Як вчити іноземні мови? Розмовний рівень за дев’ять із половиною тижнів

Тиждень 4. Як зрештою подружитися з граматикою

Краще чотириста разів відпрацювати один прийом, ніж чотириста прийомів по одному разу. Брюс Лі

Коробочка Антона швидко наповнювалася новими словами. Йому подобався новий метод вивчення слів, його словниковий запас швидко зростав. Процес повторення займав небагато часу. Лідія Сергіївна мала рацію: метод «мнемобокс» дуже простий, але потребує дисципліни. В автобусі Антон завжди повторював слова з першого відділення. Йому вдавалося це зробити швидше за час подолання половини шляху.

Також він паралельно вивчав слова за допомогою комп’ютерної програми, яку порекомендувала Лідія Сергіївна. Було дуже зручно: лише одне натискання клавіші, і вивчене слово переміщається в окремий список. Але через кілька днів він помітив, що йому все-таки зручніше працювати з картками, оскільки нові слова можна було весь час носити з собою і діставати у зручний час. Йому подобалося тримати їх у руках, перегортати. І книжки Антон вважав за краще читати в паперовому варіанті, а якщо траплялася цікава електронна, то по можливості він її роздруковував. «У програм, безсумнівно, є і свої плюси, але особисто мені більше подобається вчити слова в такий спосіб», — подумав Антон, додаючи до стосу чергову картку.

Попри серйозну зайнятість на роботі, Антону вдавалося приділяти французькій мові чимало часу. Двічі на тиждень він відвідував заняття на курсах, а на додаток до цього намагався не менше двох годин на день вчити мову самостійно: двічі по пів години по дорозі на роботу та додому й одну годину вдома. Іноді вдавалося займатися навіть в офісі. Антон відчував помітний прогрес. На заняттях він часто вживав нещодавно вивчені слова. Особливо йому подобалося вставляти в розмову словосполучення, їх він промовляв на одному диханні, як єдине ціле. Причому Антон відчув, що не замислюється над використанням прийменників та артиклів у фразах, які він вивчив за останні дні. Вони просто вискакували в потрібному місці. Не надто добре йому вдавалося лиш поєднання вивчених слів у реченнях. Часто доводилося згадувати те чи інше граматичне правило, щоб усе сполучити. Але тепер Антон не переживав, адже в його нового вчителя завжди знайдеться ефективне й просте розв’язання будь-якої проблеми, він був у цьому певен.

«Цікаво, до кого мене відправлять цього разу?» — запитав себе майбутній поліглот.

Новим наставником виявився Володимир, ще один добрий знайомий Дмитра, інструктор з рукопашного бою. З’ясувалося, що він колишній військовий, і про це легко було здогадатися за його манерою спілкування.

— Дмитро був одним із моїх найздібніших учнів, — почав свою розповідь Володимир. — Він хотів частіше займатися, і я дозволив йому приходити не тільки у свою групу, а й у будь-яку іншу, коли в нього був вільний час, — згадував Володимир. — Якось він мене, так би мовити, врятував — переклав мій майстер-клас групі іноземних учнів. Після цього випадку Дмитро розповів мені деякі секрети вивчення іноземних мов. І вже за кілька місяців я проводив наступний майстер-клас без перекладача.

Я досить добре навчався в школі і не скаржився на пам’ять. Але іноземні мови мені важко давалися. Я знав багато слів, читав книжки англійською мовою, але розмовляти мені було важко. Не міг вплести в речення навіть слова, які добре знав. Я боявся помилитися, думав, що використаю в реченні не той час, скажу щось граматично неправильно, тому намагався взагалі уникати розмов. Я вважав, що знаю граматику погано, тож вирішив дати цьому раду. Знайшов грубий граматичний довідник і почав його вивчати. Мені треба було добре підтягнути граматику, бо за місяць намічався важливий захід. Прикро, але після місяця активних занять я так само припускався помилок у мовленні. Саме на тому заході мене і врятував Дмитро. Після закінчення майстер-класу він поговорив зі мною всього кілька хвилин і одразу збагнув, у чому полягала моя помилка. Ми взялися до навчання. Власне, ми займалися не зовсім англійською — Дмитро розповідав мені секрети опанування іноземних мов. Я одразу ж записався на курси англійської мови, а Дмитро, часом затримуючись після тренувань, стежив за моїм прогресом, пояснював речі, про які мені не розповідали у школі. Завдяки Дмитрові я зрозумів, що неправильно підійшов до вивчення граматики. Ось розкажи мені, наприклад, якесь правило, що його ти вчив нещодавно, — попросив Володимир.

Антон згадав правило, яке вивчив днями. Воно було складне, але молодик пам’ятав його досить непогано. Тож задоволено посміхнувся, бо зміг згадати правило практично слово в слово.

— Добре, — промовив Володимир, — бачу, ти витратив на вивчення цього правила не менше години. Наведи тепер, мабуть, кілька прикладів по кожному пункту цього правила.

Приклади Антон наводив уже не так швидко. Він ретельно продумував кожне слово, згадуючи саме правило і підставляючи слова у належні форми. Відповідав неквапом, але, як йому здалося, без помилок.

— Знаєш, я не розумію французької, — засміявся Володимир, — тому не розібрав жодного слова, але твою проблему з вивченням граматики я вже бачу.

«Цікаво, як це він бачить, не розуміючи жодного слова?» — замислився Антон.

— Щоб це зрозуміти, спочатку згадаємо, як ми вчили граматику рідної мови, коли були зовсім маленькі. Чи вчили ми правила, чи відмінювали дієслова? Так, ми це робили, але вже в школі. А коли ми тільки прийшли до школи, то взагалі нічого не знали ні про відмінки, ні про відмінювання, однак все це, не замислюючись, могли застосовувати в розмовній мові. Ми вільно говорили в минулому та майбутньому часі і навіть з успіхом застосовували умовні речення: «А якщо я приберу в кімнаті, ти мені купиш машинку?» Це природний шлях вивчення мови. Це нормально. Ненормально було б, якби батьки розповідали маленькій дитині про граматичні правила. Чи часто ти бачив таких батьків? Особисто я ніколи не бачив. А коли це природний шлях, то треба застосовувати його й для вивчення граматики іноземних мов. Зрозумій, мета знання граматики — це не знання таблиць і правил на штиб тих, одне з яких ти мені щойно без запинки виклав, а вільне застосування їх у розмовній мові. Я часто чув на курсах: «Я чудово знаю це правило, але не можу його одразу застосувати під час розмови, спершу мені треба подумати». Знайома ситуація, чи не так? А насправді рішення доволі просте. Пропоную провести невеликий експеримент. Придумай якесь неіснуюче дієслово, — попросив Володимир.

Антон на мить замислився. Він і сам часто скаржився на те, що, перш ніж щось сказати, доводиться довго думати.

— Хай це буде, наприклад, «сокирити», такого дієслова начебто немає.

— Підходить, а тепер спробуємо його провідміняти, — запропонував Володимир. — Виходить «я сокирю», ти, він, вона... ну і так далі. Запиши всі утворені форми на папері, я зроблю те саме, а потім порівняємо.

— Я готовий, — Антон впорався менш ніж за хвилину і показав, що в нього вийшло.

— Я прочитаю, що вийшло в мене, а ти порівнюй, — запропонував Володимир.

Я сокирю

Ти сокириш

Він, вона, воно сокирить

Ми сокиримо

Ви сокирите

Вони сокирять

— У мене вийшло те саме, — здивувався Антон. — Але ж ви не могли чути це слово раніше, адже я щойно його придумав.

— Звісно, я його не чув. Ми можемо взяти будь-яке інше дієслово, та утворювані нами форми все одно збігатимуться. Цей простий експеримент показує, як працює наш мозок. У дитинстві ми часто чуємо від наших мам і тат певні граматичні конструкції. Мозок, незалежно від нашого бажання, завжди шукає аналогії та закономірності. І якщо ми багато разів проговорили або почули «ти йдеш, ти пишеш, ти читаєш», то як тільки спробуємо вжити дієслово в потрібній особі і потрібному числі, мозок зробить це автоматично. Причому наш мозок настільки розумний, що навіть здатен поділяти дієслова на дієвідміни, і робить це автоматично, не вмикаючи нашу свідомість. Ось скажи мені, скільки всього дієвідмін у нашій мові?

— Я не пам’ятаю, — чесно зізнався Антон, — а скільки?

— Та насправді я теж не пам’ятаю, — засміявся Володимир. — Але ж це не заважає нам говорити українською без помилок? І все це працює на прикладі будь-яких граматичних правил. Тому при опануванні граматики не потрібно вивчати довгі й нудні правила. Знання правил дає нам лише можливість знати правила. А наша мета — застосовувати їх на рівні рефлексів. Тому потрібно вивчати не правила, а приклади, які їх ілюструють. Я не закликаю тебе взагалі не читати правила. Їх обов’язково потрібно знати, добре в них розбиратись. Але енергію, час та зусилля потрібно витрачати переважно на приклади. Якщо ти вивчиш кілька прикладів, які ілюструють певне правило, то, по-перше, знатимеш саме правило, а по-друге, що важливіше, тільки-но з’явиться необхідність застосувати його на практиці, твій мозок зробить це автоматично.

Антон уже вдруге чув про силу рефлексів. «А справді, навіщо потрібно зубрити саме правило, якщо знадобляться лише приклади».

— Продемонструю тобі силу рефлексів. Ми зараз зайдемо до зали, — перервав його думки Володимир. — Там тренуються двоє моїх найкращих учнів. В одного завдання тільки завдавати ударів, а в іншого — захищатися.

Володимир покликав одного із хлопців.

— Ми бачили, що ти не пропустив жодного удару. Ти часто задумувався, коли ухилявся від ударів або ставив блок?

— Та ні, на автоматі якось виходило, — відповів хлопець.

— А чи були удари, які ми не відпрацьовували на тренуваннях?

— Так, і дуже багато.

— Однак із завданням ти чудово впорався, — похвалив Володимир свого учня. — Дякую, продовжуй тренування.

— Зрозумій, — звернувся тренер вже до Антона, — неможливо відпрацювати всі удари, а всі можливі варіанти захисту від усіх ударів і поготів. Ми навчаємо базових ударів та базових прийомів захисту. Але найголовніше те, що ми відпрацьовуємо все до автоматизму. Те саме можна застосовувати і під час вивчення граматики. Неможливо вивчити всі приклади, потрібно вивчити лише частину, але довести їх застосування до рівня рефлексів. А вчити тільки правила — це як замість відпрацьовувати удари сісти на лавочку, взяти книжку з анатомії і дивитися, які м’язи напружуються під час руху рук. Звичайно, теорія вкрай важлива, і я на заняттях завжди розповідаю новачкам про теорію удару, про узгодження м’язів, але основну частину часу ми витрачаємо на практичні заняття.

Антон згадав свої спортивні заняття і кивнув на знак згоди. А Володимир тим часом продовжував:

— Уяви, що ти вивчаєш правило утворення минулого часу. В підручнику, швидше за все, спочатку буде викладено теорію, потім наведено формулу утворення часу, далі може йти вживання, порівняння з іншим часом, а також можуть наводитися численні приклади. Якщо ти просто вивчив формулу утворення минулого часу, це не надто покращить твої навички розмовної мови. Наприклад, ти хочеш сказати: «Я прочитав цю книжку». Щоб перекласти це іноземною мовою, тобі спершу доведеться згадати формулу, і тільки після цього ти зможеш промовити свою фразу.

Згодом ці навички, звичайно, ще більше закріплюються. Але лише з часом. Однак хто готовий довго чекати? Приклади — ось що важливе! Я зазвичай роблю так: спочатку читаю теорію, дивлюся формулу, але спеціально не витрачаю час на їх запам’ятовування. У кожному пристойному підручнику із теорією подається кілька прикладів, що ілюструють дане правило. І це якраз те, що нам потрібно. Не обов’язково вчити всі приклади, я вибираю пару фраз чи словосполучень, які мені сподобалися найбільше, і працюю далі з ними, як і зі словами. Я їх або підкреслюю в підручнику, або виписую на окремі картки. А далі вживання цих фраз слід довести до автоматизму.

У перші дні бажано переглядати картки в будь-який вільний час: у транспорті, в черзі тощо. Фраза має згадуватися цілком, як один блок. Обов’язкова умова — на етапі запам’ятовування всі фрази промовляються вголос, гучно! Якщо в тебе знайдеться вільний час у транспорті і тобі не захочеться привертати увагу оточуючих, то можна просто робити мінімальні м’язові рухи язиком і губами при промовлянні. Одні граматичні конструкції засвоюватимуться краще, інші — гірше. Тому працювати зручніше з картками. І що більше еталонних фраз ти завчиш, то ліпше. Але будьмо реалістами. Особисто мені ні´коли виписувати по десять-п’ятнадцять словосполучень до кожного правила. Та це й не потрібно. Зазвичай мені вистачає двох-трьох прикладів.

Антон уважно слухав і про себе обурювався: «Ну чому, чому я не знав усього цього раніше?! Я так довго втовкмачував у свою голову ці граматичні правила, а вони допомогли мені лише скласти іспит у школі, а говорити я так і не навчився!»

— То що вправи на граматику не треба виконувати? — зрештою запитав він.

— Треба, треба! Я, наприклад, для закріплення завжди виконую кілька граматичних вправ. Мені подобається метод «три торкання». Розповім, у чому він полягає. Спершу читаю правило. Потім виписую на картки кілька прикладів. А далі виконую вправи. І роблю це тричі. Першого разу часто доводиться підглядати в граматику та у відповіді. Виконуючи вправу вдруге, я вже майже не підглядаю, ну а коли я це роблю втретє, все йде гладко і переважно без помилок.

— Можливо, це й ефективний спосіб, однак він потребує втричі більше часу! — засумнівався Антон.

— Насправді не втричі і навіть не вдвічі більше часу, а набагато менше, — уточнив Володимир. — Зате ефективність вправи збільшується більш ніж утричі. Річ у тому, що максимум часу займає перше виконання вправи. Ти тільки-но ознайомився з правилом, доводиться часто підглядати, уточнювати деталі. Спершу я намагаюся виконувати вправу письмово, щоб виявити помилки. Потім на цю процедуру в мене витрачається менше часу, а далі я все роблю усно та швидко. Але, знаєш, я помічав, що коли виписати і вивчити достатню кількість прикладів до правила, то можна обійтися мінімальною кількістю вправ. У мене є кілька знайомих, які вивчили іноземну мову, взагалі майже не приділяючи уваги граматиці. Але вони переглядали велику кількість фільмів, дуже-дуже багато читали. У такому разі граматика вивчається як у дитинстві, великими обсягами. Загалом, ти маєш експериментувати! Вибирай способи, які тобі подобаються, і отримуй задоволення. А якщо насолоди немає, то…

— То розбирайся з цілями та мотивацією, — поспішив продовжити Антон.

— Саме так! — засміявся Володимир.

— А які способи вивчення граматики ви ще порадите? — не вгавав Антон.

— Ще можу поділитися з тобою одним із своїх улюблених прийомів. Я його називаю «назад у майбутнє» — це заміна одного часу дієслів у реченні іншим. Зараз тобі про нього розповім. Ми беремо з підручника невелику розповідь, дії в якій відбуваються, наприклад, у теперішньому часі: Helen lives in Madrid. She lives with her parents. Her parents work at an ofice. І так далі. Коли вивчатимемо минулий час, всі дієслова в цьому оповіданні ми дамо в минулому часі. І ось що вийде: Helen lived in Madrid. She lived with her parents… Потім, перейшовши до вивчення майбутнього часу, ми знову переписуємо розповідь, і тепер події відбуваються у майбутньому. Така вправа зручна тим, що її можна виконувати у будь-який вільний час. Вигадуєш фразу, а потім змінюєш дієслова в ній за часом, або використовуєш інший займенник, або перефразовуєш зі зміною числа. Все залежить від того, яку тему ти вивчаєш.

А ще досить потужний ефект від читання та прослуховування тексту або діалогу на цю тему, написання твору, в якому ти кілька разів використаєш нову конструкцію, і, звичайно, усна практика. Думаю, ти зрозумів принцип. Якщо підключити трохи творчої уяви і чергувати завдання, вивчення граматики перетвориться на захопливе заняття!

Натхненний почутим, Антон вийшов із спортзалу. Він ще більше заповажав Дмитра, коли дізнався, що той володіє мистецтвом рукопашного бою. «І справді все просто. Треба було лише приділяти більше часу не теорії, а прикладам». Вдома першим ділом він занотував важливі моменти розмови.

Підсумок

• Передусім вчити слід не правила, а приклади, вибравши дві-три фрази чи словосполучення, які найбільше сподобалися. Потім їх бажано виписати на картку і промовляти вголос протягом кількох днів до запам’ятовування.

• Граматичні вправи краще робити із застосуванням методу «три торкання».

• Якомога частіше застосовувати прийом «назад у майбутнє» — складати невеличкі розповіді, а потім змінювати їх, використовуючи дієслова в іншому часі, змінюючи займенники тощо.

• Акцентувати увагу на кожному новому правилі за різних обставин: у розмовній мові, під час прослуховування та читання різних текстів, на письмі.