Мертві квіти

ХIII

Будинок зустрiв напруженим мовчанням. Увiйшовши, Стас швидко обiйшов кiмнати, спустився до пiдвалу, потiм пiднявся на горище — пусто i тихо. Вiн стояв посерединi, марно намагаючись збагнути, де мiг ховатися непроханий нiчний гiсть. Виходило — нiде. Довелося перемацати навiть усю бляху. Покрiвля лежала надiйно зчеплена, жоден лист не пiднiмався, не було шпарини, крiзь яку можна залiзти ззовнi. Та й менти були правi — бляха при найменшому дотику видавала такий звук, що почуєш одразу. Вiкно також вiдпадало — нiяк не влiзти, хiба поставити довжелезну драбину. Але ж замки зачиненi зсередини! Залишався широкий димохiд, та й вiн мав засувку!

Голова йшла обертом, а руки-ноги ставали слабкими. Цей недосип вiдчувався зовсiм iнакше, анiж пiсля нічного чергування у лiкарнi. Воно й зрозумiло. Стас зачинив дверi до кiмнати, пiдставивши лом. При найменшому русi дверей вiн упаде на пiдлогу. Пiстолет знову опинився пiд подушкою, телефон — поруч на стiльчику. Очi заплющилися миттєво.

Вiн прокинувся вiд руху на горищi. У кiмнатi стояла темрява, отже — ще не ранок. Звуки долинали зверху, крiзь стелю. Щось грюкнуло i покотилося по бетонi в напрямку сусiдньої кiмнати, i одразу туди ж потупали ноги. Стас миттєво скочив з лiжка i взувся. Штани i так були на ньому, адже будинок перебував у «станi облоги». Кроки перейшлися назад, очевидно, вiн пiдняв те, що покотилося i повернувся. Серце гупало на повну.

Обережно пересмикнувши затвор, Стас узяв прихилений до дверей ломик i тихо вийшов у коридор. Клацнувши вимикачем, ввiмкнув свiтло на горищi. Перехрестившись у думках, Стас вiдiмкнув колодку i вiдчинив дверi. Нагорi грюкнуло. Ну… Ходи сюди!

Нiхто не поспiшав спускатися. I вiн з криком кинувся нагору, готовий побачити там що завгодно. Побачене вражало: на горищi нiкого не було. Стас обiйшов димохiд — єдине мiсце, за яким можна сховатися. Пiзно. Вiкно, як завжди зачинене зсередини. Дверцята димоходу також. Довелося посмикати i те i те.

Вiн що — невидимка?

Думка про це змусила обернутися миттєво. За спиною нiкого не було. Чорти б забрали… Тавтологiя як на диво до мiсця. I раптом очi знайшли на пiдлозi рiч, вигляд якої викликав здригання. Що це? Серед непотрiбного хламу, розставленого по кутках, ближче до стiни валявся порожнiй i вочевидь непридатний для використання газовий балон. А чи не стояв вiн минулого разу бiля протилежної стiни? Схопивши червоний гладкий цилiндр, Стас вiднiс його туди, прихилив до стiни, а потiм «допомiг» упасти. Пiдлога на горищi, безперечно мала нахил, але не настiльки, щоб балон мiг котитися сам. I вiн знову «допомiг» ногою. Тепер уже балон покотився у напрямку кута. Звук, з яким це вiдбулося, буквально рiзонув по нервах.

Витягши з iншого кута поламаний стiл без нiжок, Стас примостив його бiля стiни, притяг балон i влаштував його на верху щойно створеної гiрки, а щоб той не покотився сам, пiдставив пiд його круглий червоний бiк зiжмаканий шмат паперу. Потiм чиркнув запальничкою i збiг донизу, затамувавши подих у своїй кiмнатi. Зараз згорить папiр. Ну… Грюкнуло i покотилося точнiсiнько як пiвгодини тому.

Вiн люто затоптував у шлак догоряючi клаптi i розумiв одне — хтось якимось чином буває нагорi. Або є постiйно, просто ховається. Куди?

Згадка прийшла раптово. Минулого разу, коли ходiння по стелi скiнчилися, почувся якийсь грюк. I зараз, щойно ввiмкнув свiтло на горищi, а руки вiдчиняли колодку дверей, грюкнуло знову, точнiсiнько так само, як тодi. Господи, вiн таки є! Є якась генiальна схованка, куди нiчний гiсть встигає втекти. I цей звук виникає тодi, як вона зачиняється.

Де? Руки та очi панiчно обмацували усе пiдряд, усвiдомлюючи марнiсть зусиль. Наступнi пiвтори години минули у бiганинi сходами то догори, то донизу iз метром у руцi. Мiряючи площину кiмнат, товщину стiн i перестiнкiв, вiн шукав потаємне примiщення. Усе спiвпадало ледь не до сантиметра. Потаємної кiмнати, у якiй мiг би хтось ховатися, у будинку бути не могло.

Унизу на нього чекала нова безсонна нiч — друга поспiль. Щастя, що вдалося перекемарити кiлька годин перед цим. Зачинивши горище, Стас варив каву. Другий недопалок лiг у попiльничку, розчавлений, як його душевний стан.