Міжнародне єврейство

VIII. Чи існує єврейська світова програма

Всі відкриті захисники єврейства в пояснення антиєврейських виступів приводять три причини, — три і не більше: релігійні упередження, економічну заздрість і соціальне відштовхування. Не знаю, чи відомо це євреям, але всякий неєврей знає, що в нього немає релігійного упередження проти євреїв. Скоріше можна допустити існування економічної заздрості, оскільки всебічний успіх євреїв залучає до них загальну увагу. Деякі єврейські захисники намагаються послабити цю увагу твердженням, що взагалі у фінансових справах єврейської переваги зовсім не існує, але така лояльність стосовно свого народу заходить вже занадто далеко.

Світові фінанси незаперечно знаходяться під єврейським пануванням: їхні рішення і плани є для нас законом. Але фінансова перевага якого-небудь народу ще не є достатня підстава для упередженості проти нього. Якщо цей народ розумніше і тонше, заповзятіше і витриманіше нас, якщо він, нарешті, володіє такими особливими здібностями, яких ми, як раса нижча і більш нерухома, позбавлені, то ні в кого немає права жадати від нього звіту в його поводженні. Але економічна заздрість дає лише деяке пояснення антиєврейських настроїв. Сама по собі вона недостатня для пояснення єврейського питання хоча б тому, що фінансова перевага євреїв є лише частиною всієї проблеми. Що ж стосується соціального відштовхування, то на це можна сказати, що на світі існує набагато більше неприємних неєвреїв, чим неприємних євреїв, по тій простій причині, що неєвреїв більше, ніж євреїв.

Жоден з єврейських заступників не згадує про політичну сторону питання; якщо ж вони її мимохіть стосуються, то завжди обмежують її і додають їй місцевий характер. Справа йде не про патріотизм євреїв, хоча у всіх країнах він знаходиться під великим сумнівом. Про це можна довідатися в Англії, Франції, Польщі, Росії, Румунії і навіть у нас, у Сполучених Штатах. Пишуться книги, публікуються і поширюються доповіді, видаються вмілі статистичні дані, щоб довести, що євреї виконують свої зобов'язання стосовно тієї країни, де вони живуть. Усе-таки безсумнівний той факт, що, незважаючи на всі ці старання, протилежна думка переважає і тримається завзято. Євреї, що, борючись у військах за волю, виконували свій обов'язок і при тому заради щирої любові і відданості, не могли в серцях офіцерів, солдатів і цивільного населення загладити враження, отриманого від тих євреїв, що свого обов'язку не виконували.

Але справа полягає не в цьому, коли ми говоримо про політичну сторону єврейського питання. Не важко зрозуміти, чому євреї гіршої думки про інші народи, що населяють світ, ніж самі ці народи думають про самих себе. Адже єврейська історія це історія мандр по всіх народах світу. Якщо ми глянемо на сучасне єврейство, то побачимо, що немає раси на нашій планеті, що проживала б у скількох місцях і серед скількох народів, як євреї. Вони мають більш ясне світове розуміння, ніж будь-який інший народ, тому що увесь світ є ареною їхньої діяльності. Мислення їх завжди протікає у світовому масштабі, що для інших народів, що живуть у визначених кордонах, неможливо.

Не можна обвинувачувати євреїв за те, що національна вірність і самосвідомість виявляються в них слабкіше, ніж у корінних громадян будь-якої країни: протягом сторіч вони були всесвітніми громадянами. Під будь-яким національним прапором єврей може виявляти коректність, яка вимагається від нього, як громадянина і співмешканця; однак його розуміння значення цього прапора буде завжди інше, ніж у того, хто знає лише один прапор. Політичний елемент розглянутого питання полягає в тому, що євреї представляють собою особливу націю серед інших націй. Деякі заступники євреїв, особливо в Америці, це положення відкидають, але сам єврейський дух постійно викриває облудність їхніх надмірних старань. Причину, по якій наявність такої національної особливості настільки завзято відкидається, не завжди можна зрозуміти. Якби Ізраїль прийшов до свідомості, що його світова місія не може виповнитися за допомогою золотого тільця, то, може бути, його світове громадянство стосовно людства і його незламна національна замкнутість стосовно самого себе виявилися б сильним і плідним фактором у справі створення людської єдності, якій тепер поводження єврейства, як цілого, так сильно заважає. Світ зупиняється не на тому факті, що євреї являють собою націю, а на тому, яке вживання вони роблять з цього, ніяк і ніким непереборного факту. Народи намагалися злити із собою євреїв в одне ціле, і такої ж спроби до злиття були зроблені і з боку євреїв. Але доля, очевидно, передрікала їм вічну національну відособленість, і як самі євреї, так і інше людство повинні рахуватися з цим фактом; у ньому потрібно бачити віще пророцтво і прагнути знайти шляхи до його здійснення.

Теодор Герцль, одним з найвидатніших серед євреїв, був одним із тих представників нового часу, хто гласно виступали, що мали, можливо, найглибший погляд на філософське обґрунтування єврейської сутності. Сумніватися в тому, що єврейська нація існує, для нього було неможливим. Навпроти, він при кожному зручному випадку повторював: «ми представляємо собою народ, ми нація». Так само він усвідомлював, що все те, що називається єврейським питанням, має політичний характер.

У введенні до свого твору «Єврейська держава» він говорить: «Я думаю, що я розумію антисемітизм, що представляє собою досить складне явище. Однак з єврейської точки зору я дивлюся на нього без страху і ненависті. Думаю, що я в стані розібратися в тому, які елементи його повинні бути приписані плебейській моді, які звичайної торговельної заздрості, які спадкоємним забобонам, або релігійній нетерпимості, і які так званому самозахистові. Я думаю, що єврейське питання так само мало є соціальним питанням, як і релігійним, хоча іноді віно і приймає одну з цих форм. Це національне питання, що може бути вирішене тільки тоді, коли воно перетвориться в питання світової політики, буде роз'яснене загальними зусиллями всіх цивілізованих народів земної кулі і поставлене під їхній контроль».

Герцль зтверджує не тільки те, що євреї являють собою націю. На питання майора Гордона, члена королівської Британської еміграційної комісії, у серпні 1902 року він прямо відповів: «Я скажу вам те, що я розумію під ім'ям нації, а ви можете до цього додати прикметник “єврейська”. По моїх поняттях нація являє собою в історії людську групу, досить міцно зпаяну, котру загальний ворог змушує триматися разом. От що по моєму значить нація. Якщо ви додасте до цього слово “єврейська”, то отримаєте те, що я розумію під єврейською нацією». Описуючи дію цієї єврейської нації на все людство, доктор Герцль писав: «Якщо ми падаємо, ми перетворюємося в революційний пролетаріат, в унтер-офіцерів революційних партій; якщо навпаки йдемо в гору, то з цим разом росте і страшна могутність наших капіталів».

Цей погляд, що мабуть відповідає істині, тому що він довше всіх інших тримався в єврейському мисленні, розділяється і Лордом Єфстафієм Персі і повторюється в силу видимої спільності поглядів Канадською «Єврейською Хронікою» («Jewish Chronicle»).

Варто уважно прочитати те, що вона з цього приводу пише. «Лібералізм і націоналізм під грім труб і литаврів відкрив ворота “Гетто” і дарував євреям цивільну рівноправність. Євреї вийшли з Гетто і вступили в західний світ, побачили його блиск і могутність, використовували і насолоджувалися ним, наклали свою руку на нервові центри цієї цивілізації, повели її вперед, дали їй належний напрямок, зробили її своєю служницею і потім відмовилися від неї… Крім того — і це гідне уваги — Європа націоналізму і лібералізму, Європа державного керування по методах науки і демократичної рівності виявилася більш терпимою стосовно єврейства, ніж старий деспотизм із його переслідуваннями й утисками… Але при усе більшій і більшій консолідації західних національностей, яка посилюється, неможливо розраховувати на існування протягом довгого часу безмежної терпимості… Серед добре організованих і територіально відособлених державних одиниць єврейству залишається тільки дві дороги: або воно повинне знищити підвалини всієї національної державної системи, або воно саме повинне організувати свою територіальну державність. У цій наявності можливого вибору коріниться пояснення, як єврейського більшовизму, так і єврейського сіонізму; східне єврейство нині, очевидно, непевно коливається між цими двома можливостями». «У східній Європі більшовизм і сіонізм живуть бік-у-бік подібно тому, як протягом всього 19 сторіччя, аж до молодотурецької революції, єврейський вплив зливав воєдино республіканські і соціалістичні течії думки: це пояснюється не тим, що єврейство цікавила позитивна сторона радикального світогляду, або що воно бажало зробитися учасником неєврейського націоналізму, або демократизму, а тим, що всі існуючі неєврейські системи керування однаково йому ненависні».

Все це правда і як ми бачимо, навіть єврейські мислителі небоягузливого характеру визнають це за істину. Єврей — супротивник усякого неєврейського укладу. Якщо він дасть волю своїм нахилам, то в монархії він буде республіканцем, у республіці соціалістом, у соціалізмі більшовиком.

У чому ж причина цієї розкладницької діяльності? Насамперед у повній відсутності демократичного напряму думок. По природі єврей деспотичний. Демократія гарна для іншого людства, але єврей, де б він не знаходився, являє собою відомого роду аристократію. Демократія тільки словесне знаряддя, застосовуване єврейськими агітаторами, щоб піднятися до загального рівня там, де вони змушені були зайняти нижче місце. Раз цей рівень ними досягнуто, негайно ж євреї прагнуть придбати собі особливі переваги, немов це складає їхнє невід'ємне право, — це є факт, самим разючим прикладом якого, може служити остання Мирна Конференція. Євреї нині єдиний народ, чиї особливі і надзвичайні переваги знайшли своє вираження у світовому мирному договорі. Але про це буде сказано нижче.

За винятком деяких єврейських захисників, що не мають впливу на єврейський напрям думок, а висуваються на сцену з єдиною метою впливати на напрям думок неєвреїв, жоден не наважиться нині заперечувати той факт, що у всьому світі соціально й економічно розкладницькі елементи, не тільки отримують директиви від представників єврейських інтересів, але й оплачуються ними. Цей факт довгий час залишався невідомим, завдяки завзятому запереченню його з боку євреїв, так само як і потокові, що були відсутні точні роз'яснення з боку тих громадських організацій, від яких публіка звикла чекати поінформованості. Тільки тепер факт цей випливає на світло Боже. Слова Герцля виправдуються: «Коли ми падаємо, ми перетворюємось в революційний пролетаріат, в унтер-офіцерів революційних партій». Ці слова вперше були віддані гласності англійською мовою в 1896 році тобто 24 роки тому назад.

У даний час ці течії працюють у двох напрямках: по-перше з метою повалення всіх неєврейських держав у всім світі, по-друге з метою державотворення в Палестині. Увесь світ шле кращі побажання планові державотворення в Палестині, але не можна сказати то ж самого про єврейство в його цілому або про його більшу частину. Сіоністська партія багато шумить про себе, але в дійсності є незначною меншістю. Усе, що можна сказати про цей рух, це те, що воно являє собою виросле з честолюбства прагнення до переселення. Разом з тим сіоністський рух являє собою дуже зручну зовнішню кулісу, щоб нею легше вкривати інші таємні плани. Інтернаціональні євреї, владики урядів і золота, таким чином отримують можливість у будь-якому місці і повсякчас, під час війни і миру, збиратися, виставляючи приводом своїх зборів необхідність обговорити способи, що повинні відкрити євреям доступ у Палестину, і таким шляхом їм легко вдасться усунути підозру, що вони збираються для іншої справи. Союзники і вороги неєврейських народів, які ведуть війну, збиралися цим шляхом непомітно, на одному сіоністському з'їзді — шостому по рахунку — у 1903 році; на ньому остання війна була точно передвіщена, зазначені її хід і результат і передречено відношення євреїв до мирного договору.

Все це доводить, що, хоча єврейський націоналізм і існує, але він не обмежується планом створення своєї держави в Палестині, і цей план не займає собою в даний час усього єврейства. Саме тепер євреї зовсім не бажають йти в Палестину навіть заради сіоністського руху. Якщо переселенню євреїв із середовища неєврейських народів і належить коли-небудь здійснитися, то відбудеться це по іншим спонуканням.

Дональд А.Камерон, що займав останнім часом місце британського генерального консула в Александретті, людина, розташована до сіонізму, ім'я якого часто згадується в єврейській пресі, говорить: «Єврейським переселенцям (у Палестину) незабаром набридне рвати один в одного 3 відсотки, і їхні сини по залізниці або на пароплаві поспішать виїхати в Єгипет, щоб там заробляти 10 відсотків… Євреї, надані самі собі в Палестині, вирвуть волосся один в одного і рознесуть на шматки свою власну державу». Безсумнівно, час справжнього результату ще не наступив; принаймні, засад для нього ще не видно.

Політична сторона єврейського питання, у якій у даний час більше всього зацікавлені щонайменше три великі нації, Франція, Великобританія і Сполучені Штати, полягає в з'ясуванні існуючої організації єврейської нації. Чи представляє вона собою вже в даний час організовану державу, або для цього їй потрібно чекати свого переселення в Палестину? Як дивиться на це саме єврейство? Чи веде воно стосовно неєврейства «зовнішню політику?». Чи має вона для ведення цієї зовнішньої політики особливе керування? Якщо така єврейська держава існує, то чи має вона явного або таємного голову? Чи існує в такому випадоку державна рада? І, нарешті, якщо що-небудь подібне існує, то хто про це знає?

Перша підказана відчуттями відповідь неєвреїв на це питання буде «ні», — адже неєвреї звичайно дають відповіді, підказані відчуттями. Неєвреї не виховуються серед таємниць або таємних товариств, чому і приходять так легко до висновку, що нічого подібного взагалі не може і бути, хоча б вже по одній тій причині, що нікому ні з чим подібним не приходиться зустрічатися, або про це чути. Незважаючи на таку відповідь, питання все-таки підлягає найближчому дослідженню з причин, що кожен легко може зрозуміти.

Якщо допустити, що свідомої дружної діяльності євреїв у всім світі взагалі не існує, то потрібно визнати, що панування, якого вони досягли, так само як і політика, що вони переслідують, не є наслідком їхній заздалегідь обміркованих рішень, а являють собою просто результат визначених єврейських властивостей, властивих їм всім однаковою мірою. Пояснимо це прикладом: Британець, завдяки уродженій пристрасті до пригод, які вабили його до моря, зробився великим колонізатором. Він зовсім не міркував про це і не приймав визначеного рішення зробитися неодмінно колонізатором, але самі природні нахили його духу привели його до цього. Але хіба сказаного досить, щоб пояснити Британську світову державу?

Не підлягає сумніву, що і внутрішні властивості, властиві євреям, спонукають їх, де б вони не знаходилися, робити те, чим вони відрізняються в наших очах. Але хіба тільки цим можна пояснити тісний зв'язок між євреями всіх країн, їхні всесвітні конференції, їхнє разюче передбачення надзвичайних подій, що з нищівною силою обрушуються на інше людство, і поява їх у потрібний момент у Парижі із спеціально розробленою світовою програмою, з якою погоджуються всі держави?

Спочатку деякі окремі мислителі, потім секретні відділи урядів, пізніше окремі проникливі люди і, нарешті, тепер навіть великі маси населення запідозрили, що євреї не тільки являють собою національність, що яскраво відрізняється від інших народів, що не піддається дивним чином ніякій, навіть при їхньому повному бажанні, асиміляції з іншими народностями, але й утворюють собою державу, причому не тільки мають національну самосвідомість, але і свідомо зв'язані між собою з метою взаємного самозахисту і досягнення загальних цілей. Згадаємо визначення Теодора Герцля, як народи зпаюються під тиском загального ворога, і запитаємо себе, чи не є цим загальним ворогом в очах євреїв усе неєврейське людство. Хіба така нація, почуваючи себе нацією, могла б залишитися неорганізованою перед лицем такого факту? Це мало походило б на звичайну єврейську хитрість. Якщо глянути, як зв'язані євреї між собою в Сполучених Штатах за допомогою найрізноманітніших організацій, так тонко улаштованих, що діяльність їх вселяє всім довіру, то можна легко припустити, що все те, що можна було створити усередині визначеної країни, може бути створене, а можливо, вже й створене, між всіма країнами, де живуть євреї.

От що, між іншим, писав Герман Бернштейн у «American Hebrew» від 25 червня 1920 року: «Приблизно рік тому назад один чиновник Міністерства Юстиції показав мені копію рукопису якогось Нілуса “Єврейська небезпека” і просив мене висловити мою про неї думку. Він мені сказав, що цей рукопис являє собою переклад російської книги, що вийшла в 1905 році, що згодом була вилучена з обігу. Очевидно, рукопис являв собою “Протоколи Сіонських мудреців” і був прочитаний, як припускають, Доктором Герцлем на таємній конференції Сіоністів у Базелі. Чиновник сказав мені, що на його думку рукопис є твором Доктора Герцля… Далі він згадав, що багато американських сенаторів, що ознайомилися з рукописом, були вражені, побачивши, що євреями за стільки років вперед був вироблений план, що нині здійснився, і що більшовизм вже за багато років вперед замишлявся євреями з метою руйнування світу».

Цією випискою я хочу установити тільки той факт, що якийсь чиновник Міністерства Юстиції Сполучених Штатів показав цей рукопис Бернштейнові і висловив визначену думку, що вона, цілком ймовірно, є твором Доктора Теодора Герцля. І далі, що багато американських сенаторів були вражені фактом збігу того, що було запропоновано ще давно до виконання, з тим, що відбулося до 1920 року.

Цей випадок тим більше заслуговує на увагу, що в ньому брав участь чиновник уряду, що нині у високому ступені знаходиться в руках євреїв, або під єврейським впливом. Дуже можливо, що подальші кроки, початі з цього приводу чиновником, як тільки вони стали відомі, були заборонені. З іншої сторони досить імовірно, що слідство з цього приводу все-таки, незважаючи на накази, не було припинено остаточно.

У всякому разі уряд Сполучених Штатів зайнявся цією справою досить пізно. Принаймні чотири інших великих держави випередили його в цьому, при чому одна навіть на цілий рік. Один список цих протоколів був переданий Британському музеєві і має на собі печатку цієї установи від 10 квітня 1906 року. Сам твір, цілком ймовірно, з'явився в 1896 році, або в рік, коли були сказані вищенаведені слова Д-ра Герцля, причому перший конгрес Сіоністів мав місце в 1893 році. Документ цей був недавно опублікований в Англії, при обставинах, що звернули на нього загальну увагу, незважаючи на невдалий заголовок, під яким він був надрукований. Eyre and Spottiswood, державні друкарі англійського уряду, видали цей твір. Ця обставина дала справі такий вид, начебто видання випущене Державною друкарнею. У відповідь на звичайні лементи всієї єврейської преси з цього приводу англійський «Таймс», у своєму огляді, визнав всі єврейські заперечення «незадовільними».

Як би там ні було, але «Таймс» став на ту точку зору, що захисники євреїв зовсім не торкаються змісту протоколів і тільки посилено наполягають на їхній анонімності. Якщо іноді і трапляється, що вони торкнуться змісту, то завжди в одній і тій же формі: «цей твір злочинця або божевільного».

Тим часом ці протоколи без імені автора, що випливають на світло Боже то тут, то там, переписуються з великими стараннями то одним, то іншим, не маючи за собою ніякого авторитетного імені, ретельно вивчаються секретними відділами різних урядів і, циркулюючи серед вищих посадових осіб, здобувають усе більший і більший вплив, завдяки ясності і переконливості свого змісту. Результат дивний для твору злочинця або помішаного! Єдиний доказ дійсності документів міститься в них самих, і ця внутрішня переконливість їх, як справедливо зауважує «Таймс», і вимагає самого уважного до них відношення з боку всіх. Усе-таки єврейські старання спрямовані до того, щоб перешкодити цьому.

Ці протоколи прямо наштовхують нас на ряд питань. Чи є в євреїв всесвітня організація? Яка політика цієї організації? Яким способом вона діє? Цим питанням протоколи приділяють повну увагу. Хто б не був їхній автор, одне безсумнівно: він мав таке ясне і всебічне знання людської природи, історії і статистики, що викликає подив і разом з тим вселяє жах за тих, проти кого спрямована міць цього знання. Ні божевільний, ні злочинець не могли бути їх авторами. Якщо взагалі допустити, що автором могла бути одна особа, то, цілком ймовірно, це була людина видатна, що глибоко любила свій народ і свою віру. Рукопис цей — занадто страшна дійсність, щоб бути вигадкою, занадто обґрунтована, щоб бути простим продуктом фантазії, і виявляє занадто глибоке знання таємних пружин життя, щоб бути простим обманом.

Єврейський захист більше всього наполягає на тому, що документи ці виходять з Росії. Це не вірно. Вони тільки зробили свій шлях через Росію. Розміщені вони були в російській книзі, виданій у 1905 році вченим Нілусом, що зробив спробу пояснити ці протоколи прикладами з російського життя, що мали місце в той час. Видання і пояснення додали книзі російський відбиток, що було на руку єврейським заправилам в Америці й в Англії, тому що єврейській пропаганді вдалося впровадити в почуття і мислення Англосаксів зовсім особливе уявлення про Росію і росіян. Це уявлення про характер і дух російського народу, що єврейським агентам вдалося вселити всім і особливо американському народу, є найбільшим обманом, яким коли-небудь, було обдурене людство. Таким чином, посилання, що протоколи є російський твір, таїть у собі єдину мету вселити до них недовіру. Внутрішній зміст протоколів ясно доводить, що вони написані не росіянином і спочатку не російською мовою і не під впливом російської обстановки. Вони тільки потрапили в Росію і були тут у перший раз опубліковані. Дипломатичні чиновники знаходили їх у формі рукопису у всіх частинах світу. Однак, там, де єврейській силі це було можливо, документи ці потім зникали, іноді за допомогою кримінально карних засобів.

Їхня стійка живучість наводить на міркування. Єврейські захисники пояснюють це тим, що протоколи потурають антисемітським настроям, чому вони і зберігаються. Тим часом у Сполучених Штатах не було широко розповсюдженого антисемітського настрою, який можна було б роздувати цим способом або взагалі підтримувати неправдою. Поширення «Протоколів» у Сполучених Штатах можна пояснити тільки тим, що вони проливають велике світло і надають особливого значення відомим фактам, що спостерігалися і раніш. Ця обставина так важлива, що якраз вона і додає особливу вагу документам, дійсність яких не засвідчена. Проста неправда довго не живе, і сила її швидко слабшає. «Протоколи», напроти того, виявляють свою живучість більше, ніж коли-небудь, вони проникнули в більш високі сфери, ніж раніше, і до них відносяться більш серйозно, ніж колись. «Протоколи» не стали б більш цінними і цікавими, якби вони навіть мали ім'я Теодора Герцля. Їхня анонімність так само мало зменшує їхню цінність, як відсутність підпису художника художню цінність картини. Навіть краще, що походження протоколів невідомо. Якби в точності було встановлено, що група інтернаціональних євреїв у 1896 році, у Франції або Швейцарії, на конференції виробили програму завоювання світу, то довелося б ще доводити, що ця програма вигадана ними не в жарт і що в основі її лежало дійсне бажання провести її в життя. «Протоколи» являють собою світову програму; у цьому не сумнівається ніхто. Чия це програма, — зазначено в самих протоколах. Запитується, що було б цінніше для доказу її дійсності, — одна, шість або двадцять підписів або двадцятип'ятилітній ланцюг спроб, спрямованих до її здійсненню.

Для нас, американців, цікаво не те, чи складав цю програму злочинець або божевільний, а те, що, коли вона була складена, то з'явилися засоби і шляхи для проведення в життя окремих найважливіших її частин. Документ сам по собі не важливий. Важлива вся обстановка і факти, на які він змушує нас звернути увагу.