Ой крикнули сірії гуси
В яру на ставу,
Стала слава на все село —
Про тую вдову,
Не так слава, не так слава,
Як той поговір,
Що заїздив козак з Січі
До вдови на двір.
«Вечеряли у світлиці,
Мед-вино пили;
І в кімнаті на кроваті
Спочити лягли».
Не минула слава тая,
Немарне пішла.
Удовиця у м'ясниці
Сина привела.
Вигодувала малого,
До школи дала.
А із школи його взявши,
Коня купила,
А коня йому купивши,
Сідельце сама
Самим шовком вишивала,
Златом окула,
Одягла його в червоний
В жупан дорогий.
Посадила на коника…
«Гляньте, вороги!
Подивітесь!» Та й повела
Коня вздовж села.
Та й привела до обозу;
В військо оддала…
А сама» на прощу в Київ,
в черниці пішла.
[Перша половина 1849,
Кос-Арал]