Османи на трьох континентах

Примітки

1

Сучасні тлумачення термінів «континент», «материк» і «частина світу» дещо відрізняються, що обумовлено географічними, геологічними особливостями та людською історією. В українській традиції ця книжка мала б називатися «Османи на двох континентах», а модель семи континентів, яка й дала таку назву (Європа і Азія окремо), популярна у Китаї, Індії, частині Західної Європи, у багатьох англомовних країнах і також у Туреччині.

2

Бейлік – незалежне або автономне державне утворення, також округа чи регіон, яким керує бей, тобто його правитель. (Див. наприкінці книжки глосарій основних османських термінів, що вряди-годи повторюються у виданні або відібрані, щоб полегшити їхнє опанування всім, кого зацікавить османська тематика.) – Тут і далі примітки перекладача.

3

Міллєт – в Османській імперії релігійно-етнічна спільнота осіб, які насамперед належать до однієї релігії. Отак, наприклад, православний міллєт, хоча й очолюваний лише грецьким духовенством, складався не тільки з греків, а й решти православних за віросповіданням народів імперії. Водночас відомі моноетнічні міллєти, як от вірменські та юдейський.

4

З січня 2019 р. країна носить назву Північна Македонія.

5

Девшірме (османотур.) – 1) система набору дітей з християнського населення для їхньої ісламізації, відтак – служби у війську, в імперській адміністрації та палаці падишага як його особистих рабів; 2) дитина, юнак або доросла особа, які стали заручниками системи девшірме.

6

Румелія – історична назва володінь Османської імперії в Південно-Східній Європі; переважно вживається щодо Балканського півострова. Слово походить від самоназви Візантії – Ρώμη, тобто «дужий».

7

В оригіналі Boğdan Prensi – принц Богдану. Богдан – османська назва князівства Молдавія та загалом територій сучасної Молдови.

8

Тобто з грецького міста Яніна.

9

Кадій – мусульманський суддя, що веде судочинство, згідно з нормами шаріату.

10

Галата – один з основних районів Стамбула, що над протокою Золотий Ріг; заснована ще генуезцями у візантійську епоху. За османських часів Галату заселяли переважно європейці, вона відігравала важливу роль у торговельному житті міста та дипломатичних відносинах Османів.

11

Прутська битва між османськими й російськими військами відбулася в липні 1711 року біля села Станілешть, що в сучасній Румунії. Битва стала частиною воєнної кампанії московського царя Петра І супроти Османів (Прутський похід) і завершувала бойові дії впродовж Російсько-турецької війни 1710–1713 років. Поразка армії Петра І в цій битві обернулася для нього договором з Османами на вкрай невигідних для Московського царства умовах, зокрема утратою Азова, частини запорізьких територій, а також відмовою від посягань на Правобережну Україну.

12

Вакф (араб. «пожертва») – в ісламі доброчинна фундація, створена приватною особою, можновладцем або містянином згідно з релігійними уявленнями; помістя, землі або інші джерела прибутку, що їх засновник вакфу заповідав передати після його смерті на фінансову підтримку храмових комплексів, мечетей, суфійських обителей, навчальних закладів, їдалень для бідняків, лазень і фонтанів тощо.

13

Muhimme defterleri (османотур. «важливі реєстри», «протоколи») – основні записи дивану Османської імперії, тобто ради великого візира та центрального урядового органу, де нотували всі верховні ухвали й накази щодо різних аспектів державного життя.

14

Диван (перс., османотур.; оригінально divan («діван») у перській і османотурецкій мовах) – в Османській імперії очолювана великим візиром рада при султанові, що виконувала функції центрального уряду.

15

Садразам – великий візир Османської імперії; найголовніший міністр султана, якого той особисто призначав.

16

Візир (оригінально в османотур. мові vezir – «везір») – титул сановника вищого рангу в мусульманських монархіях (аналог міністра). В Османській імперії також посада й ранг члена дивану, державної ради при султанові. Титул міг зберігатися за османськими можновладцями як ознака їхнього високого рангу, не завжди засвідчуючи дійсну посаду.

17

Завія (араб. «кут») або османотурецький варіант «завіє»– суфійська обитель, комплексна споруда з приміщенням для притулку мандрівників.

18

Тимар (османотур.) – землі, якими наділяли представників військової верстви, насамперед сіпагів – важко озброєних вершників – у винагороду за їхні воєнні походи. Тимар не успадковували, він передусім надавав можливість його господареві утримувати самого себе, відтак долучатися до дальших султанських виправ.

19

Romalı (Rumî; османотур.) – мешканець римських теренів.

20

Бей (тур., османотур.) – багатозначний термін: 1) володар бейліку; 2) родовий і посадовий титул князівського рангу; 3) титул османської знаті, синів паші та військових старшин тощо.

21

Лаїга (османотур.) – документ, що пояснює ідеї його автора з якоїсь теми. Автор подає лаїга вищому за чином посадовцеві.

22

Іскендер – ім’я Олександра Македонського на Близькому та Середньому Сході.

23

Дерья (османотур.) – море; тобто тут – морський капітан.

24

Валі – управитель вілаєту (краю, країни), основної та найбільшої адміністративно-територіальної одиниці Османської імперії, що приходить на зміну попередній – еялету – у ХІХ ст. Щоправда, і до ХІХ ст. термін вілаєт часто вживався як синонімічний до еялету – провінції під управлінням бейлербея (бея над беями).

25

Паша (османотур. від перс. «пашаг») – титул військових та цивільних державних службовців високого рангу Османської імперії.

26

Подано італійську назву острова. Грецька назва – Закінф.

27

Відомий як Сулейман Пишний. Кануні (османотур.) – законник, законодавець.

28

Ускоки – балканські бунтарі, утікачі з Османської імперії на побережжя Адріатики, де й таборувались і вели збройну боротьбу.

29

1481 року Мегмед Фатіг перебрався зі Стамбула до міста Гебзе, що в турецькій області Коджаелі на березі Мармурового моря. Тут падишаг мав намір завершити формування свого війська для чергового походу, напрямок якого не з’ясовано.

30

Султан Джем (1459–1495) – молодший син Мегмеда Фатіга, що претендував на його трон. Зазнавши поразки від свого брата Баєзiда ІІ, став заручником ордену Госпітальєрів, хоча спершу й сам прибув до нього на острів Родос. За плату Баєзiда орден утримував принца під вартою у своїх замках. Урешті, Джема віддали папі римському, а від нього – французькому королю, після чого той занедужав і помер. Утім його прах було передано Баєзiдові та поховано в Бурсі.

31

Еялет (араб. «управління») – провінція, регіон; із XVI століття – синонім бейлербеїліка, найбільшої адміністративної одиниці Османської імперії, безпосередньо підпорядкованої центрові.

32

Агднаме (від араб. ahit – «присяга» та перс. name – «лист», «книжка») – офіційний договір (у тім числі мирна угода) султана з мусульманським або немусульманським суверенним володарем, яку скріплювала його присяга. Агднаме трактують як односторонню угоду, позаяк його надсилав саме султан лише зі свого боку.

33

Санджак (тур., османотур. «стяг») – провінція, що належала до складу еялету/бейлербеїліка. Після еялету – друга за величиною територіально-адміністративна одиниця Османської імперії.

34

Явуз (османотур.) – грізний.

35

Автор має на увазі Священну Римську імперію, з XVI ст. – Священну Римську імперію германської нації.

36

Ефляк – османська назва Валахії.

37

Округа чи регіон, яким керує бей, тобто її правитель.

38

Вілаєт – основна та найбільша адміністративно-територіальна одиниця Османської імперії, що приходить на зміну попередній – еялету – у ХІХ ст. Утім і до ХІХ ст. термін вілаєт уживається як синонімічний еялетові.

39

Левенди (османотур.) – 1) особи без землі й роботи; 2) сухопутні або морські розбійники. Тут ужито в другому значенні.

40

Бейлербеїлік – найбільша територіально-адміністративна одиниця Османській імперії, безпосередньо підпорядкована центрові; провінція, якою управляв бейлербей. Також уживається в значенні посади самого бейлербея.

41

Держава Хулагуїдів, або за турецькою термінологією – Ільханідів, із центром в Ірані, існувала впродовж ХІІІ–XIV ст.; самовільно заснована чингизідом Хулагу під час завойовницьких походів монголів. Поширювала свою владу на східну частину Малої Азії, тобто територію сучасної Туреччини. Після Хулагу імперією керували його нащадки.

42

Хахам (іврит «мудрець») — позначення рабина в східних юдейських общинах. Уживалося в Османській імперії.

43

Мімар (тур.) – архітектор.

44

Улеми (османотур.) – знавці богослов’я ісламу, діячі в галузі освіти й судочинства на основі шаріату.

45

Насігатнаме (османотур. від араб. насігат – «порада», «настанова»; перс. наме – «лист», «книжка») – назва літературного жанру й творів, які дають читачеві настанови щодо правил моралі, поведінки згідно з вченням ісламу й суфійських течій.

46

Оджак (османотур.) – вогнище, місце для нього, піч. В османській термінології назва застосовувалася до військових, передусім яничарських корпусів.

47

Траблусгарб – османська назва Триполітанії, історичного регіону Північної Африки, до якого належить територія Північно-Західної Лівії.

48

Орф (араб. «традиція») – тюркське звичаєве право на теренах Османської імперії, яке ґрунтувалося на традиціях і часто супе­речило шаріатові.

49

Маються на увазі всі представники православного християнства в Османській імперії незалежно від етнічної належності. Щодо їхньої спільноти фігурувала назва «рум», тобто турецький відповідник «римлянину», «римському» та самоназві мешканців Візантійської імперії – «ромеї». (Див. розділ «Меншини та система міллєту в Османській імперії».)

50

Санджак-бей – очільник санджаку, територіально-адміністра­тивної одиниці, що входила до складу еялету.

51

Капикулу (османотур. «раб воріт») – особисті невільники османського султана, вихідці з системи девшірме, часто адміністратори, службовці палацу, слуги падишага тощо та передусім його невільницьке військо, зокрема яничари.

52

Ага – 1) шанобливе «пан»; 2) керманич, господар, пан; 3) головний слуга в маєтку.

53

Коджа (тур.) – 1) величезний; 2) старий; 3) видатний, великий.

54

Дамат (тур.) – зять. Ця прикладка в іменах великих візирів указує на те, що вони султанські зяті.

55

Алюзія до назви «яничари», що в перекладі означає «новий вояка».

56

Туг – штандарт полководця в Османській імперії, доти в Монгольській імперії ХІІІ ст., загалом у монгольських і тюркських народів. Держак із верхівкою у вигляді пучка хвостів коней. У Козацькій державі варіантом туга став бунчук.

57

Сіпагі – 1) важко озброєний вершник, військовий, якого держава наділяла тимаром; 2) назва вояків кінного підрозділу яничарського корпусу. Тут і далі вжито в першому значенні.

58

Мевлевієт (араб., османотур.) – пост і функції, а також юрисдикція кадія; утім термін здебільшого вживано щодо вищої верстви османських суддів, богословів-правників.

59

Дефтердар (османотур.) – дослівно «бухгалтер», «той, хто наглядає за реєстром», завідувач фіскальних і фінансових справ при дивані або в провінції.

60

Субаши (османотур.) – державець зеамету, командир загону сіпагів, відповідальний за лад у довіреній йому окрузі.

61

Акче – срібна дрібна монета, основна грошова одиниця в Османській імперії.

62

Берат (османотур.) – султанська грамота, що містила наказ володаря про призначення на адміністративний пост, виділення платні чи то надання привілеїв.

63

Дербенджі (османотур.) – вартовий на перевалі, мосту чи перевозі.

64

Давня грецька назва міста Чанкири – Γάγγρα (Гангра). Тому воно також відоме в давнину як Чангра, Кандарі, Кангарі. Розташоване на півночі Туреччини.

65

Пізня назва еялету та санджаку з містом Бурса в центрі. Худавендігар – османське запозичення з перської, що означає «володар» і походить від слова «хода» – Бог.

66

Ферман (османотур.) – султанський едикт, указ.

67

Ендерун – внутрішні покої султанського палацу Топкапи.

68

У сучасній Туреччині каймаками очолюють ільче, аналогічні нашим районам як адміністративно-територіальним одиницям.

69

Нізамнаме (османотур. від араб. нізам – «лад» і наме – «лист», «книжка») – законодавчі регуляції, положення, статут, регламент тощо.

70

Танзімат – доба реформ в історії Османської імперії, що тривала з 1839 по 1876 рік.

71

Кадикой (тур. «село кадія») – сучасний великий стамбульський район на азійському березі Боспору. Утім у давнину на його місці стояло візантійське місто Халкедон – значний торговельний центр.

72

Чавуш –1) службовець османського палацу, посланець для особ­ливих доручень, який часто доправляв накази падишага у провінцію. Також брав участь у дипломатичних місіях; 2) вояка, належний до імперського військового корпусу чавушан, що складався з кінноти та піхоти водночас. У сучасній турецькій мові «чавуш» позначає підстаршину в ранзі сержанта, унтер-офіцер. Тут ужито саме в цьому значенні.

73

Аміра (від араб. амір, османотур. емір – «повелитель», «керманич», «вождь»; імовірно, також від османотур., араб. емір уль-умера – «керманич над керманичами», «повелитель над повелителями») – назва й титул представника знатної верхівки й заможних крамарів, магнатів в лихварів-банкірів вірменської спільноти в Османській імперії.

74

Баб-и Алі (османотур.) – Високі ворота. Від кінця XVIII ст. термін починає вживатися в значенні управління великого візира, оскільки так іменують ворота, що ведуть до його палацу. Поступово в ХІХ ст. словосполучення набуває на Заході значення османського уряду, як і аналогічний за змістом термін «Висока (Блискуча) Порта».

75

Турецькі історики так часто називають Вселенський патріархат, чия споруда розташована в історичному стамбульському кварталі Фанар. Також домінує назва – Стамбульський патріархат. Окрім того, у самій Туреччині не визнають щодо Константинопольського патріарха атрибут «уселенський».

76

Копрюлю – османська династія можновладців албанського походження, чільні вихідці якої перебували на постах садразамів із 1656 по 1710 р. Таким чином із родом Копрюлю тісно пов’язана й доля Козацької держави друг. пол. XVII ст.

77

Підписана між Османською імперією та Австрією з Венецією в місті Пожареваць, що на території сучасної Сербії.

78

Реісулькюттаб (османотур.; букв. «очільник писарів») – при великому візирі завідувач канцелярськими та водночас закордонними справами. З 1835 р. безпосередньо очолює Міністерство закордонних справ.

79

Капикулу (османотур. «раб воріт») – особисті невільники османського султана, часто – адміністратори, службовці палацу, вихідці із системи девшірме, і передусім його невільницьке військо, зокрема яничари.

80

Оскільки йдеться про капикулу, то термін «сіпагі» вжито в другому значенні цього слова: вояки кінного підрозділу яничарського корпусу.

81

Мютеселлім (османотур.) – 1) збирач податків; 2) виконувач обов’язків бейлербея або санджак-бея за відсутності їх у провінції.

82

Аяни – напівофіційна османська назва для провінційних можновладців, що набувають ваги в Османській імперії XVIII ст. Тільки-но тимарна система починає занепадати, аяни міцніють, збираючи державні податки та керуючи військовими підрозділами на місцях.

83

Москополь – османська назва для Воскополе. Нині – село в південно-східній частині Албанії, Воскополе за XVIII ст. славилось як розвинений торговий центр із населенням понад шістдесят тисяч осіб, значну частину якого становили валахи. Наприкінці того ж століття місто зазнало руйнівних османських нападів, що спричинили загибель і втечу звідти багатьох мешканців, зокрема ділової еліти. Далі Воскополе остаточно занепадає під час Першої світової війни.

84

Алтинай (тур.) – Золотий місяць.

85

Кипарис – метафора; міфічний образ вродливого юнака – в османській поезії, передусім коли йдеться про його стан: «стрункий, мов кипарис».

86

Хаттат (османотур.) – каліграф.

87

Бейкоз – віддалений великий район у північно-східній азійській частині Стамбула, прилеглий до Чорного моря.

88

Султан – титул суверенного володаря в ісламському світі. З XVI століття в Османській імперії його також надавали жінкам – представницям османської династії.

89

Мевлеві – один з основних суфійських рухів, поширений на теренах Османської імперії.

90

Друзи – релігійна спільнота Близького та Середнього Сходу, яка превалює передусім у Лівані, Ізраїлі та Сирії. Релігійні уявлення друзів беруть початок з ісламської шиїтської секти ісмаїлітів, проте поєднують у собі гностицизм, неоплатонізм та інші вчення.

91

Емір (осм., араб.) – воєначальник, водночас управитель провінції, краю, зазвичай несуверенний. Для Османської імперії також синонім до слова «бей».

92

Чапаногуллари (тур.) – «діти Чапана»; ідеться про тамтешню анатолійську знать ХVIII століття.

93

Література дивану – та, яка писалася при дворах османського володаря й знаті, на відміну від суфійської й народної.

94

Комітет «Єднання і Прогрес» (тур. İttihad ve Terakki Cemiyeti) – політична організація турецьких революціонерів – молодотурків. Прийшла до влади в Османській імперії внаслідок революції 1908 року; опісля реорганізована в партію. Восени 1918 року оголосила саморозпуск.

95

Алім – однина до улемів.

96

Медресе – середня та вища школа в Османській імперії, загалом у країнах Близького та Середнього Сходу до ХХ ст.

97

Державна Рада (осм. Şura-yı Devlet) – підзвітна прем’єр-міністрові Османської імперії установа, що виконувала законопроектні, судові та консультативні функції. Заснована 1868 року, ця структура повноцінно діяла лише до 1876 року. Далі її повноваження було обмежено.

98

27–29 червня 1881 року в наметі посеред садка османського палацу Йилдиз відбувався суд над підозрюваними в убивстві султана Абдюльазіза.

99

Зіраат Банкаси (тур.) – дослівно «Сільськогосподарський банк»; активно діє й донині в сучасній Туреччині.

100

Емарет – провінція, якою керує бей, принц або воєначальник.

101

Війна дістала таку назву, оскільки припадала на 1293 рік так званого румійського календаря, офіційно запровадженого в Османській імперії з 1839 року. Початком відліку румійського календаря, як і мусульманського місячного, слугував 622 н.е. – дата переселення пророка Мугаммада з Мекки в Медіну, однак назви місяців і днів було запозичено з юліанського.

102

Першим британським прем’єр-міністром уважають Роберта Волпола (1676–1742), лорда або ж канцлера скарбниці (не варто плутати з лорд-канцлером). За життя самого Волпола цей термін, утім, офіційно не використовували.

103

Принцові острови – група островів у Мармуровому морі біля Стамбула.

104

Аба – товсте біле сукно.

105

Ліва (османотур. «прапор») – друга за величиною після вілаєту османська адміністративно-територіальна одиниця, що приходить на зміну санджакові в ХІХ ст. Ліва перебувала у складі вілаєту.

106

Оригінальний турецький термін «башибозук» (через «о») дослівно перекладається як «зіпсована голова», тобто позначає «зірвиголову». Українське «башибузук» – запозичення з турецької. Башибозуками/башибузуками називали вояків іррегулярних військових загонів Османської імперії ХІХ ст. Їх вербували до війська без платні, видаючи лише зброю та продовольство. Недисциплінованість, розбій і мародерство башибузуків під час військових кампаній стали одними з їхніх головних ознак, у такий спосіб відобразившись не лише в турецькій, а й в інших мовах.

107

Мугафиз (османотур.; досл. «оборонець») – командир, призначений для оборони якоїсь фортеці чи міста.

108

Імарет – благодійна установа в мусульманських містах, зазвичай при мечеті, де отримують їжу учні медресе, що не мають коштів, жебраки та безпритульні.

109

Левантинці – назва католицького населення Близького та Середнього Сходу, у Туреччині й країнах Леванту (Сирії, Лівані, Ізраїлі, Палестині та Йорданії). Ще на початку ХХ ст. левантинців у Туреччині налічувалося близько п’ятнадцяти тисяч осіб, проте відтоді їхня кількість різко скоротилася.

110

Прапороносець (османотур.).

111

1808 року уродженець сучасного українського міста Хотин, колишній валі Силістрії та командувач Дунайського флоту Алємдар Мустафа-паша, посадивши на трон султана Магмуда ІІ, став великим візиром й ініціював угоди між аянами Румелії та Анатолії й падишагом, названі Сенед-і Іттіфак (Союзний пакт). Угоди закріплювали права та привілеї провінційної знаті, а також її обов’язки щодо держави.

112

Агмед Джевдет-паша (1827–1895) – османський історик, правник та чиновник. Одна з ключових постатей доби реформ Танзімату.

113

«Кавалали», прикладка до імені Алі-паші, означає, що він виходець із Кавали, міста на півночі сучасної Греції. Утім рід паші походив із Коньї, отож слово не зовсім правдиво відображає його коріння та походження, що й має на увазі автор.

114

Сафевіди – шагська династія, що правила Іраном з 1501 по 1736 рік. Походження Сафевідів достеменно невідоме, утім за однією з версій династія мала тюркське коріння

115

Афшариди володарювали в Ірані з 1736 до 1750 року. На відміну від Сафевідів, їхнє тюркське, власне, туркоманське походження достеменно відоме.

116

Іджтигад (араб., османотур. «старанність», «наполегливість») – термін ісламського права на позначення ухвали незалежних судових рішень, які ґрунтуються передусім на його першоджерелах: Корані та сунні – священних переказах про вчинки й висловлювання пророка Мугаммада, відтак – на застосуванні досі розв’язаних судочинством питань; загалом принципи, методи й аргументи, які застосовує богослов-правник, ухвалюючи рішення.

117

Başlık (османотур., тур. «башлик») – основне значення – голов­ний убір, для жінок – хустина.

118

Namzet (османотур., тур. «кандидат»; akçe – «акче») – срібна монета, основна грошова одиниця для фінансових підрахунків і торговельних операцій в Османській імперії; отже, namzet akçesi «намзет акчесі» – дослівно «акче (гроші) за кандидата».

119

Магр (араб.) – термін ісламського права, гроші або майно, які чоловік дає чи зобов’язується дати нареченій, коли одружується. В ісламі – одна з головних умов шлюбу. Натомість başlık або namzet akçesi належать до народних традицій і виплачуються не нареченій, а її родині як плата за майбутню дружину, отже, суперечать шаріату.

120

Мішна – перший писемний текст, що містить основні приписи юдаїзму, зібрання Усного Закону, доповнення до Писемної Тори, яке також з’явилося внаслідок синайського одкровення Мойсея. Мішну укладено на межі ІІ–ІІІ ст. н.е.

121

Мовиться про правову реформу в Туреччині, запроваджену після розпаду Османської імперії Кемалем Ататюрком.

122

Гамідіє – термін, похідний від імені османського султана Абдюльгаміда ІІ. Так називали чимало проектів, запроваджених за часу його правління, що тривало з 1876 по 1909 рік.

123

Ticaret-i Bahriye (османотур.) – морська торгівля.

124

Сутність змішаного суду, який передусім виникає в торговій галузі, полягала в тому, що половину його членів представляли османські підданці, решту – представники іноземних, християнських держав. Утім іще за доби Танзімату, яка передує правлінню Абдюльгаміда ІІ, в Османській імперії шириться й практика цивільних змішаних судів, до членів яких належать лише її різні за віросповіданням підданці. Цивільні за задумом, такі суди, утім, спирались і на норми шаріату, а очолювали їх кадії.

125

Християнське віросповідання більшості вірменського народу іноді хибно називають григоріанським за іменем його першого духовного очільника – католикоса – Григорія Партева (бл. 252–326). Згадане віросповідання, яке часто тлумачать як монофізитство, тобто віра лише в Божественну природу Ісуса Христа, репрезентує Вірменська апостольська церква. Утім Партев належить до лику й католицьких, і православних святих, натомість Вірменська апостольська церква, засновником якої його вважають, відокремилася від решти християнських церков у VI ст., не визнавши їхнього четвертого Вселенського собору, отже, не перебуває в єдності ні з католицизмом, ані з Вселенським православ’ям.

126

Tabiiyet-i Osmaniye (османотур.; букв. «османська національність / громадянство») – термін, похідний від осман. tabi’ – «підданий»; «той, який скоряється», отже, містить конотацію «підданства».

127

Mecelle (османотур. «велика книга») – меджеллє, скорочена назва османського кодексу з шістнадцяти томів, що охоплював норми мусульманського права та водночас позначеного впливом тодішніх європейських цивільних кодифікацій. Застосовувалася й у світських, і в шаріатських судах імперії, таким чином змушуючи євреїв і християн також підпорядковуватися юрисдикції ісламського права. Утім звід не охоплював сімейне право як таке, що цілковито належить релігії. Повна назва кодексу: Mecelle-i Ah�kаm-ı Adlіye (османотур.) – «Книга судових постанов».

128

Muallimhane-i Nüvvab (османотур.) – школа нувваб. Нувваб (османотур., мн.) – заступники, головні помічники кадіїв.

129

Шейх-уль-іслам – очільник ієрархії улемів, богословів-правників, в Османській імперії; вища посадова особа з питань ісламу та шаріату.

130

Факіг – знавець фікгу – ісламського комплексу соціальних норм, а також обов’язків мусульман перед Аллагом.

131

Ulema-i rüsum (османотур.; букв. «офіційні улеми») – богослови-правники, колишні випускники медресе. У суфійському середовищі та в народі в цю назву також часто вкладали уявлення про улемів як таких, що опанували знання «офіційних» наук, проте далекі від істинного, справжнього знання про Бога, людину й світ.

132

Сальнаме (османотур. від перс. sal – «рік» і name – «твір», «лист», «книжка») – довідково-статистичні щорічники, що їх в Османській імперії друкували від сер. ХІХ ст. державні та приватні установи. «Сальнаме Ільміє» (османотур. İlmiye Salnamesi) – один із таких щорічників, виданий відомством шейх-уль-іслама 1916 року, відображав діяльність османської верстви викладачів-богословів, знавців шаріату та фікгу, званої «ільміє».

133

Тюркю — жанр турецької пісенної творчості; народна пісня, кожен куплет якої має щонайменше два рядки та чергується з приспівом. Тюркю також варіюються стилістично, залежно від регіонів, де виконуються.

134

28–30 квітня 1960 року в Туреччині сталися протести та сутички з поліцією опозиційно налаштованих студентів у Стамбулі та Анкарі. Молодь висловлювала своє незадоволення чинною владою, що зосереджувалася в руках Демократичної партії, – її політика в багатьох аспектах суперечила стратегічним ідейним перетворенням країни, які започаткував Кемаль Ататюрк.

135

27 травня 1960 року в Туреччині відбувався військовий переворот. Унаслідок нього ліквідовано Демократичну партію, що перебувала при владі в країні; її найвідомішого лідера, прем’єр-міністра Аднана Мендереса, з кількома його соратниками – страчено.

136

Квартал дістав таку назву, позаяк саме 14 травня 1950 року в Туреччині відбулися вибори, на яких уперше перемогла опозиційна на той час Демократична партія. Її перемога та перебування при владі впродовж десяти років започатковує зміну досі однопартійного устрою країни.

137

Зейбеки – народні ополченці-партизани, що зі зброєю в руках обстоювали інтереси простих мешканців у Західній Анатолії, в основ­ному діяли на узбережжі Егейського моря від кінця XVII до початку XX століття.

138

Доба, або епоха, другої Конституції – період, що тривав в Османській Туреччині з 1908 по 1920 рік; ознаменувався Молодотурецькою революцією 1908 року, поваленням абсолютної монархії, відновленням конституції та парламентаризму.

139

У турецькій мові для терміна «посол» уживається словотвір büyükelçi із двох компонентів büyük і elçi, що буквально означає «великий посланець», «великий посол»; те, що в українській термінології рівнозначно «надзвичайному». Відповідно, просто elçi або orta elçi («середній посланець», «посол») означає дипломата нижчого рангу й узгоджується з поняттям «посланець».

140

Описка у турецькому виданні. Населення Папуа – Нової Гвінеї, згідно з останніми даними, налічує близько восьми мільйонів мешканців.

141

Капітуляції – угоди або односторонні зобов’язання, за якими суверенна держава надає представникам іншої країни певні привілеї, зокрема – можливість перебувати в юрисдикції власних судів, підпорядкуванні лише свого дипломатичного представництва тощо. Від XVI ст. капітуляції практикувалися в Османській імперії з метою розвитку торгівлі.

142

Хіджазька залізниця – прокладена на початку ХХ ст. Османською імперією, з’єднувала Дамаск із Мединою. Мала полегшувати хадж – паломництво мусульман – до Мекки, куди її планували згодом прокласти. Названа Хіджазькою, позаяк її шлях пролягав однойменним регіоном на заході Аравійського півострова.

143

Саліг Мюнір-паша (1859–1939) – один із найкращих турецьких дипломатів кін. ХІХ — поч. ХХ ст. Чотирнадцять років прослужив османським послом у Франції.

144

В оригіналі Hikmet-i Hükümet (османотур.) – букв. «мудрість уряду», османський переклад тодішнього французького терміна raison d’état – «державні інтереси», що, утім, коріннями сягає ще Цицеронового ratio rei publicae – «урахування державних інтересів», «політичні міркування». Водночас концепція raison d’état (державного інте­ресу) за XVI–XVIII ст. була основою для обґрунтування монархічного абсолютизму. Згідно з нею монарх міг порушувати права підданців заради порятунку держави.

145

Система Європейського концерту, або ж Віденська система міжнародних відносин, склалася після наполеонівських війн як перша модель колективної безпеки. Її закріплював Віденський конгрес 1814–1815 років, в якому брали участь представники всіх тодішніх провідних держав за винятком Османської імперії. У рамках Європейського концерту сформовано поняття «великої держави», що мала підтримувати баланс сил у світі й урегульовувати конфліктні проблеми, а також систематизовано дипломатичні ранги (посол і посланець). Про це все й розповідає автор у розділі. Найважливіші міжнародні конференції з урегулювання миру за час існування Європейського концерту: Паризький конгрес 1856 року, Лондонська конференція 1871-го та Берлінський конгрес 1878 року.

146

Баєзід І Блискавичний (тур. Йилдирим) (1360–1403; р. прав. 1389–1402) – османський султан, син Мурада І. Підкорив значні території Балканського півострова та Малої Азії. Однак 1402 р. війська Баєзіда Блискавичного зазнали поразки від армії Тамерлана в битві біля Анкари. Пануванню султана було покладено край. Сама Османська імперія незабаром уступила в період міжусобної боротьби між його синами.

147

Згідно з переказами, жодна пташка не сяде на склепіння чи мінарет цієї мечеті та не забруднить їх із поваги до її архітектора – Мімара Сінана.

148

Валіде (османотур. від араб. «матір») – головна, найперша дружина / наложниця османського султана.

149

Чандарли – впливовий турецький рід, з якого походило п’ять великих візирів Османської імперії, починаючи з Кара Галіля-паші в XIV ст. Утім тут ідеться про його онука Чандарли Галіля-пашу, османського садразама впродовж 1439–1453 років. Султан Мегмед І Фатіг стратив його за підозрою, що той отримав хабар від візантійців, щоб перешкоджати облозі Константинополя. Та, власне, невдовзі після його страти в Османській імперії й починається період пашів та великих візирів-девшірме. Зокрема, прикладка «Рум» перед іменем Мегмеда-паші засвідчує, що той був греком за походженням.

150

Ісфендіярогуллари – династія володарів і однойменний незалежний бейлік, що проіснував на півночі Анатолії від кін. ХІІІ ст. до 1461 року, коли його остаточно приєднав до османських володінь султан Мегмед Фатіг.

151

Солак (тур. «шульга») – яничар-шульга, тобто воїн, що оперував лівою рукою як головною. Представники піших яничарських підрозділів солаків супроводжували султана праворуч від його коня, щоб у разі потреби стріляти з лука, не обертаючись до нього спиною.

152

Пейки (османотур., перс.) – початково гінці, листоноші падишага та палацу; згодом – озброєні піші супровідники султана під час його процесій.

153

Соргуч – прикраса з коштовностей і пташиного пір’я, якою султани й османські вельможі та знать увінчували свої головні убори.

154

1514 року між військами Османів і перської династії Сафевідів відбулася запекла битва під містом Чалдираном, що в Східній Анатолії. Унаслідок переможної для Османів битви їхні вояки полонили дружин перського шага Ісмаїла. Отже, своєю відповіддю, зафіксованою в османських хроніках, Агмед-паша натякнув на цю подію та принизливе становище Ісмаїла. Адже ситуацію з погляду мешканців Орієнту можна тлумачити як неспроможність володаря давати лад своїй державі, якщо той не зумів уберегти навіть власних дружин.

155

Слово походить із грецької: αγίασμα – «свята вода». Так візантійці називали джерела з водою, у цілющість і святість якої вони вірили. Як відомо, явище поширене й на інших теренах православного світу.

156

Сілягдар (османотур. від араб. сіляг – «зброя» та перс. суфікса «дар») – «зброєносець»; з прикладкою «ага» або й без неї – один із головних султанських пажів-невільників. Також сілягдарами називали воїнів одного з кінних яничарських підрозділів.

157

Верхів’я османських надмогильних плит часто увінчують витесані з каменю чалми та серпуші (головний убір конічної форми).

158

Чінілі – «кахляна». Мечеть так названа, оскільки зсередини її прикрасили ізнікською кахлею. Турецьке місто Ізнік (візантійська назва Нікомедія) і досі славиться своїми розписними керамічними виробами.

159

Міграб – ніша в стіні мечеті, чиє заглиблення спрямоване в бік Мекки. Мусульмани під час молитви повертають обличчя саме до міграбу, отже – в напрямку Мекки.

160

Періодом перемир’я в турецькій історії називають роки між підписанням Мудроської (30 жовтня 1919 р.) та Муданійської мирних угод (11 жовтня 1922 р.). Остання угода змінювала умови першої, що вела до ліквідації турецької державності. Отож період перемир’я, попри таку назву, позначений бурхливими боями Турецької війни за незалежність 1919–1923 років супроти французьких і грецьких (військові бої з утратами), англійських та італійських інтервентів.

161

Селямлик (тур.) – чоловіче відділення дому в османській оселі. Тут – житлове приміщення для чоловіків як таке.

162

Тагрір, тагрір дефтері або тапу тагрір дефтері (османотур.) – османський реєстр, куди вписували інформацію щодо населення, земель і нерухомості завойованих територій. Тагрір дефтері укладали відразу після завоювання якоїсь території та оновлювали раз на п’ятнадцять-тридцять років.

163

Азаб (араб. «неодружений»/«незаміжня») – морські піхотинці та вартові на османському флоті й корабельні.

164

Струнний щипковий музичний інструмент.

165

У вітчизняній історії поширений термін «фанаріоти».

166

«Наполілі» вказує на неаполітанське походження родини.

167

Дві балканські війни, унаслідок яких Османи остаточно позбулися решток своїх європейських володінь, за винятком території між Стамбулом і Едірне, відбулися впродовж 1912–1913 років, тобто після Молодотурецької революції 1908 року, коли Туреччина поринула в бурхливе політичне життя. Учасниками воєн, окрім Османської імперії, стали: Болгарія, Греція, Сербія та Чорногорія. Саме від них Туреччину спіткали катастрофічні поразки під час першої Балканської війни 1912–1913 років.

168

Енвер-паша (1881–1922) – османський політичний і військовий діяч. Один із лідерів молодотурецької партії «Єднання і прогрес», активний учасник Молодотурецької революції 1908 р., відтак військовий міністр Османської імперії під час Першої світової війни. Разом із Талаат-пашею та Джемалем-пашею з 1913 р. запровадив у Туреччині військову диктатуру.

169

Танненберг, нині Стембарк, – село на півночі Польщі, де на самому початку Першої світової війни 14 серпня – 2 вересня 1914 р. відбулася велика битва між німецькою та російською арміями. Остання в ній зазнала відчутної поразки. Неподалік Танненберга також розташовано село Грюнвальд, за назвою якого добре відома вже інша битва, 1410 року – між військами Тевтонського ордена, з одного боку, і Королівства Польського й Великого князівства Литовського – з другого.

170

1915 року війська Антанти намагалися окупувати протоку Дарданелли, що між європейським півостровом Галліполі та Малою Азією в Туреччині. На заваді інтервентам стали саме війська османської армії під орудою Мустафи Кемаля Ататюрка, який під час перемог над ними здобув звання полковника. Тривалі дарданелльські бої особливо вшановують у Туреччині й досі, називаючи Війною за Чанаккалє – місто на азійському боці Дарданелл.

171

Бої османської армії під орудою Енвера-паші супроти російських військ тривали в районі міста Сарикамиш, що на північному сході сучасної Туреччини, з 22 грудня 1914 р. до 17 січня 1915 р. та завершились її поразкою.

172

Умма (араб.) – ісламський термін, що означає сукупність усіх мусульман.

173

Ханим (тур.) – пані, панна за османських часів; також шаноблива назва жінки та дівчини в тому ж значенні й у сучасній Туреччині.

174

Бейзаде (османотур.) – дослівно «син бея», від тур. бей і перс. заде – «син».

175

Хедив (від перс. хадив – «господар») — у 1805—1914 роках титул правителів Єгипетського еялету й Єгипетського хедивату, тобто автономного державного утворення, яким керували хедиви, у складі Османської імперії. Після того як 1914 року Єгипет вийшов зі складу Османської імперії, його володарі спочатку змінюють титул «хедив» на «султан», а відтак і на «король» (араб. малік –«володар») після визнання незалежності Єгипту з боку Великої Британії 1922 р.

176

Агмед Фуад І – король Єгипту (1917–1936) та його син і спадкоємець трону Фарук І (роки прав. 1936–1952).