Кума моя [226] і я
В Петрополіськім лабіринті [227]
Блукали ми — і тьма, і тьма…
«Ходімо, куме, в піраміду [228],
Засвітим світоч». І зайшли,
Єлей (і миро принесли.
І чепурненький жрець Ізіди [229],
Чорнявенький і кавалер,
Скромненько длань свою простер,
І хор по манію лакея,
Чи то жреця: «Во Іудеї
Бисть цар Саул». Потім хор
Ревнув з Бортнянського[230]: «О скорбь,
О скорбь моя! О скорбь велика!»
[Друга половина вересня —
грудень 1860, С.-Петербург]