Снаф

Розділ 5 Містер 600

Ясний хрін, я збрехав малому номер 72 про однострої, про те, що вони викликають нас не за чергою, бо взяли напрокат тільки три гестапівські мундири. Малий дивиться над головою фільми, в яких ми грали. Точніше кажучи, фільм «На золотій білявці». В його очах звивається подвійне відбиття Кессі Райт разом із двома крихітними моніторчиками, його щелепа відвисла ледь не на груди, малому явно по цимбалах, що я там кажу.

Я кажу йому: «Не сподівайся, що вона матиме отакий добрий вигляд…»

У малюка номер 72 карі очі, такі, як у мене завжди були.

Дівчина, яка там, угорі, смокче клітор Будлз Абсолют, ця дівчина завжди розповідала, як одного прекрасного дня вона керуватиме всією індустрією. Та солодка молоденька Кессі Райт, із тим, як вона це казала, вона б могла лизати кого хотіла в цьому світі.

Але роззираючись сьогодні в цій кімнаті на пістряву колекцію членів, яку їм вдалося назбирати за оголошеннями, я бачу, що її кар’єра пішла прямо навпаки.

Малюк номер 72 поїдає очима Кессі та Будлз.

«Це був жарт, оце щойно», — кажу я йому та штурхаю ліктем під ребра. Сьогодні хто хочеш у цьому світі може полизати її…

Якийсь чувак через кімнату від нас, із чимось типу іграшкового ведмедика під пахвою, не зводить з мене очей. Чувак номер 137 із золотим кільцем у соску. По-моєму, це вже тягне на переслідування.

Справді, кажу я малому, краще б тебе викликали пошвидше. Кінокомпанія недарма називає це «Повія, що покладе край усім повіям». Після сьогоднішнього дня ніхто не встановлюватиме новий рекорд. Те, що ми тут робимо, залишиться до кінця людської історії. Цей малий, я, чувак номер 137, який витріщається на нас, — усі ми відсьогодні матимемо своє місце в книгах рекордів.

Малюк номер 72, його очі кидаються й бігають монітором. Його руки міцно притискають троянди до грудей під самісіньким підборіддям, так, ніби ці квіти ще не перетворились на сміття.

Я кажу йому: «Не варто чекати, що Кессі Райт це переживе…»

Ні, три нацистські однострої тут ні до чого. Ренґлер кличе номер 45, потім номер 289, тоді номер 6 — якийсь божевільний порядок, але все це для того, щоб приховати той факт, що камери там, на майданчику, будуть знімати навіть після того, як Кессі Райт упаде в кому. Ці чувачки тут, вони справлять свою потребу, вважаючи, що вона просто спить. Нема на світі людського тіла, яке пережило б забивання шестисот стояків.

Скажімо, хтось зажене їй в кицьку бульбашку повітря, коли засадить надто глибоко. Або коли лизатиме її, задуваєш один пухирець усередину неї — і повітря пішло в кров. Закупорка. Ця бульбашка зигзагами доповзе до серця чи мозку, і екранчик Кессі Райт хутко згасне.

Говорячи це, я дивлюся на інший монітор, де Кессі відсмоктує якомусь чуваку в «Першій світовій повії». Губи в чувака пухлі й червоні, наче дірка в жопі у педика. Бездоганно окреслений трицепс. Ані пушиночки на мошонці. Я знімаю темні окуляри, і чувак там, угорі, виявляється мною.

Малюк номер 72 продовжує дивитися «Золоту білявку». Чувак номер 137 продовжує дивитися на нас.

Вони знімають чуваків не за чергою для того, щоби потім режисер монтажу міг нарізати поп-шотів та склеїти їх, від першого й до шестисотого. Тоді Кессі буде стогнати та підмахувати чуваку номер 599 не гірше, ніж чуваку номер 1. Між ними вона лежатиме там, наче спить, а насправді в комі. А то й гірше. Ніхто, ніхто з нас, членоголових, не зможе відрізнити, коли преса потім офіційно оголосить: «Зірка дорослого кіно померла, встановивши світовий секс-рекорд».

Ясна річ, вона тренувалася. Вправи Кегеля з вагінальними кульками. Аеробіка. Пілатес. Навіть йога. Серйозні тренування, ніби вона збиралася перепливти Ла-Манш, але, чорт забирай, там, у кімнаті нагорі, знімаючись у ролі матраца під шістьмастами гівнюків… вона сама як Ла-Манш.

«Ще один жарт», — кажу я малому та штурхаю ліктем під ребра.

Але насправді суть у тому, що ніхто не викликатиме «швидку», поки плівку не проявлять і проект не буде готовий.

Ні, якщо будуть допити, то кожен член у цій кімнаті присягне, що вона була жива, коли він її пер. Ми говоримо про повне заперечення. Після цього американська громадськість почне верещати на всі заставки. Щоби привернути увагу медійників, релігійні благочестивці приєднаються до більшості в її розпачі. Втрутиться уряд, і вже жодна кралечка не замахнеться на рекорд із 601 мужиком.

Кессі помре, але ми, шістсот хрінів, увійдемо до історичних книжок. Половина з нас використає це як трамплін: першачки — для початку своєї кар'єри, старички — для повернення в зеніт слави. Усі ми будемо носити футболки з написом: «Я той хрін, що вбив Кессі Райт».

Кессі помре, але вся її фільмографія — усе від «Анального звіринця» до повної підбірки кадрів, де Кессі кінчають в лице, під назвою «Влуч у неї, якщо зможеш», та до класичного «Кунілінгус сьогодні» — перетвориться на чисте золото. «12 раздрочених чоловіків». Колекційні видання в коробках.

Мерилін Монро порнографії, вічна самозречена богиня дорослого кіно.

Малий номер 72 ніяк не відклеїться від монітора.

Підходить ренґлер, ця кралечка Шейла, і базграє на моїй руці номер 600. Каже: «Не відріжте собі сосок» — і киває на бритву в моїх пальцях, потрійне лезо якої вишуровує щетину під моїми цицьками.

Я питаю: «Що то за стерв’ятник?» Чувак із ведмедиком. Номер 137, який не зводить з мене очей.

Ця кралечка, Шейла, перекидає кілька аркушів на своїй планшетці, веде пальчиком по списку імен та номерів. «Вау, — заявляє вона. — Ніколи не здогадаєтесь». Шейла тицяє пальцем у напрямку мого преса та каже: «Отут пропустили».

Це вона про «доріжку до тещі» — вона не симетрична.

Так само ялозячи бритвою, запитую: «Я його знаю?»

Шейла мені: «Ви взагалі дивитесь телебачення у прайм-тайм?»

Рукою з бритвою я стукаю себе по номеру 600 на своїй руці та кажу, що я старший за рангом і що їй варто припинити дражнитися та сказати мені нарешті, як звуть того чувака. Сподіваюся, нема потреби нагадувати, що буде з їхнім проектом, якщо я зроблю їм ручкою. Якщо Кессі трахне 600 чуваків, то вона світовий рекордсмен, а ця компанія має хіт продажів у сезоні. Але якщо Кессі трахне 599 чуваків, то вона просто хтива шльондра. А компанії нема чого запропонувати ринку.

І ця дражнилка, вона мені підморгує. Ця манюня-ренґлер, вона каже мені: «Ти кмітливий хлопець. Ти неодмінно здогадаєшся…» І ця дражнилка відвалює.

Чувак номер 137, він усе ще дивиться на мене. Тримаючи свого ведмедика. Якесь велике цабе шоу-бізнесу з іменем та обличчям, яке спустилося в наші трущоби з висот телебачення.

Поруч зі мною малий номер 72 каже: «Агов». Він дивиться на мене, а не на монітор, і каже: «Чи не ви були…» Він схиляє голову набік, примружує на мене свої світло-карі очі й каже: «Хіба не ви раніше були Бренчем Бакарді?»

Кивнувши головою на чувака номер 137, я запитую: «Як його звуть?»

І малий номер 72 дивиться та каже: «Вау. Це ж той детектив із серіалу, який іде в четвер увечері».

Бритва ковзає по моему череву, шукаючи, що б зголити, шукаючи опору крихітних волосків, поки що не помітних оку. Я запитую малого: що за серіал?

Як того чувака звуть?

Чого він вирячився на мене?

Але малий знову приріс до монітора. Малюк номер 72 киває на екран і каже: «Як по-вашому, я на неї схожий? На Кессі Райт. Як по-вашому, ми подібні?»

Його карі очі досі вбирають сцену з Кессі та Будлз — навіть не дивлячись на мене, малий каже: «Нічого такого». Каже: «Просто питаю».

На іншому боці кімнати чувак номер 137 кінчиком пальця торкає точку на своїх грудях. Своє золоте кільце в соску. Він тицяє в мій бік указівним пальцем, тоді дивиться вниз і знову постукує по грудях.

Виявляється, він дивиться вниз на довгу, темну цівку крові, що тече з мого соска.