Як вчити іноземні мови? Розмовний рівень за дев’ять із половиною тижнів

Софі

Антон уже півтора року працював у великій торговій компанії. За цей час він встиг набути репутації тямущого співробітника як серед колег, так і серед клієнтів. Він, безперечно, мав талант до цієї справи, йому подобалося продавати і його завжди захоплювала робота. Навіть надто захоплювала. Загалом він планував у найкоротший термін обійняти посаду начальника відділу з ключових продажів, тому працював за двох.

Та останнього тижня Антона неначе підмінили. Він не міг ні на чому сконцентруватися, був відсторонений і задумливий, хоча товариськість — його характерна риса. А все через Неї. Антона справді дуже вразила Софі.

Вона була представницею французької фірми, з якою його компанія планувала довгострокове співробітництво. Софі приїхала на пару днів для участі в міжнародній виставці. Ця дівчина була не схожа на інших: тендітна брюнетка невисокого зросту, чий образ уособлював найкращі традиції французької елегантності. Маючи щиру вдачу і водночас володіючи відмінними діловими навичками, вона настільки вразила Антона, що він тримав її в полі зору впродовж усього заходу. А її парфуми… Чистий, тонкий аромат, але такий манливий, що змусив молодика обернутися й подивитися на його володарку. У ньому було щось чарівне і неймовірно жіночне. Антону дуже хотілося з нею поспілкуватися, але Софі не знала його мови, а він, попри базові знання французької, розмовляти нею так і не навчився. Він учив французьку в школі, але йому ніколи не доводилося застосовувати її на практиці. Він так боявся помилитися і справити погане враження на співрозмовницю, що їхня бесіда обмежилася лише вітанням та обміном візитками. На цьому їхнє спілкування скінчилось, оскільки вже наступного дня Софі полетіла у Францію.

* * *

Він весь час думав про мініатюрну брюнетку. Антон сердився на себе за те, що не зміг згадати потрібні слова французькою, щоб якось зав’язати розмову. Йому було прикро, адже він вивчав цю мову кілька років, нехай давно, але ж вона не була для нього абсолютно чужою. «У чому ж річ? — запитував він себе. — Я, звичайно, не надто старався на уроках у школі, але щоб не зуміти розповісти про себе і не поставити кілька простих запитань!»

Так, картаючи себе, Антон не помітив настання обідньої перерви. Його співробітники радо посипали з офісу. Антон і собі вирішив спуститися на другий поверх, у кафе, розташоване в цьому ж будинку, а заразом і виконати домашнє завдання, яке йому задали на курсах.

— Bonjour! Comment ça va? — Антон підвів голову і з подивом побачив біля свого столика Дмитра, позаштатного перекладача їхньої компанії. Вони були знайомі, оскільки Дмитро часто був присутній на зустрічах з іноземними партнерами, але вони рідко спілкувалися віч-на-віч. Чоловік був висококласним фахівцем, якого дуже цінувало керівництво, і це не дивно, адже він вільно спілкувався сімома мовами. Навіть на найскладніших перемовинах він ніколи не втрачав самовладання, а його спокій і непохитна впевненість передавалися всім присутнім. У свої сорок років Дмитро перебував у чудовій фізичній формі і завжди мав елегантний вигляд. Цей чоловік володів дивовижною здатністю моментально приваблювати до себе присутніх і був дуже уважним до деталей, що є характерною рисою представників його професії. Ось і підручники, що лежали на столі, не уникнули пронизливого погляду перекладача.

— Très bien, merci! Радий вас бачити! — відповів Антон, згорнувши зошит із домашнім завданням. Хоч він і планував позайматися мовою, але Дмитрові неабияк зрадів.

— Вирішив підтягнути французьку? — поцікавився перекладач.

— Так, нещодавно записався на курси.

— До речі, як пройшла виставка? — запитав Дмитро. — Я не зміг прийти.

— Чудово пройшла, але шкода, що без вас. Дуже придалася б ваша допомога. Ви ж знаєте французьку?

— Знаю. А чому ти цікавишся? — запитав Дмитро.

Антон розповів, що на виставці йому дуже хотілося поспілкуватися з одним із французьких партнерів, але не вдалося це зробити через незнання мови. А про те, що це була прекрасна дівчина, вирішив поки змовчати. Також він розповів про те, як прогулював уроки французької, оскільки цей предмет його ніколи особливо не захоплював, і про те, що мови йому загалом важко даються. Про те, що він пару днів тому записався на курси, але йому катастрофічно не вистачає часу на виконання домашніх завдань.

Дмитро уважно слухав, весь цей час ледь помітно усміхаючись.

— Знаєш, в мене у школі також була трійка з англійської. А зараз я вільно розмовляю кількома іноземними мовами, зробивши це своєю професією, причому досить успішно.

— Тобто ви вважаєте, що будь-яка людина може вільно говорити іноземною мовою? — з сумнівом запитав Антон.

— Не зовсім будь-хто. Опанувати мову здатен той, хто має велике бажання. Ну і є ще кілька секретів.

— Які секрети? — в Антона з’явився інтерес, а заразом і надія.

— Це довга розмова, а обідня перерва вже закінчується. Якщо хочеш, можемо зустрітися завтра о цій самій порі.