Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.
Почула дівчина
І в білій свитині
З біленької хати
Вишила погуляти
У гай на долину.
І вийшов до неї
З зеленого гаю
Козак молоденький;
Цілує, вітає,
І йдуть по долині,
І, йдучи, співають
Як діточок двоє.
Під тую калину
Прийшли, посідали
І поціловались.
Якого ж ми — раю
У бога благаєм?
Рай у серце лізе,
А ми в церкву лізем,
Заплющивши очі, -
Такого не хочем.
Сказав би я правду,
Та що з неї буде?
Самому завадить,
А попам та людям
Однаково буде,
[Перша половина 1849,
Кос-Арал]