Ню

Я зареєструвалася на сайті, звідки фотографи запрошували дівчат на різні ню-фотосесії. В мене вже було кілька фотографій, які зробила та пара з Пітера. Плюс іще кілька я зробила собі сама. Трохи страшно було, чим це може виявитись. Але адреналін прискорював процеси боротьби зі страхом.

Мене запросили на кілька фотосесій у Москві, я поїхала туди сама. Автостопом. Поїхала на тиждень і зупинилась у знайомого. Інша країна, інші, зовсім інші звичаї, абсолютно інші люди, я це відчула відразу, незважаючи на те, що я з російськомовного середовища і з російськомовного міста, — тут люди відрізнялися кардинально. За кілька днів я знялася в одній з фотосесій. Напруга трішки спала, бо я готувалася морально до неї, очікувала, м’яко кажучи, всякого. Наприклад, мені завжди розповідали, що фотографи — це чуваки, які заманюють дівчат у свої апартаменти, щоб потім з ними просто переспати. Звісно, можна подумати, з ким ця шльондра тільки не спала? Але я спала добровільно з усіма моїми як бойфрендами, так і клієнтами. Коли ти йдеш на щось нове — це завжди збільшення ризиків. Я безліч разів відмовлялася від сексу і боялася зґвалтування. Цей страх неможливо подолати, бо всупереч декларативній рівності — жінка залишається слабкішою, за природою, вона так чи інакше стає об’єктом зґвалтування значно частіше за чоловіка, і гендерна рівність, — справжня, а не формальна, як зараз, — це шлях, який ці шальки похитне за рахунок зміни принципу дає-бере. Дахабраха, давати-брати, обидва учасники сексуального акту і дають, і беруть, в іншому разі — це зґвалтування. Якщо жінку підкуповують і вона лише дає, не отримуючи від цього жодного задоволення, а чоловік лише бере — це зґвалтування із підкупом. Будь-яке непевне знайомство, будь-що нове, що має сексуальний підтекст, — так чи інакше збільшує ризик. Якщо ти йдеш на ню-фотосесію, де фотограф — чоловік, відразу ж з’являються невідворотні і несвідомі думки. Але сидіти дома взагалі безпечніше, ніж ходити по вулиці, вдома тепло і комфортно. Тільки це не про мене.

Але мене приємно здивували умови, які були на всіх фотосесіях, на яких мене знімали для красивих європейських арт-ню-сайтів. Ставлення було цілком професійне і без натяку на зваблення. До моделей було заборонено торкатись навіть для полегшення робочого процесу, коли легше просто пересунути лікоть у правильну сторону, ніж пояснювати це на словах. Ми не боялися ходити оголеними і після закінчення фотосесій, мені це, як любительці нудизму, подобалось.

Згодом у мене з’явився коханець у Москві. Я пояснила йому, що в мене і в Києві є хлопець і я не збираюся з ним розходитися, крім того, він не єдиний мій партнер. Той поставився до цього з розумінням. Я, зрештою, пояснювала тепер так кожному. Правда, у Києві з цим було проблемніше, ніж тут. У Москві значно більше просто сексу, а з усіма моїми партнерами з України було приблизно однаково. Вони, з одного боку, одразу погоджувалися на мої умови. Або не одразу. Але я не заводила собі моногамних стосунків і пояснювала їм це, наскільки було можливо. Декілька разів ці переговори були досить складними. Одна половина мозку хлопця збуджується від розповідей про іншого, а інша — осуджує і схиляється до іншої крайності. Каже щось на кшталт: «Я собі знайду рано чи пізно нормальну моногамну дівчинку». Я і сама ніколи не була впевненою в тому, чи зможу все життя бути полігамною.

Я знімалася, напевно, в сотні різних ню-фотосесій. Скрізь було те саме: однакові умови, ставлення, жодних ексцесів, форс-мажорів. Робота по суті нічим не відрізнялася від, скажімо, роздачі листівок чи розповсюдження касет біля метро. Я ходила, записувала, робила нотатки, спілкувалась із іншими моделями. Мене вразив факт, що досить багато молоденьких, дуже гарних моделей живуть зі старими, доморощеними професійними фотографами. Це дорогі, скажімо так, моделі, які можуть дозволити собі все. А фотографи зазвичай пихаті, самовпевнені, старі, бридкі. Чому, навіщо? Не знаю, я так до відповіді і не дійшла, досі не розумію. Говорила з багатьма з них. Взагалі моделі суспільством теж не приймаються за адекватного учасника. Це ж не матір-героїня і не жінка декабриста, не ударниця-сталеварниця, навіть не водійка трамваю. Моделей усіляко принижують, складаючи неймовірні історії про їх тупість. Це скоріше заздрість. У суспільстві, де мужчина — досі воїн, працівник, годувальник, а жінка — матір-монахиня, жінки-монашки вступають у бій честі з іншими жінками-монашками, але особливої уваги вони надають моделям, проституткам і порноакторкам, приміром. У нашому суспільстві порноакторок не дуже присоромиш, бо публічних майже і немає, а от з тупих моделей можна познущатися. Так моделі заганяються соціумом у своє професійне середовище, де друзями лишаються тільки старі фотографи, візажисти і самі моделі, серед яких зазвичай, знову ж таки, точиться запекла конкуренція самок, але тут, хоч як це парадоксально звучить, вона відчувається значно менше. Можливо, це й тому, що сюди не можуть іти найбільш закомплексовані персонажі. Я не адвокат дівчат-моделей, серед них і справді є безліч таких, що навряд могли б заробити на життя якоюсь кваліфікованою роботою, безліч тупих, без мізків. Але ж так само, як і скрізь. За кількома прикладами складаються стереотипи про усю професію, бо це чудове поле для маніпуляції, ідеальне і зручне. Моделі тупі, нічого не читають і говорять тільки про моду й те, як вони виглядають? О′кей, а криміналісти говорять про кримінал, але криміналісти не тупі, бо говорити про власну професію для криміналістів — не тупо, втім, говорити про моду — ось верх світової глупості, так?

Загрузка...