Размышлизмы дядюшки Серхио

Пробачте пані, але я не розмовляю російською

Ирпень. Февраль 2015 года. Если кто забыл, то самый разгар боeв под Дебальцево.

Супермаркет "Фора".

В очереди в кассу передо мной высокий чернокожий парень. В Ирпене их можно встретить часто. Студенты "Податкової академії". Сейчас её переименовали в чего-то там университет, но все по-привычке говорят — "Академия". Кассирша проводит сканером по биркам:

— 92 гривны и 50 копеек!

Студент протягивает стогривневую купюру.

— Две гривны и 50 копеек у вас есть? — кассиру, видимо лень давать сдачу мелкими купюрами.

— Пробачте пані, але я не розмовляю російською,— отвечает негр. Повторить будь ласка, що ви сказали українською мовою, щоб я зрозумів!

Не говоря больше ни слова кассирша отсчитывает семь гривен пятьдесят копеек.

Я, как бы в сторону:

Дивна річ! Нещодавно в Україні хлопець, а вже мову вивчив, а декому з російськомовних не вистачає цілого життя!

Чернокожий паренeк широко улыбается:

— Україна гарна країна!

На выходе из супермаркета ещё раз сталкиваюсь со студентом.

— Звідки приїхали до нас, добродію?

— Нігерія. Чули про таку країну?

— Навіть бував. У Лагосі.

— Ну як вам Нігерія? Подобається?

— Чесно кажучі, то ні, пробач.

— Розумію. Не вибачайтесь.

Мені теж багато чого не подобається у моїй країні. Тому я мрію, що повернусь та зможу щось змінити на краще!

— Хай тобі щастить, хлопче!

— Слава Україні

— Героям слава!