А нумо знову віршувать…

А нумо знову віршувать.

Звичайне, нишком. Нумо знову,

Поки новинка на основі,

Старинку божу лицювать.

А сиріч…[39] як би вам сказать,

Щоб не збрехавши… Нумо знову

Людей і долю проклинать.


Людей за те, щоб нас знали

Та нас шанували.

Долю за те, щоб не спала

Та нас доглядала.

А то бач, що наробила:

Кинула малого

На розпутті, та й байдуже,

А воно, убоге,

Молодеє, сивоусе,—

Звичайне, дитина —

І подибало тихенько

Попід чужим тином

Аж за Урал. Опинилось

В пустині, в неволі…

Як же тебе не проклинать,

Лукавая доле?

Не проклену ж тебе, доле,

А буду ховатись

За валами. Та нищечком

Буду віршувати,

Нудить світом, сподіватись

У гості в неволю

Із-за Дніпра широкого

Тебе, моя доле!

[Перша половина 1848,

Орська кріпость]

Загрузка...