Як вчити іноземні мови? Розмовний рівень за дев’ять із половиною тижнів

Тиждень 9½. Що радять поліглоти

Припиніть вивчати мову і почніть нею розмовляти.

Нарешті настав вирішальний день. Саме на сьогодні призначено тестування з французької мови, в результаті якого стане зрозуміло, чи вдасться Антону отримати право стажуватися в Марселі. Конкурс серед охочих туди поїхати був чималий, але сторона, що приймає, надавала лише три місця. Напередодні Антон кілька годин присвятив повторенню, а також приділив увагу термінології, що стосувалася безпосередньо його роботи. Також він ще раз освіжив у пам’яті всі приклади, що ілюструють граматичні правила, і передивився фрагмент із французького фільму «Таксі», вживаючись у роль головного героя. Він те й діло повторював про себе, що складе іспит, хай там що. Адже ця поїздка для нього, на відміну від інших претендентів, була не просто важливим щаблем у кар’єрних сходах, а й можливістю нарешті побачитись із Софі, яка з кожним днем дедалі більше полонила його серце.

Іспит тривав понад дві години, дві нервові години. Попри те, що Антон був упевнений у власних силах, велика кількість претендентів змушувала його хвилюватися. Із письмовою частиною тесту він упорався досить швидко. Він ще раз усе перевірив і почав налаштовуватися на наступну частину тестування — коротку бесіду з носієм мови.

Антон заплющив очі й у найдрібніших деталях пригадав те відчуття легкості та задоволення, яке виникло у нього в кабінеті директора в той момент, коли Луї Бенуа ставив свій підпис у контракті. І в цьому стані він сміливо попрямував до столу екзаменатора.

Втомлений Антон вийшов із тестування вкрай схвильований. Хоча він і був задоволений своєю розмовною мовою, через яку переживав найбільше, та однак не був певний, що ввійде до числа щасливої трійці. А результати обіцяли повідомити лише за годину.

Щоб відволіктися від виснажливого очікування, Антон за звичкою вийняв стос карток і підійшов до вікна. Гарний осінній краєвид навіяв ностальгічні спогади. Листя заворожливо кружляло і падало долі. Він почав згадувати все, що з ним сталося впродовж останнього часу: чарівні пахощі парфумів Софі, з яких усе і почалося, свій перший день занять на курсах, зустріч з учителем-поліглотом, усіх цікавих людей, з якими пощастило познайомитися за цей час, та їхні безцінні рекомендації. Тоді французька здавалася такою чужою, складною і незрозумілою, і от він уже може, не соромлячись, спілкуватися нею з дівчиною, з якою нещодавно ледь був здатен привітатись. А відтоді минуло всього два з хвостиком місяці! Звичайно, йому допомогли базові шкільні знання, та досі він ніколи так швидко не просувався у вивченні мови.

Відірвавшись від роздумів, Антон побачив у вікні знайому впевнену ходу свого наставника, який прямував у бік будівлі. І тут його охопило незмірне почуття вдячності до цієї людини, бажання за все подякувати Дмитру. Антон почав швидко спускатися вниз, щоб зустріти його на вході.

— Привіт, мій юний друже! Як твій іспит? Якщо я не помиляюся, сьогодні настав той найбільш відповідальний день? — на ходу запитав Дмитро.

— Щойно закінчився. Загалом я задоволений, але результати дізнаюся лише за годину. А куди це ви так поспішаєте?

— Зайшов залагодити певні справи з директором і заодно з тобою попрощатися...

— Попрощатися? — Антон настільки звик до свого наставника, що зовсім не зрадів, почувши це.

— Їду на пів року до Японії. Запропонували дуже вигідний контракт, до того ж я завжди цікавився культурою цієї країни. І от з’явилася можливість дізнатися про неї зсередини.

— Я й не знав, що ви розмовляєте японською! Треба ж… А ви мені розкажете наостанок ще якийсь секрет?

Дмитро на мить замислився і відповів:

— Насправді найголовніші секрети ти вже знаєш. Але раз у тебе є трохи часу, пропоную хвилин за п’ятнадцять зустрітися в кафе, де і поговоримо.

Антон пішов у кафе, по дорозі міркуючи, про що ж Дмитро збирається йому розповісти. Але найбільше його турбував результат тестування, тож ці п’ятнадцять хвилин для нього тривали як ніколи довго. І тільки завдяки Дмитрові молодик зміг трохи відволіктися.

— А хочеш, я розповім тобі про людей, яким вдалося вивчити велику кількість мов на досить високому рівні?

— Звісно, хочу, а багато таких людей? — поцікавився Антон.

— Дуже багато. Найбільш видатним вважається італійський кардинал Меццофанті, хранитель бібліотеки. Він ніколи не полишав Італію, але знав не менш як тридцять вісім мов та ще й п’ятдесят їхніх діалектів, уявляєш?

— Так, є до чого прагнути, — погодився Антон.

— Ось ще цікавий приклад. У віці тридцяти шести років бельгієць Йоган Вандевалле знав тридцять одну мову, за що й отримав почесну «Вавилонську премію». Причому сам про себе він каже, що не має жодних здібностей до мов. За фахом він звичайний інженер-архітектор.

— Тобто поліглотом може стати будь-яка людина? Чи для цього все-таки потрібно мати особливі здібності? — запитав Антон свого вчителя.

— Знаєш, я багато читав про поліглотів минулого та наших сучасників. Серед найвідоміших можу назвати Миколу Лукаша, українського перекладача, який володів понад 20 мовами, Івана Франка, який опанував 14 мов. Поетеса Леся Українка освоїла 11 іноземних мов, ночами вивчаючи болгарську, іспанську, латинську, давньогрецьку, італійську, польську, німецьку, ну і, звісно, англійську та французьку. Так ось, багато поліглотів ніколи не мали яскраво виражених здібностей до мов. У всіх них була лишень потужна мотивація, наполегливість і організованість.

— І як це їм вдавалося? — запитав Антон, уже роздумуючи про те, яку наступну мову він сам вивчатиме.

— Я розповім тобі про трьох поліглотів. Підхід до опанування мов двох із них мене дуже надихав. Кожен із поліглотів обирав найзручнішу для себе стратегію навчання і слідував плану, який сам собі встановлював.

— Мені це дуже цікаво! — відповів наш майбутній поліглот і приготувався слухати.

— Перше прізвище тобі, напевно, добре відоме. Це шукач скарбів Генріх Шліман, який розкопав Трою. Але мало хто знає, що цей видатний археолог-самоук був ще й поліглотом-самоуком. Займаючись за своєю методикою, він за два з половиною роки опанував англійську, французьку, голландську, іспанську, португальську й італійську мови. А за життя Шліман самостійно вивчив п’ятнадцять мов.

Коли він розносив листи, у нього не було грошей на підручники та словники, тому Шліман почав вивчати мову за паралельними текстами. Тобто брав роман, який міг роздобути іноземною мовою, і порівнював із текстом, перекладеним його рідною німецькою. Після цього він заучував фрагмент тексту напам’ять, промовляючи його вголос. Шліман усно відтворював вивчений уривок і, постійно себе коригуючи, вимовляв його заново. Потім на основі вивченого тексту він писав твір-роздум, використовуючи слова і фрази з цього фрагмента. Наступний крок полягав у тому, що Шліман знаходив носія мови, яку вивчав, наприклад, англійського моряка, і просив його виправити всі допущені помилки у творі та вимові. Лише після цього, досягши абсолютної правильності свого тексту, він також заучував його напам’ять. Величезну увагу Шліман приділяв аудіюванню, слухав іноземну мову скрізь, де тільки з’являлася така можливість, намагався повторювати про себе чи вголос все, що чув. Іноді для більшого ефекту він дещо змінював підхід і, прочитавши текст, записував його з пам’яті. До речі, за допомогою цього прийому пам’ять видатного поліглота згодом розвинулася практично до рівня феноменальної, і він міг майже дослівно відтворювати цілі книги.

Режим його занять вартий поваги. Шліман приділяв мові весь вільний від роботи час — п’ять годин у будні і сімнадцять у вихідні!

Антон увесь час зачаровано слухав…

— Ще один поліглот, ким я завжди захоплювався, це жінка. Звати її Като Ломб, вона відома угорська перекладачка та письменниця. Вивчивши самотужки шістнадцять мов, Като Ломб стала одним із перших синхронних перекладачів у світі. Вона вільно володіла англійською, французькою, німецькою та російською мовами. Розуміла і могла говорити іспанською, італійською, китайською, японською, польською. Зі словником Като Ломб читала данською, болгарською, словацькою, румунською, українською та латиною. Свого часу її бестселер «Як я вивчаю мови» був моєю настільною книгою. Обов’язково знайди час і почитай хоча б скорочений варіант. Я цю книжку неодноразово перечитував і щоразу знаходив у ній щось нове для себе. Не повіриш, та коли авторка ще навчалась у гімназії, батьки і вчителі вважали її нездалою до мов, були впевнені, що жодної іноземної мови вона ніколи не опанує. Більшість мов Като вивчила самостійно, лише з книжок. При вивченні нової мови вона освоювала граматику паралельно з читанням оригінальних текстів, заучувала стійкі словосполучення, які найчастіше зустрічаються в усній мові. Народилася вона на початку ХХ століття, аудіозаписи іноземною мовою тоді не були такими доступними, як зараз, тому ставити правильну вимову і коригувати неправильну вона могла тільки при зустрічі з іноземцями. Тобі в цьому плані пощастило набагато більше, адже зараз в інтернеті можна знайти вимову будь-якого слова будь-якою мовою.

Антон записав назву книжки, подивився на Дмитра і запитав:

— А хто ж той третій поліглот?

— Наш сучасник, перуанець Луїс Мігель Рохас-Берссія. Він опанував 22 мови, з-поміж яких китайська, японська, мандаринська, каталанська та багато інших. Вивчення нової мови він починає з того, що на тиждень вирушає до певної країни і там активно спілкується з людьми. Наприклад, він просить таксиста розповісти анекдот, а коли їде в наступному таксі, то з іншим водієм повторює вивчені слова. Для опанування прийменників напрямку на зразок «вгору», «вниз», «праворуч», «ліворуч» він іде у спортзал і там займається з місцевим тренером. А ще пригощає перехожих кавою, щоб за розмовою вивчити нові слова.

Так за тиждень перуанський поліглот уже вільно спілкується «small talk» новою мовою, читає місцеві газети, засвоює близько тисячі слів.

Тож, мій друже, якщо захочеш поповнити ряди сучасних поліглотів, тобі є з кого брати приклад!

Антон із вдячністю подивився на свого вчителя:

— Дмитре, дякую вам уклінно! Без усіх цих порад я, напевно, ще кілька років просидів би над підручниками, перш ніж наважитися заговорити. Я ще не знаю, склав іспит чи ні, але дуже хотів би вам віддячити. Не заперечуватимете, якщо я запрошу вас сьогодні, наприклад, пограти у боулінг? Водночас і відсвяткуємо вашу подорож. Хоча, по правді, мені дуже шкода, що ви їдете.

— Звичайно, з радістю прийму твоє запрошення, — відповів Дмитро. — Мені також тебе не вистачатиме. Адже ти мені нагадав мене самого двадцять років тому, коли я тільки починав вивчати свою першу іноземну мову. Щоправда, у мене цей процес спочатку займав набагато більше часу, оскільки тоді я не знав усіх принципів. Доводилося збирати їх по крихтах, навчаючись на власному та чужому досвіді.

— Це ті принципи, які я знаю?

— Так, більшість їх ти вже знаєш!

— Більшість? — в Антона знову загорілися очі, як під час першої їхньої зустрічі. — Отже, є ще щось, що може прискорити вивчення мови? Адже я планую незабаром підтягнути ще й англійську. Я завжди дивувався, як людям вдається опанувати кілька мов, а головне, не забувати їх і як зробити так, щоб мови не плуталися при вивченні, якщо займаєшся двома одночасно?

— Це правильні запитання, — Дмитро подивився на годинник, — але, на жаль, мені треба йти, та й тобі час дізнатися результати тестування. А ввечері ще поспілкуємось. Ти вже переконався, що, знаючи певні принципи, одну мову опанувати досить легко. А якщо ти знаєш кілька мов, то існують інші принципи, але це вже інші секрети…