Г. З.[65]

Немає гірше, як в неволі

Про волю згадувать. А я

Про тебе, воленько моя,

Оце нагадую. Ніколи

Ти не здавалася мені

Такою гарно-молодою

І прехорошою такою

Так, як тепер на чужині,

Та ще й в неволі. Доле! Доле!

Моя ти співаная воле!

Хоч глянь на мене з-за Дніпра,

Хоч усміхнися з-за ….


І ти, моя єдиная,

Встаєш із-за моря,

З-за туману, слухняная

Рожевая зоре!

І ти, моя єдиная,

Ведеш за собою

Літа мої молодії.

І передо мною

Ніби море заступають

Широкії села

З вишневими садочками

І люде веселі.

І ті люде, і село те,

Де колись, мов брата,

Привітали мене. Мати!

Старесенька мати![66]

Чи збираються ще й досі

Веселії гості

Погуляти у старої,

Погуляти просто,

По-давньому, по-старому,

Од світу до світу?

А ви, мої молодії

Чорнявії діти,

Веселії дівчаточка,

І досі в старої

Танцюєте? А ти, доле!

А ти, мій покою!

Моє свято чорнобриве,

І досі меж ними

Тихо, пишно похожаєш?

І тими очима,

Аж чорними — голубими,

І досі чаруєш

Людські душі? Чи ще й досі

Дивуються всує

На етап гнучий? Свято моє!

Єдинеє свято!

Як оступлять тебе, доле,

Діточки-дівчата

Й защебечуть по своєму

Доброму звичаю,

Може, й мене ненароком

Діточки згадають.

Може, яка і про мене

Скаже яке лихо.

Усміхнися, моє серце,

Тихесенько-тихо,

Щоб ніхто і не побачив…

Та й більше нічого.

А я, доленько, в неволі

Помолюся богу.

[Друга половина 1848,

Кос-Арал]

Загрузка...