Снаф

Розділ 13 Містер 600

Ця кралечка Шейла кричить, щоб усі закрили роти. Вона зазирає до свого списку та проголошує: «Номер 21… Мені потрібен номер 21».

Усі ми затамували дихання, пальці схрещені, вуха нашорошені, щоб почути номер.

Зазираючи до планшетки, Шейла веде далі: «Номер 283 та номер 544». Однією рукою вона маше чувакам, щоб вони йшли за нею на майданчик, кажучи: «Прошу сюди, джентльмени».

На моніторах ми бачимо Кессі Райт, вбрану в білу комбінацію, в ролі розчарованої південної красуні, яка відчайдушно намагається прижитися в багатій плантаторській родині свого чоловіка. Той чувак, її чоловік, колишній напівпрофесійний пітчер, який забагато бухає і не засаджував їй свого дрркка вже так давно, що вона побоюється, чи він, бува, не голубий. Кессі дуже дратує її тесть, якого називають Великий Татко, та її племінниця й племінники, яких вона кличе маленькими безшиїми монстрами. Тручи руками туди-сюди по своїх вкритих білим сатином стегнах, Кессі каже: «Я відчуваю…» Вона каже: «Я відчуваю кицькою розпечений дах».

Пізніше його було перевипущено під назвою «Кицька на розбещеному дахові».

Пізніше переперевипущено під назвою «Сучка на розбещеному пахові».

Корд грає можливо-голубого чоловіка й, сидячи в інвалідному візку, кричить: «Ану зістрибуй, Меггі! Зістрибуй!»

Тільки ніхто не дивиться. Усі ми, примруживши очі, вп’ялися в Шейлу та трьох чуваків, чекаємо, поки вони підіймуться сходами, поки Шейла проведе своєю магнітною карткою і двері до павільйону клацнуть, відчиняючись. Усі ми тримаємо руки з розчепіреними пальцями, щоб захиститися від вибуху сліпучого світла, від прожекторів та всеохопного світла, від галогенок та сяйва відбивачів, такого яскравого, що аж боляче дивитися. Але чуваки однаково дивляться. Один бік кожного обличчя спалахує білим, поки темні силуети Шейли й трьох чуваків тануть і розчиняються в сліпучій білизні.

Чуваки все ще чекають, мружачись, — напівзасліплені, кидаючи швидкий погляд крізь вії, ми не можемо побачити нічого, крім хіба що білої шкіри супроти білих простирадел, білявого волосся та білих нігтів, і все це розпливається за білим, білим, сліпучо-яскравим світлом. Запах відбілювача, нашатиря, якогось мийного. Холодний протяг від кондиціонера.

У цьому спалахові срібний хрестик, який носить малий, золотий кулон, який дала мені Кессі, обидва вони іскряться та палають, на мить розпечені впійманим променем.

Очі в чуваків починають звикати до світла, й двері зачиняються, зачиняються, зачинилися. Наш підвал, у якому ми чекаємо, з цією клейкою від пролитої содової підлогою та з крихтами від чипсів, що липнуть чувакам до босих стіп, здається нам ще темнішим після цього короткого погляду. Вдивляння в сяйливе ніщо залишає нас сліпими.

Я торкаюся прикраси, яку дала мені Кессі, того кулона, кажучи щось чуваку з телебачення.

І тут малий номер 72 виникає поруч та просить поговорити.

«Не з вами», — каже малюк чуваку номер 137. Малий крутить у пальцях щось, що висить на ланцюжку в нього на шиї, маленький срібний хрестик, церковний хрестик, і малий каже: «Я маю щось запитати в містера Бакарді».

Готовий закластися, в жилах того телевізійного чувака, номера 137, тече брудна кров. Він знизує плечима та відходить, але не надто далеко, всього на кілька кроків.

Я сам повертаюся до малого, сам наставляю пальця йому в лице й першим питаю: «Чувак, ти тут для того, щоб допомогти свої старій чи щоб покарати її?»

Малий — весь такий, типу, губи трясуться, говорить: «Я тут, щоб рятувати її».

Чому крихітки, що працюють у нашому бізнесі, не користуються контрацепцією, так це тому, що піґулки можуть зіпсувати шкіру. Від них волосся стає масним та рідким. Ковпачок або тампон зі сперміцидом — це зовсім не та штука, яка потрібна кралі в бебехах, особливо якщо її дрючать на пару такі професійні жеребці, як Корд, або Бім, або ваш покірний слуга. Жодна дівуля, яка робить подвійну інтромісію, не захоче мати всередині якийсь дротик, кажу я малому. Не так уже й неможливо, що він син Кессі Райт.

«Вона віддала мене на всиновлення, — каже він. — Вона намагалася забезпечити мені краще життя. Я тільки хочу віддячити їй взаємністю».

Я кажу: «Тим, що вломишся сюди?»

«Якщо це того потребує», — каже малий, уперто виставивши підборіддя.

Тим, що вломишся сюди та сконфузиш Кессі Райт у ту мить, коли вона сконцентрована на встановленні світового рекорду, який відживить її кар’єру? Сконфузиш її перед усією знімальною групою та перед її колегами по роботі? Я кажу йому: «Малий, не варто віддячувати їй такою взаємністю».

Довкола нас чотири-п’ять сотень чуваків переминаються з ноги на ногу. Чуваки витріщаються на монітори, що звисають зі стелі, де Кессі Райт у позі наїзниці гарцює на сторчаку в Корда Куерво, який сидить в інвалідному візку, при цьому вона спирається рукою на його загіпсовану, нібито зламану ногу. Те, що ніхто досі не пішов, свідчить про те, як багато мужики здатні винести заради перепиху. Якби якась доступна, гаряченька дірка чекала на вершині Евересту або на місяці, туди б уже давно побудували швидкісний ескалатор. Налагодили б регулярне космічне сполучення з вильотом кожні десять хвилин.

«Малий, — кажу я, — вір мені чи ні… — Я киваю головою на сходи, на замкнені двері, за якими світло та знімальний майданчик, і кажу: — Леді там, угорі, не хоче, щоб її рятували».

І малий каже: «Я знав, що ти не зрозумієш».

Квіти, які він тримає, їхні пелюстки та листочки згорнулися й потемніли.

Хлопець оповідає, як малим наскочив в Інтернеті на фотографію однієї леді, такої красивої, що він не міг щодня після школи не ходити з одного сайта на інший, щоб дивитися на неї. На фото вона була роздягнена й борюкалася з якимись голими мускулястими супергероями. Їхні інтимні місця були оголені, але всі вони намагалися сховати їх одне в одному. Видно, то була якась гра на зразок квача. Малюк прочитав літери під картинкою, з яких складалося її ім’я, і вони писали: Кессі Райт. Він набрав ці слова в пошуковику, і вивалилася ще купа голих картинок.

Відео і фотографії, тисячі тисяч результатів, які малий мав прослідкувати.

«Чувак, — кажу я, — прийнятим стандартом є "вимоги до сексу”». Я кажу йому, що він може висловити свої почуття. Сказати: «Дякую, мамуню». Сказати Кессі, що він її любить. Але ж може бути таке, що він, можливо, засуне в неї палець. Може, він потягнеться обійняти її, і його маленький пальчик випадково встрягне їй в задницю? Я кажу: «Чувак, це найкращий компроміс».

Малий тільки трясе головою, продовжуючи патякати про те, як він виріс на її фотографіях, полюючи на її фільми, дізнаючись про неї все на світі. Коли в нього почало крапати з кінця, його пристрасть тільки загострилася.

«Чувак, — кажу я, — припини бути таким егоїстом. Та ж це її великий день».

Одного дня, розповідає чувак, він дрочив і забув замкнути двері до своєї спальні. Його прийомна мама, видно, прийшла додому зарано, наскочила на нього й почала горлати. Вона його піймала.

«Що, — питаю я, — за справою?»

«Та ні, — каже малюк номер 72, — за дрочкою».

Прийомна матуся малого починає желіпати, питаючи його, чи він знає, що це за жінка. Чи знає він, про кого фантазує? Чи він має хоч якесь поняття, хоч найменшу думку про те, хто ця хвойда? Малий сидить, затиснувши прутня в руці, на моніторі — фото Кессі з розкинутими ногами, а його мама все заходиться й заходиться.

«Чувак», — кажу я.

«Вона надривається, — не вгаває малий. — Вона верещить: “Це твоя справжня мати”».

Його прийомна мати кричить, що він сидить тут і спускає свою вафлю, може, на кадри свого власного зачаття.

«Чувак, — кажу я, — якщо Кессі сьогодні не трахнуть 600 мужиків, їй пиздець».

І малий номер 72 каже: «Я не можу». Він усе лапає свого срібного хрестика, кажучи: «Може, якби я спершу поговорив із нею, може, тоді б я зміг». Він каже: «Але з тієї миті, як моя прийомна мама сказала це все, з того часу, як вона сказала мені правду, в мене не виходило…»

Малий дивиться вниз на свої мляві, зів’ялі квіти.

І я клацаю пальцями, витягнувши руку вгору, клацаю своїми пальцями та звертаюся до телевізійного чувака. Я кажу: «Гей, ти, з ведмедиком, у нас тут надзвичайна ситуація». Я кажу: «Малому потрібна піґулка, або ніхто не стане сьогодні знаменитим».

Спалахує світло, вгорі й трохи збоку. Двері нагорі сходів розчахуються, й у прорізі з’являється темний силует. «Джентльмени, — вимовляє силует, — мені потрібні такі номери…»

І моя рука в повітрі, я все ще клацаю пальцями, гукаючи на допомогу.