Як вчити іноземні мови? Розмовний рівень за дев’ять із половиною тижнів

Тиждень 3. Секрети запам’ятовування іноземних слів

Якщо здатен говорити рідною мовою, заговориш й іноземною. М. Берліц, засновник комунікативної методики

Наступного дня по дорозі на роботу Антон дістав в автобусі картки зі словами і заходився їх переглядати. Так повторювати було набагато простіше. Більшість слів згадувалася досить швидко. Залишилися лише кілька, які він ніяк не міг запам’ятати. Антон відклав ці картки окремо і працював лише з ними. Зрештою ці слова також були вивчені, і Антон упевнився в тому, що метод справді працює. Він не витрачав час на слова, які швидко запам’яталися, а сконцентрував увагу на решті. Молодик упорався з картками досить швидко, і в нього навіть залишився вільний час до кінця поїздки. А слова, які запам’ятав погано, поклав на робочий стіл, щоб за першої ж можливості до них повернутися.

У розпал робочого дня Антон отримав повідомлення від Дмитра: «Привіт поліглоту-початківцю! Подзвони на цей номер, тобі буде цікаво». Антон, згоряючи від цікавості, вмить набрав зазначений номер.

— Так, Антоне, мене попередили, що ви зателефонуєте, — пролунав у слухавці чоловічий голос. — Чекаю на вас сьогодні о шостій годині.

Голос належав Сергієві, старому приятелю Дмитра, директору дресирувального центру. Центр займав велику площу і був обнесений високим парканом. На цій території розташовувалося безліч місць для тренування: сходи, паркани, рови. Там також стояло кілька підсобних приміщень.

Антону давно хотілося завести собі домашнього вихованця, тож він з цікавістю спостерігав за процесом дресирування. Особливо йому сподобався один маленький песик. Він точно виконував усі команди свого господаря, за що той періодично хвалив тварину і пригощав чимось смачненьким. Антонові було цікаво, адже він ніколи ще не бував у подібному місці. Однак він геть не розумів, що тут робить і як ця зустріч допоможе йому вивчити мову.

Хоч Сергієві і було десь п’ятдесят років, вигляд він мав молодший. В розмові він виявився щирий і товариський.

— Дмитро розповів мені, що ти захоплюєшся французькою. Як успіхи? — поцікавився Сергій.

— Я не надто здібний в опануванні іноземних мов, але зараз мені легше, ніж, скажімо, кілька днів тому. Наприклад, учора я почав вивчати слова по картках і, уявіть, сьогодні згадав майже все. Бажаєте, глянути? — Антон дуже пишався цим досягненням.

Сергій з усмішкою подивився на картки і став поволі їх перебирати.

— Ти на правильному шляху, однак мені хотілося б пояснити, як можна вчити слова ще швидше. Тут є що поліпшити. Можна щонайменше вдвічі-втричі збільшити ефективність запам’ятовування, — промовив Сергій і жестом запросив гостя до свого кабінету.

«Цікаво, що ще можна поліпшити? Це, напевно, і є ті секретні техніки, про які згадував Дмитро», — розмірковував Антон, заходячи до кабінету, на стінах якого красувалися світлини й грамоти Сергієвих вихованців.

— Пропоную подивитися на твої слова ще раз. Процес запам’ятовування слів має багато нюансів, які необхідно знати, — почав Сергій. — Спочатку розкажи мені, як це робив ти, а потім я тебе підкоригую.

— Незнайомі слова, що траплялися мені в підручнику, я виписував на картки. З одного боку французькі слова, з іншого — переклад. Потім кілька разів повторював: слово, переклад, слово, переклад…

— Зрозуміло. Щоб тобі було легше розібратися, пропоную спочатку трохи теорії. Можливо, те, що я тобі зараз розповім, буде трохи складно зрозуміти, але це дуже важливо. В процесі запам’ятовування в головному мозку людини нервові клітини певним чином з’єднуються і переплітаються між собою. Тобто утворюється нейронний зв’язок між певними діями, відчуттями чи подіями. Наприклад, щоб запам’ятати ім’я людини, наш мозок вибудовує певні зв’язки між самим іменем і образом людини. Згодом, побачивши людину, ми можемо згадати, як її звуть. І навпаки, почувши ім’я, ми пригадуємо людину, якій воно належить. Запам’ятовування телефонного номера — це зв’язок між абонентом і самим номером. Інакше кажучи, запам’ятовування будь-якої інформації — це зв’язок нової інформації зі старою, вже наявною. І вона не просто окремо зберігається десь у комірках твоєї пам’яті, а переплітається зі старими, вже знайомими тобі даними. Ось чому, якщо пропустити важливу тему з якогось предмета, подальші лекції просто не сприйматимуться. Новій інформації не буде до чого кріпитись. Бо немає бази, немає тих знань, які ти пропустив. Це все одно, що намагатися побудувати будинок без міцного фундаменту. Яким би гарним будинок не був зовні, без надійного фундаменту він незабаром зруйнується.

— А звідки ви знаєте такі тонкощі, і як це може стати у пригоді при вивченні іноземної мови? — не розумів Антон.

— А ти подивися, як наші інструктори дресирують собак. Спершу їм дають команди. Після виконання або невиконання команди свого вихованця можна покарати, а можна заохотити. Це називається підкріплення. Якщо з підкріпленням запізнитися або дати заздалегідь, собака може не зрозуміти поставленого перед нею завдання. А якщо все робити правильно, то згодом виробляється рефлекс «команда-дія-підкріплення». Все відбувається одразу ж, але послідовно. Рефлекс — це швидка штука. Він спрацьовує в обхід твоєї свідомості. Наприклад, торкнувшись гарячої плити, ти ж не розмірковуєш таким чином: «Так, плита гаряча, потрібно швидше прибрати руку, а то отримаю опік». Рука сама відсмикнеться, ти навіть не встигнеш про це замислитись. Тепер ти розумієш, звідки я все це знаю. Знання про рефлекси мені потрібні для того, щоб працювати зі своїми улюбленими тваринами. І все те, що ти зараз від мене почув, знає кожний інструктор. А тепер пропоную подумати, як ці знання можна застосувати для вивчення слів.

— Я, здається, зрозумів. Слово має пригадуватися швидко, рефлекторно, як ви кажете. Слово — одразу ж переклад, слово — переклад.

— Абсолютно правильно! Знати іноземні слова потрібно на рівні рефлексів, щоб під час розмови ти не витрачав енергію на пригадування того, як звучить те чи інше слово. Ось тільки ти помилився з тим, куди треба кріпити цей рефлекс. Ти сказав «слово — переклад». Запам’ятай: справжнє знання іноземної мови — безперекладне. Я часто чув, як учні скаржаться: «Перш ніж сформулювати речення англійською, я спочатку промовляю його рідною мовою». Тому, щоб швидко говорити іноземною мовою, ти повинен навчитися й думати іноземною. А для цього потрібно перестати промовляти фрази рідною мовою. Насправді це робиться таким чином. При запам’ятовуванні іноземних слів не потрібно промовляти слово, а натомість його потрібно уявляти. Образ слова — це і є фундамент, на якому триматиметься нове іноземне слово, у твоєму випадку — французьке. Це і є та стара, знайома, інформація, до якої кріпитиметься нова. Я не кажу, що рідною мовою слово не можна говорити взагалі.

Просто увагу слід акцентувати на образі слова та на його вимові іноземною мовою. Все, що ми робимо одночасно або відразу одне за одним, пов’язується між собою в нашій свідомості. Тому при запам’ятовуванні потрібно одночасно промовляти іноземне слово й уявляти образ, що воно означає. Причому промовляти треба обов’язково вголос. Так ми не тільки тренуємо вимову, а й багаторазово прискорюємо процес запам’ятовування слова, задіявши моторику мови. А вже після цього слід добиватися вироблення рефлексу, про який ми щойно говорили.

Особисто я дію так, — вів далі Сергій. — Беру картки, які сьогодні створив. Читаю вголос іноземне слово чи фразу та згадую, як виглядає образ цього слова і в якому контексті воно вживалося. Так я роблю з кожною карткою, доки не дійду до останньої. Після цього повторюю це ще раз, у швидшому темпі, а потім ще раз із максимальною швидкістю. Але рефлекс повинен працювати й у зворотному напрямку, тому потім я перевертаю картки іншим боком до себе, з перекладом рідною мовою. Дивлюся на слово, але не промовляю його вголос. А натомість уявляю сам предмет і одночасно голосно промовляю відповідне йому слово іноземною мовою. І, знову-таки, так намагаюся зробити тричі, щоразу збільшуючи швидкість. У підсумку на перегляд кожної картки йде не більше секунди.

— А як швидко формується рефлекс? — запитав Антон, обмірковуючи почуте.

— Повний термін утворення рефлексу — 21 день. Але формуватися він починає на третій день. Іноземна мова — це не просто запам’ятовування інформації.

Для утворення рефлексу в мозку відбуваються зовсім інші процеси: зв’язки в голові повинні певним чином прорости, і цей процес ти не прискориш, навіть якщо промовлятимеш слово впродовж дня. Ти його запам’ятаєш, але рефлексу все одно не буде. Нове слово потрібно якнайчастіше повторювати кілька перших днів.

— Як усе складно, — задумливо промовив Антон.

— Звичайно, і я тобі навіть більше скажу. Все настільки складно, що вчені досі не можуть пояснити деякі особливості нашого мозку. Але складно це все лише теоретично. Насправді все просто. Вивчив слово, записав, кілька разів повторив — і все, рефлекс є, — усміхнувся Сергій. — А ось із цієї теорії рефлексів випливає багато інших деталей, про які мало хто здогадується, — провадив далі Сергій. — Раніше, доки Дмитро не розповів мені про рефлекси, я також мучився із запам’ятовуванням слів. Ну, почнімо з найпростішого — іменників. Я переглянув твої картки і не знайшов там артиклів.

— А я в дужках зазначав рід, — почав виправдовуватись Антон.

— А якщо собаці замість давати щось смачне за виконання команди просто простягати руку і говорити, що смачне буде потім, багато разів і у більшій кількості? Як ти гадаєш, у неї утвориться рефлекс на команду? Звісно, ні. Ось так і твій рід у дужках: можливо, ти його і запам’ятаєш, але під час розмови не зможеш на автоматі використати потрібний артикль. Літери m і f, які позначають рід, у словниках пишуть для зручності.

В англійській простіше. Там іменники не мають роду. У французькій мові два роди. А в німецькій — три, як і в нашій. Тому, яку б мову ти не вчив, слова потрібно записувати так, як ми говоримо під час розмови, а не так, як вони записані в словниках. І промовляти артикль–слово треба також разом. У такому разі під час розмови тобі не потрібно буде думати, до якого роду належить слово, тому що твій мозок вставить потрібний артикль рефлекторно.

— Так, тепер мені зрозуміло, — сказав Антон, занотовуючи в блокнот такі, здавалося б, прості істини.

— Далі, дієслова. Ось я бачу, ти записав слово «переміщатися». Але візьмімо для прикладу щось простіше, скажімо, «йти». Придумай речення зі словом «йти».

— Йти вулицею.

— А як ти частіше кажеш «йти вулицею» чи «я йду вулицею»?

— Частіше, звичайно, «я йду», «ти йдеш», «він іде».

— А тоді чому ти вирішив виписати на картку «переміщатися» замість «я переміщаюся» або, приміром, «він переміщається»?

— Але ж я маю знати інфінітив^[1]. А взагалі це слово я взяв із тексту, там було «машина швидко переміщалася…».

— Звичайно, звичайно, ти обов’язково повинен знати інфінітив. Але я ще раз повторюся: ти повинен заучувати так, як кажуть, а не так, як написано у словнику. Тому що твоя мета — навчитися говорити, а не навчитися перекладати окремі слова. У словнику завжди пишуть лише одну форму слова. Наприклад, слово «стіл» може мати багато форм. Можна сказати «на столі», «під столом», «біля столу». А ще можна сказати «столи», «столами» тощо. Але в словнику ти знайдеш лише одне слово — «стіл». А для слова «йти» ти й сам назвав мені кілька форм. І уяви, якого розміру вийшов би словник, якби там були записані усі можливі форми слів. Тому для зручності у словниках вказують одну форму слова. Але заучувати ми повинні ті форми слів, які зазвичай використовуємо у мові. Можу тобі навести ще один показовий приклад. Ти англійську добре знаєш?

— Тільки на базовому рівні, — відповів Антон.

— Приклад простий, тож ти зрозумієш. To be hungry перекладається як «бути голодним». І я не раз бачив, що учні так і записують у словник. Але ж у повсякденні ми дуже рідко говоримо саме «бути голодним». Ось коли я приходжу додому, мене дружина завжди запитує: «Ти голодний?» Ну а я, звісно, відповідаю: «Я голодний як вовк».

— Насправді з виразом «бути голодним» і речення нормальне придумати важко. Проте я завжди раніше вчив дієслова тільки в інфінітиві, — зізнався Антон.

— А звідси випливає ще один важливий принцип — принцип частотності. Зрозуміло, що краще вчити більш поширені слова, ніж ті, які ми чуємо рідко. Але цей принцип також працює і в межах одного слова. Існують навіть словники, які називаються частотні. В них слова розташовані не за алфавітом, а залежно від частоти вживання. Куди б ти поставив фразу «я голодний»?

— Ближче до початку, — впевнено відповів Антон. — А «бути голодним»?

— Складно сказати, напевно, взагалі наприкінці.

— Саме так і є. Тому передусім вчи найбільш частотні слова і вирази. І як би ти тепер записав на картку слово «переміщатися»?

— Ну, тепер я знаю. Написав би «я переміщаюсь».

— Можна й так. Але я написав би саме так, як було в тексті — «машина швидко переміщалася». Справа в тому, що є ще один важливий принцип запам’ятовування слів. Потрібно вивчати не окремі слова, а вирази. На це є багато причин. По-перше, почнімо з того, що люди говорять не словами, а фразами. Коли я з тобою зараз розмовляю, то не добираю окремі слова, а вживаю групи слів. Ми взагалі рідко говоримо окремими словами. Наприклад, трапилося тобі в тексті слово «вікно». Я впевнений, що у дев’яноста дев’яти відсотках випадків воно не вживатиметься окремо. Там, найімовірніше, буде написано щось на зразок «я відчиняю вікно», «зачини вікно» або «вона дивиться у вікно». І ось саме ту фразу, яка написана в тексті, і потрібно запам’ятати. Навіть якщо ти знаєш слово «відчиняти», але не знаєш слова «вікно», на картку потрібно виписати їх обидва. І, промовляючи слово, не забувай одночасно уявляти фундамент — його значення.

— А якщо слова абстрактні, — поставив логічне запитання Антон, — як бути в такому разі? Якщо мені трапиться слово «час», «холод» чи «незалежність», то таке слово не можна ж побачити.

— Слова побачити не можна. Але, як ти пам’ятаєш, ми не вчимо окремі слова. Вони завжди беруться з контексту та заучуються готовими фразами. Слово «час» буде записано не окремо, а у складі фрази. А фрази беруться з текстів, діалогів чи фільмів. Тому і промовляти їх потрібно на тлі тих образів, які виникають під час читання книжки чи перегляду фільму. Наприклад, можна уявити годинник або перехожого, який запитує час. Зі словом «холод» можна пов’язати сніг або людину, яка тремтить від холоду, але все це залежатиме від того, в якому контексті застосовувалося слово. Існують, звичайно, і складні абстрактні слова, але після певної практики вони запам’ятовуватимуться так само легко, як і інші.

Ще одна причина, з якої потрібно запам’ятовувати вирази, — це те, що одне й те саме слово може мати кілька значень. Візьмімо для прикладу слово «ручка». Ручкою можна писати, ручка є біля дверей, а ще можна сказати «жіноча ручка». Тому мало запам’ятати, що pen — це «ручка», потрібно ще уявити, яка саме. Тож якщо це запам’ятається як вираз чи речення, то помилки точно не станеться. Досить запам’ятати фразу «я пишу листа ручкою».

Та сама історія зі словом «повторювати». При перекладі його на англійську може бути два значення. Якщо йдеться про повторювання домашнього завдання, то це перекладатиметься як revise, а якщо про повторювання чогось за кимось, то як repeat. І якщо ти переплутаєш ці слова, тебе просто не зрозуміють.

Варто також ще згадати про прийменники. Пам’ятаєш, як перекласти англійською прийменник «в»?

— Звичайно, пам’ятаю — in.

— А чи знаєш ти, що «в понеділок» перекладається як «on Monday», а «вона в школі» — як «she is at school”. А от якщо «записник в сумці» то вже вживається in.

А ще прийменник «в» можна перекласти як «to», «into», а в деяких випадках він взагалі не перекладається. Тобто «in» — це лише один із варіантів. І, вивчивши цей прийменник ізольовано, ти можеш в майбутньому неправильно перекладати фрази.

У нас залишилися прикметники і прислівники, — і далі ділився секретами Сергій. — Але з ними все також просто. Їх потрібно запам’ятовувати з тими словами, з якими вони найчастіше вживаються. Наприклад, якщо тобі потрібно вивчити слово «червоний», то краще одразу запам’ятати «червоне яблуко», «червона машина» і так далі. Але якщо в мене немає часу вигадувати фрази, то я просто заучую прикметник із тим словом, з яким він у мене зустрівся в тексті, діалозі чи фільмі. А якщо час є, то одночасно з промовлянням слова я намагаюся уявити різні предмети, до яких воно може відноситися.

Був у мене такий випадок. Хлопець, який разом зі мною навчався на курсах, промовляючи слово «red», уявляв лише світлофор. А згодом помилково почав вважати, що світлофор так і перекладається. Тому, щоб цього запобігти, потрібно уявляти різні сюжетні картинки, до яких відносяться прислівники, прикметники та інші частини мови.

Антон записав цей приклад у блокноті, а Сергій продовжував:

— Є ще одна важлива перевага у запам’ятовуванні словосполученнями. У психології існує таке поняття, як «сім плюс-мінус два». Воно означає, що людина може одночасно надійно утримувати у полі своєї уваги близько семи предметів, чи завдань, чи навіть блоків інформації. Тому, якщо ти вивчив за вечір, наприклад, двадцять нових слів, то практично за той самий час ти міг би вивчити і двадцять словосполучень. А якщо в кожному словосполученні буде по два-три нових слова, то разом це становитиме від сорока до п’ятдесяти слів.

Антон уже знав, чим займатиметься сьогодні ввечері. Він подякував Сергію за важливу інформацію та приділений йому час. А коли прийшов додому, то в першу чергу повторив сьогоднішні слова. На це в нього пішло небагато часу. Антону приємно було бачити, як зростає кількість карток і як поступово вони переміщаються до найбільшого відділення, що має назву «за потреби». Сьогодні нові слова він уже намагався виписувати у вигляді словосполучень. А перед сном вирішив освіжити в пам’яті сьогоднішню розмову, тож дістав свій блокнот.

Підсумок

• Запам’ятати іноземне слово — значить утворити рефлекс між його образом та вимовою іноземною мовою. Для цього у перші три дні слова треба повторювати у будь-який вільний час. Картки слід перевертати тричі на кожний бік, домагаючись максимальної швидкості згадування. Якщо бачимо іноземне слово, то послідовність згадування така: промовляємо це слово вголос — уявляємо його образ. Якщо це слово рідною мовою, читаємо подумки — уявляємо його образ — промовляємо вголос іноземною мовою.

• Слова потрібно запам’ятовувати в розмовних формах, а не так, як вони записані у словнику.

• Слова потрібно запам’ятовувати у складі словосполучень, навіть якщо до них входять і вже знайомі вам слова.

• Слова треба вчити разом з артиклями, а прийменники — не окремо, а у складі певних фраз.