Робінзон Крузо

Розділ 5 Щоденник. Як будувалася хата

ВЕРЕСНЯ 1659. — Я, нещасний бідолаха Робінзон Крузо, зазнав кораблетрощі під час жахливого шторму на узмор'ї і виплив на берег на цьому зловісному острові, який я назвав Островом Безнадії. Решта команди потонула, а я був напівмертвий.

Залишок дня я провів, бідкаючись над своїм злиденним становищем, — я не мав ні харчів, ні житла, ні одягу, ні зброї, ні прихистку. Не вірячи в порятунок, попереду я бачив тільки смерть — чи зжеруть мене хижаки, чи заб'ють дикуни, чи сам я сконаю з голоду. Коли прийшла ніч, я заснув на дереві, бо остерігався диких тварин. Спав я міцно, хоча всю ніч накрапав дощ.

1 ЖОВТНЯ. — Зранку я з великим подивом помітив, що корабель припливом прибило ближче до острова. З одного боку, мене втішило видовище рідного корабля — побачивши судно на воді, а не розтрощеним на друзки, я сподівався, коли вщухне вітер, добитися на борт і знайти там дещо з харчів і корисних речей; з іншого боку, мене пройняв розпач через втрату товаришів: якби ми всі залишалися на борту, могли б спробувати врятувати корабель або принаймні не потонули самі. Якби ж товариші мої не потонули, всі разом ми б збудували човен із корабельних дощок, щоб переправитися в якусь іншу частину світу. Майже весь день я провів у розпачі, та зрештою, побачивши, що корабель стоїть на мілині, наскільки міг по сухому наблизився до нього, а далі поплив. Цього дня й далі накрапав дощ, але вітру вже не було.

1–24 ЖОВТНЯ. — Усі ці дні я здійснював вилазки на корабель, щоб перевезти плотом усе, що тільки міг. Ненастанно періщила злива, тільки зрідка погода вияснювалася. Схоже, на острові — сезон дощів.

20 ЖОВТНЯ. — Я випадково перекинув пліт з усіма пожитками, але, на щастя, був недалечко від берега, а речі були здебільшого тяжкими, тож під час відпливу мені вдалося зібрати більшість із них.

25 ЖОВТНЯ. — Весь день і всю ніч хляпав дощ, здіймалися пориви вітру. Через сильний вітер корабель розвалився на частини, і я більше не бачив його на обрії — тільки остов сидів на мілині й виступав із води під час відпливу. Цілий день я ховав і накривав свої пожитки, щоб дощ не попсував їх.

26 ЖОВТНЯ. — Майже весь день я гуляв берегом, щоб вибрати собі місце для нового житла. Треба було убезпечити себе від наглого нічного нападу — чи звірів, чи людей. Ближче до вечора я обрав місцину під скелею і позначив півколо, всередині якого вестиму будівництво. Житло я вирішив укріпити й огородити стіною чи то пак валом, в основі якого будуть два ряди загострених паль, поміж яких я напхаю обрізки канату.

26–30 ЖОВТНЯ. — Всі ці дні я тяжко працював, перетягуючи свої пожитки в нове житло, хоча час від часу пускалася періщити страшна злива.

31 ЖОВТНЯ, РАНОК. — Я пішов углиб острова з рушницею в надії вполювати собі щось на обід, а також розвідати місцевість. Уполював дику козу; її козеня ув'язалося за мною, тож мені згодом довелося забити і його, бо воно ще не вміло самостійно годуватися.

1 ЛИСТОПАДА. — Під скелею я встановив намет і першу ніч ночував у ньому. Намет я зробив якомога просторішим, а всередині забив палі, на яких можна було повісити гамак.

2 ЛИСТОПАДА. — З дощок, які я познаходив на кораблі, щоб майструвати з них плоти, всередині валу я збудував додаткову огорожу.

3 ЛИСТОПАДА. — Виходив на полювання з рушницею і поцілив двох птахів, схожих на качок. У них виявилося дуже смачне м'ясо. Увечері почав ладнати собі стіл.

4 ЛИСТОПАДА. — Цього ранку я вирішив написати собі розклад робіт — коли я працюю, коли йду на полювання, коли лягаю спати, а коли якісь роботи треба поміняти місцями. Наприклад, якщо немає дощу, зранку я йду на полювання на дві-три години, потім години до одинадцятої працюю, потім снідаю зі своїх запасів, з дванадцятої до другої відсипаюсь у наметі, бо надворі — страшенна спека, увечері знову беруся до роботи. Робочі години цього дня і наступного були цілком присвячені майструванню столу, бо тесля з мене нікчемний. Але згодом необхідність змусила мене багато чому навчитися — так само сталося б із будь-ким у моєму становищі.

5 ЛИСТОПАДА. — Цього дня я вийшов на полювання у супроводі собаки й забив дикого кота. Шкура була м'якою, але м'ясо ні на що не годилося. З усіх упольованих тварин я завжди зберігав шкуру. Коли повернувся на узбережжя, то побачив безліч різноманітних морських птахів, яких я раніше ніколи не бачив. Мене налякали два чи три тюлені, та поки я з подивом розглядав їх — що за дивна тварина? — вони пірнули в море і втекли.

6 ЛИСТОПАДА. — Після ранкової прогулянки я знову трудився над столом і нарешті закінчив роботу, хоча мені й не надто сподобався чин моїх рук. Не скоро я ще навчився теслювати краще, щоб поліпшити вигляд столу.

7 ЛИСТОПАДА. — Нарешті погода виясніла. 7-го, 8-го, 9-го, 10-го і половину дня 12-го листопада (бо 11-го була неділя) я майстрував стілець, цього разу вкладаючи в нього всю душу, але результат роботи все одно не задовольнив мене. Майструючи, я кілька разів розвалював стілець, щоб почати роботу знову.

ПРИМІТКА. — Скоро я припинив дотримуватися неділь — я забував відмічати їх довгою рискою на стовпчику, тож незабаром просто переплутав усі дні.

13 ЛИСТОПАДА. — Цього дня падав дощ, він приніс полегшу й охолодив землю. Але разом із дощем гримів жахливий грім і блискавка розтинала небо, і це вельми налякало мене — я боявся, що згорить порох. Тому я вирішив розділити запас пороху на малі порції і якомога краще заховати їх.

14, 15, 16 ЛИСТОПАДА. — Ці дні я майстрував маленькі дерев'яні скриньки, в яких вміщалося з фунт пороху, іноді два. Розподіливши порох, я поховав його в місцях, віддалених одне від одного. Одного з цих днів я уполював великого птаха, який виявився напрочуд смачним, хоча я й не знав його назви.

17 ЛИСТОПАДА. — Цього дня я почав копати печеру під скелею, щоб звільнити місце для своїх пожитків.

ПРИМІТКА. — Для роботи мені до зарізу потрібні були інструменти — гостра лопата, квадратна шупля і возик або кошик. Мені довелося відволіктися від роботи і поміркувати, чим я можу замінити такі потрібні знаряддя. Замість лопати можна довбати землю ломакою, але вона занадто тяжка. Та й без шуплі не обійтися — як без неї відгрібати землю? Я ж не знав, із чого можна було б її змайструвати.

18 ЛИСТОПАДА. — Наступного дня в лісі я розшукав дерево, яке в Бразилії називають «залізним», оскільки деревина його навдивовижу тверда. Мені насилу вдалося його зрубати — я заледве не зіпсував сокиру, а ще важче було дотягти тяжезне дерево додому. Тверде дерево піддавалося важко, мені довелося довго на ним попріти, заки я зміг видовбати з нього подобу квадратної шуплі. Держак був такий самий, яким його робили в Англії, проте штих був не залізним, а дерев'яним, тож навряд чи мені довго послужить. Однак для нинішніх потреб шупля цілком придалася, хоча, гадаю, в цілому світі не знайдеться інструменту такої форми і на виготовлення якого пішло б стільки часу.

Та й досі мені бракувало кошика або візочка. Кошика я собі сплести ніяк не міг — чи то на острові не росло гнучкої лози, придатної до плетення, чи то вона мені просто ще жодного разу не трапилася на очі. Що ж до возика, то я міг би змайструвати все, окрім колеса — я й гадки не мав не тільки про те, з чого зробити колесо, а й яким робом його закріпити. Не мав я з чого зробити й залізні болти, що ними прикрутив би колесо до осі, навколо якої воно вертиться. Отож я відмовився від свого наміру й вирішив змайструвати щось на взірець ночов, у яких робітники змішують і приносять мулярам будівельний розчин для цегляних робіт. Хоч ця робота виявилася не такою складною, як виготовлення лопати, усе разом відняло в мене понад чотири дні (якщо зважити ще й на час, витрачений на марні спроби змайструвати возик). Але щоранку я хіть-не-хіть вирушав із рушницею на полювання — майже завжди з таких прогулянок я приносив собі добрий харч.

23 ЛИСТОПАДА. — Поки я виготовляв необхідні інструменти, робота стояла, та щойно я це закінчив, продовжив працювати день у день, скільки ставало сили в руках, і вісімнадцять днів витратив на розширення печери, щоб зручно розташувати в ній усі мої пожитки.

ПРИМІТКА. — У печері я так тяжко працював, бо хотів зробити з неї одночасно і комору, і кухню, і їдальню, і льох. Що ж до житла, то я надавав перевагу намету, однак у найбільш дощовий сезон він не міг захистити мене від вологи, яка просякала скрізь, тож мені довелося зробити між огорожею і скелею, згори над наметом, перекриття з балок і застелити дах листям і хмизом.

10 ГРУДНЯ. — Мені здавалося, що печера вже готова, аж раптом з одного боку зі стелі посипалася земля — либонь, я зробив печеру занадто широкою. Я страшенно перелякався — якби в той момент я опинився під завалом, то й грабар не відкопав би мене. Отож роботи додалося: по-перше, треба було розчистити завал і вивезти землю, а по-друге, варто було поміркувати, як зміцнити стелю.

11 ГРУДНЯ. — Сьогодні я взявся саме до стелі — спершу встановив у печері два стовпи, які підтримували широкі дошки попід стелею. Цілий тиждень я зміцнював повалу, і тепер кілька рядів стовпів добре тримали перекриття з дощок, а до того ж і зручно розділяли печеру на кілька комірчин.

17 ГРУДНЯ. — З цього дня й до двадцятого числа я навішував полички, а на стовпи прибивав цвяхи, щоб порозвішувати все, що тільки можна, тож у печері можна було навести вже який-не-який лад.

20 ГРУДНЯ. — Щойно я закінчив із печерою, то узявся до кращого облаштування житла: з дощок змайстрував собі мисник для харчів і начиння, хоча дощок уже бракувало, а ще збив собі нового стола.

24 ГРУДНЯ. — І вночі, і вдень періщив дощ. Надвір я й не потикався.

25 ГРУДНЯ. — Цілий день дощило.

26 ГРУДНЯ. — Нарешті дощ скінчився. Він остудив землю, надворі стало набагато приємніше.

27 ГРУДНЯ. — Сьогодні я вполював молодого цапа, а ще другому ненавмисно пошкодив ногу. Мені вдалося його легко піймати, і я на мотузку привів його додому. Тут я забинтував йому поранену ногу й прив'язав до перелому лубок.

NB[2]. — Я добре дбав за цапа, тож він вижив, а нога цілком зрослася і стала як новенька. А що я так піклувався про нього, то він цілком приручився, щипав травичку в мене під порогом і не хотів тікати до лісу. Отоді вперше я замислився над питанням: чи не приручити мені свійських тварин, щоб і згодом, коли скінчиться порох і набої, мати вдосталь м'яса?…

28, 29, 30, 31 ГРУДНЯ. — Жахлива спека і жодного леготу — я не міг навіть вийти на прогулянку, хіба що увечері, коли бракло їжі. Весь час я розкладав речі в печері по поличках.

1 СІЧНЯ. — І досі неймовірно спекотно, але рано вранці й пізно вночі я виходив на полювання, а вдень відпочивав у гамаку. Сьогодні увечері я зайшов углиб острова далі, ніж зазвичай, і натрапив на долину, де паслася неймовірна кількість кіз. Вони були такі полохливі, що я не міг підібратися ближче. Я вирішив взяти з собою пса, який допоміг би мені вполювати козу або цапа.

2 СІЧНЯ. — Отож наступного дня я вирушив на полювання разом із собакою, але помилився з розрахунком: кози не тільки не злякалися пса, а й згуртовано зустріли його, готові дати відсіч. Собака добре збагнув небезпеку й не наважився наближатися до них.

3 СІЧНЯ. — Почав будівництво огорожі й валу. Оскільки я й далі остерігався, що хтось може напасти на мене, то вирішив зробити огорожу товстою та міцною.

NB. — Оскільки будівництво валу я вже описував, то не буду наводити щоденникові записи повністю. Досить зауважити, що загалом робота зайняла-таки в мене дрібку часу — з 2-го січня до 14-го квітня, хоча вал був не більше двадцяти чотирьох ярдів завдовжки і мав вигляд півкола від скелі до скелі. В діаметрі вал був близько вісьмох ярдів, а вхід до намету я зробив якраз по центру за валом.

Увесь цей час я гарував, як навіжений, але часто-густо дощ заганяв мене в намет — іноді доводилося гаяти цілі тижні. Проте мені здавалося, що без валу я ніколи не почуватимусь у безпеці, тож я працював. Важко повірити, що всю неймовірно тяжку роботу я переробив самотужки — особливо коли тягав із лісу палі, а потім забивав їх у землю, — у таких товстелезних палях не було насправді жодної потреби.

Коли я закінчив огорожу, то збагнув, що якби невідомий корабель несподівано пристав до берега, матроси нізащо б не зауважили мого житла з узбережжя. Проте одного разу, як ви переконаєтеся незабаром, мені це добре прислужилося.

Коли дощ дозволяв вистромити ніс надвір, я поновлював прогулянки островом і нерідко робив невеличкі відкриття. Якось я натрапив на диких голубів, які будували гнізда не на деревах, а в заглибленнях скелястого берега. Я витягнув із гнізд кілька молодих пташат і хотів їх приручити, та коли вони підросли, втекли від мене — мабуть, шукали їжі, якої я не міг їм дати. Проте я часто натрапляв на голубині гнізда й ловив пташенят, які мали смачне м'ясо.

Коли я облаштував оселю, виявилося, що мені бракує багатьох речей і я самотужки не зможу їх змайструвати. Наприклад, я хотів злагодити діжку, але не мав обручів. Кілька невеличких діжок я привіз із корабля, але за їхньою подобою не зміг нічого змайструвати сам: ні дошки підігнати, ні дно забити так, щоб трималася вода, мені не вдавалося, тож я швидко облишив марудну справу. Бракувало мені й свічок, отож дуже скоро з настанням темряви (зазвичай близько сьомої вечора) мені доводилося лягати спати. Я з сумом згадував кавалок воску, з якого ліпив свічки під час африканських подорожей, але цього разу з воском мені не пощастило. Тоді я зробив собі лойового каганця: розтопив на сонці сало забитого цапа, виливу глиняну посудину, а посередині устромив ґнотик. Але світло в лойовому каганці блимало й ніколи не світило так ясно, як свічка.

Якось я перекладав речі та знайшов мішок зерна, яким годували свійську птицю на кораблі дорогою з Лісабона. Як виявилось, усе зерно пожерли пацюки. Я хотів використати мішок для інших потреб (мабуть, для пороху), тому добре витрусив його під скелею.

Сталося це якраз напередодні сезону дощів. Я цілком забув про пригоду, аж тут за місяць потому я помітив, що з землі вистромилося кілька стебелець. Спершу я гадав: це місцева рослина, якої я не знаю, та незабаром з подивом упізнав колосся ячменю — справжнісінького англійського ячменю!

Неможливо описати словами моє приголомшення. Раніше я не був надто релігійним, усі свої пригоди вважав простим випадком або, як ми зрідка жартуємо, Божими забавками, але ніколи не замислювався над Божим чином. Та коли я побачив, як ячмінь виріс у кліматі, який йому зовсім не пасує, мені раптом спало на думку, що Господь дивом виростив зерно для мене у цій дикій місцевості. Я зовсім забув, що колись витрушував мішок від зерна саме тут, побіля скелі.

Від зворушення у мене виступили сльози на очах, та ще більше я зачудувався, коли трохи далі уздрів ще кілька стебелець — на цей раз рису. Я знав цю рослину, адже не раз бував на берегах Африки.

Я був переконаний, що стебельця — то Боже послання, тож почав блукати островом, шукаючи ячмінь деінде, але більше нічого не знайшов. Нарешті згадав, як витріпував мішок. Мана розвіялася, а відчуття вдячності Господу, яке переповнювало моє серце, потроху вгамувалося, хоча в дійсності диво нікуди не поділося, нехай і мало воно логічне пояснення. Хіба не дивом було, що десять-дванадцять зерен, не строщених пацюками, опинилися саме там, де їх від палючого сонця затуляла скеля, тому вони миттю проросли? У будь-якому іншому місці пагінці миттю би всохли.

Коли ячмінь дозрів, а це сталося наприкінці червня, я дбайливо зібрав кожне зернятко, бо плекав надію свого часу виростити його стільки, щоб можна було спекти хліб. Але тільки на четвертий рік я зміг дозволити собі пустити ячмінь на харч, та й то дуже ощадливо, бо першого року втратив майже весь урожай: посіяв зерно в суху погоду, й воно дуже погано зійшло.

Крім ячменю, як я вже згадував, виросло двадцять-тридцять стебелець рису, які я також зібрав, щоб почати вирощувати. З рису я не пік хліба, а готував страви — цього я з плином часу добре навчився.

Та повернімося до щоденника.

14 КВІТНЯ. — Перші три-чотири місяці я працював із неймовірним напруженням, але нарешті закінчив будівництво валу. Всередину я залазив по драбині, бо не мав дверей: не хотів, щоб знадвору хтось упізнав у валі житло.

16 КВІТНЯ. — Закінчив майструвати драбину. По ній я заліз на вал, а тоді затягнув її досередини за собою і опустив вниз у дворі. Тут я почувався в цілковитій безпеці: ніхто не міг напасти на мене — спершу треба було подолати вал.

Однак наступного дня, потому як я закінчив будівництво валу, я ледь не зіпсував усю роботу й не загинув сам. Сталося це так: я працював у дворі поза наметом, якраз навпроти входу до печери. Аж тут мене перелякав жахливий звук: земля посипалася зі стелі печери, посипалася вона і з пагорба просто мені на голову, а два стовпи, які в печері підпирали повалу, небезпечно тріснули. У мене жижки задрижали й у серці похололо; без жодної думки в голові я переліз по драбині через вал і опинився знадвору, бо всередині вже не почувався у безпеці. Та тільки-но я ступив на землю, як збагнув, що стався землетрус: земля здригнулася тричі з проміжком приблизно у вісім хвилин і з такою силою, що могла завалити найміцнішу будівлю. Близько півмилі від мене величезний камінь скотився з вершечка гори й упав у море з таким оглушливим гуркотом, якого мені в житті не доводилося чувати. Я помітив також, що море ходило ходором, — гадаю, в морі поштовхи були сильнішими, ніж на березі.

Ніколи мені не доводилося не те що переживати подібне, а й чути про землетрус від інших, тому першої миті я стояв, як громом уражений. Від двигтіння землі мене занудило, як у морі від морської хвороби, та гуркіт каміння привів мене до тями і нажахав до смерті. Я не міг ні про що думати і тільки малював в уяві, як земля сиплеться на мій намет і ховає під своєю товщею і збудовану тяжкою працею оселю, і всі врятовані з корабля пожитки. Душа мені знову втекла у п'яти.

Після третього поштовху, коли все втишилося, я потроху отямився, та ще й досі не мав мужності перелізти за огорожу, а натомість присів на землю й відсторонено чекав, не знаючи, що вчинити. Міг я тільки повторювати про себе: «Боже, зглянься на мене!»

Поки я сидів, небо затягло хмарами, як на дощ. Згодом здійнявся вітер, а за півгодини над землею розгулявся буревій. Море миттєво запінилось і вкрилося бурунами, воно кидало хвилі на берег, а вітер шарпав і гнув дерева, заледве не видираючи з корінням. Години три море штормило, а тоді шторм почав помалу заспокоюватися, і ще за дві години вітер майже вщух. Натомість уперіщила злива.

Весь цей час я байдуже просидів на землі, та раптом мені спало на думку, що і вітер, і дощ — то наслідок землетрусу, тобто землетрус уже перейшов, і я можу повертатися додому. Такі міркування підбадьорили мій дух, тим паче що дощ підганяв мене в намет, і я наважився заховатись у своїй домівці. Але дощ періщив із такою силою, що міг от-от завалити намет, тому мені довелося ховатись у печері. Тут я тільки й чекав, коли стеля впаде мені на голову.

Шалений дощ змусив мене поміркувати над тим, як відводити воду зі свого укріплення, щоб мене просто не затопило. А тим часом я сидів у печері й повільно заспокоювався. Щоб додати собі снаги, я завітав у комору й сьорбнув рому. Ром я пив нечасто, коли нагода того вимагала, адже запас у мене був зовсім маленький.

Дощ лив усю ніч і весь наступний день. Я не міг і поткнутися надвір і розмислював над тим, як зміцнити оселю проти землетрусів. Якщо на острові вони трапляються нерідко, то мені не можна залишатися в печері, де мене одного дня може просто заживо поховати, а варто збудувати собі хижку на відкритому місці, огородивши її від ворогів — людей чи звірів.

19–20 КВІТНЯ. — Я вирішив переставити свій намет з-під навислої скелі, яка, поза сумнівом, могла будь-якої миті впасти й розчавити мене, на інше місце. Два дні я роздумував, куди б і як перенести намет. Зі страху я не міг спокійно спати в наметі, але й залишатися знадвору, без захисту моєї надійної огорожі, теж не міг. Знов-таки, коли я оглядав своє впорядковане помешкання, то навіть думки не припускав, що повинен звідси вибиратися. Крім того, я розумів, що на переїзд знадобиться чимало часу, тож все одно доведеться жити в старій оселі, допоки не збудую собі хижку на відкритому місці.

21 КВІТНЯ. — Отак я дійшов висновку, що треба хутко братися до роботи: огородити палями велике коло, як я робив це раніше, а коли все буде зроблено, всередину перенести намет. Тим часом мешкати я змушений у старій оселі.

22 КВІТНЯ. — Наступного ранку я обмірковував, як найкраще втілити свій план, проте мені забракло реманенту. Я мав три великі сокири й цілу купу сікачів (їх ми везли на обмін для індіанців), але після того, як я зрубав ними неймовірну кількість твердого дерева, всі вони затупилися й були щербаті. Хоча у мене було точило, я не мав на чому розкрутити його, щоб добре нагострити сокири.

Отак я міркував, ніби державний муж над справами політики а чи суддя над долею засудженого — подарувати життя або скарати на горло. Зрештою я додумався до колеса з ременем, яке я міг запускати й крутити ногою, щоб руки залишалися вільними.

ПРИМІТКА. — В Англії я ніколи не бачив такого механізму й не знав секрету його виготовлення, хоча насправді він дуже поширений. До того ж мій гострильний камінь був таким здоровезним і важким, що це тільки ускладнювало роботу. Цілий тиждень я прів над своїм механізмом, заки довів його до ладу.

28, 29 КВІТНЯ. — Два дні я гострив своє приладдя, і машина з точилом показала себе дуже добре.

30 КВІТНЯ. — Я зауважив, що запаси хліба тануть, тож вирішив тепер їсти одне сухе печиво щодня. На душі мені було важко.

1 ТРАВНЯ. — Зранку я споглядав море. Саме був відплив, і я помітив на березі щось велике й незвичне — схоже воно було на діжку. Я підійшов і впізнав діжечку з корабля, а ще кілька корабельних уламків, які викинуло на берег під час останнього шторму. Помітив я також, що остов, який затонув на мілині, сьогодні стирчав із води вище, ніж завжди. Я вибив накривку з діжки й оглянув вміст. Виявилося, що тут зберігався порох. Він набрався води і злежався на камінь. Про всяк випадок я відкотив діжку далі на сухе, а сам вирішив підібратися до остова корабля якомога ближче.