Міжнародне єврейство

XV. Чи є нинішні «ради» єврейським «кагалом»?

Ради не російська, але єврейська установа. Та вони не є сучасний винахід євреїв, не є нова політична ідея, що належить різним Троцьким. Їх походження давньоєврейське, це - форма керування, що євреї ввели в себе після завоювання Палестини Римлянами, з метою зберегти свою відособленість, расове і національне життя.

Сучасний більшовизм, що нині є простою оболонкою здавна задуманого удару, за допомогою якого повинне бути встановлене панування однієї раси, негайно ж установив ради, як форму державного керування тому, що євреї всіх країн, що приймали участь у російському більшовизмі, зпоконвіку були навчені устрою рад і керуванню з їх допомогою.

Рада згадується в «Протоколах» під древнім ім'ям «Кагал». У 17 протоколі говориться: «Вже і в даний час наші брати зобов'язані доносити на відщепенців із власного свого сімейства і на всякого, хто не підкоряється кагалові. Коли наступить наше царство, всі піддані держави повинні будуть нести таку ж службу».

Кожний, хто знайомий із сучасним життям євреїв, знає, що значить донос на відщепенців. Переслідування, яким піддаються євреї, що прийняли християнство, або сини і дочки строго правовірної єврейської родини, що женяться або виходять заміж за неєвреїв, по жорстокості своїй не мають нічого собі подібного в іншого людства.

Недавно, в одному з Західних Штатів Америки, молода освічена єврейка вийшла заміж за неєврея, видавця газети. З того моменту, як вона відкрила свій намір, з нею почали обходитися, як з відпвшою. Якби вона вмерла яким-небудь ганебним чином або віддалася самому безчесному ремеслу, презирство до її долі не могло б бути сильніше того, що виявили до неї з цього приводу. Похмурий похоронний обряд був виконаний із згадуванням її імені, і в день її весілля вона була оголошена померлою для свого народу.

Описаний випадок не є чимось особливим. Розповідь, що захоплює, можна знайти в життєписі Спинози, великого філософа, якого нині євреї охоче виставляють, як прикрасу свого народу. Хід його мислення привів його до сумніву в істинності раввинських догматів, - тих «правил людських», про які говорить Новий Завіт. Тому що Спиноза в той час був ще непомітною особистістю, то насамперед застосували до улюбленого євреями способу, - підкупу. Мені варто було б подумати перш, ніж застосувати вислів «улюблений євреями спосіб підкупу», якби, на жаль, це не було правдою. У нас немає схильності з низьких мотивів говорити наклеп, але історія єврейського народу, написана євреями, дає цілі гори доказів того, що підкуп є надійною й улюбленою зброєю євреїв. Те, що ми знаємо про це в даний час, підтверджує, що в цьому відношенні нічого не перемінилося. Єврейський письменник Іаков Ізраэль де Хаан (Haan), голландський адвокат у Єрусалимі, недавно констатував той факт, що продажність арабської преси подає великі надії до того, що арабська агітація проти євреїв у Палестині в кінцевому результаті припиниться. Він пише: «Між арабами йде пожвавлена агітація проти того, що вони називають сіоністською небезпекою. Але араби, й особливо арабські газети легко піддаються підкупу. Завдяки цій слабкості вони програють при перегонах на далеку відстань».

Отже Спинозі запропонували 1.000 гульденів у рік для того, щоб він мовчав про свої переконання і час від часу з'являвся в синагозі. З презирством він відхилив цю пропозицію, вирішивши добувати засоби до життя шліфуванням лінз для оптичних інструментів. Внаслідок цього його викинули з громади. От як це описується:

«Нарешті наступив день виверження і величезна юрба зібралася, щоб бути присутньою при цьому похмурому обряді. Почалося з того, що мовчки урочисто запалили встановлену кількість чорних свіч і відкрили Скинію Завіту, у якій лежали книги Моісеєвого закону. Цим шляхом уява віруючих була підготовлено до сприйняття подальшого жаху. Верховний рабин, друг і вчитель, а тепер найлютіший ворог засудженого, повинен був здійснити вирок. Він стояв, повний скорботи, але непохитний, а народ напружено дивився на нього. Вгорі, на хорах знаходився кантор, що пік голосним і жалібним голосом слова прокльону. Час від часу в слова прокльону вривалися пронизливі звуки труби. Раптом чорні свічі перевернули і віск, що тане, їхня крапля за краплею почав падати у велику посудину, наповнену кров'ю». (Льюис (Lewes), «Історія філософії в біографіях»).

«Після цього була прочитана остаточна формула прокльону: «Ім'ям Ангелів і Святих викидаємо ми тебе, Борух Спиноза, проклинаємо і виганяємо за згодою найстарших і всієї святої громади, перед лицем цих священних книг. Силою 613 заповідей, які в них утримуються, проклинаємо ми тебе прокльоном Ісуса Навина, проклявшего Єрихон, прокльоном, яким Єлисей проклинав дітей своїх, і всіма прокльонами, що написано в законі. Так будеш ти проклятий у день й у ночі, у сні і в пильнуванні, при вході і при виході. Господь хай не простить тобі! Нехай зіймуть проти цієї людини гнів і помста Господні і так впадуь на нього всі прокльони, які написані в книзі закону. Господь так винищить його ім'я під сонцем і так вижене його зо всіх колін Ізраїлевих за його зухвалість, всіма прокльонами неба, написаними в законі… Ми ж наказуємо, хай ніхто не говорить з ним словами вуст своїх, ні словами писаними, хай не буде йому ніякої допомоги, хай не живе ніхто з ним під одним дахом, хай не наблизиться до нього ближче, ніж чотири кроки, і хай ніхто не читає що-небудь ним написане». (Поллок, «Життя Спинози»).

«Коли замовкли ці громові слова, всі свічки відразу занурили в кров, пролунав вигук побожного жаху, і проклін прокричали всі присутні. У мороці, що наступив, всі вирекли амінь, амінь, підтверджуючи урочистий проклін». (Професор I. K. Hosmer, «Євреї»).

Ця розповідь показує, що міститься в цьому слові «донос». Він яскраво висвітлює той гніт, що лежить на євреях, що бажали б привселюдно виступати проти антигромадських ідей свого народу, але не сміють цього зробити зі страху найтяжчих покарань.

Донос, як то пропонує протокол 17, повинен бути зроблений на кожного, хто противиться «кагалові» або іншими словами давньоєврейській системі рад.

Після руйнування єврейської держави Римлянами, євреї зберегли в особі Первосвященика духовний і політичний центр; цей національний центр, після розсіювання євреїв і виходу з Палестини, зберігся в особі «Князя Вигнання» або Экзиларха, посада якого, цілком ймовірно, існує і понині і яку, як думають деякі, займає один американський єврей. Євреї, незважаючи на всі запевнення в протилежному, ніколи не переставали бути народом, тобто свідомо замкнутю расовю группою, що відрізняється від всіх інших, з цілями й ідеалами строго єврейськими «всі через єврея й всіх для єврея», на відміну від всього іншого людства. Що вони утворять собою націю серед інших націй, цього не тільки не заперечували видатні єврейські мислителі, але посилено це підкреслювали: у цьому відношенні їхня думка збігається з всіма фактами, що спостерігаються, - Єврей не тільки хоче жити відсторонено від інших народів, але він живе у своєму народі проти інших народів і прагне жити, наскільки можливо, під владою власних законів. У Нью-Йорку євреї в даний час домоглися того, що в них існує своя власна юрисдикція для вирішення їхніх власних справ на підставі їхніх власних законів. Це і є принцип Ради-Кагалу.

Починаючи з першого сторіччя, говорить «Єврейська Енциклопедія», «громада», «збори» або «кагал» були центром єврейського життя. Це було вже в часи Вавілонського полону. Останнім часом Кагал сплив на поверхню офіційно на Мирній Конференції, на якій євреї, відповідно до світової програми, - єдиної, яка з повним успіхом і без зміни була прийнята мирною конференцією - виговорили собі право Кагалу для своїх культурних нестатків і потреб керування; це право збільшило число їхніх переваг у тих країнах, де дотепер збереглося їхнє особливе положення. Польське питання є питання чисто єврейським, і Падеревський зобов'язаний своїми невдачами як державна людина єдино тому, що він знаходився під єврейським впливом. Румунське питання також є єврейське питання, і всі Румуни говорять про Сполучені Штати, як про «єврейську країну», тому що від своїх політичних діячів вони довідалися про той сильний тиск, який винесал їхня батьківщина з боку американських євреїв. Це тиск, що торкався корінних румунських життєвих інтересів, був настільки сильним, що примусив Румунію підписати угоди, які були для неї настільки ж принизливі, як ті умови, що Австрія пред'явила колись Сербії і які спричинили за собою світову війну. Єврейське питання, як можна переконатися, стоїть вище всіх сил, що викликали війну, і вище всіх перешкод до миру, що коли небуть бачив світ.

Євреї здавна вели свій власний спосіб життя і самокерувалися під владою Кагалу, спілкуючись з місцевим державним керуванням тільки через своїх уповноважених. Це був самий яскраво виражений комунізм, що коли-небудь, бачив світ, за винятком Росії. Виховання, санітарія, збори, сімейні справи, - усе це стояло під безпосередньою владою небагатьох, які складали собою урядове судове місце. Особи, що складають цю присутність, не обиралися на час, але посада їхня частіше переходила без перерви з покоління в покоління протягом довгого часу; те ж потрібно сказати і про сучасну владу рабинів. Уся власність кагалів вважалася загальною, що не заважало, однак, ватажкам робитися багатими. Такі кагали або ради існували в Римі, Франції, Голландії, Німеччині, Австрії, Росії, Данії, Італії, Румунії, Туреччині й Англії. У Сполучених Штатах ця ідея отримала свій розвиток у зв'язку із синагогами і національними й інтернаціональними єврейськими таємними товариствами.

Кагал є спадкоємним єврейським політичним укладом під час розсіювання цієї раси серед народів. В урядових судових місцях вищого порядку інтернаціональний характер Кагалу яскраво виступає назовні; число таких вищих місць зростало в міру поширення євреїв по земній кулі. Єврейська Енциклопедія говорить про «раду трьох країн» і про «раду п'яти країн», що за старих часів являли собою міжнародний зв'язок. В даний час стало важко отримати ясне уявлення про ці установи, як і взагалі про все, що стосується цих речей. Останній конгрес Сіоністів у Лондоні, на якому безсумнівно, хоча напевно і не в порядку публічного обговорення, отримали вирішення багато питань, що стосувались євреїв всіх країн, можна було б назвати «радою тридцяти п'яти країн», тому що члени його прибули з найвіддаленіших країн: з Лапландії і Південної Африки, з Персії і Нової Зеландії. Метою цих світових урядових інстанцій було з'єднання Євреїв, і протоколи їхніх засідань маються з часів віддалених сторіч. У такий спосіб у тому, що відбулося в Росії, нового нічого немає. Це є лише та форма панування, нав'язана єврейськими революціонерами неєврейської Росії, у якій єврейство виховане з найдавніших часів свого зіткнення з іншим людством. Взагалі Радянська Росія зробилася можливою тільки тому, що 90 комісарів зі ста є євреями. Те ж треба сказати і про Радянську Угорщину; якби там не було Бела Куна - «Над-Червоного», - і якби, з 24 його комісарів 18 не були євреями, Радянської Угорщини не могло б бути. Євреї є єдина народна група, що знає пристрій кагалів і вміє за допомогою них керувати.

Телеграма від 12 серпня 1920 року агентства «United Press» кидає світло на внутрішнє споріднення радянської системи з єврейським духовним ладом. Телеграма говорить про положення в польських містах і селах, що були зайняті більшовицькими військами під час їхнього наступу: «Місцеві єврейські громади негайно утворюють ради і комуністичне керування». Зовсім натурально. Можна тільки помітити, це знаходиться в повному протиріччі з розповідями, що постійно зустрічаються в пресі, про страждання євреїв під владою рад і про їхню відразу до червоного. Проте все те, що ми про це знаємо з великої преси, є ні що інше, як чисто єврейська страва, і свідчення очевидців цьому суперечать. Так члени «Американської Допомоги» повідомляли, що робота їхня у Польщі значно ускладнюється, тим, що єврейські домовласники вимагають неймовірно високої плати за приміщення. Інші розповідають про те, що хоча залізничний тариф у так званих голодуючих місцевостях збільшений у десять разів, найкращі і дорогі потяги наповнені винятково євреями. Про свою подорож в Угорщину один говорить: «Угорці грошей не мають, але в євреїв вони є».

Часто приходиться чути фразу: «Але американські євреї ненавидять Троцького і ради». Невже? А от на стор. 9 Американського журналу «Єврейський світ» від 30 липня 1920 року ми знаходимо лист за підписом містрісс Самуель Руш (Rush). Заголовок його говорить: «Чи дійсно ми встидаємося Троцького?» Ось витримки з цього листа: «Недавно я чула від видавців єврейських газет численні скарги на те, що євреїв дорікають у радикалізмі. Це вірно: є багато євреїв-радикалів. Правда і те, що деякі вожді радикалів - євреї. Але перш ніж проливати сльози про такий напрямок нашої раси, трішки подумаємо. Про Троцького не можна сказати інакше, як про освічену людину, що вивчила світову економіку, як про сильного й енергійного вождя і мислителя, що безсумнівно буде відзначений в історії, як один з числа великих людей, якими наша раса ощасливила світ… В даний час досить мало хто з нас сумнівається в тому, що за всіма безглуздостями, що пишуть про Росію, стоїть одна велика правда, а саме, що Росія знаходиться в тому перехідному стані, що завжди є наслідком нового будівництва. За видимим безладдям криється план, з катастрофи виростає порядок. Вона не буде країною утопії, але там буде створений уряд настільки досконалим, наскільки будуть у силах створити з такого недосконалого людського матеріалу ті, безсумнівно високо обдаровані духовно ідеалісти-практики, що тепер там будують. Але ж один з цих вождів - Лев Троцький! Що ж, - або ми дійсно повинні встидатися Троцького?».

У всякому разі в даний час ця дама Троцького не встидається.

Візьмемо далі суддю Фішера з Чикаго. Не забуваючи отимувати платню за своєю суддівською посадою, суддя Фішер роз'їжджав по білому світі на службі організації «Єврейська Допомога». Незабаром після свого від'їзду з Америки він змінив свої плани і рушив у Росію. За його розповіддю, йому дозволили в'їхати в Росію під тією умовою, що він не буде втручатися в політичні справи. Очевидно, при його поверненні в Сполучені Штати таку ж умову йому поставлено не було, тому що він почав там відкрито виступати як захисник думки про необхідність завести повний товарообмін з російським радянським урядом. От резюме того, що ним сказане на сторінках Чикагської «Трибуни»: «Ми повинні залишити Росію у спокої. Нам варто відновити торговельні зносина з радами. Більшовицький уряд міцний. В той час, як у комуністичній партії всього 500.000 членів, за режим Леніна стоять майже 100 мільйонів міцно спаяних селян». У числі радянських планів, за які стоять нібито 100 мільйонів спаяних селян, між іншим існує і наступний. Тут я надаю слово тому ж судді Фішеру, чия розповідь становить особливий інтерес ще і тому, що сам Фішер є суддею в суді по злочинах проти моральності в Чикаго: «Недавно поширився слух що російські жінки націоналізовані. Це не правда, але легкість, з яким там укладають шлюби і відбуваються розводи, сприяє частій зміні чоловіка і жінки. Всякий, хто хоче женитися, йде в ратушу, як ми б сказали, і реєструється в шлюбних списках. Тяжіння до шлюбів велике. Якщо двоє мають потребу в платті або в їжі, то вони змовляються одружитися на один день. Наступного дня вони знову йдуть у ратушу і знову реєструються… Але цього разу їхні імена заносяться спільно в книгу розводів. От все, що потрібно для того, щоб одержати розвід, а в додачу, дивишся, ще отриманий гарний обід». Суддя Фишер з Чикаго, що розповідає про це, що повернувся додому з поїздки з єврейським товариством допомоги, очевидно належить до числа тих, хто Троцького не встидаються. Так само і Макс Пайн, що багато років займав місце секретаря «З'єднаної Єврейської Торгівлі» у Нью-Йорку, відвідав радянську Росію в якості представника робітників. Він також зумів розповісти багато гарного про Ради і між іншим той дивний факт, що як би суперечить іншим, що євреям у Росії живеться дуже добре навіть тоді, коли вони не стоять за більшовиків.

Ми познайомилися з показами цих осіб, що належать до зовсім різних кіл суспільства, і всі вони однаково виявляють природну перевагу кагалові і радам, повні подиву до їхніх методів і яскраво вираженого благовоління до радянських володарів. Це пояснюєься тим, що совєтизм - сама досконала форма панування сваволі, а шлюбні закони радянської Росії знаходяться в повній гармонії з програмою Протоколів: «Ми знищимо вплив сімейного начала між невірними». Чи вдається Російським Радам-Кагалам цілком підточити основи сімейного життя, представляється однак досить сумнівним. Слабка сторона Рад та ж, що й у Протоколах: моральне здичавіння, подібне ракові, все роз'їдає навколо себе доти, поки само себе не зруйнує разом з тими встановленнями, на які воно нападає. З погляду Протоколів сучасна Росія ще не являє собою єврейської держави, але є неєврейською державою, завойованою єврейськими бойовими силами. Протоколи розрізняють три стадії процесу. Перша полягає в таємному руйнуванні державної спайки за допомогою навіювання звабних і розкладницьких ідей. Коли ці ідеї досить сильно подіяли для того, щоб зруйнувати суспільство і довести його до кризи, раптово на поверхні з'являються сили, що до того працювали таємно, беруть у руки віжки і керують переворотом. У Німеччині це сталося негайно ж після катастрофи, яка відбулася безпосередньо після перемир'я. Але німці дуже швидко зрозуміли вплив євреїв на всі урядові місця Імперії, чому досить скоро ті змушені були знову зникнути з видних політичних позицій. Точно також і в Росії євреї негайно ж захопили у свої руки державну владу і їм вдалося на ній закріпитися. Почалося це з моменту примусу Царя, революційними силами, відректися від престолу і це продовжується під владою Троцького, війська якого складають загрозу Європі. Але таке скорення країни, яке намагалися створити в Німеччині і яке вдалося в Росії, ще не є кінцевою метою програми. Воно лише початок її відкритого виконання. Кагал-рада має на меті повну катастрофу суспільства, повне роздроблення всякого дружного цивільного співробітництва і всякого єднання, і нарешті, створення абсолютного панування по заздалегідь запропонованих правилах у кожнім малому осередку, доводячи цим країну до повного безсилля і перетворюючи її в руїни. Само собою зрозуміло, що сюди входить і розкладання промислового життя, набір неєвреїв у війська і взагалі руйнування всякого порядку і моральності. Така остання задача руйнівної програми протоколів, перш ніж почнеться відтворення, що повинне перетворити скорену країну в єврейську державу. Цього останнього етапу світ ще не переживав, він ще не настав навіть у Росії. Якщо російський народ прокинеться від того непритомного стану, у якому він знаходиться в даний час, то цей етап і не наступить. Єврейські голоси голосно говорять про те, що радянська Росія стоїть міцно. Але вирішальний голос належить Росії. Вона поки мовчить, але вже нині людство здригається при думці про те, що дійсно Росія прокинеться, і при думці про страшну відплату її над радянськими діячами.

Програма Протоколів під час французької революції була близька до перемоги, але вона знищила сама себе завдяки своєму моральному здичавінню. У Росії вона підійшла на один крок ближче до кінцевого свого успіху, але і там вона розіб'ється об повне своє зневаження до всіх моральних законів. В даний час єврейське питання отримує своє бойове вирішення в Росії і Польщі, а міць єврейських бойових сил найвищою мірою підтримується Сполученими Штатами Америки. Тому немає нічого дивного в тому, що невеликі східні європейські держави, що боряться за своє життя з єврейським засиллям, називають нашу країну «країною євреїв». - «Ми окремо доведемо нашу могутність на одній з існуючих держав», говорять Протоколи. «З метою довести поневолення нами єврейських урядів невірних, ми доведемо особливо на одному з них нашу могутність за допомогою насильства, тобто пануванням терору» - Прот. 7. І дійсно неєврейські європейські народи один за іншим повинні були відкликати свої війська з Росії. Міністри, що стоять у влади, один за іншим бачили, що в російському питанні їхні руки зв'язані. Сьогодні ж світ змушений бути присутнім при тому, як поступово готується найжорстокіша помста маленькій Польщі, країні, що цілком ймовірно, намічена другою у списку жертв Рад за те, що вона насмілилася відстоювати свою самостійність проти єврейської могутності. Росії довелося гірко зпокутувати «білу» спробу звільнитися від єврейського засилля; тепер черга за Польщею. Пожежа повинна охопити увесь світ: така мрія європейських східних євреїв, а разом з ними і багатьох американських євреїв.

Якби ті євреї, що панують над світом, побажали звільнити російський народ і погасити роз'їдаюче полум'я більшовизму, поклавши кінець участі євреїв у всіх революційних рухах, то вони могли б це зробити в тижневий термін. Те, що в даний час відбувається, робиться з відома і згоди єврейських світових сил. Очевидно, бажання викликати зворотний рух у них відсутній. Точка зору ця значною мірою пустила корені серед американського єврейства й укладає у своїй програмі план «довести нашу могутність на одній з існуючих держав». Цією програмою і керуються неухильно. Але не треба забувати, що програма ця має і зворотну сторону: правда, вона доводить могутність, але в той же час, вона й змальовує народ, який ним користується. І може бути, зрештою настане час, коли цей народ буде гірко шкодувати про те, що він домагався цієї могутності і користувався нею.

Той, хто хоче перевірити гостроту і тонкість суджень про людські властивості, як вони викладені в Протоколах, нехай перевірить вплив більшовизму на власній особистості. Безсумнівно, що у всіх прошарках американських неєвреїв існує свого роду шанобливий подив перед переворотом, що зробили Ленін і Троцький з настільки широким розмахом. Їхня відвага і здатність триматися всупереч безлічі протидіючих сил мимоволі визнаються всіма.

Незайвим буде в зв'язку з цим привести те, що говориться в 10 протоколі: «Маси виявляють особливу любов і повагу до політичного генія, раз він домігся могутності, і про всі його вчинки заради досягнення влади вони говорять: “підло, але спритно! Обман, але зате як розіграний! Безсовісно, але чудово!”» Ми розраховуємо на можливість залучити всі народи до роботи з закладки фундаменту для задуманої нами справи. Насамперед ми повинні забезпечити собі сприяння відважних і безстрашних агентів, що повинні забрати з нашого шляху всі перешкоди. Зробивши державний переворот, ми скажемо народу: «Все це дуже погано, всі постраждали. Ми усунемо причини ваших страждань, якими є націоналізм, існування границь і розходження грошових систем. Звичайно, ви вправі вимовити над нами вирок, але було б несправедливо, якби ви його вимовили перш, ніж дасте нам можливість показати, чого ми хочемо і що ми в змозі зробити».

Мудро придумано, і так дотепер і робили. Але, безсумнівно, реакція повинна, нарешті, наступити. Справжні винуватці і всі таємні пружини руху, що ховаються за спиною більшовизму, повинні вийти на світло Боже. Тоді людство розтрощить цю світову програму в той момент, коли очевидно, вона стане вже на порозі перемоги.

Російська система кагалів-рад, нарешті, виставить цю світову програму в справжньому світлі, чого не могли виконати спроби, зроблені в цьому напрямку раніше. П'ять поколінь бачило французьку революцію в тому помилковому висвітленні, яке зуміли їй подати. Тепер, всі вже знають, що вона не була справою французького народу, але злочинним діянням меншості, що хотіла нав'язати французькому народові той самий план, що ми тут вивчаємо. Сам французький народ зрештою зкинув так звану французьку революцію, хоча з тих пір Франція, в результаті цього перевороту, створеного добре організованою меншістю, не може все ще звільнитися від єврейського панування. Так і Російська революція не перейде у всесвітню історію з таким романтичним ореолом. Світ вже починає розуміти, у чому вона полягає. Він незабаром довідається, на які гроші і ким була вона куплена, викохана і зроблена, і з якої частини світу пішов головний поштовх до неї. Російська революція є расовою, а не політичною або економічною. Під покровом перекручення соціалізму і його порожніх фраз про міжнародне братерство, криється ясно змальований план расового прагнення до світової могутності, в якому немає нічого російського і який прагне потоптати здоровий глузд і загальні інтереси цивілізованого людства.

Про походження Сіонських Протоколів Паризький журнал «La Vielle France» пише: «Твір, відомий під ім'ям “Таємниця Сіонських мудреців”, випущений у світ в 1905 році, належить перу такого собі Раббі Ашера Гінсберга, відомого під ім'ям Ахад Хаама. У дев'яностих роках минулого сторіччя він написав його єврейською мовою в Одесі для заснованого їм таємного суспільства “В'nе Mosne”. У 1897 році воно було переведене французою і повідомлено на конгресі Сіоністів у Базелі. Копія французького перекладу в тому ж 1897 році за посередництвом начальника російської таємної поліції закордоном Рачковского, потрапила в руки російського міністерства Внутрішніх справ. Вчений Нілус переклав її на російську мову й у 1905 році надрукував у другому виданні своєї книги “Велике в малому” і “При дверях” (пришестя Антихриста невдовзі). Один екземпляр цієї книги знаходиться в Британському музеї зі штемпелем надходження 10 серпня 1906 року».