуємо ми постійно, що подорожчання життя залежить від надмірних баришів фермерів, яких між іншим, вони ніколи не мали?

Великий пролом можна було б пробити в цій програмі світового панування, якби городяни і сільські жителі зробили спробу зблизитися між собою не за допомогою самозваних третіх осіб, а прямим шляхом. Місто і село, завдяки штучно створюваним непорозумінням, розійшлися, і з цієї тріщини, що робиться усе більш і більш глибокою, визирає примара єврейської світової програми.

Добре було б, якби фермер, через голови підставних, людей з неєвреїв і поверх великих торговельних пунктів, направив би свої погляди на головних винуватців, що знаходяться на задньому плані.