Робінзон Крузо

Розділ 6 Хвороба

Наблизившись до кістяка корабля, я зауважив, що він змінив положення. Якщо раніше ніс був заритий у пісок, тепер він вивищувався футів на шість, а корма, добряче пошарпана морськими хвилями, відвалилась і лежала окремо. Попід самим кораблем намило цілу гору піску, тож коли раніше я не міг підібратися до нього навіть під час відпливу, хіба що плавом, тепер спокійно підійшов упритул. Спершу мене все це вельми здивувало, та згодом я вирішив, що то — наслідки землетрусу. Оскільки землетрус остаточно розламав корабель, тепер щодня море виносило з його нутра якісь речі.

Я цілком забув про те, що треба швиденько переносити житло на нове відкрите місце, а натомість всенький день шастав узбережжям, шукаючи, як би то мені добитися на корабель. Весь остов був заметений піском, і дороги всередину не було. Та оскільки я вже навчився не впадати у відчай, то постановив перетягнути на берег шматок за шматком усе, що тільки мені вдасться обдерти з корабля, — будь-яка дрібниця може згодом знадобитися.

2 ТРАВНЯ. — Найперше я відпиляв балку, на якій, гадаю, тримався ют. Коли я спиляв її, то зміг трохи розчистити пісок. Але саме починався приплив, тож мені довелося покинути роботу.

4 ТРАВНЯ. — Вийшов на риболовлю, та не впіймав жодної їстівної рибини. Я вже втомився й збирався додому, коли нарешті підчепив молодого дельфіна. Рибалив я линвою, яку зробив зі звичайної мотузки, і хоча я не мав справжніх рибальських гачків, досить часто мені вдавалося упіймати рибину, яку я сушив на сонці і потім їв в'яленою.

5 ТРАВНЯ. — Працював над остовом корабля — зрубав ще одну балку й розпиляв її на шматки, а також відірвав три великі соснові дошки з палуби. Все це я зв'язав докупи й плавом доправив до берега, коли почався приплив.

6 ТРАВНЯ. — Знову працював на кораблі: викрутив кілька залізних болтів та ще деякі залізяки. Робота була тяжкою, і я повернувся додому неймовірно змучений та подумував, чи не закинути мені цю справу з кораблем.

7 ТРАВНЯ. — Знову ходив до корабля, хоча й не мав наміру працювати, а тут помітив, що остов ще більше розламався і кілька балок відкололися самі. Шматки дерева ледь трималися каркасу, а нутро корабля відкрилося так, що я міг у нього зазирнути. Проте там було забагато води й піску.

8 ТРАВНЯ. — Пішов на корабель, прихопивши з собою ломаку, щоб відривати дошки від палуби, яка тепер зовсім виступила з води. Відірвав дві великі дошки та з припливом доправив їх на берег. Лом залишив на кораблі до наступного дня.

9 ТРАВНЯ. — Ломакою проламав отвір, крізь який зміг потрапити в трюм корабля. Намацав ломом кілька діжок, навіть спробував підкотити їх ближче, проте не зміг витягнути. Намацав також рулони свинцевого прокату, але вони були занадто тяжкими, щоб дістати їх із води.

10–15 ТРАВНЯ. — Щодня навідувався на корабель і назбирав багато дощок, стовпів, а ще два-три шматки заліза вагою сотню фунтів.

16 ТРАВНЯ. — Вночі здійнявся вітер, тому хвилі потрощили залишки корабля. Я ж цілий день полював на голубів і не зміг пробратися на судно, бо вже почався приплив.

17 ТРАВНЯ. — Кілька уламків корабля викинуло на берег десь милі за дві від того місця, де я мешкав. Я вирішив подивитися, чи вони мені не придадуться. То була частина носу, проте уламки виявилися такими тяжкими, що я не зміг зрушити їх з місця.

24 ТРАВНЯ. — З цього дня й аж до 15-го червня я щодень приходив на корабель і ломом відривав усе, що тільки міг. Одного разу на берег винесло припливом діжку смальцю, проте всередину потрапили морська вода й пісок, тож смалець зіпсувався. За ці дні я назбирав стільки дощок і стільки залізних деталей, що зміг би побудувати човен, якби знав як. Крім того, я зміг відрізати собі кілька шматків рулонного свинцю.

16 ЧЕРВНЯ. — Сьогодні на узбережжі я знайшов велику черепаху. Це вперше я натрапив на черепаху, і здається, з власної вини, бо їх тут водилася безліч: якби я раніше здогадався перейти острів навпростець, то міг би харчуватися черепахами хоч і щодня.

17 ЧЕРВНЯ. — Сьогодні запік черепаху. Всередині було шістдесят яєць! А м'ясо виявилося таким смачним, що я нічого подібного раніше не куштував, тим паче що останнім часом харчувався хіба що м'ясом диких кіз і птахів.

18 ЧЕРВНЯ. — Увесь день лив дощ, тож я сидів у наметі. Цього разу дощ був холодним, і вітерець відчутно освіжав. Для цих широт — незвичне явище.

19 ЧЕРВНЯ. — Мене лихоманить так, мовби надворі різко похолодало.

20 ЧЕРВНЯ. — Не спав усю ніч. Шалено боліла голова, допікала гарячка.

21 ЧЕРВНЯ. — Почуваюся зовсім хворим і переляканим: я в такому стані, а мені нема звідки чекати допомоги. Молився Богу вперше з дня шторму в Гуллі. Навіть не пам'ятаю, що я просив і якими словами промовляв до Господа.

22 ЧЕРВНЯ. — Мені трішки краще, але настрій усе одно кепський.

23 ЧЕРВНЯ. — Знову гірше. Спершу лихоманило, а тоді страшенно розболілася голова.

24 ЧЕРВНЯ. — Набагато краще.

25 ЧЕРВНЯ. — Гарячка й лихоманка тримали мене сім годин, а коли трохи відпустило, мене кинуло в піт.

26 ЧЕРВНЯ. — Легше. Не мав що їсти, тож узяв рушницю, але через хворобу почуваю страшенну слабкість. Уполював козу і насилу дотягнув її додому. Підсмажив трохи м'яса. Якби я мав горщик, краще було би зробити тушковане м'ясо або зварити юшку.

27 ЧЕРВНЯ. — Знову шалена лихоманка, тож я весь день пролежав у ліжку, не їв і не пив. Мало не вмирав од спраги, проте не міг підвестися, щоб принести собі води. Знову молився Богу, але в голові паморочилось, і я не міг знайти інших слів, окрім як повторювати: «Господи, зглянься на мене! Господи, пожалій мене!» Здається, дві чи три години я так марив, а далі заснув. Прокинувся вже поночі й відчув значне полегшення. Слабкість і спрага мучили мене, але в наметі не було води, тому я просто лежав до ранку, а під ранок задрімав. Отоді мені й наснився лиховісний сон.

Привиділося мені, що я сиджу на землі, якраз попід валом, де просидів багато годин у шторм після землетрусу. Зненацька я уздрів чоловіка, який спускався з великої чорної хмари, огорнений язиками полум'я. Він увесь світився, як вогонь, тож я заледве міг дивитися на нього. Чоловік мав таку грізну зовнішність, що її і словами не описати. Коли він ступив на землю, мені здалося, що земля здригнулася, саме так, як під час землетрусу, а навколо нього в повітрі спалахували язики вогню. Щойно чоловік зійшов на землю, як попрямував до мене, а в руці тримав довгого списа — мав намір убити мене. Він наблизився і заговорив — від цього голосу мене пройняв невимовний жах. Я зміг вирізнити тільки декілька слів із його мови: «Ніщо не спонукало тебе до каяття, тому зараз ти помреш». У цю мить він підніс руку, в якій тримав спис, щоб убити мене.

Хто б не читав мій щоденник, він зрозуміє, що слова безсилі описати той переляк, який охопив усе моє єство. Так, це був сон, але уві сні мені було так страшно, що коли я прокинувся, то довго не міг оговтатись і повірити, що це було всього-на-всього нічне жахіття.

На жаль, я мало дбав про спасіння душі. Мій батько робив спроби настановити мене на шлях істини, але мене швидко збили з нього, і потім збивали протягом вісьмох років такі самі морські волоцюги, що на одного з них перетворився я сам. Не пригадаю, щоб до цього дня у мене хоча б зринала думка про свій шляху житті. Я ніколи не прагнув добра і не остерігався зла.

Чого б не траплялося зі мною в житті, я ніколи не помислював звернутися до Бога і покаятися за те, що вчинив проти батькової волі. Коли я нидів у неволі на берегах Африки, навіть думка не зринула в мене просити Божої ласки й помочі. Коли мене врятував португальський капітан, який так шляхетно повівся зі мною, я теж не виявив належної вдячності. Коли я зазнав кораблетрощі й вижив, я також зважував добре й лихе у своєму становищі, але не почував каяття чи вдячності до Бога: вважав себе жалюгідним собакою, якого всі б'ють.

Це правда, коли я вперше опинився на безлюдному острові й усвідомив, що вся команда корабля загинула, лишився я сам-один, якесь незрозуміле відчуття ворухнулося в душі. З нього могла б вирости справжня вдячність до милості Божої, але так і не виросла: я просто по-дитинному радів, що лишився живий. І не замислювався над тим, чому Бог уберіг мене. Таку саму радість почувають усі моряки, коли щасливо дістануться берега після кораблетрощі, але вже наступного дня топлять цю радість у кухлі пуншу. Опинившись на острові, я більше переймався тим, як мені найзручніше облаштуватися тут, і зовсім не думав про те, чому саме рука Господня привела мене сюди.

Чудесно пророслі пагінці ячменю теж спершу зворушили мене, але відчуття вдячності тривало недовго: тільки-но я збагнув, що в пророслих зернах немає нічого містичного, як одразу покинув про це думати.

Навіть землетрус, оце жахливе за своєю природою явище, спершу налякав мене й посіяв у голові незвичайні думки, та коли минув перший переляк, усі вони миттю вивітрилися. Я не хотів визнавати, що моє становище — то чин руки Господньої. Але тепер, коли я захворів, а думка про смерть дедалі частіше навідувалася до мене, коли дух мій занепадав, а тіло було виснажене гарячкою, моє сумління, що так довго спало, почало прокидатися. Я каявся за своє попереднє життя — усіма нерозумними вчинками я сам накликав Божий гнів і кару.

Такі думки тримали мене в полоні вже другий день. Поміж нападами лихоманки я встигав промовити кілька слів до Бога, які навряд чи можна назвати молитвою, що в ній людина висловлює свої прагнення й надії. Мій голос був просто голосом страху й горя. Думки мої плуталися, я нізащо не хотів помирати утому жалюгідному стані, в якому зараз перебував, душа моя квапилася висловити свої страхи, але язик не встигав за нею, і я вигукував раз по раз: «Боже, яка ж я мізерна істота! Я хворий і, поза сумнівом, помру без допомоги. А далі що?»

Сльози бризнули мені з очей, і пригадалися всі добрі поради мого батечка, а також його перестороги: коли я вчиню дурницю й утечу на море, Господь не благословить мене, і мені залишиться тільки жалкувати про минуле, бо допомоги чекати буде нізвідкіль. Уголос я заговорив сам до себе: «Отак і справдилися татові слова. Бог покарав мене, і нема кому прийти мені на допомогу. Кілька разів я лишався глухим до пересторог долі, я полишив своїх батьків самотою оплакувати моє безрозсудство, тож зрештою прийшов час плакати мені самому. Я знехтував допомогою близьких, які прагли якнайліпше облаштувати моє життя, і зараз маю боротися за виживання. І в цих умовах не маю ні помочі, ні підтримки, ні поради». У розпачі я вигукнув: «Господи, допоможи мені у цій скруті!» Оці слова й були першою моєю справжньою молитвою.

Але повернімося до щоденника.

28 ЧЕРВНЯ. — Після сну я почувався набагато краще, а напад лихоманки минувся. Я підвівся з ліжка. Хоча в душі ще тримався острах після пережитого, проте я розсудив, що напад якщо й повториться, то вже завтра, а сьогодні треба подбати про себе. Я наповнив велику скриню пляшками з водою й поставив на столі побіч себе, щоб просто з ліжка міг дотягнутися рукою. Коли ж мене знову почне трусити лихоманка, я зможу полегшити свій стан — для цього до води я додав із чверть пінти рому. Далі я підсмажив на вугіллі великий шмат козиного м'яса, але з'їсти зміг зовсім мало. Я трохи прогулявся, але почував слабкість, та ще й опосідали мене сумні думки — боявся, що назавтра хвороба повернеться.

Повечеряв я трьома черепашачими яйцями, які заліку приску. Після вечері хотів вийти на прогулянку, та насилу міг підняти рушницю, а без неї я ніколи не відходив далеко. Тому я погуляв поблизу оселі, присів на березі й задивився на море — гладеньке та спокійне. Отак я сидів і глядів, і раптом у голові зринули питання: навіщо створені землі й моря, яких я вже досить надивився? Коли і звідки вони взялися? Хто я такий і навіщо живу, і навіщо живуть усі інші істоти, дикі й ручні, звірі і люди? Звідки ми взялися? Поза сумнівом, нас усіх породила якась незнана сила, яка створила землю і море, повітря і небо. Але що ж це за сила? І тут цілком логічно прийшла відповідь: Бог усе створив. А якщо Бог усе створив, либонь, він усім і керує, — сила, яка могла щось створити, безперечно має змогу ним і керувати. Отож якщо в Божому царстві щось відбувається, то не без Його відома.

А коли нічого не відбувається без Його відома, Він знає, що я тут, на безлюдному острові. І коли нічого не може статися без Його волі, саме Він вчинив так, щоб я тут опинився. Але чому Він так повівся зі мною? Що лихого я зробив, щоб заслужити таку кару? І раптом якийсь внутрішній голос заговорив до мене: «Ти питаєш, що такого ти зробив? А чому ж ти не питаєш, чого ти НЕ зробив? Ти міг потонути ще в Ярмутському порту — і не потонув. Ти міг загинути під час сутички з піратами з Салеха, коли вони захопили корабель, — і не загинув. Тебе могли зжерти хижаки на берегах Африки — і не зжерли. Ти міг утопитися ТУТ, так само, як уся команда корабля, — але не втопився! То чому ж ти не питаєш, що Я для тебе зробив?» Ці думки просто ошелешили мене. Я звівся на рівні ноги й попрямував до намету, переліз через вал, наче був уже час лягати спати, але спати не міг, тому я сів на стілець у печері й запалив каганець — уже западали сутінки.

Думки мої повернули в інший бік. Бразильці, згадав я, не визнають жодних ліків од хвороб, окрім тютюну. В одній із корабельних скринь я відшукав кілька скручених листків тютюну — і брунатних, оброблених, і зелених. Поряд із тютюном я знайшов кілька книжок — мав я тепер ліки не тільки для тіла, а й для душі. Я знав, що була тут і Біблія, хоча раніше не мав потреби бодай одним оком зазирнути в неї.

Я й гадки не мав, як приготувати ліки з тютюну, отож почав експериментувати, певний, що мені вже ніщо не зашкодить. Спершу взяв листя тютюну й пожував. Зелений тютюн виявився таким міцним, що в мене потемніло в очах. Далі кілька листків я намочив у ромі і вирішив випити настоянку, коли лягатиму спати. І ще кілька листків підпалив у горщику і вдихав дим, поки він курився, хоча від розжареного диму я ледь не задихався.

Поміж цих процедур я дістав зі скрині Біблію і почав читати. Думки мої плуталися, я не міг зосередитися й не розумів слів. Запам'ятав тільки перше речення, яке впало мені в око, щойно я розгорнув книгу: «І до Мене поклич в день недолі, — Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене»[3].

Спершу слово «порятую» прозвучало для мене порожнім звуком — про який порятунок ідеться у моєму становищі? Та потім я почав запитувати сам у себе: «Чи може Господь порятувати мене з цього безлюдного місця?» Нові надії спалахнули в душі, і згодом я часто згадував їх і плекав віру в порятунок.

Година була вже пізня, а від тютюну голова моя зробилася важкою, і сон почав морити мене. Не загасивши каганця в печері — раптом уночі щось мені знадобиться, я вклався спати. Та перш ніж лягти, я вчинив те, чого не робив іще жодного разу в житті: я став навколішки й гаряче помолився, увірувавши, що Він обов'язково порятує мене від лихої години. Потім я випив ромової настоянки з тютюну — вона була такою міцною, що я насилу проковтнув її й одразу ліг у постіль.

Ром ударив мені в голову, я миттю заснув і спав міцно та спокійно, а прокинувся наступного дня, коли за сонцем була вже, мабуть, третя година. Маю підозру, що насправді я проспав не одну ніч, а ще й цілий день і ніч та прокинувся о третій пополудні аж за добу, бо в іншому разі як пояснити, що в моїх розрахунках загубився цілий день, — про це я дізнався вже багато пізніше. Так чи йнак, а прокинувся я цілком бадьорим і веселим. Коли я підвівся з ліжка, то почув у собі сили — не таку слабкість, як напередодні. До того ж я був голодний. За весь день я не мав нападів, а стан набагато поліпшився. Це було 29-го червня.

30 ЧЕРВНЯ. — Цілий день я почувався добре і навіть вийшов на полювання, але не наважився відходити далеко від дому. Я підстрелив двох морських птахів, схожих на диких гусей, але сьогодні мені не схотілося їх їсти. Натомість я пообідав черепашачими яйцями. Увечері я повторив лікування, яке так допомогло мені вчора, — зробив настоянку тютюну на ромі, але випив не так багато, як напередодні. Листя я вже не жуваві над димом не дихав, і тому наступного дня, 1 липня, почувався гірше. Напад лихоманки повторився, проте був він не таким шаленим, як перед тим.

2 ЛИПНЯ. — Лікувався всіма трьома способами. Як і перше, аж голова закрутилася від тютюну; до того ж я подвоїв дозу настоянки.

3 ЛИПНЯ. — Напади цілком припинилися, та я ще не поновив сили до кінця. Поки я остаточно приходив до тями, думки мої весь час крутилися навколо тих самих слів: «Я тебе порятую». Неможливість порятунку тисла на мене, та зненацька інша думка зринула у свідомості: чи не забагато я мрію про порятунок із безлюдного острова? Може, насправді порятунок уже здійснився, — адже я видужав від страшної хвороби? А на це я й не звернув уваги! Маю бути вдячним за цей порятунок — чого ж більшого я так прагну? Серце моє стислося, я став на коліна і щиро подякував Господу за чудесне одужання.

4 ЛИПНЯ. — Зранку дістав Біблію і почав читати Новий Заповіт. Читав стільки, скільки міг, і все згадував свій жахливий сон і слова грізного чоловіка: «Ніщо не спонукало тебе до каяття»… Я щиро каявся за своє минуле життя, і тоді вперше з'явилася віра, що Бог мене почує.

Та слова псалма «до Мене поклич, — Я тебе порятую» зараз дещо змінили свій сенс. Спершу за ПОРЯТУНОК я вважав визволення з безлюдного острова — хоч яким великим був острів, та для мене він залишався неволею, в'язницею, якої гірше й бути не може. Але тепер, споглядаючи своє минуле життя, я бачив ПОРЯТУНОК в іншому — у звільненні від тягаря провини, який тиснув на мене усі ці роки. Я не страшився самотності — і не просив звільнення від неї. Якщо хтось читатиме мої записи, нехай знає: порятунок духовний — це більше благословення, ніж порятунок тілесний.

Та повернімося до щоденника.

Становище моє поліпшилося — хоч у житті нічого не змінилося, проте багато змінилося в моїй душі. Я заспокоївся, здоров'я відновилося. Я подбав про все, щоб якнайвигідніше облаштувати своє щоденне існування.

4–14 ЛИПНЯ. — Усі дні я здебільшого прогулювався з рушницею, щодня потрошку, як людина, яка відновлює сили після серйозної хвороби. Ліки, які я застосовував, навряд чи колись використовувалися саме так, та я й нікому не раджу їх вживати. Хоча лихоманка й гарячка минулися, слабкість у тілі лишалася ще довго. Після хвороби я зробив один важливий висновок: у сезон дощів у жодному разі не можна перебувати довгий час надворі, особливо коли дме шалений вітер. У вересні-жовтні нема таких вітрів, і тому дощі в цей час не такі небезпечні.