Повітряна й тривожна книжка

«Почему хохлы ржут?»

Ми з друзями в останній день 2022 року підіймаємо келихи та голосно сміємося. Півтори години тому закінчилася повітряна тривога — з тих страшніших повітряних тривог, коли за вікнами чути близькі вибухи. 31 грудня починалося як доволі звичний суботній день: була електрика, тому вдалося поснідати смачною яєчнею та зварити свіжозмеленої кави, а потім прийняти гарячий душ в освітленій ванній. На плиті варилася картопля — буде на обід до оселедця. І забута розкіш — я вирішила піти на манікюр: у сусідньому салоні було «вікно», що в передноворічний, нехай і воєнний день усе ж таки рідкість. Із останніми змахами пилочкою манікюрниця почула сирену. Я розпитала дівчат, чи підуть вони в укриття (поруч є парковка), розрахувалася (щойно зникло світло в усьому районі, але завдяки генератору інтернет не зник, тому я таки змогла заплатити карткою), повернулася додому, і ми сіли в коридорі, дотримуючись правила двох стін. Спершу це було схоже на звичний кошмаринг з російського боку: бувають дні, коли вони відправляють свої літаки кружляти десь біля наших кордонів, але не стріляють. Зазвичай це тривога на півтори години, зазвичай протягом неї нічого не відбувається, крім нудьги від сидіння в укритті чи коридорі. Проте ця тривога була інакша. За годину після сирени зовсім поряд із домом ми почули три гучні вибухи, два з них — дуже гучні, до тремтіння вікон та яскравих спалахів, які було видно. Тривога тривала ще дві години, час від часу ми чули відлуння далеких вибухів в інших районах. Того дня українська ППО збила майже всі російські ракети, що летіли на Київ. Але щось упало в місті, щось упало в області — і таке сталося не тільки в столиці, звісно. У режимі реального часу отримуємо новини про друзів, знайомих, колег. «Я думав, від сили вибуху вилетять двері балкона». «Зачепило мій рідний будинок, зруйновано двір, де я гралася все дитинство». «Важко дивитися на людей, котрі збирають речі та мусять шукати прихистку, несуть тварин у переносках, а нам пощастило — наші вікна виходять на інший бік, а нас узагалі не було вдома, тому нічого не чули». «Я сиділа в погребі, тут інакша акустика, я чула, як двигтить земля від кожного вибуху». «В мене зруйнований дім». «Упало зовсім близько від будинку тітки». «У небі ніби феєрверки літали». «Отой будинок, де впало, видно з вікон її квартири. Там було дуже гучно». «З вікна ми бачили сліди збитих ракет». Звучить, ніби катастрофа в останній день року. Та перше, що я зробила після відбою повітряної тривоги, — нафарбувалася. Довелося це робити навпомацки в напівтемряві, бо вдома досі не увімкнули електрику. Потім ми вдягнули святкові вишиванки, які готували для новорічної ночі, збираючись у гості до друзів, — хіба що не встигли попрасувати, бо електрики ж нема. Сіли в автівку — немає зв’язку, тому таксі ніяк не викликати, — і поїхали на заплановану ранню передноворічну вечерю. Тепер ми разом в останній день 2022 року сидимо за столом і підіймаємо келихи з шампанським, голосно жартуємо та сміємося.

«Почему хохлы ржут?» — дуже популярне запитання в російських телеграм-каналах, коментарях до дописів у соцмережах, публікаціях у твітері. А й справді, чому ми сміялися — навіть того неприємного пообіднього часу, поки тривала повітряна тривога, поки лунали вибухи за нашими вікнами, поки тремтіла земля? Тому що страшно, але ми не боїмося. І тому, що навіть в умовах війни ми почуваємося живими, — згадуючи всіх наших мертвих. Робимо селфі біля святково прибраної ялинки, бо чомусь саме цієї зими захотілося побалувати свою внутрішню дитину. Завалюємо одне одного подарунками. Знаходимо час для маленьких свят, за яких можна розмовляти особливо відверто.

— Знаєш, я до останнього думала, що вони підуть бухать перед Новим роком, а тому тверезих на чергуванні в них не залишиться.

— А я думаю, що вони й бухими можуть натискати на якісь кнопочки й таки стріляти.

— Зате на Святвечір вони Київ не обстрілювали.

— Але вони не в курсі, що Святвечір — 24 грудня. Подивимося, що буде 6 грудня.

— Чого чекати від людей, які навіть украдені в Україні «трофеї» не можуть застосувати за призначенням? Я бачив відео, де якийсь ветеран удома, в Росії, використовує мікрохвильовку як скриньку для пошти — наклеїв напис «пошта» та поставив на вулиці перед ворітьми. Певно, у їхньому селі досі немає електрики.

— Не дивно, що частина ракет упала в якійсь їхній області, не долетівши до України.

— Так само частина їхніх ракет падає в Каспій.

— Зате в Москві нікого не пускають у центр, на площу, — там чергують їхні менти.

Після обміну такими смішними репліками ми з друзями розпочинаємо скромну святкову вечірку. Попри те що попередні два тижні, як і цей день, були позначені звуками сирен і відключеннями електрики, господиня зустрічає нас гарячою рибною юшкою та смачними закусками — у неї вдома є газ, тому шанси приготувати їжу вищі, ніж у квартирах, де тільки електрична плитка й духовка. Сміємося, що на столі є навіть страви у стилі «блекаут» — із тих, які можна приготувати взагалі без електрики: дістати з бляшанки, уручну нарізати й перемішати виделкою, з такими рецептами виходить смачною навіть та їжа, яку доводиться готувати майже навпомацки. Попри те що попередні два тижні, як і цей день, були позначені звуками сирен і відключеннями електрики, ми святково вбрані, хай навіть і важко було фарбувати губи в сутінках перед дзеркалом. Чимало з нас обрали наприкінці року блискучий одяг, аби іскорки сяяли навіть у світлі свічок або портативних ліхтариків на акумуляторах чи батарейках. І в наших келихах шампанське — «Артемівське», тобто з Бахмута, де тепер так гаряче. Здається, усі наші цими днями в Бахмуті.

— Знаєш, вона мені подзвонила та весело сміялася. Я подумала, що то добрі новини і що повідомлення про загибель її сина виявилося помилковим. Але вона сміялася через те, що тіло сина знайшли та змогли вивезти. У інших моїх друзів недавно загинув під Бахмутом єдиний син, і поки ніхто не знає, коли вдасться витягнути звідти його тіло та привезти й поховати. Виходить, що вона мені справді дзвонила з добрими новинами.

Ми трохи мовчимо та п’ємо за Збройні сили України, за кожного та кожну з наших, хто там, на фронті. Саме їхня робота нині дозволяє нам бути разом і сміятися.

Кожен тост за нашим столом — побажання перемоги. Плани на 2023 рік у нас однакові: очікування переможного контрнаступу. Та й подарунки наші дуже схожі, усі ми даруємо одне одному щось таке, що несе світло: ліхтарики, свічки, блискітки для повік та й усього тіла, нічники, що можуть працювати навіть без електрики. Одразу виникає нова тема розмови, бо ті, хто вміє майструвати, обмінюються рецептами створення невеликих світильників із батарейок і світлодіодних лампочок. Одна така штучка може безперервно світити сотню днів чи навіть більше — добра нагода згадати шкільні уроки праці й пошукати в коморі паяльник.

Додому повертаємося о десятій вечора, бо вирішили роз’їхатися до комендантської години. Їдемо обережно, пильнуючи самотніх перехожих на темній, без ліхтарів дорозі. Ось троє кудись поспішають: або в гості, або з гостей, як і ми. Ось пара вигулює песика — саме час, бо до п’ятої ранку не можна буде виходити.

По першій ночі, сьорбаючи шампанське під якийсь різдвяний фільм, який увімкнули після привітання президента, чуємо два вибухи. Здається, то феєрверк, і я сподіваюся, що поліція знайде порушників, адже салюти цього року заборонені особливо суворо. Та за мить звучить сирена. Ми лаємося й водночас сміємося. «Почему хохлы ржут?» — запитує якийсь умовний невидимий російський окупант, поки ми беремо з собою келихи й святкові закуски та йдемо в коридор і всідаємося на теплому пледі. Подруга, у якої щойно були в гостях, надсилає селфі: разом із пасербицею вона сидить у підвалі та чує, як гуде земля. Вони обидві досі у святкових сукнях, позують із келихами шампанського в руках, усміхаються. Здається, ми навіть в умовах повітряних тривог і блекаутів живемо краще, ніж російські обивателі, яких у новорічну ніч міліція не пустила бодай помилуватися ялиночкою біля Кремля. Що ж, тим гірше для них.

За вікном чути вибухи — це працює ППО. «Хороші звуки», — думаю я, хоча серце калатає. Беру телефон, читаю новини, поки є інтернет. Пишу у твітері про першу в новому році тривогу та непомітно для себе засинаю на підлозі коридора. За дві години мене будить чоловік. У новинах пишуть про три десятки російських дронів, які вдалося збити. На місто падали уламки тих балалайок, але загалом усе ок. Четверта ранку. Удома досі є світло та зв’язок, вода й опалення. Нам пощастило добре зустріти новий рік — ми досі живі. Лягаємо спати.