Saint Porno. Історія про кіно і тіло

Санкт-Петербург

Коли я поїхала в Пітер, мене з потягу зустрічав агент-сектант. Він узагалі був гіпертурботливим, постійно за мною скрізь ходив, зустрічав, проводжав, це дратувало, але це звичайна практика, це входило до його обов’язків і в цілому він показував свої професійні навички. Він завів мене у клініку здати всі аналізи. Зазвичай здають шість основних аналізів — ВІЛ, сифіліс, гепатити В і С, гонорея і трихомонада, а решту за бажанням, але ми зробили всі. Це була двадцятичотиригодинна подорож поїздом, потім ці аналізи, я страшенно стомилася. Потім, власне, коротенький фотосет. Тоді мені тільки зробили фотографії для «особистої справи», профайлу.

Мені оголосили ціни за зйомки ще в Києві. У Пітері двісті баксів — класика і триста анал. В аналі я ніколи в Росії не знімалась. Гроші зобов’язались платити в рублях по курсу. На цьому грошове питання закриємо, ти ж пам’ятаєш, я не люблю про це говорити. В мене у блокнотику записано, скільки я отримала за кожну зйомку. Але чи коли-небудь я сумувала ці прибутки, чи коли-небудь рахувала, скільки отримала за тиждень, за місяць? Ні, ніколи. Який сенс їх взагалі записувати? Не знаю, хіба для історії.

Я була там три тижні. Перші зйомки у відеопорно відбулися саме там. Власне, для цього я і приїхала до культурної столиці Росії, яка вважається і столицею порно. Мені важко уявити, як у центрі Львова знімали б порно українською за завішеними брезентом вікнами — а у Пітері таких вікон багато. Деякі з них мені знайомі, деякі завішують лише на короткий час — орендують різні апартаменти і знімають у різних обстановках. Студії, які знімають у тому самому приміщенні, — профі, їм не так важливий інтер’єр, усім іншим треба створити атмосферу неповторності.

При цьому більшість російського порно — це здебільшого обман, треш і угар. Цього тоді я, звісно, не розуміла. Але порно, як і звичайне кіно, — має орієнтацію на свою аудиторію, і якщо це російське, до того ж — а це важливо — російськомовне, порно, слід якомога сильніше надурити глядача і створити ілюзію того, що він справді підглядає. Більшість західних порностудій просуває акторок, вони чесно зізнаються, що знімають за брєдовими сюжетами, найчастіше навіть не вигадуючи нічого нового, тоді як у росіян — це іноді просто хлопці, що на вулиці знімають дівчину, пікапери. Ці клуби розплодилися по всій країні як гриби, їх сотні, тисячі, а може, вже й мільйони, є справжні професори-пікапери, які вчать, як знімати дівчат, дають семінари і тренінги. Це теж один із продуктів доморощеного суспільства, ось він, його товар — професійні вчителі знайомств для сексу. На цю тему часто знімається і порно. Вони намагаються оператора замаскувати під другого або третього хлопця, що бере участь у «зйомі» дівчини, все маскується під абсолютно непрофесійну зйомку, хоча досить часто саме таке порно знімається у досить багато дублів. Або оргії, що подаються як студентські вечірки, в яких оператором виступає один із цих студентів.

Ні, звісно, не все таке чорне. У Росії є і інший порнобізнес, якісний і естетичний, це ті ж самі європейські студії, на яких знімаються ті ж самі порноакторки. Тільки в Пітері їм за це платять удвічі менше, ніж у Будапешті або Празі, а чоловікам, напевно, і втричі менше.

Також там дуже популярне жостке і чорнушне порно. Я в таких сценах ніколи не знімалася, мені огидно. Чи пропагує це насильство над жінкою? Звісно, пропагує, як бойовики пропагують вбивства, а фільми про геїв — пропагують гомосексуальність. І тут штука в тому, що навіть фільми про поганих і дуже поганих геїв пропагують гомосексуальність, а порно про страшних жертв ігрових зґвалтувань — справжні зґвалтування заборонені в порно — пропагують не лише ґвалтівників, а й жертв зґвалтувань. Ні, я не кажу, що це добре, але це віддзеркалення дійсності. У Росії популярні фільми про далекобійників, значить, популярне й порно про і для далекобійників. Популярні різні дебільні передачі, на кшталт «Дом-2», де всі сваряться, б’ються, одне одного зраджують і підйобують? Буде це популярне і в житті, і в порно. Це те, чого вимагає глядач. Смішно стверджувати, що ґвалтівники передивилися порно. У країнах, де порно дозволене, — статевих злочинів найменше. Там, де найсуворіше заборонене — в найбільш строгих мусульманських країнах, прав у жінки немає взагалі, а в країнах-середнячках, на кшталт Росії чи України, взагалі панує і без порно повна безкарність, і тому досить смішно, коли люди стверджують, що саме порно щось змінить у гірший бік.

Найпершого ж дня зйомок ми знімали красивий сет з масажем — саме те, що мені було треба після довгої дороги. Я одразу подумки назвала це роботою своєї мрії. Але тоді я взагалі не думала, що це так виснажує, порно — це справді важка й ударна праця. Це можна порівняти з динамічною роботою офіціантки, коли ти наче й танцюєш навколо столів по вісім годин, потім спокійно виходиш і йдеш гуляти. Найбільше часу витрачається на грим, це година-півтори. А тоді зазвичай один або два сети, причому два — буває досить рідко. Сет — лише тридцять-п’ятдесят хвилин з великою перервою між сценами — кілька камер, купа світла, направлені на тебе, і твоє тіло — і все. Звісно, ще дуже багато часу йде на виставлення світлу, виправлення поз, хтось хоче вийти, комусь треба випити кави, чекаємо, поки сяде сонце, чекаємо, поки хтось відпочине, закінчилося місце на камері і так далі. Такий весь робочий день. Займатися сексом можна годинами, але зніматися у порно — це точно не для всіх, хто любить секс. Для мене це теж страшенно виснажливо, але того дня я повернулася зі зйомок щасливою. Я написала до щоденника, що нарешті вирвалася з в’язниці.

Наступного дня було ще важче, до того ж я, здається, не була підготовлена досить добре фізично. В мене була банальна крепатура. Порно — це не тоді, коли ти займаєшся сексом, а коли хтось стоїть і записує це на відео. Це ще й зупинки кожної хвилини, щоб переставити камеру, поправити світло, змінити ракурс, поміняти касету. Після тижня зйомок я вже не була така упевнена у тому, що залишуся надовго, — хотілося дому, спокою, знайомого затишку, стабільної роботи, дбайливого чоловіка і чорного волохатого собаку. Стандартного життя, що вписується у поняття цього соціуму. Я не могла зрозуміти, чого ж насправді хочу. Чи влаштовує мене це, чи слід повернутися в Україну і продовжити пошуки ідеального чоловіка? Щоразу мене кидало з крайності в крайність, цей період було психологічно найважче вистояти. Але щойно я поверталась до Києва, я починала сумувати за людьми на знімальному майданчику, за атмосферою, за веселістю, а приїжджала туди — і сумувала за аскетизмом і знову думала про того чортового волохатого чорного собаку, звідки він взагалі взявся? Якби взявся-таки, то зі мною точно б довго не прожив.

За рік я тричі їздила до Пітера. Кожного разу по три тижні. Квартиру там моделям здебільшого не знімають, можна ночувати в агентів, у інших акторів або у тій квартирі, де відбуваються зйомки. Там найчастіше знімаються самі місцеві, я була завжди єдиною з України, хоча, звісно, ходять легенди про дівчат з України, що працюють на всіх можливих непристойних роботах по усій Росії. Не знаю, не зустрічала ніколи. Не пощастило? Я зупинялася у різних апартаментах, інколи дуже багатих, з сауною чи джакузі, в самому історичному центрі міста. Пару раз знаходила вписку. Це було досить дивно, бо людям, у яких зупинялася, я іноді не наважувалась пояснювати, куди йду на весь день.

Кілька разів я зупинялася у інших акторів, з якими знімалась. У цього актора була дівчина з Каули-Дхарми. У нас із ним ніколи не було сексу, але ми багато говорили. Говорили і про адекватність цієї секти. У них, наприклад, є правило, що дівчина за збігом місця, часу й обставин має переспати з хлопцем заради своєї карми чи щось таке. Вона навіть має проявити ініціативу. А хлопець не має такого права. Нам обом це здавалося абсолютною безглуздістю. У них вдома було двоє котів і кілька сантиметрів шару котячої шерсті. Не рятували жодні пігулки проти алергії. Тому я почала шукати, де можна зупинитися. Одного разу зупинилася в хостелі, що входить у десятку кращих у світі. Я взагалі для себе відкрила цю культуру там, Пітер вважається одним з міст, де найбільш креативні хостели у світі. До того ж мене мучили комплекси нищої, я не могла так багато віддавати за апартаменти.

Час від часу хотілося залишитися на роботі. Було таке відчуття, що поки ти на знімальному майданчику — ти захищений, щойно виходиш «у світ» — потрапляєш у небезпеку. Це був останній раз, коли мені не було де жити. Ну, тобто в мене були гроші заплатити самій за квартиру чи хостел, але нищенська психологія наказувала економити на всьому. Я шукала «вписку» і знайшла її. Хлопець-автостопщик прийняв мене і всю ніч мурижив пропозиціями переспати. Ми практично не спали, він нив, я була стомленою і наскільки можна неприємною у відмовах, але це його не зупиняло. Я дуже змучилась і, коли він врешті заснув, під самий ранок, просто зібрала речі і пішла. Такого ніколи не було на знімальному майданчику.

У мене тоді був досить низький рівень комфорту. Я могла тиждень жити в якійсь хаті на маленькому диванчику з купою котів на голові. Так я економила, але не знала навіщо. Я не збирала ні на що гроші, вони мені не були потрібні, але я їх постійно заробляла. Заробляла і боялася витрачати. Боялася витрачати на щось дороге. Так мене вчили. Бери найдешевше, якщо зможеш, не зважай на якість, взагалі ні на що не зважай, просто тупо бери найдешевше. Отак я і жила якось.

Я кілька разів ходила на масаж. Але, звісно, туди я записалася теж по-нищенськи — купила одразу п’ять купонів на знижку, так було дешевше. Але ж я не знала, яким буде цей масаж. Приїхала, а там такий досить неприємний чувак-араб. Десь у глибині душі я усвідомлювала, що він нічого зі мною не може зробити. Але несподівано він почав у процесі масажу тертися об мене, все більше і більше. Потім він зробив мені еротичний масаж руками, збудився так, наче просто втратив контроль над собою. Масажист став посеред кімнати, зняв штани і почав дрочити. Це виглядало так, наче йому справді похіть затьмарила очі, я бачила людину в такому стані вперше в житті. Це тривало недовго. Коли він врешті кінчив на підлогу — отямився і почав вибачатися. Мені було страшенно смішно. В сусідній кімнаті сиділа адміністраторка, я знала, що, з одного боку, він нічого не може зробити, з іншого — може, ця адміністраторка має якісь домовленості з ним? Інших клієнтів не було. Мені здавалося, що для нього це було несподіванкою, що я не влаштовую скандал, не вимагаю повернути гроші, мені було смішно і весело. Я вимагала, аби він перед тим, як продовжив робити масаж, помив руки і по всьому. Масажист благав, аби я нікому не розповіла, бо його могли звільнити з роботи. Він зробив мені більше масажу, ніж я купила з цими знижками. Я не відчувала якоїсь небезпеки, але не можу сказати, що це було приємно. Звісно, якби на моєму місці була якась цнотлива дівчинка, а ще більше хлопчик, я навіть можу уявити який, — вони б злякалися і втекли, але мені було просто смішно і трохи неприємно. Подрочив? Ну і молодець, масаж мені просто закінчи, і тоді вільний.

Такі дивні історії траплялися постійно, скрізь, де завгодно, але не на знімальному майданчику. Це робило місце зйомок якимось сакральним опорним пунктом, захистом від небезпечного світу, якого я раніше ніколи не боялася.

При цьому ситуація в Росії напружувалася як пружина, країна мілітаризувалася, у новинах усе більше зброї і військової пропаганди, а ми тут приїжджаємо зніматися в порно. І хоча Санкт-Петербург — це, звісно, не Москва, відчувається контраст від першого приїзду, люди закриваються, у них менше посмішок на обличчі, вони все більш насторожено ставляться до оточення. Хоча у той приїзд все ще було досить спокійно.