Республіка Шкід

«ЮНКОМ»

— Тсс. Тихше.

— Ні звуку.

Три тіні, безшумно ковзаючи, вийшли на парадні сходи і хвилину прислухались. У Шкіді було тихо. Хлопці вже спали, і тільки зрідка тишу порушувало шарудіння щура, що вовтузився десь під підлогою.

— Ну, ходімо. Нас уже ждуть, — знову почувся шепіт, і три таємничі постаті почали спускатися по сходах, обережно тримаючись за поручні і намагаючись не робити шуму.

Майнув просвіт парадних дверей на вулицю, давно вже наглухо забитих, оскільки ними не користувалися.

Таємничі постаті хвилинку потупцяли на місці, ніби радились, і нарешті, наважившись, почали так само тихо прокрадатися під темне склепіння сходів. Непроникна німа імла поглинула загадкових прибульців. Вони йшли навпомацки, тримаючись за холодні виступи сходинок і відходячи все далі від світла. Тьмяний просвіт парадних дверей побляк удалині, дзеркальні вікна замутились і посіріли, ледь видніючи мертвими матовими плямами. Раптом передня тінь здригнулась і відсахнулася назад.

— Гляньте!

Просто з стіни на них дивилася страшна, квадратна пляма, яка блідо світилася, ніби фосфорична:

Пришельці прихилилися до протилежної стіни. Але нараз один з них, найхоробріший, засміявся і сказав:

— Та це ж трансформаторна будка. Чого ви здрейфили?

Майже тієї ж миті осторонь із темряви пролунав глухий голос:

— Пароль?

— Чотири збоку! — відповіла перша тінь.

— Вашим край! Проходьте, — долинуло з темряви, і перед таємничими незнайомцями розчинилися двері в слабо освітлене приміщення.

Це був дерев'яний сарай Мефтахудина, куди він складав дрова, перед тим як розподіляти їх по грубах.

І тепер ще в сараї було трохи дров, розкладених рядами біля стін. На одному з тих столів сиділи три темні згорблені постаті.

При появі нових пришельців ті, що сиділи, привітали їх голосними криками:

— Урра! Прийшли. Пильников! Кібчик!

— Гладун, і ти?!

— А що я — рижий, чи що? Я теж хочу працювати у вашій організації!

В сараї шість чоловік розсілися на дровах і, щільно зачинивши двері, завмерли.

Крім тих, що прийшли, там були Янкель, Японець і Пантелєєв, який зовсім недавно повернувся в Шкіду після скандального вигнання з школи за вибиті вікна.

Хлопці порадилися хвилину, потім Японець встав і, піднявши руку, почав:

— Увага. Сьогодні ми відкриваємо другі збори нашої підпільної організації РКСМ, але оскільки у нас є двоє нових членів — це Гладун і Кібчик, — я коротко викладу їм нашу програму й причини, що примусили нас почати цю справу.

Японець відкашлявся.

— Отже, товариші, ви знаєте, що наша Шкіда вважається будинком для дефективних, тобто майже тюрмою, тому осередок комсомолу нам відкрити не можна. Але серед нас є бажаючі підготуватися до вступу в комсомол після виходу з Шкіди… Ось для цього, тобто щоб вивчити політграмоту і основи марксизму, ми й заснували цей підпільний гурток. На жаль, ми не маємо керівника, такого досвідченого й діяльного, як Кондуктор, котрий, як ви знаєте, поїхав од нас уже три, коли не чотири місяці тому працювати в село. Ви знаєте також, що ми багато разів просили Вікмиксора виклопотати нам нового політграмника, але досі він, як відомо, і в ус не дме. Нам лишилось одне: вчитися самим. Ми не знаємо, як подивився б на це Вікмиксор, а крім того, і не хотіли затягувати справу переговорами, тому й вирішили відкрити цей нелегальний гурток. Поки що у нас заняття вузько спеціальні, зараз ми вивчаємо історію революційного руху серед молоді, а далі буде видно.

Япончик змовк і обвів поглядом присутніх. Потім, витерши рукою піт з обличчя, він перейшов до лекції. Як найбільш поінформований і начитаний, він узяв на себе роль лектора й працював дуже сумлінно, ретельно готуючись до кожної лекції.

— Отже, підемо далі. Минулого разу ми з вами розбирали зародження Спілки молоді і дійшли аж до розколу буржуазної «Праці й світла». Тепер ми простежимо зародження і поступове зростання нашої Спілки робітничої молоді.

Аудиторія слухала. П'ятеро хлопців з голеними головами жадібно дивилися на лектора і затамувавши подих ловили слова. Лампочка, обліплена павутинням, немов усміхалася короткозорим оком, слабо освітлюючи «підпільну організацію» і облуплені стіни.

Наступний збір було призначено на дванадцяту годину ночі — улюблений час усіх змовників.

Літній день для Шкіди стомливий. Надто багато руху, надто багато уроків, а крім того, хочеться піти викупатись і пограти в городки або в футбол. Як наслідок, надвечір — страшенна втома. Спальні відразу поринули в сон, і не встиг черговий вихователь зачинити за собою двері, як по старому будинку знову забігали таємничі тіні.

Нічний черговий — Янкель. Він вільно випускає з будинку «змовників» і останній іде сам.

Цього разу збір відбувався в руїнах двоповерхового будинку на подвір'ї. Під сходами, в комірчині, де ще зовсім недавно ховалися Пантелєєв і Пильников, світлячками спалахнули вогники. Тіні збиралися знову.

— Пароль?

— Гроші ваші!

— Будуть наші! Проходь, — чути голос невидимого вартового.

Сьогодні прийшов повий член організації — Горобець. У гуртку вже сім чоловік.

— Коли б не засипатися! Надто багато порожніх ліжок, — висловлює побоювання Янкель, але під обурені окрики він змушений замовкнути.

— Сьогодні, товариші, ми перейдемо до розгляду Третього з'їзду, який знаменує собою новий поворот до мирного будівництва.

Гурток затих і уважно слухав, збившись навколо мерехтливої свічки.

Ніч вішала м'яка, але з вітерцем.

Мефтахудин сидів у двірницькій, повторював напам'ять російську абетку, іноді збиваючись і зазираючи в буквар. Нарешті він підвівся, позіхнув, оглянув ліжко й стіни.

— Пора спати, — голосно сказав він і вийшов у двір, щоб зробити останній цього дня обхід. У підворітті тихо посвистував теплий вітер. Він ніби цілував, пестив огрубілі, вкриті жорсткою щетиною щоки Мефтахудииа. Татарин розм'як, зворушився, захопився:

— От пагодка! Якші! Дуж-жа корошо.

Перебуваючи в такому піднесеному настрої, він тихо пішов по подвір'ю, оглядаючи двері й мугикаючи під ніс рідну пісню:

Раптом Мефтахудин замовк і насторожився, втупившись зляканими очима в руїни. Звідти глухо долинали голоси. Татарин підійшов ближче до напівзруйнованих дверей і нараз відскочив:

— Еге-ге! Бандити!

Голоси, які чути було з вогкого приміщення, видалися йому незнайомими, грубими і навіть страшними. На довершення всього з усіх щілин дверей сочилося бліде тремтливе світло. Мефтахудин хвилинку постояв, міркуючи, потім нечутно відійшов од дверей і хутенько побіг назад у школу. Так само похапцем він вбіг по чорних сходах нагору й помчав до Вікмиксора. За хвилину завідуючий і Олмикпоп, який тої ночі чергував, спускалися чорними сходами, і Мефтахудин, що супроводив їх, збуджено розповідав:

— Дивлюсь, — світло, чую — бал-бал-бал. Еге, думаю, субчики, бандити. Мефтахудина — ні, не обдуриш. І до вас біг, швидко-швидко.

Педагоги й двірник обережно підкралися до зруйнованого будинку. Вікмиксор увійшов перший, піднявся на кілька сходинок і, зазирнувши у вогкий коридор, завмер від подиву.

Насамперед він побачив збуджене обличчя Япончика, освітлене жовтим світлом свічки, потім уже розгледів інших.

— Одним з головних завдань Четвертого з'їзду Спілки молоді було поліпшення економічного становища робітників-підлітків. На заводах відбувалося масове скорочення молоді, як малокваліфікованої сили. Треба було забронювати підлітків, підвищити кваліфікацію. На це головним чином і звернув увагу Четвертий з'їзд РКСМ.

Раптом промову Япончика перебив знайомий басовитий голос:

— Дозвольте, що ви тут робите?

Сім голів повернулись, і сім пар очей втупилися в темряву, з якої виплило сердите обличчя Вікмиксора. Хтось одразу зрозумів, що запоролись, і крикнув:

— Рятуйтеся!

Хтось з гуртківців кинувся до дірки в сходах, але одразу відсахнувся. Звідти, всміхаючись, визирало вилицювате обличчя Мефтахудина.

— Попалися, субчики!

Хлопці спинилися, розгублені, не знаючи, куди податися.

— Що ви тут робите? — так само сердито повторив Вікмиксор.

— Нічого… так… тепло… ну, ми й вийшли посидіти, — розгублено белькотів Япончик, перебираючи аркуші пошарпаного підручника політграмоти.

Вікмиксор помітив книгу і, взявши її з рук розгубленого лектора, задумливо перегорнув, потім коротко кинув:

— Ідіть спати!

Похнюпившись, «підпільники» один за одним пройшли повз Сашкеця, а той докірливо хитав головою і бурмотів:

— Ах, мудрагелі… Ах, мудрії…

На другий день Вікмиксор знав усе. Досяг він цього зовсім просто: прийшов у клас і почав м'яко розпитувати. Власне, хлопцям критися було нічого, і тільки переляк та надзвичайна обстановка збентежили їх уночі, але сьогодні вони спокійно все розповіли і навіть самі разом із завідуючим сміялися над своєю «підпільною роботою».

Потім Вікмиксор цілий день ходив задумливий і ввечері несподівано сказав класу:

— Я й не думаю протестувати. Навпаки, охоче йду вам назустріч. Ви не маєте права створити осередок РКСМ, але ви можете організувати свій гурток, свій осередок місцевого характеру, в якому, не будучи членами комсомолу, ви, проте, нарівні з усією Спілкою навчатиметесь і навіть більше — ви як передові поведете шляхом комуністичного виховання всю школу. Організуйтеся, придумайте гуртку назву і беріться до діла. Приміщення у вас буде. У ваше розпорядження я віддаю наш музей. До речі, ви можете заодно дбати й про сам музей — добирати експонати, охороняти їх і так далі…

Шкідськнй музей народився вже давно і якось непомітно, після шаленої журнальної гарячки, на яку перехворіла вся Шкіда. Журнали ці були першими експонатами музею. Потім туди почали надходити найвидатніші учнівські роботи, зберігався там і показовий обліковий матеріал. Незабаром матеріалу зібралося чимало.

Того ж вечора, коли вже Вікмиксор пішов, шкідці зібрали екстрені збори.

— Хлопці! — ораторствував Японець. — Завдання нашого колективу, нашого осередку, лишаються ті самі, що й у підпіллі, але тепер додаються нові: залучення інших і розгортання роботи в загальношкільному масштабі. Треба придумати назву гуртку:

— Червона зірка!

— Прапор!

— Комунар!

— Юний комунар!

— Правильно! Юний комунар! І скоротити в Юнком.

— Скоротити в Юнком! Правильно.

Голоси поділилися. Проголосували. Більшість були за Юнком. Тут же обрали редколегію для свого органу, до якої ввійшли Японець, Янкель і Пантелєєв.

А на другий ранок уже вийшов перший помор стінгазети «Юнком» з передовицею, яка повідомляла про відкриття нової організації. У цій довгій декларації йшлося багато про що, а наприкінці великим шрифтом оголосили заклик до вступу в Юнком. Але початок був важкий. Невдовзі юнкомцям, які ще по завоювали авторитету в школі, вже довелося проводити один з пунктів своєї програми. У цій програмі серед іншого вони заявили, що боротимуться з крадіжками в школі.

Дрібні крадіжки в Шкіді траплялися частенько. То рушник зникне, то наволочка пропаде.

І ось пропали чоботи. Коли вранці шкідці, як звичайно, схопилися по дзвонику з ліжок, другокласник Андронов зробив сумне відкриття.

— Хлопці, у мене чоботи сперли, — скорботно проскиглив він, махаючи босими ногами.

Спальня загула:

— Брешеш!

— Сам заначив!

За чаєм Вікмиксор погрожував і соромив хлопців, а потім раптом звернувся до старших:

— Ось перше бойове хрещення Юнкому. Юнкомці — це свідомі, передові учні. Тепер ви й повинні довести свою свідомість. Я не шукатиму злочинця. Ви самі знайдете його й самі засудите, а щоб я знав про те, що ви свій обов'язок викопали, покажіть мені вкрадені чоботи.

Юнкомці стривожились, але, обговоривши, погодилися з пропозицією Вікмиксора. Хочеш не хочеш, а з крадіжками треба було боротися.

Спершу спробували вплинути на маси свідомістю, але Шкіда дала Юнкому відсіч — не тому, що підтримувала злодіїв, а просто не злюбила юнкомців, вважаючи їх вискочками й підлизами. Тим більше що знайшлися підбурювачі в особі Цигана, якого юнкомці обійшли при створенні організації, і новачка — силача Долгорукого.

Обидва вони потоваришували і тепер спільно вирішили показати Юнкому свого силу. Циган єхидно стежив за марними стараннями юнкомців переконати хлопців шукати злодія і посміювався. Спроба організувати хлопців, залучити їх до організації юнкомцям нс вдалася, однак вони вирішили домогтися свого.

— Що ж робити? — сумно бурмотів Янкель.

— Як що? Шукатимемо самі, — запалився Джапарідзе, який щойно вступив до ІОнкому й тепер вирішив проявити себе.

Дзе підтримав і Горобець, якого відразу захопила ідея розшуку.

— Факт, самі шукатимемо. Всі груби обшукаємо, а знайдемо.

Робити більш нічого не лишалось, і хлопці, кинулися шукати.

Почали з верхнього поверху. Завзяті Горобець і Дзе особливо старалися.

— Подивись у душник, — діловито казав Горобчик.

Дзе залазив рукою, довго нишпорив і вигрібав замість чобіт купу сажі.

Тим часом ставлення школи до юнкомців дедалі гіршало. Хтось перелицював російське слово «ячейка» на «ищейка», і нещасних «свідомих», які лазили по грубах, дражнили нишпорками. А проте надвечір чоботи знайшли. Знайшли їх унизу в комині. Після вечері хлопці зібралися в приміщенні ІОнкому й радилися.

— Кепські справи.

— Так, більшість проти.

— Треба, хлопці, знайти спосіб завоювати й перетягнути маси на свій бік.

Раптом у двері постукали. Японець, який передбачливо замкнув двері на ключ, підійшов і, взявшись за ручку, спитав:

— Хто там?

— Відчини! — пролунав голос Цигана.

Япончик нерішуче оглянувся до хлопців.

— Не відмикай! — розлютився Янкель.

— Він, паскуда, цькував нас сьогодні. Скажи йому, що ми не бажаємо з ним розмовляти.

— Правильно! — підтримали всі інші, але Циган грюкав і осатаніло кричав. Потім він пішов, а за хвилину повернувся з Долгоруким. Обидва почали щосили ломитися в двері.

— Відчиняйте, сволота, а то поб'ємо всіх! — кричав розлючений Циган, але Юнком твердо вирішив вистояти облогу. Весь осередок дружно вперся в двері і стійко вигримував натиск. Нарешті, бачачи марність боротьби, Цган відступив, а потім і зовсім пішов.

Джапарідзе перший полегшено зітхнув.

— Ну й діла! Треба щось придумати.

— Є, — пожвавився Пильников.

— Що є?

— Придумав!..

— Що ти придумав?

— Створимо юнкомівську читальню для всіх вихованців.

— Ідея!

— Книжок назбираємо від усіх потроху.

Ідея запалила осередок, і всі працювали дуже старанно. Через тиждень, повернувшись із відпустки, Янкель притягнув близько пуда старих журналів, які він збирав ще з дошкільних часів. Пантелєєв приніс майже такої ваги паку книг найрізноманітнішого характеру, починаючи з дитячих казок і кінчаючи Плутархом та іншими історичними працями. Все це ретельно розсортували і, додавши кілька особистих книг Фінкельштейна, Пильникова та Японця, розклали на великому столі. А за вечірнім чаєм Янкель підвівся і, звертаючись до хлопців, запросив бажаючих провести час за корисним читанням. Кімната Юнкому, як черево голодного, одного за одним ковтала вихованців. Незабаром усі місця були зайняті. Юнкомська читальня сподобалася багатьом. Тут стояли м'які меблі й відчувався не тільки затишок, а й комфорт, який так старалися створити організатори. То тут, то там чулися розмови:

— Непогано.

— Що непогано?

— Юнкомці, я кажу, влаштувалися.

— Справді. І почитати є що.

Журнали й книжки хлопці читали жваво, нарозхват, і скоро читальню полюбили. Правління Юнкому, що назвало себе Цека, вже подумувало про розширення роботи. Незабаром почав зростати й колектив осередку. Приходили записуватися не тільки з третього відділення, але й з другого і навіть з першого. Настав час починати серйозну роботу, і тоді скликали великі відкриті збори осередку, на яких були присутні сімнадцять членів і кандидатів «Юного комунара».

На цих зборах остаточно затвердили Центральний комітет, точніше президію, до якої ввійшли найстаріші члени й організатори — Япончик, Пантелєєв, Пильников, Кібчик і Янкель. Одразу всі члени були розбиті на дві групи слухачів політграмоти — молодшу і старшу. Керівником обох груп лишився Японець. Потім хтось вніс нову пропозицію: Юнком повинен узяти на себе й трудове виховання шкідців. Було вирішено організувати трудові суботники: переносити дрова, очищати панелі, прибирати сміття, пиляти дрова тощо. Пропозицію прийняли одноголосно і першої ж суботи її здійснили, причому до роботи залучили й безпартійних вихованців.

Працювали всі не за страх, а за совість, тільки опозиція, як і раніше, єхидно посміювалась. У зв'язку з великою популярністю Юнкому виступати відкрито вона по наважувалась, але все ж намагалася хоч чим-небудь дошкулити юнкомцям. Запеклих опозиціонерів було тільки троє: Циган, Долгорукий і Безсовістин, давно вже прозваний безсовісним, проте Юнком не боявся їх. Він зміцнів і якісно, і кількісно.

— Ану, братва, піддай! — покрикував Джапарідзе, що пихтів біля важкої колоди, і братва піддавала, і колоди зникали в сараї. Суботник пройшов з піднесенням, і це додало хлопцям ще більше охоти до роботи.

Сонячний липень котився барвистими днями, але юнкомцям ніколи було тішитися сонцем. Робота захопила глибоко й надовго. Юнком розрісся. Один за одним виростали нові гуртки. Виник гурток малювання, за ним літературний, політичний; крім того, щотижня читали усну газету. Але найяскравіше розцвів Юнком, коли до Шкіди прийшов новий педагог і вихователь Дмитро Петрович Тюленчук. Спершу хлопці не прийняли його, здалося, що він суворий і сухий. Крім того, він був кульгавий, а для жорстоких вихованців це давало ще більше приводів сміятися з нього.

На перших порах за танцюючу ходу його прозвали «Руб двадцять», але потім, коли придивились і полюбили його, називали не інакше, як дядя Дима.

Тюленчук був українець, тихий і трохи сентиментальний. Він любив свою батьківщину і свій предмет — російську мову. В роботі Юнкому він узяв надзвичайно діяльну участь, і незабаром літгурток Юнкому став найсильнішим з усіх гуртків. Спочатку гуртківці вели роботу замкнуто, потай, а коли зміцніли і згуртувалися, винесли її напоказ усій школі.

Літгурток почав улаштовувати регулярні збори, на яких гуртківці читали свої твори. Виходили літературні альманахи. За альманахами з'явилися літературні суди над героями класичних творів, а на довершення всього літгрупа Юнкому відкрила своє видавництво і дала гуртку назву «Зелене кільце».

«Зелене кільце» — це не просто гарні слова, це алегорія. Співдружність — кільце молодих, зелених літераторів.

І тепер здійснилася мрія Японця про хороший літературний журнал.

«Зелене кільце» заснувало видання товстого літературно-художнього щомісячника «Аргонавти». А через деякий час вийшов і перший випуск бібліотечки «Зелене кільце» з поемою Пантелєєва про блокаду та голод.

Так починалася ця поема, що мала назву «Ми — їм». За цим випуском почали виходити і інші.

Юнком твердо став на рейки. Пожвавилася кімната Юнкому. Гуртки працювали одночасно в чотирьох кутках, а посередині, за столом, уткнувшись у книжки, сиділи аматори читання. І, як тоді, в темну ніч, у ніч народження підпільної комуністичної організації, чути було уривки мови, але вже не приглушені й тихі, а дзвінкі і вільні:

— Другий конгрес Комінтерну… Двадцятий рік… Тридцять сім країн…

І слухачі, затамувавши подих, уважно вслухалися в слова лектора.

— Добре, — казав Пантелєєву лагідний у такі хвилини Янкель, що зовсім недавно став його сламником.

— Добре, — підтверджував Льонька, оглядаючи чистеньку веселу кілі матку.

— Комінтерн… Умови партіям, які вступають… Розкладу не повинно бути… Пропаганда…

Б'ються нові слова й глибоко западають у голови юнкомців. Усміхається червоний прапор школи, поставлений у куток, вкритий чохлом, і підморгує весело жовтенький соняшник з двома літерами «ШД» — герб республіки Шкід.