Міжнародне єврейство

XVII. Чи є єврейство панівним у світовій пресі?

Мета цєї глави двояка: з однієї сторони встановити, що говорять Протоколи про зв'язок між пресою і світовою програмою, з іншого боку - познайомити читача з єврейським впливом у пресі.

Єврейська раса завжди віддавала собі ясний звіт у тій користі, що виникає від швидкого отримання повідомлень про події. З ранніх часів таке отримання було одним з головних факторів єврейської сили в європейській торгівлі. Бути обізнаним заздалегідь, знати, що наступило, перш ніж довідаються про це оточуючі неєвреї, було однією з переваг євреїв, завдяки тісному контактові, у якому знаходилися розсипані на величезному просторі єврейські групи і громади. Із самого початку вони були самими майстерними передавачами новин. Вони були навіть винахідниками особливих інформаційних циркулярів. З цього, одначе, зовсім не випливає, що євреї були попередниками або «хресними батьками» сучасної преси. У їхні наміри зовсім не входило інформувати всіх про новини; для них було набагато важливіше таємно користуватися ними для своєї вигоди. Політичні, господарські і торговельні новини, що передавалися по всій Європі від однієї єврейської громади до іншої зі швидкістю, що не відповідла обстановці, яка у той час існувала, були як би загальним єврейським надбанням, з якого кожна громада черпала і передавала іншій всі зведення про те, що відбувається: про війну, про торгівлю, про нові події і взагалі про що завгодно. Протягом сторіч євреї були народом найкраще обізнаним. Зі своїх таємних джерел при дворах і державних канцеляріях, від привілейованих євреїв, що вкорінювались у всі урядові місця, вся раса отримувала повідомлення про світові події. Повсюдно утримувалися єврейські розвідники. Далеко в глибині Південної Америки, у той час, коли британські і голландські поселення в Північній Америці тільки що починали з'являтися, вже жили євреї як форпости єврейських торговельних інтересів. Вся земля була покрита спостерігачами, що працюють в інтересах єврейської раси, подібно тому, як і тепер вся земна куля знаходиться під прискіпливим спостереженням єврейських агентів - більшою частиною неєвреїв - в частині повідомлення про відкриття нових джерел золота.

Цікавий історичний приклад того, як цінують євреї отримання новин, знаходимо ми в біографії Натана Ротшильда. Ротшильд побудував всі свої плани на тому, що імператор Наполеон, який знаходився в той час у вигнанні на острові Ельбі, остаточно і безповоротно вибув, як активний фактор, з європейської політики. Наполеон зненацька повернувся і протягом ста днів його влади в 1815 році здавалося, що всі фінансові плани Ротшильда приречені на загибель. Цей фінансист гарячково підтримував Англію і Пруссію, і коли почалася битва під Ватерлоо, ніхто не був так зацікавлений у її результаті, як він. Ротшильд не переносив вигляду крові, особисто був боягузом і при найменшій ознаці насильства губився. Однак, інтерес до битви, від результату якої залежали його доля і добробут, був настільки, сильним, що він поспішив у Бельгію, слідував там за англійськими військами, і коли почався бій, сховався біля Гюгемона в притулку, безпечному від куль, відкіля він цілий день стежив за ходом бою. Коли Наполеон віддав наказ про останню, запеклу атаку, він прийшов до ясного висновку. Пізніше він сам розповідав, що в цю хвилину він вигукнув: «Будинок Ротшильда виграв бій». Він стрімко пішов з поля бою і швидко прискакав у Брюссель, не говорячи ні слова цікавим, котрі йому по дорозі зустрічалися. Тут він найняв коня за дуже дорогу ціну і галопом поскакав в Остенде. У цей час на морі бушувала страшна бура і жодне судно не вирішувалося вийти в море. Ротшильд, який зазвичай боявся найменшої небезпеки, зовсім забув всякий страх, при вигляді перспектив фондової біржі. Він пропонував 500, 800 і, нарешті, 1000 франків морякам, що погодилися б переправити його в Англію. Охочих не знаходилося. Нарешті, один моряк погодився пуститися в море, якщо Ротшильд видасть наперед 2.000 франків його дружині. Напівмертвими досягли вони берега Англії, але Ротшильд без зволікання замовив собі кур'єрських коней і поспішив у Лондон. Їхали надзвичайно швидко, не шкодуючи батога. У той час не було телеграфу і швидких способів повідомлення. Ранком 20 червня 1815 року, коли Ротшильд з'явився на біржі на своєму звичайному місці, ніхто в Англії ще не знав того, що було йому відомо. Він був блідий і стомлений. Його вигляд навів інших відвідувачів біржі на думку, що він отримав дурні звістки з фронту, тим більше, що він зовсім спокійно продавав свої цінні папери. «Як! - Ротшильд продає!» - пішла розмова. Курс швидко став падати, надзвичайна паніка опанувала біржовими маклерами і ринок був затоплений паперами державної позики, а в цей час все, що пропонувалося, скуповувалося агентами того ж Ротшильда! Так йшла справа 20 і 21 червня. При кінці другого ділового дня всі скриньки Ротшильда були переповнені цінними паперами. Увечері прибув кур'єр у Лондон із звісткою, що Веллінгтон переміг, а Наполеон втік. Але Натан Ротшильд встиг вже набрати на 40 мільйонів франків, а люди, в яких він купував, зробилися на таку ж суму бідніші. Все це було наслідком вчасно отриманої новини. Люди, що знаходяться в курсі того, що відбувається на Уолл-стріт у Вашингтоні, часто натякають на те, начебто й у період від 1914 до 1918 року були люди Ротшильдівського складу, що знали ціну новинам і користувалися ними з таким же успіхом. І не тільки люди Ротшильдівського складу, але і їхні підставні особи неєврейського походження.

Крім внутрішнього значення, що міститься в Ротшильдівскій історії, вона доводить ще і те, що євреї, будучи завзятими збирачами подій, не були публіцистами: вони користувалися звістками для своїх цілей, але їх не поширювали. Якби це залежало від них, то публічної преси не існувало б зовсім. Французька революція зробилася можливою завдяки тому, що у Франції, крім Парижа, преси не було, і народ поза столицею знаходився в незнанні про події, тому що не було достовірного обміну новин. У самому Парижі про взяття Бастилії стало відомо лише наступного дня. Там, де немає офіційної інформаційної служби, меншість легко стає до влади - що доводить єврейська більшовицька революція у Росії.

Одним з найнебезпечніших явищ сучасності є недовіра публіки до преси. Коли настане день, в який з'явиться нестаток у швидкому, надійному й авторитетному освідомленні народу в інтересах суспільної безпеки і дружної, згуртованої діяльності, народ буде перебувати в стані безпомічного паралічу, якщо довіру до щоденної преси не буде відновлено. Залишаючи осторонь всі інші доводи вже по тій тільки причині, що вільна преса є знаряддям захисту від панування меншості, варто було б безумовно скасувати всі обмеження вільного обертання новин між різними частинами країни.

Але тому що преса існує, і у більшій частині є англосаксонським створенням, то вона являє собою силу, з якою не так-то легко справитися. Ця сторона її і займає собою світову програму і єврейське прагнення до панування. Протоколи, що нічого не випускають з виду, дають у відношенні преси твердий план. Великий матеріал, що міститься в цих документах, можна розділити на два відділи: «Що ми зробили» і «Що ми будемо робити».

Про пресу згадується вже в 2 протоколі. Характерно, що згадується про неї в тій же програмі, де дається гасло «без анексій» ще за 20 років до настання світової війни, де говориться, що неєврейські правителі можуть ще якийсь час продовжувати грати свою роль перед народом, поки під покровом їхніх престолів йде організація єврейської сили, і де дарвінізм, марксизм і філософія Ніцше згадуються як найбільше деморалізуючі вчення, серед вчень, зобов'язаних своїм походженням єврейському впливові. Дивні твердження, але ще дивніше те, що з них перетворилося в дійсність! У 2 протоколі говориться: «Сучасні уряди тримають у своїх руках силу, що створює в народі визначені настрої - пресу. Її задачею повинно бути навіювання бажань і вимог, що здаються невідкладними, оголошувати народні скарги і створювати невдоволення. Тріумф волі слова (волі балаканини) личить пресі. Але уряди нездатні правильно користуватися цією силою і вона потрапила в наші руки. За її допомогою, самі залишаючись у тіні, ми створили наш вплив. При її допомозі ми зібрали гори золота, хоча це і коштувало нам потоків сліз і крові».

У тому ж протоколі «Наша преса» називається «помічницею, за допомогою якої ті світогляди, що ми їх (неєвреїв) привчили сприймати, як вимоги науки, отримали поширення: для цього ми повинні продовжувати вселяти масам, за допомогою нашої преси, сліпу довіру до цих теорій». Далі висловлюється думка, що дарвінізм, марксизм і ніцшеанство виявилися на практиці трьома теоріями самими руйнівними у сфері природознавства, народного господарства і моральності.

У 3 протоколі висловлюється думка, що силою преси треба користуватися для того, щоб підірвати повагу до всякого зовнішнього порядку: «Зухвалі журналісти і сміливі пасквілянти щодня нападають на вищих посадових осіб уряду. Це приниження всякого авторитету підготовлює остаточну катастрофу всього державного укладу, що повинен загинути під ударами розгнузданих мас».

Участь преси в здійсненні світової програми в протоколі описується в такий спосіб: «Ми повинні примусити уряди невірних погоджуватися на такі заходи, що допомагали б наблизити наш великий план до переможного кінця. Вони для цього повинні випробувати на собі тиск збудженої суспільної думки, що насправді створюється нами за допомогою так званої “великої держави” - преси. За малими незначними виключеннями вона вся вже в наших руках». З цих виписок видно, що домагання на панування в пресі згадується двічі: у другому протоколі сказано: «Вона потрапила в наші руки», а в сьомому: «Вона вже в наших руках». В другому протоколі преса представлена, як пособниця поширенню руйнівних природно-наукових, економічних і філософських теорій, тоді як у сьомому протоколі про неї говориться, як про засіб примусити уряди, під тиском збудженої суспільної думки, погоджуватися на такі заходи, що «наближають наш великий план до його переможного кінця».

Твердження 2 протоколу про те, що «При її (преси) допомозі ми зібрали гори золота, хоча це коштувало нам потоків крові і зліз», вимагає деякого роз'яснення. Це твердження допускає різне тлумачення. «Хоча це нам коштувало потоків крові і зліз» - може бути прийняте за визнання, відкрито зроблене в Протоколах. Це визнання у свою чергу дає оригінальне висвітлення тій думці, що зтверджує, що єврейська світова фінансова грошова сила ніби-то вже тому не могла бажати світової війни, що вона знала, які неймовірні страждання доведеться перенести при цьому східним євреям. Протоколи відкрито допускають можливість того, що і самі євреї часом можуть постраждати в процесі створення єврейського світового панування, але Протоколи втішають себе тим, що вони гинуть, як воїни, на благо Ізраїлю. Смерть одного єврея, говорять нам, цінніше перед Господом, ніж смерть тисячі «скотинячого насіння», - одне з люб'язних найменувань, що даються неєвреям.

Розуміння про нагромадження золота цілком ясне. Тут мова йде не тільки про захоплення інформації за допомогою інформаційних установ і про зв'язані з цим вигоди, але і про ту користь, що витягають єврейські міжнародні фінансисти для своїх планів з обнародування або замовчування тих чи інших новин. Ротшильди купували газетних видавців так само, як вони купували і великих політичних діячів. Для проведення всякого нового заходу, що вони пускали в хід, вони насамперед заручалися або мовчанням, або голосною похвалою газет. У питаннях війни і миру, і при усуненні урядів, вороже налаштованих до єврейських фінансових і політичних планів, для викриття й усунення непотрібними підставних осіб з неєвреїв, що стали непотрібними, яких бажали позбутися їхні єврейські добродії, або нарешті, при поступовому створенні репутації знаменитості для тих «людей майбутнього», що намічалися для якої-небудь задуманої справи, - у всіх цих і їм подібних випадках, преса старанно брала участь у пособництві успіхові міжнародної змови.

Всі подробиці цієї глави можуть бути ілюстровані прикладами того, що мало місце в Сполучених Штатах за останні 15 років.

У 12 протоколі викладений докладний план захоплення панування над пресою від теперішнього часу до появи єврейського світового уряду. Ми просимо читача ретельно і вдумливо простежити цей широко і глибоко задуманий план. Варто також звернути увагу на горду радість Протоколів із приводу того, що здавна про єврейське питання не допускалося до опублікування нічого такого, що було б неприємно єврейській силі.

«Яку роль, власне кажучи, грає преса? Вона служить для того, щоб розпалювати, в дусі наших інтересів, пристрасті самолюбних людей духовної складки “куди вітер дує”. Вона поверхнева, брехлива і непристойна; більшість у ній зовсім не розуміє, яким цілям вона служить».

Тут позначається той же ступінь єврейського презирства, як і в колись зробленій оцінці людської природи. Розглянемо тепер самий план захоплення панування над пресою:

1) «Ми загнуздаємо пресу і підтягнемо вудила. Також ми надійдемо і з іншою літературою: нема рації домагатися того, щоб ніякі нападки на нас не могли з'являтися в газетах, якщо з іншої сторони наше поводження буде зазнавати критики в брошурах і в книгах».

2) «Ніякі звістки не будуть робитися відомими народу, якщо вони не пройшли через нашу цензуру. Певною мірою вже і в даний час ми досягли цього тим, що всі звістки доставляються тільки декількома агентствами, у які вони стікаються з всіх частин світу».

Перше положення отримує оригінальне висвітлення, якщо його порівняти з власними зведеннями євреїв про Британську програму відносно Палестини. Декларацію, з цією програмою, міністерство закордонних справ послало лордові Вальтеру Ротшильду… Для більшості єврейських народів вона була несподіванкою, але для тих, хто обертається в Сіоністських колах, вона такою не представлялася. Основний зміст її належить міністерству Закордонних справ, але текст її піддався власній переробці в бюро Сіоністів Америки й Англії. Британська декларація складена в тій формі, який побажали Сіоністи.

3) «Література і журналістика є двома досить важливими виховними силами. Тому наш уряд зробить більшість газет і журналів своєю власністю. Якщо ми залишимо в приватних руках десять періодичних видань, то натомість ми створимо тридцять своїх власних і т.д. Публіка нічого про це не повинна знати; для цього всі газети і журнали, що знаходяться під нашим впливом, будуть для виду висловлювати протилежні погляди і прагнення. У такий спосіб вони придбають загальну довіру і залучать до себе наших, нічого не підозрюючих, супротивників, що раз потрапивши в нашу пастку, будуть незабаром знешкоджені».

Цей план здобуває особливий інтерес, якщо звернути увагу на ту оборонну війну, що у даний час ведуть багато єврейських газет. Часто доводиться чути наступну думку: «Варто тільки звернути увагу на газети, що належать євреям або знаходяться під їхнім впливом, щоб побачити які різні їхні політичні переконання і як далеко вони розходяться в поглядах». Це вірно, але це тільки «для виду», як говорить протокол 12, при чому єднання, що лежить в глибині, досить неважко знайти.

Задум сховати свої таємні цілі під ложною личиною, в Протоколах можна зустріти всюди не тільки стосовно преси, але і стосовно інших предметів. У 12 протоколі ця думка висловлюється тільки у відношенні преси, як видно з наступних місць:

а) Для того, щоб примусити письменників складати такі товсті книги, щоб їх ніхто не читав, ми «введемо на твори податок, що для книг менше тридцяти сторінок буде вдвічі підвищений». Більше всього потрібно побоюватися невеликих статей. Чим довща стаття, тим менше в неї читачів, - така думка Протоколів. Але «те, що ми самі будемо випускати у світ, щоб створити суспільну думку, буде коштувати дешево й отримає широке поширення. Податок буде зменшувати літературне самолюбство в чистому вигляді; з іншої сторони страх перед покаранням зробить письменників слухняними. Навіть якщо і найдеться особа, що побажала б писати проти нас, то ніхто його твору не надрукує». (Багато американських письменників могли б багато чого розповісти з цього приводу).

«Перед прийняттям твору до друку видавець або друкар повинні будуть отримати на це офіційний дозвіл. У такий спосіб ми заздалегідь будемо знати, який напад на нас готується, і зробимо його марним тим шляхом, що заздалегідь випустимо у світ відповідне спростування».

Так було раніше, такий і сучасний стан. Євреї вперед знають, що повинне з'явитися, і намагаються попередити напад, позбавивши нападаючого зброї.

б) Протоколи приводять природу єврейської журналістики: її можна знайти не тільки в Протоколах, але щодня, де завгодно.

«Перше місце займуть єврейські органи чисто офіційного характеру. Вони завжди будуть стояти на сторожі наших інтересів, чому їхній вплив буде порівняно незначним».

«На другому місці будуть стояти напівофіційні органи, задача яких буде полягати в тому, щоб обслуговувати людей байдужних і тих, що охололи».

«На третьому місці будуть знаходитися органи, з видимою опозиційною, проти нас, програмою. З них, принаймні один, повинен зайняти явно виражене, нам вороже, положення. Наші щирі супротивники приймуть цю вдавану опозицію, за родинну їм за духом, і цим шляхом розкриють нам свої карти».

«Замітимо собі: між органами преси, що будуть нападати на нас, будуть такі, котрі у минулому нами засновані. Але вони будуть нападати тільки на те, що ми самі знайдемо потрібним змінити або усунути».

«Наші газети будуть проводити самі різноманітні переконання: аристократичні, республіканські і навіть анархічні, звичайно лише до того моменту, поки буде існувати даний порядок керівництва. Дурні, які думають, що вони сповідають думки своїх партійних газет, насправді будуть висловлювати наші думки, або повторювати такі думки, що нам бажані. Преса буде зачіпати наші явні видання, або нападати на них, лише поверхово, не зачіпаючи їх змісту, і в такий спосіб буде вдавати лише видимість боротьби з нашими офіційними газетами; завдяки цьому ми отримаємо можливість у запереченнях висловлюватися більш докладно, ніж у перших виступах. Все це буде мати місце настільки, наскільки ми визнаємо це за потрібне. Нападки такого роду зміцнять в народі віру у волю преси і дадуть нашим агентам можливість виставити на вид «ворожу» нам пресу, як пустомелю, що не вміє привести серйозних заперечень проти «наших дій».

От що було б, якби вся преса знаходилася під єврейським впливом. Але зі статтями, що ввійшли в цю книгу, сталося щось зворотнє, і ролі, ніби-то, перемінилися. Принаймні, єврейська преса цього разу відмовилася спростувати нас фактами або привести протилежні підстави. У Протоколах ми знаходимо причину: «У міру потреби ми будемо поширювати ідеї, у виді спробних куль, у третьому розряді нашої преси для того, щоб у напівофіційній пресі їх потім ґрунтовно спростовувати. Із серйозними ж супротивниками ми справимося тим, що вони не будуть зовсім мати у своєму розпорядженні органів преси. Приводом же для недопущення відомого видання ми будемо виставляти те, що воно без серйозних причин тільки хвилює суспільну думку». Приводом цим насправді євреї давно при нагоді користувалися, хоча, звичайно, їм не вистачало державної влади, для того щоб таку заборону сповна провести в життя. Треба однак помітити, що в Сполучених Штатах єврейському впливові вже і тепер вдається по більшій частині не допускати того, що йому не подобається.

Наскільки великим є єврейський вплив на газети в Сполучених Штатах? Оскільки справа йде про вживання в пресі слова «жид», цей вплив безумовний. Видавець, що вживає це слово, незабаром відчує наслідки. До нього прийдуть і скажуть в протилежність тому, чому вчать самі євреї, що слово «жид» означає послідовника відомої релігії, а не члена певної раси, і застосовувати це слово привселюдно в друкованих творах на чиюсь адресу настільки ж неприпустимо, як вживати в аналогічних випадках з підкресленням назви - «баптист», «католик» або «послідовник єпископальної церкви».

Євреям же навпаки, їхні вожді постійно повторюють про те, що вони є євреями незалежно від релігії і місця народження, тому що входять до складу своєї раси в силу своєї крові. Такими цитатами найвищою мірою авторитетних євреїв можна було б заповнити цілі сторінки. Але тим часом, що говорять євреям їхні вожді, і тим, що говорять видавцям-неєвреям представники євреїв при своїх відвідуваннях, існує велика різниця і протиріччя. Єврейський листок має право голосно сповістити весь світ, що професор Р. або суддя О. або сенатор П. - євреї; але якщо те ж саме надрукує неєврейська газета, то її відвідають єврейські представники, обурені і повні погроз.

Одна американська газета надрукувала просто, як новину, витримку з однієї статті, що ввійшла потім до складу цієї книги. У результаті наступного дня виявилося, що за непідтвердженням замовлень, ряд звичайних комерційних оголошень у цій газеті не міг бути надрукований. Зі зробленої по цьому довідки з'ясувалося, що всі клієнти, що оголосили газеті бойкот, були єврейські фірми, а причиною бойкоту було ця безневинна витримка. Надалі з'ясувалося, що той, хто в газеті відповідав за збір оголошень, був теж єврей, що належав до таємного товариства, яке йому доручило слідкувати за газетою в змісті статей, що говорять про єврейство. Ця особа і вела потім переговори з видавцем. В результаті в газеті з'явилося вітіювате спростування, що було повне похвалами євреям. Газета знову отримала на свої сторінки оголошення, і відкритим залишилося лише питання, чи правильно було вчинено з чи видавцем ні. Він, щоправда, відчув на собі самому єврейську силу, але застосована тактика була погана: завдяки їй йому дано було тверде мірило для визначення обсягу єврейської сили. Я зовсім не хочу цим дати пораду кожному видавцеві відкрити викривальний похід проти таємних сил: ця справа особистого розсуду. Але кожен видавець має можливість бачити відомі речі. Нехай він їх тоді, по крайній вірі, дійсно побачить, помітить як слід, і переробить всередині себе.

Єврейські заперечення на статті, подібні до статей цієї книги, приймає майже кожна газета, при чому деякі з них, на жаль, вмотивовані на брехливих припущеннях. Інші газети відкрили свої стовпці для контрпропаганди, що йде зі сторони євреїв. З цим, мабуть, ще можна примиритися. Але не добре те, що у всьому цьому зовсім не звертають увагу на неєврейські інтереси в цьому питанні, навіть і в тих випадках, коли видавець добре засвоїв собі все питання. Рядовий видавець все ж таки міг би скористатися цим випадком для з'ясування собі того, що відбувається у нашій країні.

Якби був опублікований список єврейських власників, акціонерів і інших осіб, зацікавлених у нашій газетній справі, то враження було б грандіозне. Але цим ще не були б прояснені до кінця розміри того єврейського панування над пресою, яке в нас можна спостерігати. При цьому було б некоректно не сказати, що деякі газети Сполучених Штатів, що є власністю євреїв, є в той же час поважними слугами загального благополуччя.

Справа в тому, що право власності на газету часто не має великого значення. У газетній справі право власності не завжди рівнозначне пануванню над газетою.

Якщо бажати довідатися, хто саме має вирішальний вплив на газету, треба знати синдикат, від якого вона залежить, і інтереси, що він переслідує; потім суспільні зв'язки її головних співробітників; далі агентів по збору оголошень, що доставляють всю масу єврейських оголошень, і нарешті, їхній партійний напрямок і ступінь їхньої політичної незалежності. Панування євреїв над пресою не зводиться винятково до грошей; воно полягає скоріше в тому, щоб одні речі замовчувати, про інші ж інформувати читачів.

Розгорніть у «Єврейській Енциклопедії» список деяких газет, що насмілювалися торкнутися єврейського питання, а потім затихли. Коли старий барон Монтефіоре вимовляв на з'їзді в Кракові наступні слова:

«Про що Ви тлумачите? Поки ми не будемо тримати в наших руках пресу всього світу, все, що ми починаємо, буде марне. І ми повинні мати панування, або вплив, на всі газети світу, для того щоб туманити народи і засліплювати їх», він тоді знав, що говорив. Під «засліпленням народів» він мав на увазі, що вони не повинні зауважувати роботу євреїв, а під «затуманюванням» він розумів створення такого положення, при якому народи повинні у світових подіях бачити одне, хоча б у дійсності вони означали зовсім інше. Народу показують відомі зовнішні обриси, а не те, що відбувається за кулісами. Народ не знає, чому відомі події, що вразили його життєвий нерв, взагалі мали місце, але це «чому» у точності відоме певним колам, інформаційна служба яких ніде не друкується і навіть ніколи не викладається письмово. Визначення в межах того газетного розмаху, яким володіють євреї для проголошення тих речей, що вони бажають бачити в пресі, відкрило б багатьом очі. І все це робить невелика нація, що претендує на більшу суспільну увагу, ніж добрий десяток держав, і при тому на таку увагу, яку їй бажано!

Розмір єврейського панування, над пресою можна було б наочно зобразити на карті Сполучених Штатів за допомогою кольорових шпильок, що позначали б число газет, що прямо належать євреям, і число тих, що знаходяться під безсумнівним єврейським впливом, єврейських газетних співробітників, що у різних частинах країни визначають напрямок думок американців.

Єврейський журналіст, чиї статті породжують занепокоєння, чиє літературне самолюбство підтримує у своїх читачах стан бродіння і збудження, чия дотепність брудна, а світогляд негативний, так само як і єврейські письменники і белетристи, що підносять свій народ до небес і одночасно сіють таємне насіння розкладання в соціальне й економічне життя неєвреїв, - всі вони повинні вважатися агентами однієї єврейської світової програми, чия задача довести людське суспільство за допомогою різних «ізмів» до кінцевого розвалу. Дивно, наскільки велике їхнє число і як вони спритно вміють ховати свої щирі наміри у своїх творах!

Однак, то тут, то там у Сполучених Штатах останнім часом стало можливим у заголовках статей користуватися словом «жид» і наступного дня, на протести єврейських представників, заперечувати, що наша країна дотепер є вільною. Деяка кількість газет витримала силу таких натисків зовсім спокійно, і дала їм належну відсіч.

Редактор, у розпорядженні якого маються факти, може бути зовсім спокійним. Той же, хто хоч раз поступиться, буде все сильніше і сильніше почувати тиск. Людина, що чесно і мужньо буде стояти на своїй точці зору, незабаром довідається те, що не всім відомо, а саме, що за гучними виступами і погрозами криється у відомій частині блеф і що ланцюг, надламаний в одному місці, завдає удару всій системі.

Міжнародний єврей нічого не боїться так, як правди, або навіть натяку на правду, про себе самого і про свої плани. Нехай буде твердинею, притулком і захистом, як для чесних євреїв, так і для неєвреїв, єдина правда!