Міжнародне єврейство

XVIII. Чим пояснюється єврейська політична сила?

Дотепер при вивченні Протоколів ми мало говорили про те, що міститься у їхній політичній програмі. Перемоги своєї світової програми євреї домагаються такими способами: а) фінансовим пануванням над світом. Таке вже досягнуто, завдяки, по-перше, величезній заборгованості держав і, по-друге, безособово-капіталістичному, а не індивідуально-підприємницькому і директорському пануванню над промисловістю, б) політичним пануванням, що легко можна довести сучасним станом всіх цивілізованих держав, в) єврейським впливом на виховання, що поступово досягнуто на очах осліплених народів, г) опошленням всього духовного життя за допомогою продуманої системи розваг і задоволень, який можна виразити, мабуть, одним словом «балаган», д) засіванням ідей, але не ідей щирого прогресу, а навіюванням примарних і розкладницьких економічних теорій і руйнівних тенденцій.

Ось головні засоби, що визначають шляхи наступу; жоден з них не пропущений в Протоколах. Перш ніж вислухати те, що говорять Протоколи про вибір державних правителів і про контроль над ними, ми для ясності наведемо думку цих документів про інші сторони політичного життя. Може бути, для тих єврейських захисників, що у всіх своїх виступах ніколи не торкаються самого змісту Протоколів, буде цікаво довідатися, що ці Протоколи досить далекі від того, щоб вимагати монархічного способу правління, але завжди є прихильниками самого необмеженого і безвідповідального «лібералізму». Сили, що стоять за спиною Протоколів, твердо, очевидно, впевнені в тому, що вони можуть робити з народом все, що їм завгодно, аби тільки народу вдалося вселити, що в нього є «народоправство».

Протоколи люблять часті політичні зміни: вони люблять вибори, зміну конституцій, часту зміну народних представників. Так у Протоколах говориться: «Неясне поняття про те, що таке свобода, дає нам можливість переконати народні маси в тому, що уряди повинні бути нічим іншим, як прикажчиками дійсного пана — народу, і що цих прикажчиків можна змінювати, як рукавички. Часта зміна народних представників віддала їх у наше розпорядження і зробила з них знаряддя для наших цілей». Зручність користуватися частими змінами повторюється й у протоколі 4, що описує хід розвитку республік: «Кожна республіка переживає кілька етапів розвитку: перший етап — безуявний сказ, подібний до гарячки, що росте праворуч ліворуч; другий етап — обман народу (демагогія), що породжує анархію і неухильно приводить до деспотизму, притому не до справедливого, відкритого й особисто відповідального деспотизму, але до прихованого і безвідповідального деспотизму, більш важкого тому, що він виходить від таємної організації. Таке царство сваволі може діяти, не соромлячись, тому що воно ховається під маскою своїх агентів, часта зміна яких не шкодить нашій силі, але навпроти є навіть корисною, тому що настільки часта зміна звільняє зазначену організацію від обов'язку витрачати свої засоби на винагороду за довголітню службу».

Ця «зміна» учасників великої політики добре знайома Сполученим Штатам. Є один колишній сенатор, що міг би на своєму досвіді підтвердити це, якби він знав, хто був причиною його зміни. Були часи, коли він був знаряддям будь-якого єврея, що відвідував його в кулуарах сенату. Його жвава мова перетворювала в цікаве і переконливе всякі дані, з якими євреї бажали виступити проти уряду. З заднього ґанку цей сенатор з всіх боків отримував подяки від дуже великих осіб, при чому подяки ці були із сильним присмаком металу. Але настав момент, коли стало потрібним позбутися цього сенатора. Тоді письмові докази «подяк» негайно вийшли назовні з потайного місця, де вони зберігалися. Одна газета, що була відома, як слухняний орган єврейства, розкрила цю справу, і збурювання публіки довершили інші. Щоб покласти винного на обидві лопатки, звичайно потрібно було його викрити, для чого і повинна була виступити газета. Всього цього, зрозуміло, не сталося б, якби самі «наймачі» сенатора цього не побажали.

У 14 протоколі описується, як неєврейські народи зрештою неминуче втратять всяку надію на поліпшення свого стану шляхом постійної зміни урядів і тоді з захватом приймуть обіцянку створити міцний уряд, який буде даний виконавцями Протоколів: «Народним масам так набридне невпинна зміна урядів, що нами намічена на період розхитування нами державного укладу невірних, що вони готові будуть прийняти від нас всі, що нам завгодно». — Чиновник, що здумає критично відноситися до прагнень, що йдуть з боку євреїв, незабаром буде зміщений зі своєї посади, і цих зміщених у даний час повинно бути вже досить багато. Одні з них не можуть зрозуміти, як це сталося. Інші все ще міркують дотепер, як могло статися, що в той час, коли вони діяли в точності відповідно до розпоряджень і писали патріотичні повідомлення, їх зустрічали холодним мовчанням, і чому вони примушені були позбавитися своїх місць.

Протокол 9 робить дивні припущення. От деякі з них на витримку: «Якщо який-небудь уряд протестує проти нас у даний час, то це робиться лише для виду: вони адже всі знаходяться під нашим контролем і роблять це по наших же вказівках, тому що їхній антисемітизм потрібний нам потім, щоб тримати в покорі наших нижчих братів, я не хочу зупинятися на цьому більш докладно тому, що це вже складало предмет частих обговорень між нами».

Це вчення про користь антисемітизму і про бажаність його розвитку там, де його не існує, можна знайти в словах колишніх і нових єврейських вождів.

«Насправді перешкод перед нами більше немає. Наший надуряд стоїть настільки високо над законом, що ми маємо повну підставу назвати його сильним і могутнім ім'ям “Диктатури”. По чистій совісті я можу сказати, що ми є в даний час дійсними законодавцями».

Далі висловлюється пропозиція: «De facto ми вже усунули всі уряди, крім нашого, хоча de jure ми ще деяким і дозволяємо існувати».

Фактичні висновки з викладеного ясні: уряди ще продовжують існувати під своїми старими назвами і виявляють над своїми народами державну владу, але єврейський надуряд виявляє свій безперечний вплив над всіма ними у всіх справах, що входять у коло намірів міжнародних євреїв. Протокол 8 показує, як це досягається: «Сьогодні і доти, поки не наступить час, коли ми зможемо доручити відповідальні урядові місця нашим братам євреям, ми будемо їх доручати таким людям, чиє минуле і характер такі, що між ними і їхнім народом утворилася безодня, людям, яким у випадку непокори нашим наказам буде загрожувати суд або вигнання, і які тому будуть змушені захищати наші інтереси до останнього подиху».

Про кошти політичних партій 9 протокол говорить: «Розкол партій зробив їх всіх нам слухняними: для проведення партійної боротьби необхідні гроші, а гроші в нас».

Часто порушували питання про походження партійних фондів. Але ніхто дотепер не добрався до їх міжнародного джерела.

У Сполучених Штатах ми за останні п'ять років мали майже суцільно єврейський склад керівництва всією галуззю військової справи американського народу. Діяльність законного уряду обмежувалася в цей час майже одним асигнуванням грошових сум, але саме керівництво діловою стороною війни знаходилося в руках уряду, зосередженого всередині самого уряду, і цей внутрішій надуряд був єврейським.

Часто ставлять запитання, чим все це можна пояснити. Головна відповідь, звичайно, формулюється в такий спосіб: євреї, яким безпосередньо доручалися відповідальні посадові посади військового керівництва, були, ніби то, самі що не є кращі фахівці, яких тільки можна знайти. На інше питання, чому значна частина іноземної політики Сполучених Штатів залежить від думки певної групи євреїв, виходила така сама відповідь: ці люди одні тільки знали, що потрібно, і не було нікого, хто мав би більші знання, — тому обрані народом носії урядової влади мали повне право слухатися самих практичних і вдалих порад, які могли тільки знайти.

Нехай буде так. Припустимо, що в Сполучених Штатах тільки одні євреї виявилися придатними для вирішення назріваючих проблем з найвищою майстерністю. Тому що ми тут не хочемо говорити про війну, то констатуємо лише той факт, що військове керівнийтво було суцільно єврейське. Може бути, це стане зрозуміліше з 2 протоколу: «Посадові особи, яких ми вибираємо з маси народу за їхню піддатливість, не підготовлені для справ керівництва і тому легко перетворяться в пішаки в тій грі, що ведуть наші вчені і талановиті експерти, — фахівці, виховані з малолітства в знанні світових справ. Ми знаємо, що тільки наші фахівці мають необхідні для керівництва відомості».

Звичайно, раз неєврейська посадова особа не підготовлена, то по необхідності йому повинна бути зроблена допомога. А хто більше для цього придатний, як не ті, хто пропонують себе самі для надання цієї допомоги? Народні маси навчено не довіряти саме тим урядовим посадовим особам, що мають дійсну досвідченість у політиці й у справах керівництва. Природно, що остання обставина подвійно полегшує положення єврейських «фахівців» по наданню допомоги. А завдяки цьому, саме ті, кому це вигідно і чиїм інтересам у першу голову служать ці подавці допомоги, у свою чергу виступають на перший план.

З всього, що Протоколи розповідають про політику світової програми, найбільший інтерес представляє вибір глави держави і контроль над ним. Весь план, що сюди відноситься, викладений у 10 протоколі. Що автор мав при цьому на увазі, як приклад, вибори президента Французької Республіки, дає щоправда, цьому планові деяке місцеве забарвлення, але в сутності він може знайти застосування скрізь і навіть знайшов своє повне здійснення в іншому місці.

10 Протокол вводить нас у головну суть справи: він змальовує еволюцію правителів держав від самодержців до президентів і еволюцію держав від монархії до республіки. Мова, якою викладено все, що до цього стосується, відрізняється особливо гордим тоном, хоча все-таки далеко відстає від тону сучасної єврейської літератури, що потопає в насолоді почуттям своєї сили. Як не огидно все це поводження, все-таки варто довідатися, у якому світлі вся програма Протоколів бачить неєвреїв і їхніх сановників. При цьому не потрібно втрачати з поля зору, що власний єврейський ідеал — не президент, а володар, цар. Російські євреї-студенти в 1918 році кричали на вулицях: «Ми дали вам Бога, а тепер дамо вам Царя». Новий прапор Палестини, як, проте, і кожної синагоги, що тепер розвівається безперешкодно, має на собі зображення знаків достоїнства єврейського царя. Євреї сподіваються, що трон Давидів буде відновлений, що досить ймовірно і здійсниться. До цього прагнення, як такого, ми не відносимося негативно і дивимося на нього скоріше із симпатією і повагою. Але ми приводимо його єдино для зіставлення з ясно вираженим єврейським презирством до всіх неєврейських президентів і відповідному державному устрою.

Про президентів Протокол 10 говорить: «Тоді наступив час республіканської ери і на місце володаря ми висунули карикатуру — президента, обраного з народної маси… Таким шляхом була закладена міна під народ, або вірніше під держави невірних». Із здивуванням і неприємним почуттям, читаєш у Протоколах, що люди «з минулим» особливо кращі для президентської посади. Що люди такого роду в різних країнах, включаючи і Сполучені Штати, займали посади президентів, не підлягає сумніву. У деяких випадках противний честі вчинок, що був плямою в минулому житті, був загальновідомий; в інших випадках це минуле затемнювалося мовчанням, або неправдивими чутками. Принаймні в одному випадку партійна кліка знала про таке минуле, але ховала перед суспільною думкою підозрілу репутацію свого кандидата і за таку добру послугу, отримала від нього велику винагороду. Люди з незовсім чистим минулим не рідкість, і дуже часто їх турбує не стільки саме минуле, скільки його розголос. Завдяки відсутності прямодушності, зі страху розголосу і суспільного вироку, такого роду люди звичайно потрапляють у іншого роду рабство, у рабство до політичних і фінансових інтриганів. «Ми будемо сприяти вибору в президенти таких людей, у чиєму минулому мається яка-небудь темна афера, яка-небудь “Панама”; подібні особистості зі страху викриттів, і з природного бажання якнайдовше користуватися перевагами, доходами і почестями, пов'язане із званням президента, будуть слухняними виконавцями наших наказів».

Слово «Панама» виникло від тих брудних справ, що мали місце у французьких політичних колах при фінансуванні в середині минулого сторіччя плану будівництва Панамського каналу. Якби Протоколи, що лежать перед нами, були складені ближче до нас, то вони могли б згадати і справу Марконі в Англії, хоча може бути, вони перед цим задумалися б, тому що в цьому випадку серед учасників були і євреї. Герцль, великий єврейський сіоністський вождь, користується висловом «Панама» і у своїй «Єврейській державі». Згадуючи про фінансування Палестини, він говорить, що єврейське суспільство подбає про те, щоб підприємство це не перетворилося в «Панаму», але в «перемогу». Що однаковий вислів зустрічається і у Протоколах, і у Герцля, — гідне уваги, оскільки людина, що пише в даний час для великої публіки, мабуть, не вжила б вислів «Панама» для характеристики минулого, тому що його не зрозуміли б. Саме ця звичайна зв'язаність людей з їхнім минулим створює для чесного письменника безумовний обов'язок говорити всю правду про осіб, що домагаються суспільних посад. Недостатньо писати про кандидатів на такі місця: «Він почав свій шлях бідним юнаком і закінчив його великою людиною». Але яким шляхом? Як йшов ріст його достатку? Іноді дороговказна нитка веде до сімейного вогнища кандидата. І от, наприклад, довідуєшся, що один пан вивів іншого з ускладнення тим, що женився на його дамі, що втратила репутацію, але за це отримав кругленьку суму. Інший потрапив у важке положення, завдяки занадто інтимним відносинам до дружини третього, причому з цього неприємного положення його вивело лише швидке втручання впливових друзів, яким він, звичайно, у підсумку виявився назавжди зобов'язаним. По дивній випадковості, принаймні в американських «сферах», панує жіночий вплив: на наших високих посадах ця нота чується частіше, ніж яка-небудь інша, ніж навіть грошова нота.

У європейських країнах, де негожим відносинам до жінок не додають настільки важливого значення, в людей, що вважаються в числі кандидатів, при дослідженні, раз у раз, наштовхуєшся на темні плями.

Ця тема найвищою мірою противна, але істина часто має хірургічні задачі, а ми маємо справу саме з задачею такого роду. Якщо ми, наприклад, станемо досліджувати збори настільки величезного світового значення, як Версальська Конференція, причому звернемо особливу увагу на людей, які сильно підпадають під єврейський вплив, і точно простежити їхнє минуле, то ми дуже легко встановимо той момент, коли вони потрапили в таке положення, яке хоча і принесло їм короткочасну вигоду, але за те зробило їх назавжди рабами таємних сил. Неприємне видовище державних людей англосаксонської раси, що стоять біля влади, тісно оточених князями семітської раси і постійно отримують від них настанови, може мати пояснення лише за умови знання темних сторін цих людей у зв'язку зі словами Протоколів: «ми будемо сприяти виборові на президентські посади таких людей, чиє минуле має в собі сховану темну аферу».

Там, де таке єврейське панування над державними людьми явно виступає назовні, можна сказати з впевненістю, що ця раса є єдиною охоронницею такого роду таємниць. Тому, у разі потреби, патріотичним обов'язком кожного, хто про це довідається, буде розкрити таку таємницю, — і притому не заради того, щоб вдарити по репутації, але заради того, щоб раз і назавжди затаврувати такого роду недостойне явище клеймом ганьби.

Єврейські публіцисти звичайно говорять нам, що євреї не об'єднані в політичних відносинах, тому як, вони і не користуються політичним впливом. Далі ми чуємо розповіді про те, що між ними панує настільки велика розбіжність, що немає навіть можливості керувати ними у визначеному напрямку.

Так, так може бути, але лише тоді коли в єврейській громаді ставиться питання на користь чого-небудь. Тоді утвориться більшість думок і, імовірно, по більшій частині думка навіть незначної меншості дає себе відчувати. Але коли мова йде про питання проти чого-небудь, то єврейська громада являє собою повну єдність. Цей факт може засвідчити кожен спостережливий політичний діяч.

Кожний може в політичному житті проробити цей досвід над собою. Йому варто тільки привселюдно заявити, що він не допустить впливу над собою євреїв і взагалі не буде підкорятися ніякому впливові. Якщо він, до речі, при цьому дозволить собі вжити слово «жид», то йому не потрібно буде читати ніяких книг на доказ єврейської солідарності: він незабаром відчує її на своїй шкурі. Ця єврейська солідарність у справах, що залежать чисто від голосування, не може, саме собою зрозуміло, досягти всього, чого вона б бажала; політична сила євреїв полягає не в кількості голосів, але в їхньому впливі на верхи урядів. Євреї, якщо взяти останні п'ять років, весь час були політичною меншістю у відношенні підрахунку голосів, але у відношенні впливу вони були політичною більшістю. Вони панували і самі цим хвалилися. Ознаки їхнього панування можна спостерігати скрізь.

Головну ознаку цього панування видно у відношенні до євреїв у політичному житті. Ця ознака страх, тобто те ж саме, що і у пресі. Цей страх такий великий, що ніхто не сміє говорити про євреїв так само, як говорять про вірменів, німців, росіян або індусів. Що представляє цей страх, як не доказ того, що всім відома єврейська могутність і та нещадність, з якою вони нею користуються? Дуже можливо, що навіть самий антисемітизм, як то зтверджують інші єврейські публіцисти, є ніщо інше, як вираження вищого ступеня страху. Страх перед чимось невідомим. Безприкладне видовище бідного на вид у масі народу, що, насправді, багатший за всіх інших, незначної меншості, що могутніша більшості всіх інших, може і справді подіяти на роздратовану уяву і породити примари. Знаменно те, що всі ті, хто звичайно видають себе за визнаних представників єврейства, анічогісінько не мають проти цього страху: вони навіть вважають його бажаним; вони навіть мають особливе мистецтво підтримувати постійно цей страх, — тільки у визначеному, ретельно зваженому розмірі, так, щоб він не занадто бив в очі. Але варто рівновазі порушитися, негайно виявляється їхня слабка сторона. Тоді, насамперед, пускаються в хід погрози в надії відновити страх; якщо ж погрози виявляються неспроможними, то починаються крики і пхикання з приводу «антисемітизму».

Було б дивно, якби євреї не бачили, що найнижчі прояви антисемітизму саме породжуються тим страхом, що вони свідомо розвивають у навколишній їхній обстановці. З нього виникає ненависть до євреїв самої гіршої якості. Тим часом, людина з нормальним моральним почуттям, буде більше за все інше уникати вселяти страх іншим; знаходити в цьому задоволення і витягати з цього користь можуть тільки люди нижчої раси.

Було б вже великим кроком вперед, якби люди зуміли звільнитися від цього страху іудейського. Але єврейські захисники, і словом, і пером, саме борються із проявом цього звільнення. Вони називають його також «антисемітизмом», тоді як у дійсності, цей процес зовсім не є таким, а в ньому скоріше криється єдина можливість запобігти антисемітизмові. Процес цей повинен пройти кілька ступенів. Насамперед потрібно показати єврейську могутність у всій її мірі, проти чого, звичайно, з боку євреїв йде сильна відсіч, хоча заперечувати факт цієї могутності не можна. Потім потрібно пояснити існуючу могутність. Її можна пояснити тільки єврейським бажанням панування, або добре продуманою програмою, якої притримуються на шляху до панування. Раз метод розкритий, то половина зла вже усунута. Єврей не надлюдина.

Він хитрий, він має витримку, його світогляд дозволяє йому багато вчинків, що іншим застять. Але при рівних умовах він все-таки не надлюдина. Янки у всіх відносинах може з ним помірятися, але тільки янкі, по властивостях своїх, схильний поважати правила пристойності в грі. Коли люди довідаються, якими засобами досягнута ця могутність, коли вони хоча б, скажемо, довідаються, яким шляхом була захоплена ця політична могутність у Сполучених Штатах, то вся картина, запущених для цього в хід способів, повинна зірвати ореол з цієї могутності і представити його як досить брудний ґешефт.

Питання про те, чи заслуговує уваги метод, викладений у Протоколах чи ні, залежить від того, чи знаходить він собі фактичне підтвердження в сучасних подіях. Тим часом таке підтвердження на лице, тому що події і програма збігаються. Звичайно, для євреїв було б вигідніше, якби не можна було знайти слідів їхньої участі ні у написаній, ні в програмі, що здійснилися; але сліди в наявності, і євреї чинять нелогічно, коли обвинувачують за це інших, а не себе самих. Не можна ж, справді, вважати спростуванням фактів лайку, спрямовану проти тих, хто їх встановлює. Ми допускаємо, що єврей хитрий. Але цього недостатньо для того, щоб він міг зовсім сховати сліди своєї діяльності. В нього теж є свої слабкі сторони, завдяки яким, зрештою, вдається знайти всю повноту його роботи. Хіба він боявся б цього відкриття, якби все те, що відкрито, виявилося гарним і справедливим? Слабка сторона єврейської програми в тому і полягає, що вся вона з початку і до кінця є одна несправедливість. Як би не були великі успіхи єврейства, вони не настільки великі, щоб людство не могло йому владно сказати: «стій!» У людстві вже помічається сильний рух, спрямований до відпору нападу, і якби серед єврейського народу знайшлися пророки, вони повинні б вказати своєму народові інші шляхи.

Ось чому докази існування програми і страх її розкриття будуть мати своїм наслідком усунення того занепокоєння, що породжують євреї серед народів-хазяїнів, у яких вони живуть у гостях.