Османи на трьох континентах

Османи на трьох континентах

Напевне, ми всі погоджуємося з тим, що XVI століття стало вершиною розквіту Османської імперії. Доба відома нам як вік султана Сулеймана Кануні. Власне, таке піднесення тривало не тільки за життя Кануні, а й після смерті цього падишага – до кінця XVI століття, тобто за часів його сина Селіма ІІ, онука Мурада ІІІ і правнука Мегмеда ІІІ. Такі літописці, як, приміром, Геліболулу Мустафа Алі, іменують добу Кануні «Віком Сулеймана-хана».

Тут залишається хіба що додати: «Вік щастя». Справді, ми не кажемо, що Османська імперія сягнула своїх крайніх меж, які ще чекатимуть на неї попереду, однак вона вже довела, що є світовою потугою. По суті, справжнім засновником Османської імперії й володарем, який змусив відчути існування імперії, її вагомість на противагу європейській географії, безперечно, став Мегмед ІІ, тобто султан Фатіг Мегмед-хан.

Цей юний маршал, у віці двадцяти одного року застосувавши передові на той час військові технології, завоював таке неприступне місто, як Стамбул, що хай і скотилося до рівня держави-поліса, а втім, увінчувало період існування Римської імперії. Далі султан підкорив землі Ефляку-Богдану, що відповідають сучасним Румунії та Молдові; майже всю Грецію; Евбею, один з островів Егейського моря – його завоювання було досить важким; Лемнос (Родос він узяв у облогу, але не переміг); Албанію; дуже важливу частину Сербії (за винятком Белграда з околицями); Боснію й Герцеговину. Фатіг також приєднав до своїх еялетів[31] Караман, що на землях Анатолії; у битві при Отлукбелі поклав край пануванню Узун Гасана, тобто державі Аккоюнлар у Східній Анатолії; нарешті здобув фортеці Трапезундської імперії в сучасному Трабзоні; через агднаме[32] приєднав до Османської держави охоплений внутрішньою анархією Кримський ханат, причому найважливішу частину його територій, саме ту, до якої належали Кефе із Судаком, під назвою Кефський санджак[33] підпорядкував центрові.

Природно, що й на Сході, і на Заході століття султана Мегмеда Фатіга обернуло Османську імперію на світову державу. Вона мала потужні сили, а держави у світі формують політику всіх могутніх сил, змагаючись одна супроти одної, як і захищаючи та наслідуючи одна одну.

За доби султана Сулеймана Кануні до цієї поеми додано й завоювання Багдада, тобто сучасного Іраку, акурат після того, як його батько султан Явуз[34] Селім-хан приєднав до османських земель цілу Південно-Західну Анатолію, Сирію, Палестину, Ліван і Єгипет. Отак наддержава, якій були притаманні риси Римської імперії, особливості універсальної імперії, запанувала й у Месопотамії. На цьому варто наголосити особливо, адже до Османів дві попередні Римські імперії аніколи в історії не поширювали своє панування на Месопотамію. Перший Рим мусив воювати з парфянами, званий Візантією другий – із Сасанідами; відтак Константинополю вдалося втримати лише верхів’я басейну Тигру, проте його південну частину, інакше кажучи, сучасний Ірак (належний тій сунітській географії, яку окреслили століття тому), Месопотамію – він не підкорив. Як нам усім відомо, Месопотамія належала Перській імперії, спочатку підкоряючись парфянській династії, спадкоємиці Ахеменідів, однак і сучасниці римлян, а далі Сасанідам.

Османи, яких можна назвати третім Римом – після другого, уперше приєднують Месопотамію до своїх володінь унаслідок іракського походу та розширюють їх аж до Перської затоки. Це був великий похід султана Сулеймана Кануні на Схід, який засвідчив, що той – здібний полководець. По-друге, якщо завдяки цьому походові й не вирішилися проблеми з Іраном, то принаймні на наших кордонах із ним запанував спокій. Однак найважливіше досягнення падишага – завоювання Угорщини.

А де Угорщина? На ту пору це територія, яка, окрім сучасної Угорщини, що в Центральній Європі, також складалася зі Словаччини; частини Румунії, відомої як Трансильванія (угорці називають її Ердель, і ми теж послуговуємося цим топонімом); нинішньої Сербії (позаяк Белград був у мадярських руках) і Бургенланду – області теперішньої Австрії. Додайте сюди ще незначні терени України й урахуйте, що наприкінці XV століття, за правління короля Матяша Corvinus’а, Угорщина розширилась аж до Венеції та на якийсь час навіть заволоділа Віднем.

І це ще не все. За доби короля Сигизмунда корону Німецької імперії[35] також передано Угорщині. Отож Угорщина – це могутня держава, що володіла коронами: польською та литовською; Німецької імперії та самою угорською. Панувала вона й на Балканах. Тому ще з XV століття Османська імперія була змушена воювати там і з угорцями. Отак, уже після битви, яку ми з часів османського командира Хаджи Ільбеї (пом. близько 1365) звемо Sırpsındığı (Розбито серба), угорці під проводом одного з найвизначніших у своїй історії полководців Яноша Гуньяді (1387–1456), об’єднавшись з іншими християнськими державами, струснули Балкани. Якби не геніальна обора Мурада ІІ і його перемога в битві під Варною 1444 року, то Османів ще тоді негайно витурили б із Балкан. Іноді експансія та панування є безпосереднім наслідком географічних і стратегічних потреб економічного розвитку. Як-от експансія Німеччини, спрямована на Польщу за Середніх віків або ж розширення Московії завдяки приєднання Сибіру. Інший приклад – те, як іспанці заволоділи половиною Земної кулі внаслідок географічних відкриттів. Однак подеколи експансію визначають безпосередньо війни. Успіх головнокомандувача в цих війнах і військова тактика забезпечують його державі тривале панування.

В історії Османів до таких звитяг належать бій під Варною 1444 року, перша та друга Косівські битви, а також баталія поблизу Мохача 1526 року. Отак король Лайош ІІ Ягелончик, якому належала корона Польщі, Литви й Угорщини, зазнав поразки біля Мохача 1526 року, і під вечір того ж дня європейську історію сколихнув шок – землетрус. Могутнє Угорське королівство раптом зникає. А спадкоємцем цієї імперії стають Габсбурги, що чекають корони. Над течією Дунаю раптом постає Османська, турецька, імперія. І її панування триває там не п’ять чи десять, як і не п’ятнадцять чи й сорок років, а близько ста вісімдесяти. Отже, турки вкрай відчутно дістають до серця європейської історії. Священне Королівство Угорщина, найважливіше серед католицьких держав, саме відображення Римської церкви, ураз переходить до османських рук, і тільки незначна його частина потрапляє під контроль австрійських Габсбургів як законних спадкоємців мадярського трону. Це землі сучасної Словаччини, що їх ми звемо Pressburg, або «Братиславською Угорщиною». Однак і вони після смерті ­Кануні обернуться на територію, над якою важко втримати владу через утрату окремих фортець під час численних походів і завоювань.

Габсбурги – це австрійська династія. У ХІІІ столітті вона панувала на невеличкому просторі сучасної Австрії. З плином історії внаслідок війни між королем Перемислом-Оттокаром ІІ і Рудольфом Габсбургом під владу династії потрапила Богемія, тобто нинішня ­Чехія.

Далі австрійські Габсбурги здобули корону Німецької імперії, що була конфедерацією німецьких держав. Відтак можна простежити досить цікавий поступ. Австрійські Габсбурги передусім вельми спритно, через одруження, успадковують таку багату державу, як Бургундія. Це заможне герцогство охоплювало область із центром у місті Діжон, що в сучасній Франції, та основне – також Бельгію й Фландрію. Шлюб, який Максиміліан І узяв із Ма­рією Бургундською, дарує землі герцогства Габсбургам. А син Максиміліана Філіп І Вродливий чинить іще ліпше: успадковує Іспанію. Тими роками з Іспанії відступають мусульмани. Кастильська королева Ізабелла одружується з принцом Арагонським Фердинандом. Цей союз об’єднує Іспанію. 1492 року, коли останні мусульмани покидають Гранаду, а за ними і юдеї, постає католицька Іспанія. Знову-таки завдяки відкриттям Колумба, що трапилися того ж року, Іспанія незабаром підкоряє материкові частини Північної та Південної Америки. Тим часом Філіп І Вродливий одружується з донькою Фердинанда й Ізабелли – принцесою, яку прозвали Хуана Божевільна. Їхній шлюб називають «іспанським весіллям». Австрія ж після весілля бургундського відтепер розширюється, скориставшись іспанським. Але, звичайно, якщо ви гадаєте, що Максиміліан тоді-таки надів корону Німецької імперії, то й нам потрібно вести мову саме про неї. Далі в подібних до цієї книжках, ми не можемо згадувати її як австрійську, це буде величезна хиба. Тобто держава, супроти якої ми воювали впродовж усієї нашої історії, – це імперія не Австрійська, а – Німецька. Тому що Австрійська імперія з’явилася тільки на початку ХІХ століття, коли Наполеон розвалив Німецьку й змусив Австрію перебрати цю назву. Та ми з Австрійською імперією не воювали, що є дуже цікавим фактом. Ми з нею були тільки союзниками в Першій світовій війні. І це був надто дорогий союз. Адже з військового погляду він не спромігся на створення успішної системи захисту, відтак один із наших корпусів мусив захищати австрійські землі супроти Росії в Галичині.

З одного боку, Іспанія, з другого – німецькі й австрійські землі; отож Габсбурги на цьому тлі мають вигляд володаря Європи. Єдиним їхнім серйозним суперником були Османи. Надто серйозним суперником. Вони натискають на кордони Габсбургів, володіють їхнім законним спадком – Угорщиною та, що важливіше, протегують протестантів, які повстають супроти католицької держави; власне, підтримують протестантські князівства всередині Німецької імперії. Османи стають протекторами протестантів. Звісно, за такої ситуації в них і з’являється союзник. Хто? Франція. Хоча це також католицька країна, вона мимохіть іде на зв’язок із турками, позаяк зазнає католицького гніту з боку Іспанії та Німеччини.

Є ще одна велика держава, яка починає народжуватися, велика держава, яка змушена зближатися з Османською імперією в століття Кануні та найпаче за правління його внука Мурада ІІІ. Яка саме? Англія. Її могутня королева Єлизавета І, направду зодча держави, знайшла собі союзника супроти Іспанії. Отак Османи зав’язують дипломатичні відносини й з Англією.

Тепер подивімося, яка дивина відбувається. Наші союзники, чи то спільники, – Франція з Італією; супроти ж нас – німецькі та іспанські Габсбурги. Власне, їхню імперію розділили сини Філіпа Вродливого й Хуа­ни Божевільної – Фердинанд із його старшим братом Карлом V [осман. варіант імені – Шарлькен]. Останній, називаючись королем Карлосом, залишився володарювати в Іспанії з її колоніями; натомість Фердинанд – в Австрії та довколишніх країнах, підвладних Німецькій імперії. На цьому тлі супроти нас стоїть іще одна сила: ісламський Іран. І так триватиме постійно. Навіть за другої облоги Відня, коли османським союзником буде Швеція, європейським – Іран.

Є ще одна країна – Росія. Та з нею ми тільки контактуємо на дипломатичному рівні; серйозного конфлікту в нас немає. Конфлікт стосується Кримського ханату. У Московії на престолі сидить сучасник султана Сулеймана-хана Кануні Іван Грозний (Іван IV), і він тероризує свою країну. У нього тиранічна манера правління. Він у прямому сенсі зміцнює в Росії феодальний лад і утверджує кріпацтво з важкими фізичними повинностями. Московія поглинає такі частини роздертої Золотої Орди, як Астрахань і Казань. По суті, під її владою опинився й Сибірський ханат, черга за Кримським; одначе той давно підпорядковано Османам, і в цьому напрямі московити поки що не здатні досягнути успіху.

Кримський ханат, Ердель – частина сучасної Румунії, що від’єдналася від Угорщини, Ефляк[36] і Богдан, а також Єгипет – це все османські васали, тобто привілейовані бейліки[37]. Проте вони мають власні системи управління, на відміну від будь-якого вілаєту[38]. Ефляк, Богдан, Крим і Ердель навіть споряджають свої посольства за кордон і приймають чужоземні. Як ви знаєте, згадана частина Угорщини, Ердель, уможливила подальше існування мадярської культурної та політичної незалежності. Османський васал, привілейований бейлік – аж ніяк не еялет – Ердель майже два століття сяятиме, позаяк уможливив існування мадярської незалежності та культури.

Наша союзниця Франція володіє виходом до Середземного моря, на відміну від австрійців і німців. Супроти нас боролась Іспанія, і наша з нею ворожнеча точилася через підпорядкований нам Алжир. Саме анатолійські моряки, яничари та левенди[39] управляли Алжиром, тобто Арабським Магрибом, або ж регіоном, який ми називаємо Магрибська Північна Африка. Їх очолював Барбарос Хайреддін-паша, отож Північна Африка залишалася в наших володіннях. Направду, згадані морські сили були своєрідним бейлербеїліком[40], причому привілейованим, і вони кидали виклик Іспанії та навіть витурювали її з регіону. Таким чином Північну Африку врятовано від Іспанії.

Ця рівновага вельми цікава, і, по суті, Османська імперія в кордонах, сформованих у вік султана Сулеймана Кануні – від Дунаю до Євфрату, від низовин України до Північної Африки та тієї її частини, яку ми звали Бейлік Хабеш, хоча той радше охоплював Сомалі, ніж сучасну Ефіопію, – майже два століття, аж до кінця сімнадцятого, панувала на трьох континентах, збалансовуючи Середземномор’я, Східну Європу та Балкани. Безперечно, той баланс визначає й історію нашого сьогодення, і ми зобов’язані простежити її відтоді.