Республіка Шкід

ЛОТЕРЕЯ-АЛЕГРІ

Краплі осіннього дощу б'ють по шибках вікон — туб-туб-туб-туб.

Третя година дня, а в класі півватні лампочки борються з сутінками.

Лекція з російської мови. Читає Ассі.

Асс — халдей; голова втиснулась у плечі, він у ватному засмальцьованому пальті. Кишені пальта набухли… Кажуть, у кишенях — шматочки хліба, що їх Ассі збирає на вечерю. Голос Ассі лунає глухо, нечутно:

— Карамзін… Сентименталізм… Романтизм…

Улігани сидять за нартами, але ніхто не слухає Ассі. Японець фальшиво співає:

Кальмот, вилізши з ногами на парту, бубонить:

— Кальмот віндівот віпдівамиампот, захотів відпівел віндівампамиел, хлібця віпдівібця віндївампампібця.

В кутку Пап і Пантелєєв.

— Бий!

— Сім… Дама… Казна!

— Дівки!

— Давай!

Ріжуться в очко. Ніхто не слухає Ассі. Нудота…

Голос Ассі як із могили:

— «Бідна Ліза»… Смаки панівного класу… Доба…

Голос Ассі заїкуватий і глухий.

Нудота!..

Купець обхопив руками Жуйного адмірала.

— Замісити колобок?

Долоня проїжджає по трикутній голові Адмірала, куйовдить і без того скуйовджене волосся… Нудно!..

— «Бідна Ліза». Початок дев'ятнадцятого століття. «Пантеон словесності»… «Бідна Ліза»…

— Горобець віидівець віидівампампець, дурак віидівак иіндінампампак…

— Бий!

— Картинка… Лафа!

— Ну?

— Очко!..

— Давай!

— Замісити колобок?

Нудота, сум.

І раптом голос Джапарідзе:

— Придумав! Ура!

На підлогу впала пікова десятка, долоня Офенбаха застигла в центрі адміральського трикутника. І голос Ассі стає гучний і чутний:

— З тисяча сімсот сімдесят четвертого року Микола Михайлович Карамзін почав видавати «Московський журнал», у якому вміщував свої «Листи російського мандрівника». З тисяча сімсот дев'яносто п'ятого року Микола Михайлович…

— Ідея! — знову закричав Джапарідзе.

Тридцять очей повернулися в його сторону.

— Що?

— Яка?

— Ану, не тягни! Кажи!

Джапарідзе ставить питання руба:

— Нудно?

Півтора десятка горлянок:

— Нудно.

Бородавчастий палець Джапарідзе піднімається вгору.

— Лотерея-алегрі.

І знову голос Ассі тоне в могилі.

— З тисяча вісімсот третього рок-ку… Держави Росій-ської-ї… Імператорський історіограф-раф…

Клас — наче розворушений мурашник. Сумна пісня Японця переходить на шалений темп:

Клас сказився. Нудоти немає — яка там нудота, коли в кожній голові вирує думка:

— Лотерея-алегрі!

Геть нудоту! Не треба карт, колобків і фальшивого тенора Япончика!

— Дайош лотерею-алегрі!

У двері класу просовується рука з дзвоником. Рука робить рівні рухи вгору-вниз, вгору-вниз, дзвоник дзеленькає некрасивим, але приємним для слуху дзвоном.

Ассі закриває томик історії словесності Солодовникова, голова його ще глибше втягується в плечі, руки тонуть у набухлих кишенях, і Ассі — непомітно в загальному гаморі — виходить з класу.

І відразу ж біля парти Джапарідзе опиняються Янкель, Пантелєєв та Японець.

— Дайош?

— Дайош!

Генеральна рада засідає:

— Ти, я, він і він… Компанія. Добре?

— Добре.

Лотерея-алегрі. Чотири! І не додумався ніхто!

— Чудово.

— Лафа!

— Симпатично.

— А речі?

— Які? Ах, справді… Наберемо хто що може…

Янкель:

— Я у відпустку піду, принесу силу-силенну.

— І я, — каже Пантелєєв.

Японець, захоплений ідеєю, наважується на подвиг, на жертву.

— Все. Паперу сто двадцять аркушів, олівці… Все для лотереї-алегрі.

Джапарідзе — автор ідеї — кусає губи… Він у п'ятому розряді й у відпустку йти не може.

— Я дам, що зможу, — каже він.

Завтра субота — відпустка. Сьогодні день найнудніший з усього тижня, але нудоти немає — клас захоплений ідеєю, яка може на довгий час заповнити години дозвілля Уліганії. І Джапарідзе, гордовито походжаючи по класу, піднімаючи вгору товстий бородавчастий палець, каже:

— Я!

Рік має триста шістдесят п'ять днів, п'ятдесят два тижні.

Кожного дня, кожного тижня у Шкіді дзвонять дзвоники. Вони дзвонять уранці — будять республіку, дзвонять до чаю, на уроки, на сон… Але найкращий дзвоник, найприємніший для вуха шкідця, — це дзвоник у суботу, коли закінчуються уроки. Крім кінця уроків, він оголошує відпустку.

Звичайно буває: кінчилися уроки — всі залишаються на місцях; тепер Шкіда схожа на божевільню, і притому на буйне відділення.

У класі четвертого відділення розгардіяш.

— Мити підлоги! — кричить Горобець, староста класу.

І луною відгукується:

— Мити підлоги!

— Підлоги мити! Хто?

В руках у Горобця алфавітний список класу.

— Один з початку, другий з кіпця: Єонін, Черних, Пантелєєв і Офенбах.

— Не згоден!

— Буза!

— Я минулого разу мив!

— К чо-орту!

Скиглення, суперечки, чвари…

«Пантелєєв, Янкель і Купець не хочуть мити підлоги — їм у відпустку… Купець негайно «відкуповується», тобто знаходить собі заступника.

— Гладун!..

Товстенький Гладун — Молотов — мов з-під землі виростає.

— Миєш підлогу?

— Скільки?

— Чвертка.

— Дзуськи!

— А скільки?

— Фунт.

Віддавати фунт хліба за миття підлоги Купцеві не хочеться, але бажання швидше піти у відпустку перемагає.

Купець за фунт хліба бажає дістати максимум задоволення. Здоровенного щигля по лобі Гладуна:

— Маєш на додачу.

Янкель і Пантелєєв лютують.

— Та як же це?.. Відпустка ж… А лотерея-алегрі?

Джапарідзе — голова лотерейної компанії — наважується:

— Чорт з вами!… Валяйте… Ми з Японцем упораємося. Правда?

— Правда!

Обличчя Пантелєєва і Янкеля розцвітають.

— Лафа.

По сходах нагору. У спальні забирають ковдри, постільну білизну — в гардеробну. Біля гардеробної хвіст. Шкідці, які йдуть у відпустку, прийшли здати казенну білизну й одержати пальта і шапки.

— В чергу! В чергу! Куди претесь?

— Іди ти!..

Фізична сила і авторитет старшокласників беруть гору — уліганштадці без черги входять у гардеробну.

Там розпоряджаються Лімкор і Окраєць — гардеробний староста.

— Прийми, Окраєнція.

Окраєць сповнений гідності.

— Почекай.

Білизну здали, одержали пальта і ситцеві шапки, схожі на червоноармійські шоломи.

— В халдейську!

В канцелярії Олмикпоп, черговий халдей, начепивши на ніс пенсне, важко сидить на інвалідному віденському стільці.

— Дядю Сашо, ми у відпустку йдемо. Напишіть квитки.

Халдей уважно переглядає «Літопис». Янкель і Пантелєєв — у другому розряді, мають право на відпустку. Він дістає з шухляди столу бланк і пише:

Формальності закінчено, обов'язок громадянина республіки виконано.

— Черговий, ключ!

І на вулицю.

А Шкіда починає митися.

Хитромудрий Гладун одержав фунт хліба, а підлог не миє. Він впіймав першокласника Кузю.

— Вимий підлогу.

— Що даси?

— Хліба дам.

— Скільки?

— Чвертку.

Кузя мовчки киває головою, угоду укладено. Гладун іде в клас, сідає на Янкелеву парту і дістає з неї звичайно недоступні випуски «Ната Пінкертона» і «Антона Кречета». Він заробив три чверті фунта хліба і може відпочити.

Японець і Дзе, не маючи лишків хліба, змушені чесно виконати геройськи взятий на себе обов'язок.

Ідуть на кухню. Передбачливі вихованці вже розхапали відра й ганчірки, доводиться чекати, поки хтось закінчить мити.

Діставши нарешті відра й наповнивши їх крутим окропом, товариші піднімаються нагору.

Там Галочка, старша прибиральниця, командує й розподіляє ділянки, де кому мити.

— Вимийте Білий зал, — каже вона.

Єонін і Джапарідзе спускаються вниз і проходять у Білий зал.

Зал великий — страшно братися до нього. Мити треба старанно, промивати двічі і витирати паркетні плити насухо, щоб не блищали.

Проте улігани, залишившись удвох, розв'язують справу інакше.

— Починай.

Японець бере відро, нахиляє його й біжить по залу. Вода розливається рівними смужками. За Японцем накарячки біжить Дзе й розтирає воду. Через п'ять хвилин паркетна підлога темніє, і здасться, що вона вимита.

— Готово.

Товариші сідають до вікна. Джапарідзе закурює і, затягуючись, обережно пускає дим по стіні.

Просидівши строк, який потрібен для доброго миття, вони йдуть до канцелярії.

— Дядю Сашо, прийміть зал.

Сашкець прямує до залу, короткозоро, мигцем оглядає підлогу й повертається в «халдейську».

Японець та Дзе йдуть у клас, розтоплюють грубу і, гріючись біля яскравого вогню, теревенять про лотерею-алегрі і ждуть понеділка.

В сутінках жовтневого ранку Льонька Пантелєєв біг з відпустки до Шкіди. Взуті в порвані «американські» черевики, ноги захлиналися гряззю, хлюпали по калюжах, стукотіли на нерівних плитах тротуарів.

На вулицях починалося денне життя, відкривалися вітрини магазинів, і з крамниць «Продукти харчування» виривався на вулицю запах теплого ситнику, кави і ще чогось невловного, смачного.

Льонька біг вулицею, боячись запізнитися в Шкіду. Біля Покровки у вітрині ювелірного магазину був годинник. Льонька глянув і похолов. П'ять хвилин на одинадцяту, а в Шкіду треба було встигнути на перший урок, на десяту годину.

Він прискорив ходу й міцніше стиснув великий згорток з речами для лотереї-алегрі.

Були в ньому: «Пошехонська старина» Салтикова, іржаві ковзани, гіпсовий бюст Льва Толстого, ламаний будильник, запальничка й безліч дрібничок — Льонька деякі випросив, а деякі поцупив у сестрички.

— Почались уроки? — спитав Пантелєєв, коли йому, захеканому і стомленому, кухонний староста Циган відчинив двері.

— Почалися, — відповів Циган.

— Давно?

— Майже півгодини.

«Влип, — подумав Пантелєєв. — Який ще урок, невідомо… Якщо Сашкець або Вітя, то пропав — п'ятий розряд!»

Боячись попасти на очі Вікмиксору або Еланлюм, він крадучись пробрався до класу, припав вухом до замкової щілини й прислухався. Серце його радісно застрибало. Крізь щілину глухо долинали уривчасті репліки:

— Карамзін… Тисяча вісімсот третій рік… Наталія, боярська дочка…

Льонька прочинив двері і спитав::

— Можна?

— Будь ласка, — відповів Ассі, — увійдіть.

Він був єдиний халдей, який називав шкідців на «ви». Льонька зайшов у клас. Побачивши, що він несе клунок, клас загримотів:

— Оце нальотчик!

— Браво!

— Ура!

Льонька пройшов до своєї парти, сів, віддихався і почав розв'язувати вузол. До нього одразу підсіли Японець і Джапарідзе.

— Ну, показуй.

Пантелєєв виклав на лаву принесені речі.

— А Янкель прийшов? — спитав він.

— Ще нема, — відповів Японець, гортаючи «Пошехонську старину».

Парту Пантелєєва обступили Горобець, Окраєць і Кальмот.

— Ну, давайте, давайте, — прогнав їх Льонька, — нічого витріщатися. Тут професійна таємниця.

Цікаві одійшли. Льонька засунув речі в парту, відклавши окремо принесені продукти: хліб, цукор, шматок пирога й восьмушку махорки.

В цей час до класу ввірвався червоний, упрілий Янкель. В руках він ніс величезний, перев'язаний мотузком пакет. Уліганія зустріла його ще гучнішим «ура».

Янкель кинувся до своєї парти і, віддихуючися, протягнув:

— Фу ти, я думав — у нас Гусак, а тут…

Ассі, який на хвилину затих було, знову забубонів, сховавши голову в плечі:

— Карамзін — виразник доби… Розбираючи його твори в хронологічному порядку, ми…

Задзеленчав дзвоник. Ассі, по докінчивши фрази, підвівся і викотився з класу.

— Компанія, сюди! — закричав Японець.

Четвірка зібралася біля Пантелєєва. Янкель притягнув свій пакет і, розгорнувши його, виклав десятків два різних книг, різні ручки, статуетки, палітру фарб і комплект «Нивы» за 1909 рік. Притягнув свої речі до парти Пантелєєва і Японець. Він дав сто двадцять аркушів письмового паперу, який збирав цілий рік, і дюжину фаберівських олівців.

Джапарідзе зняв і віддав обмотки. Носити обмотки в Шкіді вважалося верхом елегантності й франтівства, тому внесок Джапарідзе був дуже цінний.

Коли всі речі було зібрано, Янкель запропонував:

— Приступимо до технічної частини. Треба скласти каталог.

Почали складати список речей. Першим номером записали ковзани:

1. Першосортні бігові ковзани «Джексон».

Другим записали обмотки Дзе:

2. Чудові суконні обмотки найостаннішого лондонського зразка.

Третім пройшов трисантиметровий бюст Толстого «майже в натуральну величину»…

Далі оцінювати речі стало складніше.

Дістали будильник. Будильник, виявилося, був тільки порожньою бляшаною коробкою з циферблатом, але без механізму.

— Ідея, — сказав Японець. — Пиши: «Прекрасний годинник-будильник «Ohne Mechanismus».

— Це що означає? — спитав Дзе. — Надто вже гучно.

— Це означає, що годинник без механізму… А хлопці не зрозуміють — подумають, що фірма «Оне Механізмус».

Потім записали «Повний комплект журналу «Нива» за 1909 рік у розкішній коленкоровій оправі», ламаний десертний ножик під гучного назвою «дамаський кинджал воронованої сталі», запальничку й «Пошехонську старину».

Далі почали записувати дрібнички — статуетки, олівці, ручки. Під кінець пустили папір:

51. Прекрасний веленевий папір 5 арк.

52.»»»»

53.»»»»

Всього набралося 70 номерів.

— Почому ж продаватимемо білети? — спитав Пантелєєв.

— Я думаю, дві порції піску, або півфунта хліба, або п'ять копійок золотом, — сказав Японець.

Янкель підрахував у думці і заявив:

— Невигідно… Всього три карбованці п'ятдесят копійок золотом виходить. Не окупить діла. Тільки ковзани два карбованці коштують.

— Пустих ми ж не робитимемо, — сказав Дзе.

— Ні, пустих не треба.

Вирішили зробити маленьку перетасовку. Замість п'яти аркушів паперу написали два аркуші. Вийшло сто тридцять номерів.

Склавши каталог, почали виготовляти білети. Янкель зробив зразок:

За допомогою Пантелєєва і Дзе Янкель надрукував їх сто тридцять штук.

— А хто у нас буде скарбником? — спитав Пантелєєв. — Я думаю — Янкель.

— К чорту! — заявив Японець. — Краще Дзе.

Погодились на Дзе. Новоспечений скарбник заходився підписувати білети. До вечора працювали — писали білети, наклеювали номери на речі і, відгородивши кафедрою куток класу, розставляли речі на полицях порожньої книжкової шафи.

А вранці у вівторок улігани, прийшовши після чаю в клас, побачили на кафедрі величезний плакат:

Біля плаката зібрався величезний натовп. Звістка про лотерею облетіла всю республіку. Сашкецю, який прийшов у четверте відділення читати лекцію, насилу пощастило розігнати орду кінчаків, волинян та бужан.

На уроках панувало збудження, і навіть Вікмиксорові, який читав уліганам стародавню історію, важко було підкорити дисципліні збуджену масу. Після дзвоника Вікмиксор поцікавився, що так схвилювало клас. Хтось мовчки показав на кафедру, яка волала плакатом.

Вікмиксор, читаючи плакат, усміхався; прочитавши, насупився.

— Треба було у мене дозвіл узяти, а потім уже оголошення вішати, — сказав він.

Вискочив Янкель.

— Вибачте, Вікторе Миколайовичу… Не подумали…

— Ну, гаразд, — добродушно всміхнувся завшколою, — бог з вами… Розважайтесь.

Потім, подумавши, вийняв з кишені портмоне й сказав:

— Дайте-но мені на щастя парочку білетів.

Клас дружно загримів оплесками. Джапарідзе вручив Вікмиксорові два перших білети.

Після уроків клас знову заповнили шкідці. Приходили вже з продуктами: хлібом, цукром-піском, а хто й з грішми, які принесли з дому. Більшість купували один-два білети, платили за домовленістю з комісією сахарином, цигарками або чимось іншим; кухонний староста Громоносцев, що мав хлібні надлишки, вгатив десять фунтів хліба, купивши двадцять білетів.

— Ковзани виграти хочу, — заявив він. — І обмотки виграю.

Коли після обіду прийшов Ассі, його силоміць примусили купити п'ять білетів. До вечора було продано сто два білети. Парта Джапарідзе розбухла від хліба й цукру, що лежали в ній, на ній і під нею. Крім того, в кишені у Дзе хрускотіло лимонів сорок грошей.

На другий день увечері в Білому залі мав відбутися тираж.

У Білому залі зібралась вся Шкіда.

Посеред залу стояв стіл, заставлений речами, які розігрувались у лотереї, поруч другий стіл, і на ньому скринька із скрученими в трубочки номерами. Шкіда обліпила столи і Тиражну комісію, що стояла біля них.

— В чергу! — закричав Японець.

Шкіда витяглась у чергу. Першим став Вікмиксор, за ним халдеї, потім вихованці.

— Тираж лотереї-алегрі вважаємо відкритим, — оголосив Джапарідзе.

Вікмиксор, усміхаючись, засунув руку в ящик і вийняв два білети. Розгорнули, там стояли номери шість і шістдесят дев'ять.

Джапарідзе подивився в список:

— Дамаський кинджал воронованої сталі і аркуш наперу.

Папір Вікмиксор узяв, а від «кинджала», тільки-но глянувши на нього, відмовився.

Потім тягнув білет Сашкець. Йому випало два аркуші паперу. Ассі витягнув чотири порції паперу й книжку «Як вирощувати опеньки в сухій місцевості». Костолмеду дістався олівець, яким він негайно записав другокласника Рабіндіна, на прізвисько Рабіндранат Тагор, — в урочистий момент тиражу він пустував.

Потім тягнули білети вихованці.

Купець, який мріяв виграти обмотки, витягнув будильник «оне механізмус». У першу мить він було зрадів… Але, одержавши в руки годинник і оглянувши його, страшенно розсердився.

— Уб'ю! — закричав він. — Аферисти, злодії, шахраї!…

Тираж на деякий час припинився. Тиражна комісія, скупчившись біля стіни, тремтіла, мов у лихоманці. Накричавшись, Купець люто кинув «оне механізмус» на підлогу і вийшов з залу.

Тираж почався знову.

Ковзани виграв Якушка, найменший громадянин республіки. Обмотки дісталися Голому Папу.

Тираж закінчувався, коли в зал увірвався Циган. Як староста, він був зайнятий на кухні і щойно звільнився.

— Дайош ковзани! — закричав він.

— Вже готові, — відповів хтось.

— Тобто як готові?

— Виграні.

— А обмотки?

— Виграні.

— А, сволота!.. — закричав Циган і підскочив до столу, збираючись витягти двадцять білетів.

Але білетів у ящику виявилося тільки дванадцять — вісім штук загадково зникли.

І всі білети, що дісталися Цигану, були барахлом: десять — папір, один — книжка «Кузьма Крючков» і один — дрібничка — слон з відбитим хоботом.

— Сволота! — закричав Циган. — Сволота, мерзотники!.. Шахрувати здумали!… Аферу провели!.. Хліб у людей пограбували!..

Він схопив стіл, швиргонув його на підлогу й кинувся до Тиражної комісії. Комісія розбіглася. Тільки Янкель, який не встиг утекти, притиснувся до стіни. Громоносцев налетів на нього й так побив, що Янкель дві години після цього ходив з перев'язаною щокою і запухлими очима. Але тільки дві години.

Через дві години Янкель уже розгулював веселий та бадьорий. У Янкелевій голові назрівала блискуча, на його думку, ідея. Він вирішив відшкодувати збитки, яких завдав йому Циган. Для цього він про щось довго шептався з Джапарідзе.

Японець і Пантелєєв прибирали зал; прибравши, пішли в клас. Перше, що вразило, коли вони увійшли, це обличчя Джапарідзе — бліде, спотворене стражданням.

— Що таке? Кажи! — закричав Японець, відчувши біду.

— Хліб, — прошепотів Дзе, — хліб, цукор… усе…

— Що?

— Вкрали…

— Як… Геть усе?

— Ні… ось кальмот.

Джапарідзе вийняв з парти фунтів п'ять хліба. Пантелєєв і Японець перезирнулись і зітхнули.

— А гроші? — спитав Японець.

Дзе на мить задумався. Потім вивернув чомусь одну праву кишеню і відповів:

— І гроші теж украли.

Пантелєєв і Японець узяли хліб і вийшли з класу.

— Ну й сволота ж, — зітхнув Японець.

— Т-так, — підтакнув Пантелєєв.

Розтратник Джапарідзе тим часом давав хабара винахідливому Янкелеві, або, простіше, ділився з ним розтраченим капіталом — хлібом, цукром і лимонами.

Так закінчилася перша «лотерея-алегрі».

Але приклад знайшов відгук…

Незабаром Купець у компанії з Циганом і Горобцем влаштували таку саму лотерею. Лотерея пройшла слабо, а проте дала прибуток. Це стало приводом до розвитку грального промислу в четвертому відділенні.

Новачок Єльховський — Сашко Пильников — придумав нову гру — рулетку або «колесо фортуни». Пантелєєв з минулого знав марафетні ігри, навчив товаришів грати в «кручу-верчу» і в «наперсточок». Четверте відділення перетворилося на справите гральне кубло. Дійшло до того, що вже не вистачало гравців, усі зробилися власниками «гральних будинків». Сидить кожен біля своєї гри й чекає «клієнтів». Набридне — підійде до сусіда, пограє і кличе його до себе… За старшими потяглися й молодші. Ігри почали влаштовувати і в молодших відділеннях…

Та незабаром лотерейна гарячка у Шкіді минула. Потягло до розумнішого проведення часу.

Закінчився період бузи, на Шкіду найшло бажання вчитися.