Тарас Шевченко. Твори у п'яти томах. Том 2

«Колись-то ще, во время оно…»

Колись-то ще, во время оно,

Помпілій Нума[191] римський цар,

Тихенький, кроткий государ,

Втомившись, пишучи закони,

Пішов любенько погулять

І одпочить. Та, спочивавши,

Додумать, як би то скувать

Кайдани на римлян. І, взявши

Гнучкий одноліток лози,

Каблучку заходивсь плести,

На шию б то. Коли погляне,

У холодочку під платаном

Дівча заквітчанеє спить…

Дріадам[192] нічого робить

Перед такою красотою,

Перед богинею такою!

Сама Егерія[193] в гаю,

Кленучи доленьку свою,

Повісилась. А мудрий Нума

І на дівча, і на цвіти

Дивується собі і дума:

«Який би ретязь[194] ще сплести?»