Османи на трьох континентах

Османська імперія XVIII століття

Можна сказати, що Османська імперія XVIII століття – суцільна загадка. Адже ні широкі верстви нашого народу, що вивчають минуле країни в школі, ні наша інтелігенція, зрештою, навіть історики за фахом не розуміють ХVIII століття. Отож – загадка. Причому це нерозуміння та безвихідь щодо проблеми стосується нас усіх. Не збагнувши світу, де змінюється історія, годі зрозуміти й Османську імперію згаданої доби. Точнісінько у XVIII столітті, за висловом французького науковця Даніеля Галеві, «історія пришвидшилася». Можливо, у вічі не надто впадають тодішні зміни в людській парадигмі, серед суспільних верств, однак поступ наукових академій, політики та технологій направду привертає увагу. Його навіть варто охарактеризувати як приголомшливий.

Члену Паризької академії наук середини ХVIII століття Еммануелю Муньє належать слова, які ми всі маємо пам’ятати. Муньє стверджує: «Європа – мінливий світ, і ця мінливість – наслідок знань і поступу нашої свідомості; з погляду Академії решта частин світу перебуває в стані якоїсь інертності, нерухомості». Абсолютно зрозуміло, що Європа ХVIII століття відтепер пишається собою та почувається самозадоволено. Причому для такого самозадоволення не існує підґрунтя ні в міфах, ні в релігії, ні в легендах. Під цю пиху закладено наукову основу, хай навіть і на словах.

«Решта світу поза Європою – інертна, і ту пасивність варто охарактеризувати як лінощі. Ви можете назвати її невіглаством, навіть дурістю». Вони нітрохи не соромляться отак писати та думати. Натомість Європа – працьовита, кмітлива й дієва частина Земної кулі, де наука та мистецтво – на найвищому рівні. Навіть просвітницькі філософи – насамперед Вольтер, – критикуючи соціальний лад і політичний режим в Європі ХVIII століття, уважають, що їхнє суспільство перебуває на найвищому щаблі людського поступу.

Наприклад, Вольтер, хоча й не сприймаючи конституційного режиму, стає критикувати Францію, заявляючи, що тамтешня монархія потребує змін, проте разом із тим і вітає цю країну як останню сходинку на шляху ХVIII століття, понад те – цивілізації й мистецтва. У своєму творі «Доба Людовика XIV» він цілком відверто пише про це. Для такої праці навіть винайшли термін «філософія історії», визначивши правила й напрями суспільної еволюції. Отож цивілізація щаблями Давньої Греції, Риму та Ренесансу дісталася до Франції часів Людовика XIV. Тепер цілий світ і всі країни зазнають її впливу. Який усе-таки християнський погляд. Достоту як у християнських тлумаченнях ведеться про останню релігію, посланого нам месію та фінальне послання, яке він декларує, так і в цьому прикладі світську позитивістську цивілізацію в описі такої ж світської особи визнано за останній щабель поступу, взірець для кожного.

Однак цих людей іще приголомшать: Японія, яка згодом почне різнобічно розвиватися; Туреччина, яка ознаменує ХІХ-м століттям початок змін в ісламському світі; поступ Росії, про чиї тренди розвитку вони знову-таки не багато чули за ХVIII століття; загалом – світ, де, скажімо, російська література, математика та навіть музика достеменно почали випереджати європейські.

Ми гадаємо, що Османська імперія ХVIII століття щонайгірше відчула на собі нагайку реальності. 1699 року, після затяжних воєн з Австрією, тобто баталій, які тривали приблизно шістнадцять років од моменту поразки 1683 року під Віднем, держава зіткнулася з умовами договору, геть відмінного від колишніх. Тепер ішлося не про одностороннє агднаме, на яке спиралася величезна мусульманська імперія, а про дотримання умов договору, укладеного між двома рівноправними сторонами. Постав лад, передбачений новою міжнародною угодою за столом, де нас і не матимуть за надто рівних, позаяк ми опинимося там унаслідок поразки й інакшого розуміння міждержавного права. Люди побачили, що наш військовий устрій – уже не такий бездоганний, гармонійний і цілісний, як колись. Якщо так, то його потрібно відродити.

І перша реформа сталася в армії. Власне, запроваджену в ній реформу неможливо й утілити старими методами. Адже перед нами більше не існувало колишніх європейських армій. Змінились їхні артилерійські підрозділи. З’явилися не тільки нові хірурги, що лікують вояків, а й загалом медичний устрій. Змінився й кавалерійський уклад. Ветеринарія, яку ми можемо вважати медициною кінноти, пішла далеко вперед. Відтак почали змінюватися й адміністративні та фінансові механізми, на які спирались армії минулого, що досі здавалися вічними.

Ті, кого ви називаєте офіцерами, нині більше не поставали як такі завдяки лише військовому вишколу та самовихованню. І військо цілковито, що не є прості солдати, щоденно відбувало колективну муштру, і офіцери тепер мали здобувати фахову освіту, на що ми охоче погодилися. Отже, йшлося про появу верстви фахових офіцерів. А це вже завдання школи. Й османська армія здійснила перший крок у цьому напрямі.

Султанська вища школа сухопутної інженерії. Та друга – Султанська вища школа морської інженерії. Дві школи. В якомусь сенсі вони прокладали шлях до заснування наших сучасних вищих навчальних закладів для сухопутних і морських військ. Проте тут передусім важила інженерія. Далі чужоземна мова, яку вона син­хронно запровадить, й інакші теми цієї мови потроху огортатимуть наш ідейний світ.

Османські інтелектуали ХVIII століття до всього напрочуд цікаві. Серед них трапляються й такі, що опанували італійську, французьку та навіть латинську й давньогрецьку мови. Їх зацікавлює історія світу та Європи. А чим же була ця Європа? Уперше як нова сила спливла Англія. Це королівство, що його материкова Європа не надто серйозно сприймала впродовж ХVII століття, ще в ХVI столітті за правління своєї монархині Єлизавети завдало поразки одній із найдужчих морських європейських держав – Іспанії, наголову розгромивши її флот. Але насправді говоримо про Англію, на яку досі не надто зважало таке яскраве королівство, як Франція або ж Габсбурзька монархія, що контролювала Німеччину з Австрією. Одначе тепер Англія приковує до себе увагу освітою. Наприклад, там навчаються інтелектуали та релігійники з Трансильванії, протестантської частини католицької Угорщини, тобто тих районів Ерделю, які нині належать Румунії. Водночас шведські місіонери працювали в багатьох європейських і азійських краях. Але у ХVIII столітті Англія геть переінакшується. На початку 1700-х престол тут посідає королева Анна. Вона вагітніла сімнадцять разів, проте жодної дитини не мала. Коли ж Анна помирає, трон успадковує її близький родич, курфюрст Ганноверу Георг. Він же очолює Англію як її король Георг І, не надто обізнаний щодо самої країни. Король навіть не надто добре володіє англійською. Засідання з міністрами йому швидко набридають, і він потроху залишає їх на першого лорда. Згодом цей пост переросте в посаду prime minister (прем’єр-міністра)[102]. І Волпол був міцним прем’єром. Утім і Георг ІІ, син Георга І, також мав ту саму хворобу. Можна сказати, що він не надто любив ані саму Англію, ані її мову, ані її мешканців. Він теж часто перебував у Німеччині, у Ганновері. Одначе за часів правління цих двійко англійська система почала змінюватися.

Багато хто коментує це так: «По суті, система, що змінювалася, підібрала собі потрібних людей. Вони прий­шли та сказали: “Курфюрсте Ганноверу, Георгу, ти наш король”. І той мав себе за короля». Отож в Англії запанувало незалежне судочинство з верховенством права завдяки системі, яку ми називаємо settlement after settlement на початку століття, – вона докорінно змінила англійський конституційний устрій, гарантуючи суддям безпеку та значну юридичну незалежність від короля й уряду. Отак в Англії утверджувалася система, на яку через століття не спромоглася навіть Велика французька революція, проливши ріки крові. Право – ось чому най­дужче надають ваги англійські аристократи та вищі верстви населення. Та якась Східна Людина, що навідається в їхню країну через сто років, скаже, що, мовляв, вони там самі пишуть закони, натомість у нас ті – від Аллага! І тут немає ні манірності, ні критики. Лише простий опис англійської системи, де закон означає право. В Англії це радше питання судочинства, в яке не можуть утручатися ні церква, ні корона.

Там акцентують увагу швидше на практичних методах судочинства, ніж на філософії права. Та в країні, де так панують верховенство й запоруки права, сільське господарство досі потерпає від неабияких проблем. Хоча лорди й споживають овочі та злаки, які вирощують селяни, але, втім, вони часто проганяють їх із земель і надають перевагу тваринництву, від якого мають і м’ясо, і вовну, що дає чималий дохід; отож англійська текстильна промисловість чекає на своє піднесення.

Enclosure movement набирає обертів, і земельні наділи повсюди огороджують. Тим часом ті із селян, які не померли дорогою від голоду, витіснені з їхніх земель, згромаджуються в нових індустріальних центрах, аби виживати, долаючи злигодні. У містах розвиваються дві галузі англійської промисловості. Перша – текстильна; друга – обробка залізної руди, яку видобувають у шахтах, вирубуючи ліси. Це на Туманному Альбіоні постане перший в Європі залізний міст. Промислове ж селище, яке з’явиться біля нього, отримає однойменну назву – Iron Bridge (Залізний Міст). Адже той-таки справді – залізний.

Чисельність населення Британських островів 1700-х визначено в межах близько шести мільйонів осіб. Та вже в 1800-х воно сягає десяти з половиною мільйонів. Отже, населення зросло сливе вдвоє. Однак, певна річ, його не назвеш украй заможним, напрочуд вільним і вельми освіченим. Утім що дужче забитий народ островів, то освіченіші найкращі представники його культурного прошарку. Безперечно, англійська аристократія та інтелігенція цього періоду – найвиразніші постаті Європи, які підкоряють світ своїми знаннями. От тільки на противагу подвійному росту населення врожайність у країні зросла всього на п’ятдесят відсотків. Гаразд, то ці всі люди приречені голодувати?

От лихо… Морська торгівля Англії зросла вчетверо, промислове виробництво – у п’ять разів, і це таки забезпечує її процвітання. Продукти харчування тепер вони мають купувати за кордоном. І який же то «закордон»? Османська імперія. Усі тодішні фермани стосуються контрабандної торгівлі. Кораблі, що везуть виноград із Принцових островів[103], транспортери зерна з Добруджі, поставники шкіри з таких-то місць – їм усім велять не доправляти товари чужоземцям. Але ради немає. Окрім того, Австрія під боком в Англії поки що не голодна. Там також швидко розвивається промисловість, найпаче текстильна й шкіряна галузі. І потреби цієї держави забезпечують Балкани. Звісно, контрабандним шляхом. Туди переправляють стратегічні товари, якими заборонено торгувати.

Але хто зважає на заборони? Балкани стають швидко розвиватися. У заселеній чабанами та землеробами Болгарії й убогій Сербії з’являється торгова верства. Деякі з тамтешніх міст, як, наприклад, Москополь (Воскополе), Філібе (болгарською Пловдив) і Габрово – багатіють із продажу шкур і зерна й навіть обертаються на центри текстильної промисловості. На Балканах розвиваються міста, відкриваються школи та сиротинці. Монастирі також забезпечуються дедалі краще. І ті забезпечені монастирі множаться від Болгарії до Греції, до гори Атон, що неподалік Салонік. 1762 року в одному з таких монастирів на Атоні, Хілендарському, де живуть болгарські ченці, Паїсій Хілендарський, якого вважають батьком болгарського націоналізму, уперше написав історію свого народу. «Гей, болгари! Прокиньтеся! Отямтеся! Зрозумійте ваше славне минуле!» – закликав він на її сторінках.

Зрозуміло, що, на відміну від елліно-грецького націоналізму, який розвивається від часів Ренесансу, болгарський зародився в чернечих і священицьких лавах. Далі болгарські багатії й простолюд, що досі небагато знали про національну свідомість і власну історію, пристануть до них упродовж століття. Як наслідок, розквітне болгарський націоналізм.

Водночас Австрія, що після воєн з Османами спустилася до Середземного й Адріатичного морів, заснувала порти в Трієсті й Рієці, поширюючи й на них свою торгівлю. І то так потужно, що мешканці Великого Герцогства Тосканського, маючи австрійські паспорти, оселяються в Алеппо, Дамаску, Триполі та, загалом, у Триполітанії. Отак в Османській імперії зростатиме австрійська торгова мережа.