Снаф

Розділ 14 Містер 72

Насправді те, що я розповів містеру Бакарді, було далеко не все. Навіть не півісторїї. Коли я вперше завантажив відео з Кессі Райт, я хотів побачити, як вона, наприклад, плете яку-небудь звичайнісіньку річ, не знаю там, з прядива. Або, може, хотів дивитися, як вона щось готує на пательні або ще щось на плиті. Хоча б, скажімо, читає книжку в кріслі біля лампи, не облита при цьому галонами гарячої сперми.

На тих форумах і в чатах, де фани публікують подробиці про кожну родимку чи вію Кессі Райт, про кожен колір помади, яким вона фарбується, хлопці розбирають кожен мінет так, ніби це їхнє домашнє завдання на додатковий бал у коледжі. Кессі Райт народилася в Міссоулі, штат Монтана. Її батьки — Елвін та Ленні Райт. Тепер мешкають у Ґрейт-Фолз. І справді, у Кессі була дитина, від якої вона відмовилася дев’ятнадцять років тому.

Я нипав Інтернетом у пошуках Кессі, яка пилососить килим. Веде машину. Одягнену і без усяких штук, застромлених усередину неї.

Я переказував деякі гроші поштою, але нічого не приходило навзамін. Зрештою в першій посилці, яку я отримав, була кишенькова вагіна Кессі Райт, обмежений преміум-тираж, нумероване видання. Номер 4200. Музейна якість. М’ятний смак. Вона була досить мала для того, щоб я носив її до школи в кишені джинсів та лівою рукою досліджував її бганочки та м’яке волосся. На уроці сучасної американської культури я сидів у задньому ряду, а пальці моєї лівої руки читали її наосліп, глибоко в кишені, поки я не вивчив кожну зморшку та западинку напам’ять. Спитайте мене, яка столиця штату Вайомінг або Фенікс, і я знизаю плечима. Але спитайте в мене будь-що про вульву Кессі Райт, і я зможу намалювати вам мапу.

Ця кишенькова вагіна — можна притиснути клітор, і він вистрибне. Тоді можна знову сховати його під каптур. Я міг робити це, поки пальці не перетворювалися на червоне місиво, ледь не кровоточили. Я спав із її вагіною під подушкою.

Вчитель, що читав нам предмет «Динамика науки», містер Харлан, — одного дня, віддаючи мені роботу, він помітив мозолі на моїх пучках, потріскані, темно-рожеві, та спитав, чи не вчуся я грати на гітарі. Ну, не знаю. Скажімо так: ці дні та тижні безперервного задоволення вагіні Кессі Райт теж не йшли на користь.

Дивлячись на 600 мужиків, які тут сьогодні тусуються, залишається тільки сподіватися, що оригінал витриваліший за свою латексову копію. Коли вагіна стала розвалюватися, я став збирати свої гроші за доставку газет, доки не зміг замовити уживану копію грудей Кессі Райт. Я зміг дозволити собі тільки ліву, але кожен скаже вам, що це краща з двох. Звісно, вона завелика і для кишені, і для зберігання під подушкою. Вона завелика для будь-чого, крім обростання пилом під ліжком.

Тож я накопичував кошти. Я здавав пляшки з-під содової. Я вигулював собак. Мив машини. Згрібав листя.

Цю частину я не оповів містеру Бакарді. Хіба я зміг би?

Узимку я відгрібав сніг. Вигрібав чорну, смердючу гидоту з ринв на дахах. Купав сенбернарів. Я вішав різдвяні гірлянди та підрізав живоплоти.

По ночах я мняцкав свою фальшиву грудь. Терся губами об запилюжений сосок. Лизав його. Пощипував його двома пальцями, доки не засинав.

Я зливав та міняв масло у величезних чотири-дверках з автоматами, у машинах старих леді. Якщо тобі потрібні гроші на копію Кессі Райт, реалістичну секс-ляльку в повен зріст, ти стаєш безправним рабом кожної старої леді в містечку. Навіть не знаю.

Я стукався в двері від імені ЮНІСЕФ, і ці голодні, поточені глистами діти в Бангладеш не побачили ані цента з тридцяти баксів, які пожертвували мені люди.

У той день, коли поштою прислали велику коричневу коробку, моя прийомна мама подзвонила мені до школи та запитала, чи можна її відкрити.

Скажімо так: я запанікував. Я зліпив найгіршу брехню, яку могла зліпити дитина. Я сказав їй: ні. Я сказав, що це подарунок — особливий, таємний різдвяний подарунок, який я замовив навмисне, щоб її здивувати.

По телефону я чув, як моя прийомна мама потрусила коробку. Вона сказала: «Така важка». Вона сказала: «Сподіваюся, ти не витратив на це купу грошей».

Сором мені, сором.

Ці газони, які я косив, собаки, яких вигулював, машини, які мив, — усе це, сказав я своїй прийомній мамі, було для того, щоб купити їй найкращий на світі подарунок, подарунок її мрії, бо вона така неймовірна, прекрасна, любляча, незрівнянна матуся.

І в телефоні її розім’яклий голос проказав: «О, Дарине, ну навіщо ти…»

Коли я прийшов додому, пакунок стояв на моєму ліжку. Важчий, ніж здавалося спершу, щось середнє між великим бібліотечним словником та сенбернаром. Моя прийомна мама пішла до свого цеху з прикрашання тортів, а мій прийомний тато був ще на роботі. Один у цілому домі, я роздер коробку, і всередині лежало щось згорнуте — обкладене пенопластовими кульками, ніби рожева мумія. Шкірясте та зморшкувате, наче торф’яна мумія з журналу «Нешнл джіогрефік».

На онлайновому аукціоні вона продавалася як цілковито нова, цнотлива, — але білява перука тхнула пивом, волосся було кущистим, бо подекуди повисмикувалося. Внутрішній бік обох стегон був липким. Груди — масними. На одній ступні я знайшов таку пипку, як на пляжних м’ячах. Ну, щоб її надувати.

Я розгорнув її на своєму ліжку та почав дмухати.

Я дмухав, і її груди надималися, опадали, знову надималися. Дмухав, і деякі зморшки розгладжувалися, але потім поверталися знов. Я дмухав їй у ступню, поки в очах не забігали вогники.

Просто в цю мить, тут і тепер, я чекаю, поки вигукнуть мій номер, повз проходить дівчина з секундоміром, і я викидаю руку. Щоб змусити її зупинитися, я торкаюся її ліктя, самісінькими пальцями чіпляю її під лікоть і питаю, чи це правда. Те, що говорить хлопцям містер Бакарді. Кессі Райт справді може сьогодні померти?

«Вагінальна емболія», — каже дівчина. Вона дивиться на мене, потім її очі знову опускаються до аркуша з іменами. Пробігаючи ручкою по списку, вона ставить галочку біля одного хлопця. Дівчина згинає руку та дивиться на годинник на зап’ястку. Ставить галочку біля іншого імені. Вона каже, що досить невеликого вдування повітря, десь як при надуванні кульки, але через сильний прилив крові до тазової області жінки можна загнати бульбашку повітря в її кровоносну систему.

«Якщо жінка вагітна, — каже дівчина, — зробити це навіть простіше».

В одному випадку, що стався 2002 року, жінка у штаті Вірджинія використовувала морквину для стимуляції та померла від емболії, але насправді будь-що з незвичайною формою може заштовхнути пухирець повітря в кровообіг. Інші задокументовані випадки стосуються батарейок, свічок, гарбузів.

«Уже не кажучи, — додає дівчина, — про мило на мотузку».

Вагінально чи ректально — це може статися крізь будь-яку дірку.

«Щороку, — повідомляє вона, — більше ніж дев’ятсот жінок гине таким чином».

Кожна помирає за кілька секунд.

«Якщо тобі потрібні цифри та факти, — каже вона, — можу порадити “Вичерпний путівник по кунілінгусу” Вайлет Блю. Або статтю “Венозна повітряна емболія: клінічні та експериментальні міркування” в серпневому номері “Реаніматології” за 1992 рік».

Дівчина знову дивиться на годинник і каже: «А тепер перепрошую…»

Навіть не знаю… гарбузи?

Багато років тому, вдуваючи повітря в мою фальшиву Кессі Райт, я трохи не зомлів, поки почув шипіння. Легенький, тихій шепіт повітря, що тікає назовні.

Набравши у ванну води, протягши її рожеву шкіру по коридору, я занурив її, щоб побачити, звідки йдуть бульбашки, та тримав під водою, розчепіривши руки, а її біляве волосся плавало навкруг її голови й очі витріщалися вгору. Мертва. Потоплена.

Бульбашки зринали обабіч її шиї. Бульбашки окреслювали її соски та статеві губи. Широкі півкола з маленьких дірочок, які пропускають повітря. Сліди зубів. Укуси на її рожевій шкірі.

Мій прийомний тато для своєї залізничної моделі використовував будь-який пластик і клей, які тільки існують. Розклавши рожеву шкіру на горах і селах його пластмасового ландшафту, я мастив її гумою та епоксидкою, лагодив прозорим лаком для нігтів та ацетатом, поки не залікував кожнісінький прокус.

З надрів одежної шафи моєї прийомної мами, з самісінького дна білизняної шухляди, я позичив мереживну нічну сорочку, яка була похована там на віки вічні в кількох шарах тонкого пакувального паперу. Я позичив низку перлів, які моя прийомна мама ніколи не вдягала, окрім як до церкви на Різдво. Вдягаючи свою ляльку, я промовив усі вступні репліки з усіх фільмів Кессі Райт, які я тільки бачив. Розчісуючи біляву перуку, я казав: «Агов, леді, ви замовляли піцу?»

Намащуючи її губи помадою моєї прийомної мами, я казав: «Гей, леді, вас, здається, не завадить гарненько промасажувати ззаду…»

Бризкаючи її парфумами, я казав: «Розслабтеся, леді, я тут тільки для того, щоб перевірити, чи в вас нічого не тече…»

На моєму комп’ютері крутилася піратська копія «Першої світової повії», і все, що робив Ллойд Джордж, те робив і я. Стягнув рожеві трусики-танга. Розщіпнув ліфчик із поролоновими вкладками. Невілл та я обоє щосили дрючили Кессі Райт, коли її груди зменшилися з розміру D до розміру С. На цей момент мій член уже гатив по матрацу. Вона здувалася, пропускала повітря. Чим швидше я колотив, тим пласкішою вона ставала. З розміру С до розміру А. Збігаючись, зморщуючись піді мною, зникаючи. Чим дужче я штурхав, тим сильніше опадало, просідало лице Кессі Райт. Її шкіра провисала, в’яла та мішкувата. З кожним моїм поштовхом вона старшала на десять років, помираючи та розкладаючись, поки я квапився, колотячи по матрацу все швидше, розтираючи себе до живого в нетерплячці спустити. Довблячи цього рожевого привида. Цей забитий насмерть контур посеред мого ліжка.

Кожна жінка помирає за кілька секунд.

Я не почув, як позаду відчинилися двері. Не відчув протягу на голій, спітнілій дупі. Я не озирнувся, поки не почув голос моєї прийомної мами. Її різдвяні перли. Її пошлюбна нічна сорочка. На моєму комп’ютері Ллойд Джордж заливає спермою половину красивого обличчя Кессі Райт.

Моя прийомна мама, вона лементує: «Ти хоч знаєш, хто це така?»

І я повертаюся, мій стояк стирчить просто вперед, дрючок усе ще обмотаний рожевим латексом, я вимахую стягом у формі Кессі Райт.

І моя прийомна мама голосить: «Це ж твоя справжня мати».

От, це був мій останній стояк.

Ні, я так і не розповів містеру Бакарді цієї частини історії.