Османи на трьох континентах

Світ ХІХ століття й Османи

В останній чверті ХІХ століття в Європі повіяло вій­ною. Серед Великих держав і далі діяли союзницькі угоди й тривали взаємні візити. Коли Олександр ІІІ відвідує Париж, на його честь там називають один із мостів. Та, по суті, зближення Росії із Францією продиктоване тим, що його не відбулося між нею-таки й Німеччиною. На те існували цілком очевидні причини. Промислові, сучасні аграрні та фінансові кола в Росії симпатизують Німеччині. Усе через тамтешні впливи на освіту й аграрну модернізацію, що її втілюють німецькі колоністи, які осідають на теренах Російської імперії ще від часів Катерини Великої. Усі відомі аграрії віддають своїх дітей на навчання до німецької гімназії, і в їхніх колах також спілкуються німецькою. Тому на початках гадалося, що завдяки зближенню Росії з Німеччиною на неї поширяться тамтешні інновації, припливуть і якісь сировинні багатства Османів, відтак Росія стане заможнішою, технологічно потужнішою, зросте її промисловість, зміцніє робітнича верства, а селянська поступово скорочуватиметься.

Коли ж Німеччина натомість стала зближуватися з Австрією, напруження, що запанувало між нею й Росією, підштовхнуло ту до блоку з Францією. Водночас Англія, по суті, постає перед Великими державами на континенті як природний союзник останньої. За такого розмежування сил уряд султана Абдюльгаміда ІІ, особ­ливо після Османо-російської війни, нарочито демонструє свою близькість із Німеччиною, ніби ширму для театру тіней.

Найпаче ж за цих обставин Османська імперія після Берлінського конгресу як наслідку її війни з Росією 1877–1878 років, не діждавшись під час цієї війни очікуваної підтримки з боку Англії та Франції й надалі втративши сподівання на їхню протекцію, окрім того, через антитурецьку політику тамтешніх лібералів мимохіть примикає до Німеччини. Проте зауважмо такий історичний факт: на відміну від майбутніх юніоністів-молодотурків, прихильність до Німеччини та дружба з нею Абдюльгаміда ІІ такі поверхневі, що тут годі навіть порівнювати.

Справжня ж наша дружба з Німеччиною та замилування нею розпочнеться за урядів, які приходять до влади в епоху другої Конституції, а найпаче – за часу правління комітету «Єднання і Прогрес». Натомість Абдюльгамід ІІ не надто прихильно ставився до того, щоб в армії направду запанували німецькі консультанти та інструктори. Понад те, він закуповує німецьку зброю й розглядає її як конкурентну супроти англійської та американської, тобто як провокаційний елемент; отож плекає наміри обернути німецьку прихильність до Османів на показову, наче уявну завісу супроти Західного блоку та Росії. Але, з другого боку, мова йде й про таємний мир між Російською та Османською імперіями. Олександр ІІІ – автократ, проте він також збагнув, що такий мир потрібен і йому. Він побачив, що конфлікт Росії з Османською імперією не дав їй великої користі, а чергова війна пожирає занадто багато ресурсів достоту, як Плевенська кампанія. Адже Росія на той час потребує індустріалізації, як і розвитку комунікацій. Урешті, саме Олександр ІІІ започаткував будівництво Транссибірської залізничної магістралі. Також Росії бракує шкіл. Але ці всі проблеми доречно назвати, коли мовиться й про правління Абдюльгаміда ІІ. Османській імперії потрібні дороги, фабрики, розвиток аграрної галузі й ті-таки школи. Варто визнати, що Османська імперія наприкінці свого існування, найпаче за султанства Абдюльгаміда ІІ, сягнула значного розвитку.

А тепер погляньмо на ситуацію всередині Великих держав. Англія контролює південь Африки разом із її найприбутковішими регіонами. Окрім того, ще існує Австралія. Звідти Великі держави контролюють Китай, і, звісно, не забуваймо про величезний простір, званий Індійським субконтинентом, що охоплює сучасні Пакистан, Бангладеш та Індію. Це один із найприбутковіших і найбільш заселених регіонів планети…

Індія – найважливіша частина Британської корони, і Вікторію титулують імператрицею Індії, а не лише королевою Британії. Та ж Індія, попри її чорну колоніальну долю, уплинула на Англію. Давня культура цього субконтиненту, манери його панівних верств та інтелектуалів неабияк подіяли на англійців. Щоправда, й освічена верства Індії не забарилася скористатися культурними надбаннями Англійської імперії. І це неабияк позначилося на стрибку вперед уже майбутнього, тобто сучасного, Індостану.

Безсумнівно, жорстока колонізація цього субконтиненту сприяє справам Англійської імперії. Зрештою, англійських колоній і не злічити. Вест-Індія. Подивімося далі: низка островів у Океанії. Проте, на жаль, важко сказати, що володіння цієї всієї величезної імперії, де ніколи не заходить сонце, належним чином відображають справи самої Англії. Адже її народ, за висловом Бенджаміна Дізраелі – улюбленого прем’єр-міністра королеви Вікторії, складається з двох націй. Той стверджує, що «королева Вікторія очолює два народи: бідняків і багатіїв». І як дивно, що саме консервативний уряд Дізраелі започаткував низку соціальних реформ. Основний же успіх Англії в тому, що вона завдяки блискавичному та розумному економічному рішенню Дізраелі прибирає до рук Суецький канал, який був французьким проектом.

Декотрі історики стверджують, що Османську імперію усунуто з Суецу. По суті, ми від самого початку цього проекту не були причетні до нього. Однак найважливіше, що усунуто Францію з її інженерією, яка реалізувала його. Таким чином Англія зосереджує у своїх руках контроль над морями. А після Берлінського конгресу вона також починає контролювати Кіпр як найважливішу базу Середземного моря…

Отже, Єгипет, Індія, найприбутковіші регіони Африки. Британія володіє світом і, безперечно, в останній чверті ХІХ століття є світовою державою. Також вочевидь вона здобуває собі такий титул із часу наполеонівських воєн і зберігає його за собою.

Натомість Франція панує над колоніями, які не надто приваблюють Англію. Попри це, в останній чверті ХІХ століття Франція – блискуча країна. Лауреатами новозаснованої Нобелівські премії в ХХ столітті стають переважно саме французи. І, як зазначав єгипетський просвітник Ріфаа Рафі ат-Тахтаві, Франція – це зачинатель наук і найпаче медицини. Аніде догляд за хворими та медицина не сягають таких висот, як у Франції. В останній чверті ХІХ століття Франція стає найблискучішою країною Європи завдяки її збагаченню, вишуканості й високій універсальній культурі, хай би це заразом і супроводжувала бідність. Хоча французька мова й не така поширена, як англійська та навіть, либонь, іспанська, проте її опанування – універсальна спільна риса для інтелектуалів усього світу.

Колонії цієї країни, порівняно з британськими, дуже відсталі, убогі. Франція не може зреалізувати кожне своє бажання, зрештою як і Британія. Однак здійснюються деякі речі, які небажані для Франції. Адже Англія, безперечно, передова індустріальна держава, і наприкінці ХІХ століття міста-мільйонники з’являються одне за одним у Британії, на Британських островах. Окрім Лондона, Манчестер, разом із ними Бірмінгем, далі Йорк ростуть поспіль як індустріальні центри. Отож можна простежити, як поступово кількість сільського населення Британії знижується майже до п’ятнадцяти відсотків. Натомість Франція навіть на момент, коли вступає у Другу світову війну – і забудьте тут про Першу, – є країною, де сільське населення становить п’ятдесят відсотків. Відтак важкі умови, в яких перебуває її селянство, неабияк контрастують із блиском і сяйвом Парижа. Напевне, цей конт­раст і додавав новизни та привабливості французькому суспільству, однак бажаним було, щоб Франція втрачала свою роль у Європі.

Водночас новопостала Німецька імперія швидко індустріалізувалася після Версалю. Ще раніше Королівству Пруссія вдалося об’єднати майже всю Німеччину між Балтійським і Середземним морями за допомогою мережі залізниць і каналів. І тут очевидно те, що Німеччина з економічного погляду перевищувала Австрію, відтак і розпочала її інтегрувати. Такий процес триватиме аж до ХХ століття, і нині Німеччина й Австрія перебувають в економічній і культурній цілісності.

Новопостала Німеччина в історії й далі відіграє роль Пруссії; вона простягає руки до західних кордонів Російської імперії, тобто до таких текстильних центрів, як місто Лодзь у Польщі, до Угорщини та навіть паливної промисловості й текстильної індустрії Румунії, що тільки зародилися. Німецька культура охоплює чимало регіонів. Там радше володіють німецькою мовою, ніж французькою, нею розмовляють, і вона фактично стає міжнародною лингва франка, мовою інтелектуалів. Понад те, формується добре знаний німецький банкінг, що переможе англійський. Це дуже активний банкінг, і він не просто роздає кредити, а й підтримує промисловість, діє як її співвласник і заохочує нові інвестиції.

Тому німецька потуга, що поширюється на Східну Європу та й Месопотамію через Османську імперію, залежить від «чотирьох D»: Deutsche Bank, Dresdner Bank, Damstetter Bank та Deutschland Bank. Завдяки цим «чотирьом D» Німеччина впевнено почувається на згаданих територіях. Перелічені банки так вправно збирають інформацію довкола себе, що здатні дедалі невпинно накопичувати капітал. Німеччина на висоті й з погляду залізничних технологій. У кожному разі, найпаче на Близькому й Середньому Сході та в Османській імперії, французьке будівництво залізниць відіграє вагому роль, однак англійці вже давно відстають у тамтешніх перегонах.

Залізниці, що беруть початок зі Стамбула, невпинно простягаються до Анкари, Коньї та місць, де їх раніше аніколи не бачили. Невдовзі вони сягають навіть Месопотамії й то так, що коли б Перша світова війна ледь запізнилася, то залізнична колія пролягла б і до Багдада. Отак у цьому питанні Англійська, тобто Британська, імперія та Німеччина вступають у запеклий конфлікт. Заледве ж Австрія, одна з так званих передових великих держав, що неабияк вплинула на Центральну Європу своєю культурною структурою, добирається до Угорщини, найпаче в 1860-ті ще до розділення Угорщини з Австрією та після контракту про рівність, у тій з’являється окремий уряд із парламентом. Водночас власним урядом і парламентом володіє Австрійська імперія. З Угорщиною її об’єднує лише династія Габсбургів, яку очолює імператор Франц Йосиф. Австрійці величають його «наш імператор-кайзер», натомість угорці невідступно звуть «королем».

Для них він не імператор, а угорський король. І хоча бюрократія Австрії та Угорщини змішується, дві країни ділять між собою всі регіони. Лише Боснія-Герцеговина – зверніть увагу, на ту пору окупована та ще не анексована в Берліні 1878 року – перебуває під спільним управлінням двох сторін, і тут нормани з угорським і австрійським корінням перебувають у вкрай напружених обопільних стосунках. Хоча існує також Чехія, де розвивається промисловість, буржуазія та інтелектуальне життя. Нинішня Чехія, тобто Богемія, демонструє такий поступ, що з’явилася навіть тамтешня буржуазія, яка сливе звисока поглядає на австрійців. Отже, якщо в імперії решта країн цього трону, корони, демонструють щорічне зростання на 1–2 відсотки, то якась її частина, як-от Угорщина, сягає 6 відсотків і цілковито змінює її історичну аграрну структуру. Міста розвиваються так стрімко, що будівлі в них ростуть мов гриби після дощу. Навіть відома книжка Ференца Молнара «Хлопчаки з вулиці Пал», якою ми змалечку зачитувалися, розповідає історію про квартальних дітлахів, що ранять один одного камінцями, воюючи за пустир – незабудовану земельну ділянку. Наприкінці роману її обнесуть дерев’яним парканом із дротом і зведуть там великий будинок, де кімнати роздадуть робітникам.

А становище робітничої верстви Австрії з Угорщиною – препаскудне. Її представники здебільшого заселяють орендовані бараки – житло з антисанітарними умовами, де сім’ї розподіляють по кімнатах. Та навіть плата за оренду цих кімнат така висока, що деякі із сімей беруть до себе на квартиру неодружених чоловіків і жінок із робітничої когорти. Загалом австрійський пролетаріат непокоїть низька зарплатня. Нестерпні й житлові умови. Напередодні Першої світової війни у таких містах, як Відень, лише на десяту частину мешканців припадало по одній кімнаті. Натомість в Англії або Німеччині такий показник коливався від двох кімнат на особу до тієї ж кількості на трьох мешканців. Безсумнівно, занепад села для цієї країни обернувся проблемою.

Тим часом ще одна з великих країн – Росія – упродовж останньої чверті ХІХ століття демонструє значний поступ. Та навіть він не здатний уберегти її від становища занепалої аграрної держави порівняно з конкурентами. Не забуваймо, що Росія вступила в Першу світову війну з населенням, 90 відсотків якого не вміло читати й писати. Тому, звичайно, навіть зайве наголошувати, що з решти 10 відсотків постали світочі літератури, які осяяли цілий світ. Промисловість-бо експлуатує її робітничу верству за найважчих умов. І це все, попри консерватизм і ортодоксальність Росії, виводить на авансцену її історії соціалістичні рухи.