Повітряна й тривожна книжка

Персональне укриття

Моє персональне укриття — години писання на кухні, де біля мене висить гірлянда на батарейках. Навіть під час повного вимкнення електрики, коли немає мобільного зв’язку та wi-fi, робота з текстом дарує розраду, допомагає подолати тривогу про рідних, які сидять у квартирах без світла, тепла й часто навіть води. Хто б міг подумати: нещодавно я мріяла про те, щоб перед Новим роком прикрасити такими вогниками всю оселю. Мрії збуваються, але не так, як я собі уявляла.

Моє персональне укриття — хвилини читання на канапі в ті вечори, коли світла достатньо. Особливо вечорами, коли так спокійно, що можна деякі рядки читати вголос. Цієї миті поруч зі мною — французький роман, більше подібний на есей-щоденник, який розповідає історію письменниці, яка вирішила провести ніч у сховку Анни Франк. Мій сховок узагалі не можна порівняти з тим, що було в 1940-ві в Амстердамі. Укриття в підземеллі та звуки російських бомб — це інша історія. Та переслідування й убивства українців на окупованих росіянами територіях — цілком собі схожі на переслідування нацистами євреїв. Як і неготовність деяких людей убачати в цьому ознаки геноциду.

Моє персональне укриття — теплий піджак із глибокими кишенями, у які поміщаються ручки, ключі, телефон і перепустка. Одягнеш його — і можна, узявши в руки тільки блокнот, швидко кудись іти. У кращому разі — коридорами радіо, у гіршому, про який не люблю думати, — тікаючи кудись від уламків.

Моє персональне укриття — можливість неспішно приготувати їжу. Іноді графіки відключення електрики збігаються з моїми, і в такі вечори суттєво зростає імовірність появи борщу в домашньому меню, а також відкривається вікно можливостей для експериментів. Цієї пори мій виклик — це квашена капуста.

Моє персональне укриття — можливість бачити рідних, а чи бодай просто їм додзвонитися, що трапляється не щодня. Виявляється, колишні щоденні зідзвонювання були розкішшю.

Моє персональне укриття — повільна прогулянка лісом під час повітряної тривоги. Бігти звідси нікуди, та й бути поміж дерев безпечніше, ніж у квартирі. Завершення тривоги можна відсвяткувати банановим какао в паперовому стаканчику чи навіть сулугуні в тісті, якщо пощастить натрапити на кіоск, який має генератор.

Моє персональне укриття — новини про звільнені українські території. Приплив радості швидко заступають сльози — одночасно з виявленням нових російських катівень.

Моє персональне укриття — історії людей із передмість Києва, котрі 9 березня чули наші програми з поезіями Тараса Шевченка та знаходили в них розраду.

Моє персональне укриття — тримати за руки племінників.

Моє персональне укриття — розмови з подругами, яких давно не бачила. І навіть у Парижі чи Варшаві випадає враз опинитися ніби вдома: чи то на терасі кав’ярні, чи в кінозалі, чи за опівнічним салатом і чаєм.

Моє персональне укриття — намагання дбати про себе. І один чудовий ранок, коли п’ятнадцять хвилин я лежала на канапі в обіймах мами, — несподівана в дорослій реальності дитяча мить упевненості та безпеки.