Saint Porno. Історія про кіно і тіло

П’ятниця 13го

Дуже чітко пам’ятаю 13 лютого. Це була п’ятниця. П’ятниця 13-го. Це був останній знімальний день перед від’їздом, і зйомки знову весь час переносили. Коли ми нарешті були на місці, незнайомий мені агент привів на майданчик дівчинку. Це було як у страшних кримінальних фільмах — наче сутенер із борделю привів перелякану новеньку. Він поводився з нею дуже грубо, кричав на неї, істерив, він був просто нестерпним. Спочатку я тихо ненавиділа його, мене трясло від злості і безпомічності, та я не хотіла влізати в чужі робочі стосунки. Врешті-решт, бути агресивним мудаком у нас не заборонено, а де-не-де така поведінка навіть вітається. Це було повною протилежністю до того, як спілкуються між собою всі інші відомі мені агенти й моделі, і я справді розгубилась і не знала, що думати і робити. Просто в якийсь момент не витримала, психанула і сказала, що чекатиму на вулиці, поки він не піде, та грюкнула дверима. Дівчинка, яку він привів, Юля, як виявилось, ніколи не знімалася. Спочатку її знімали саму, вона напружено роздягалася і гралася з невеличким вібратором, потім ми зробили лесбосцену у ванні удвох, вона, здається, трохи розслабилась, була вже не такою наляканою, посміхалась і намагалась жартувати. Але коли в кадрі з’явився актор — вона затислася, її ледь не трусило, вона до останнього уникала контакту і мало не відштовхувала його від себе, хоча факер був чудовим, один із найкращих, і ми тільки здивовано з ним переглядались, а потім зупинили зйомку і почали її розпитувати, що сталося. Виявилося, що вона цього дня лиш прилетіла, їй обіцяли виключно соло і лесбозйомки і можливий був тільки єдиний виняток: хлопець, якого вона добре знала і який їй подобався. А тут її не спитали, привели на зовсім інші умови і криком примусили робити те, на що вона не давала згоди. Агенти, як виявилось, бувають і такі. Цей справді був сутенером.

— Знаєш, у проституції зовсім інші правила, — сказав тоді мені той актор.

Страшно дізнатися які. Чути більше не можу, що порно і проституція — це та сама тусовка, ті самі люди і правила.

Агент уже зник, коли ми психологічно допомагали Юлі, він лише її привів і мав отримати після зйомок свої «агентські». Вона, благаючи, запитала, чи можна решту зняти фейково. Ні, звичайно, було не можна. Та ніхто не збирався брати участь у її зґвалтуванні. В результаті забили на вже відзнятий матеріал, довели її до вільної кімнати і поклали спати. Наступного дня вона мала знову терпіти приниження свого мудака агента, щось вирішувати з купою сцен, на які вона не погоджувалась і які їй нав’язали, і, чим закінчилась та історія, я досі не знаю, і мені досить страшно за неї. Вона така забита, така перелякана, зовсім не може постояти за себе. Чи може вона змінити агента і залишитись у порно на нормальних умовах? Не знаю. Змінити агента в Росії може бути не так і просто, тим паче якщо це такий відморозок з кримінальними нахилами, я б теж боялась помсти від такого, так що тут — справжня російська рулетка, мені пощастило, а їй — ні.

Це продовжувалося рівно до дванадцятої години ночі п’ятниці, 14 лютого. О дванадцятій ночі на поміч приїхали старі знайомі Каріна з Олегом, і ми зробили нову сцену замість невдалої сцени з Юлею. Каріна вже знімалась у порно, але потім закохалась у хлопця, який забороняв їй усе. Вона терпіла це рік, працюючи візажистом і гоу-гоу-танцівницею в клубі, а тепер радісно повернулась до зйомок — минуло кохання. Каріна весь час повторювала, що досі не може зрозуміти, як могла слухатись його, і жалкує про річну перерву, їй цього сильно не вистачало. П’ятниця 13-те минула, і субота, 14-те, з перших хвилин обіцяла бути неймовірною. Це була наче прощальна вечірка, ми всі були на одній хвилі, розслаблені, багато сміялись, і все було дуже в кайф. Я нарешті розрядилася після жорсткої історії з цією Юлею. Після закінчення зйомок о другій ночі я прочитала про нічний розпродаж у моїй улюбленій книгарні і востаннє побігла затаритись перед дорогою додому. Пітер у ніч всіх закоханих був особливо красивим, перехожі — радісними і трохи п’яними, вулиці — наповнені щасливими парочками.

Я написала у щоденнику, що це, напевно, остання моя поїздка в Росію. В Пітері добре, але далі має бути краще, думала я собі. Мені це місто усміхалося, навіть незважаючи на важку зимову погоду. В останній приїзд я лише одного разу зустріла людину, яка хотіла мені розповісти, «що насправді відбувається в Україні». Більшість людей слухали, питали, намагалися почути мою думку. Казали: «Розкажи нам, а то ти ж знаєш, як у наших новинах усе подається». Ніякої агресії, хоча я готувалась до неї. Але все одно я відчула, що вже досить Росії. Пора рухатися далі.