Снаф

Розділ 9 Містер 600

Малий номер 72 вже заспокоївся достатньо, щоб помітити, що його трояндовий букет починає розпадатися, лишаючи за ним по всій кімнаті слід із зів’ялих пелюсток. Чувак номер 72, цей малий, ці його білі трояндові пелюстки слідують за ним, тоді як він ходить по п’ятах за Шейлою, все питаючи: «Можна мені зайти пошвидше?» Дивлячись на квіти в своїх руках, він все каже: «Це правда?» Він каже: «Ви думаєте, вона збирається померти?»

Чувак 137, той, із телебачення, каже: «Справді, юна леді, коли ми зможемо оглянути тіло?»

Малий номер 72 своєї: «Це не смішно».

І кралечка Шейла каже: «З чого б це міз Райт хотілося померти?»

Нас шість сотень товчеться в очікуванні в цій кімнаті, і ми вдихаємо те саме повітря вже по третьому чи четвертому колу. Кисню майже не лишилося — тільки солодкий сморід лаку для волосся. Одеколону «Стетсон». «Олд Спайс». «Поло». Кислуватий дим маріхуани з малесеньких носогрійок. Чуваки стоять біля буфету, поглинаючи цукеркові пахощі пончиків у цукровій пудрі, начос із сиром та чилі, арахісове масло. Чуваки ковтають та пердять водночас. Відригують зі своїх нутрощів бульби газу від чорної кави. Видувають пухирі з комків жувальної гумки «Джусі Фрут». Повні роти перемеленої щелепами рожевої гумки чи попкорну з маслом. Хімічний сморід товстого чорного маркера Шейли. Жалюгідні залишки аромату від трояндового букета малюка.

Запах роздягальні в шкільній спортзалі, що лине від чиїхось босих ніг — ми вдихаємо цей запах, немов у тих сирів із Франції, які пахнуть достоту твоїми кедами в старших класах, які ти носив на фізкультуру та не прав жодного разу на рік.

Куерво намастився бронзером так жирно, що його руки прилипають до боків. Його ступні липнуть до бетонної підлоги. Коли Куерво робить крок, його шкіра віддирається від бетону з таким звуком, ніби хтось ривком знімає пластир.

У тій одній вбиральні, яку нам, усім шестистам, доводиться ділити, підлога вже така мокра від сечі, що чуваки зупиняються в дверях та намагаються звідти втрапити в унітаз або мийку. З дверей сортиру лине нестерпний сморід, пахне так гидко, як тоді, коли на вулиці робиш крок і послизаешся, замість стати твердо, і з того, яке воно слизьке, вже знаєш, що це гівно, навіть раніше ніж почуєш запашок собачого лайна, яке тобі тепер доведеться відшкрібати від своєї підошви.

Куерво піднімає одну руку, видаючи той же звук пластира, коли намащені штучною засмагою шари шкіри віддираються один від одного. Куерво підіймає лікоть і пірнає головою під руку, щоб понюхати пахву, та каже: «Треба було прихопити більше “Стетсона”».

Від малюка номер 72 долинає свіжий запах дезодоруючого мила. М'ятний дух полоскання для рота.

Щоб подражнитися, я питаю в чувака номер 137, чи це буде його перший раз перед камерами.

Чувак номер 137 трясе головою, викидаючи запах сигарет, замаскований запахом його запханого під пахву ведмедика, наскрізь просяклого потом.

Я кажу йому, щоб він не надто налягав на пігулки. Просто зараз, дивлячись на нього через кімнату, хлопці роблять ставки на те, як швидко він ґиґне з серцевим нападом. Бачив би він, яке в нього червоне обличчя, як виразно проступили на чолі вени — наче блискавки. Тому нехай або не налягає, або приєднується до ставок, поставить трохи на якийсь час. Принаймні так він заробить кілька баксів на своєму передозі.

Малюк номер 72 все розводиться: «Та чого така зірка, як Кессі Райт, взагалі має хотіти вбити себе?»

Може, з тієї ж причини, з якої Меган Лей знялася більше ніж у 54 фільмах за три роки, а тоді купила своїй мамі маєток за півмільйона баксів. І тільки потім зірка «Алі-Баби та сорока цицькатих розбійниць» і «Робофокса» пустила собі кулю в голову.

Нема на світі дитини, яка б не хотіла віддячити батькам — або покарати їх.

Ось чому легендарний жеребець Кел Джаммер, стоячи під дощем на під’їзді до будинку своєї колишньої дружини, вистрілив собі в рота.

Ось через що секс-королева Шауна Ґрант прийняла смерть від жерла своєї рушниці 22 калібра. І через що Шеннон Вілзі, ясноволоса верховна богиня порнографії, відома як «Саванна», зайшла до свого гаража та заліпила кулю собі в довбешку. Особисто я ставлю на те, що Кессі Райт планує зробити приємнішим майбутнє якоїсь дитини, яку вона народила бозна-коли. Якщо Кессі перекинеться сьогодні, після встановлення рекорда, відрахунки від «Третьої світової повії» та її фірмових футболок, її білизни та іграшок, вже не кажучи про всю її попередню фільмографію, цей потік прибутків зробить її дитя… непристойно багатим. Таким багатим, що воно зможе вибачити стару Кессі. За те, що вона залетіла. Що віддала малюка. За це і за те, як протрахано, пройобано, тоскно, зіпсуто вона жила і померла.

Відбувши епітим’ю в шістсот чоловіків, Кессі здобуде пробачення.

Особисто я, кажу я чуваку номер 137, додам пихатого слогана до своїх ділдо. Рельєфними літерами довкола основи буде написано: «Член, який убив Кессі Райт…» На найширшій частині, щоб коли зігнеш його, опуклі літери стимулювали клітор.

«О, у тебе є ділдо?» — питає чувак номер 137. Його дихання пахне якимось бодяжним бухлом. Відгонить восковим запахом губної помади. Чувак нафарбований бліденьким блиском для губ.

Точнісінько так, кажу я йому. Ділдо в шести різних кольорах, одна анальна пробка і величезний двуголовий варіант.

Чувак номер 137 каже: «Ти маєш дуже пишатися».

Бувало, кажу я йому, я продавав по десять тисяч екземплярів на місяць. Інші хлопці, от хоч би й Куерво, додають по кілька дюймів до своєї продукції. Може, Куерво й починає зі справжніх зліпків, але те, що зрештою потрапляє на полиці, значно довше й товстіше, ніж він би міг навіть мріяти. Куерво називає це «художнім домислом», але насправді це недобросовісна реклама. На біса писати, що виріб «у натуральну величину», коли це не так.

Малий номер 72 стоїть поруч, білі пелюстки опадають із його квітів. Одна його рука, пальці потирають маленький срібний хрестик, що висить на ланцюжку на шиї.

З кожним подихом я відчуваю золотий кулон, який дала мені Кессі, — як він врізається, стиснутий моїми грудними м’язами. Всередині цього маленького золотого серця перекочується піґулка. Золото липке від крові з мого соска.

«Це справді Корд Куерво?» — питає чувак номер 137. Примружено дивлячись крізь завісу конопляного диму та туалетної води, чувак номер 137 уточнює: «Зірка фільмів “Виграй мене туманно” та “Як важливо трахатись серйозно”?»

Я киваю головою. Так само як фільму «Сідало леді Віндемер», кажу я йому. Всі вишукані, інтелектуальні проекти. Я машу Корду, й він маше мені у відповідь.

Номер 49. Номер 567, Номер 278. Чуваки, яких викликає Шейла, всі вони беруть свої лантухи з речами та йдуть за нею до дверей. Ніхто, крім Шейли, не вертає назад. Можу забитися, що як тільки ти закінчив, вони випихають тебе через якийсь інший вихід. Щоб не ризикувати тим, що якийсь чувак повернеться назад і розкаже всім, чого чекати. Офіційний стандарт для груповухи, який зветься «вимоги до сексу», передбачає будь-яку дірку (її піхву, дупу чи рот) та будь-який інструмент (твій член, палець чи язик) — але тільки на одну хвилину. Ні, ти ідеш за Шейлою крізь ті двері, а за хвилину вже виходиш. Скінчив ти чи ні, а за хвилину тебе вже випхали невдягненого крізь який-небудь пожежний вихід, і ти стоїш та натягаєш штанці в завулку.

Чувак номер 137, все ще мружачись у бік Корда, каже: «Тепер це жалюгідне видовище». Він киває на Бімера Башмілза та Барка Бейлі, кажучи: «Тільки уявіть людину, яка зупиняється на рівні пубертатного мислення та присвячує своє життя тому, щоб качати м’язи й еякулювати по команді. Щоб залишатися таким нещадно відсталим, поневоленим цінностями ранньої юності до тих пір, поки не прокинеться одного дня обвислою, одутлою руїною середніх років».

Присягаюся, чувак дивиться прямо на мене, коли каже оце про «руїну», але може, то він просто так на мене дивиться. Я кажу, що знаю значно гіршу річ, яка може статися. Чувак може зніматися кілька сезонів у хітовому телесеріалі, тоді втратити свою роль через якийсь брудненький секс-скандал, а тоді з'ясувати, що він так сильно асоціюється у всіх із тим серіалом — може, з образом якогось тупуватого приватного детектива, — що ніколи вже не отримає гідної ролі до кінця своєї кар’єри. Я кажу, оце було б справжньою трагедією.

І я кажу чуваку номер 137, що раптом він захоче прикрити свою лисину, в мене в сумці є лак, який, можливо, допоможе. Указую великим пальцем на нозі — я завжди вдягаю шльопки на зйомку. Так от, великим пальцем ноги я вказую на доріжку волосся, яка лишається за ним. Трояндові пелюстки, чи бронзер, чи волосся — усі ми лишаємо за собою сліди.

Дивлячись на своє волосся на бетоні, тоді на мене, тоді на Шейлу, що дивиться в планшетку на іншому боці кімнати, чувак номер 137 кричить: «Хутко-хутко!» Він кричить: «Не хочеш трохи поквапитися, дорогенька?»

Я питаю його: може, йому треба кудись у краще місце? Може, на якесь прослуховування? Тільки не я, кажу я йому. Я можу зачекати. Я кажу, завдяки тому, що ми тут робимо, для жінки в тій кімнаті, якась дитина, якої вона ніколи не бачила, зможе не працювати більше жодного дня. Сьогодні все так поставлено, що я маю бути містером Останнім.

Дивлячись на малого номер 72, чувак каже: «Можна тільки гадати, скільки дітей було зачато чоловіками, які роблять такі фільми». Дивлячись на мене, чувак номер 137 каже: «Якщо ми всі й справді лишаємо свої сліди».

Такого ніколи не ставалося, кажу я.

І чувак номер 137 каже: «Милий кулон». Він тягнеться рукою до підвіски Кессі, до маленького золотого сердечка між моїми сосками, вимащеного кров’ю, його нігті сяють, відполіровані до блиску та вкриті прозорим лаком.