Снаф

Розділ 22 Містер 72

Дівчина з секундоміром продовжує кликати Дена Баньяна, поки він не виходить із вбиральні, вода тече по його обличчю, мило піниться на межі волосся, те, що залишилося від його зачіски, прилипло з боків до голови. Дівчина з планшеткою стоїть на горі сходів, темний силует на тлі відчинених дверей. Ці лампи на майданчику надто яскраві, щоб дивитися на них навпрямки. Позаду неї світло мерехтить довкола її темного обрису. Дівчина все кличе Дена Баньяна за номером — 137, — поки він не підіймається сходами, все ще тручи жмутиком туалетного паперу своє чоло.

Кожен у кімнаті дивиться куди-небудь, щоб відвести очі від сліпучого світла та від детектива Дена Баньяна, який схлипує, тре очі обома руками, його плечі зсутулені та тремтять, його рот повторює: «…це неправда…» — поміж глибокими судомними вдихами, під час яких йому стискає горло.

Щоб теж дивитись куди-небудь, я нахиляюся та однією рукою підбираю автографічного собаку, який упав на підлогу. Тільки вже запізно: олія з ніг якого-небудь типа, або розлита содова, або вистигла сеча, винесена ногами з убиральні, — щось ввібралося в набитого песика та роз'їло імена, які були колись Лайзою Мінеллі та Олівією Ньютон Джон. Шкіра собачки вся покроплена темними крапочками та вкрита темними плямами, ніби синцями.

Ніхто не дивиться, як Ден Баньян під номером 137 зникає поміж світлом, його чоло все ще спотворене словом «ВІЛ», яке там написав містер Бакарді.

На його песику більше не видно, як сильно любила його Джулія Робертс. Полотняне тіло вологе, холодне та липке на дотик, і там, де я його торкаюся, мої пальці стають чорними.

Звертаючись до містера Бакарді, я кажу, що Ден Баньян захоче взяти свого собачку. Я кажу, щоб моя мама могла його підписати.

Містер Бакарді просто дивиться на двері, які вже зачинилися, на сходи, за якими зник Ден Баньян. Усе ще дивлячись на ті двері, містер Бакарді питає: «Хлопче, твій старий коли-небудь оповідав тобі те, що треба знати про секс?»

Я кажу йому, що він не мій тато. Простягаю йому песика, але він його не візьме.

Усе ще розглядаючи двері, містер Бакарді каже: «Найкраща порада, яку взагалі дав мені мій старий… — і він посміхається, все ще не зводячи з дверей очі, — якщо поголити волосся біля основи члена, то — чи стоячий, чи висячий — твій хрін здаватиметься на два дюйми довшим». Містер Бакарді заплющує очі, хитає головою. Він відкриває очі, дивлячись тепер на мене. Дивлячись на собаку в моїх руках, він питає: «Хочеш бути героєм?»

На собаці мокрі плями продовжують роз'їдати слова, перетворюючи Меріл Стріп на мішанину червоних і синіх чорнил, на пурпурові синці кольору кров'яних пухирців, кольору ракових пухлин та «доріжок» на венах, які мій прийомний батько малював на своїх крихітних модельках наркоманів.

Розчепіривши пальці однієї руки, змахуючи цією рукою, щоб показати мені на весь цей підвал, містер Бакарді питає: «Ти хочеш врятувати кожного чувака, який стирчить тут тепер?»

Я хочу тільки врятувати свою маму.

«Тоді, — каже містер Бакарді, — дай своїй мамі оце». І він стукає пальцем по золотому сердечку, що висить на ланцюжку в нього на шиї. Ланцюжок напнувся туго, негнучкий, мов дріт, щоб охопити його дебелу шию, і серце висить у нього на горлянці — так тісно, що за кожним вимовленим словом постукує та підстрибує. «Дай їй оце, — каже містер Бакарді, змушуючи серце гоцати, — і ти вийдеш звідси багатим».

Ще чого.

Випадково я бовкнув своїм прийомним про кіно, яке сьогодні тут знімають, і вони миттю вчепилися мені в горлянку, заявляючи, що якщо я тільки вийду сьогодні з будинку, вони мене зречуться. Вони поміняють замки та подзвонять у «Гудвіл», щоб замовити фургон для моїх речей, ліжка та іншої фігні. Мій банківський рахунок — мені потрібні їхні підписи, щоб зняти звідти будь-які гроші, адже передбачалося, що з нього буде сплачуватися за коледж. Після того як моя прийомна мама розказала, як упіймала мене з тією вживаною секс-лялькою Кессі Райт, це було їхньою єдиною умовою, за якої мені дозволялося й далі мати якісь збереження. Усі гроші, які мені платили за підстрижені газони або вигуляних собак, я мав класти на цей рахунок, звідки не міг їх витратити без їхньої згоди.

Розповідаючи це містеру Бакарді, я пробираюся до їжі, яку вони тут дають. Соуси та цукерки. Після покупки цих троянд для моєї мами у мене в кишені не лишилося грошей бодай на велику піцу. Набиваючись чипсами тако та сирним поп-корном, я розповідаю, що мав план з’явитися тут сьогодні та визволити її, врятувати й підтримувати мою маму, щоб їй не довелося більше зніматися в порно, але тепер я не можу навіть замовити собі обід.

Намащуючи сир на крекери, макаючи корінці селери в приправу «ранчо», я продовжую говорити, розповідаючи містеру Бакарді, що речі в брунатному пакеті під номером 72 — це все, що я маю в цьому світі.

Тримаючи у відставленій руці букет троянд, я проштрикую зубочистками крихітні члени.

Тримаючи мокрого автографічного пса під пахвою, я розмащую соус барбекю по часничному хлібові.

Містер Бакарді спостерігає за мною. Він морщить чоло, кривить губи. Він сягає однією рукою собі за шию. Тоді тягнеться туди обома, обидві його руки торкаються шиї ззаду, стає видно волосся під його пахвами, сиву щетину. «Чекай», — каже він, і ланцюжок на його шиї розкривається. Він простягає мені серце та каже: «Що ж, тепер ти маєш це: твій ключ до слави й багатства».

Погойдуючи сердечком так, що воно зблискує у світлі телеекранів, він каже: «Уяви собі, що тобі не треба працювати ані дня в твоєму житті. А, чувак, вдається? Уяви собі, як воно бути відомим і багатим із завтрашнього дня».

Моя прийомна мама, кажу я. Вона така ханжа! Тоді, коли вона піймала мене з тією секс-лялькою, вона прийшла додому зі своєї майстерні з прикрашання тортів. Вона і мій прийомний тато сплять у різних кімнатах вже цілу вічність. Моя прийомна мама заборонила мені лазити в Інтернеті, побоюючись, що мене зіпсують ще більше, а її майстерня з прикрашання тортів запросила до себе з уроками пекаря, що спеціалізується на еротичних тортах, отих секс-тортах у формі голих людей, які роблять заради жарту, коли замість того, щоб попросити собі куточок або масляну трояндочку, всі кепкують, що хотіли б ліве яєчко. Така ханжа. Після цього вона в кухні вправляється на мошонках із білкової глазурі-«інею» та анусах із лимонного крему, змішує харчові барвники для кліторів і сосків. Витрачає галони масляного крему, щоб вичавлювати цілі ряди крайніх плотей на вощений папір. Відкриваєш наш холодильник і бачиш кавалки губ, недоїдений шматок стегна або сідниці, наче на кухні у Джефрі Дамера.

Мій прийомний тато сидів у підвалі та вносив нюанси до крихітних фігурок німецьких медсестер, сточуючи манікюрною пилкою їхні груди, малюючи бруд під нігтями та замальовуючи чорним зуби, перетворюючи їх таким чином на малолітніх повій. Моя прийомна мама фарбувала тертий кокос, щоб зробити з нього лобкове волосся, або закручувала кінчик кондитерського мішка, щоб нанести прожилки червоних вен на ерекцію з шоколадного тіста.

З мокрого автографного песика тече цівка розчинених чорнил по моєму бокові, нозі, по внутрішній частині руки.

І містер Бакарді каже: «Візьми це». Тримаючи золоте серце біля мого обличчя, він каже: «Зазирни всередину».

У своїх пальцях, липких від цукрової пудри та повидла з пончиків, у складеній човником долоні я все ще тримаю маленьку піґулку, яку дав мені Ден Баньян, від якої мій дрючок має встати, коли буде треба. Жонглюючи букетом троянд, пілюлею для стояка та мокрим псом, я колупаю нігтями золоте серце, поки воно не розкривається. Зсередини на мене дивиться дитина, просто драглистий кавалок шкіри, лисий, зі скривленими губами, зморшкуватий, наче моя секс-лялька. Я. Це немовлятко — я.

Серце все ще тепле від горла містера Бакарді. Слизьке від його дитячої олії.

В іншій половинці серця лежить піґулка.

Просто звичайна малесенька таблетка. Всередині серця.

«Ціаністий калій», — каже містер Бакарді.

Він каже, щоб я заховав її в паперову обгортку моїх квітів.

«Кессі природжена мазохістка, — каже він. — Це найкращий подарунок, який може зробити їй син…»

Навіть не знаю.

Вона цього хоче, каже він. Вона попросила його принести це, навіть дала свій кулон, щоб він міг протягти піґулку тайкома на майданчик.

Містер Бакарді каже: «Скажи, що це від Ірвіна, і вона зрозуміє».

Я питаю його: що за Ірвін?

«Це я, — каже він. — Мене так звали».

Він каже дати це їй, вона помре, і я вийду звідси багатим чуваком. У мене буде досить грошей, мені не буде потрібна родина. Мені не будуть потрібні друзі. Якщо ти достатньо багатий, каже містер Бакарді, тобі не потрібен ніхто.

Дитина всередині, вся в зморшках та горбочках. Гладенька маленька піґулка.

Те, чого Кессі Райт не хотіла, проти того, чого вона хоче.

Те, що вона покинула, проти того, чого вона просить.

Містер Бакарді каже: «Твоя мамка збіса цілеспрямована жінка. Вона хотіла зробити ліпосакцію — я за це заплатив. Вона хотіла імплантанти в цицьки — я заплатив. Стільки бабла за те, щоб відсмоктати жир та запхати пластик».

Фотографія малюка, вона носила її на шиї майже все життя.

Містер Бакарді каже: «Це Кессі хотіла знімати порнушку, щоб утекти з батьківського дому. Це вона попросила мене про якийсь туман, що допоможе їй розслабитися».

Ніс малюка — мій ніс. Пухле підборіддя — моє підборіддя. Заплилі вічка — мої.

Моя мама ковтає цю піґулку, може, тільки прикушує її, і її м’язи паралізує. Вона не може дихати, бо не рухається діафрагма, і її шкіра синіє. Ніякого болю чи крові — вона просто вмирає.

Моя мама просто вмирає. Це наше кіно — останній у світі рекорд групового сексу. Вона — померла героїня, і ми всі потрапляємо до історичних книжок.

«А на додаток, — каже містер Бакарді, — нікому з нас не доведеться встромляти після хворого чувака з ведмедиком». Він каже: «Ти врятуєш не одне життя, малий».

Усе, що мені треба, це сховати ціанід у букеті, вручити квіти їй та сказати, що вони від Ірвінга.

«Ірвіна», — каже містер Бакарді.

Я кажу, що у нас є велика проблема.

Мокрий автографічний собачка — він відбив на моєму боці ім’я Клорис Лічман, тільки навпаки. Поруч із цим відбилося: «Ти для мене — цілий світ», тільки в дзеркальному вигляді.

«Присягаюся, — каже містер Бакарді, — це саме те, чого вона найбільше хоче».

Малюк дивиться вгору на нас обох.

І я кажу, ні. Проблема у світлі, у тьмяному світлі тут, у підвалі. На моїй долоні я не можу відрізнити ціанід від віагри. Що є секс, а що є смерть, я не бачу різниці.

Я питаю, яку піґулку їй давати.

І містер Бакарді нахиляється подивитись, ми обоє дихаємо гарячим, вологим повітрям на мою долоню.