Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)

Листоноша дзвонить тисячу разів

Хтось послав листа, що так і не дійшов за адресою і не вернувся до відправника. В момент його написання адреса була правильною, марка відповідною і цілком розбірливим ім’я адресата. Поштові службовці оформили його з ретельним дотриманням правил. Не було пропущено жодної ланки. Складний адміністративний механізм спрацював з абсолютною точністю — як для цього листа, котрий не дійшов, так і для тисяч інших листів, які були відіслані того ж дня і вчасно дійшли за призначенням.

Листоноша подзвонив кілька разів, звірив адресу, розпитав сусідів і отримав відповідь: одержувач переселився. Йому дали нову адресу з точними даними і лист врешті-решт потрапив у віконечко «до запитання», де перебував у розпорядженні свого одержувача протягом тридцяти днів. Тисячі людей, які щодня йдуть на пошту шукати листа, який ніколи не був написаний, бачили там листа, якого таки написали, але він ніколи не дійде за призначенням.

Листа повернули відправнику. Та відправник також змінив адресу. Ще тридцять днів його лист зберігався у віконечку «до запитання», заки він питав себе, чому немає відповіді. Нарешті те просте послання, ті чотири рядки, в яких, можливо, не мовилось чогось важливого, або які, можливо, були визначальними в житті людини, кинули в мішок, до тисячі інших перемішаних анонімних листів, і відіслали в убогий і запилюжений дім під номером 567 на Восьмій вулиці. Це і є цвинтар загублених листів.

Епістолярний розшук

Через цей одноповерховий дім із низьким дахом і облупленими стінами, де, схоже, ніхто не жив, пройшли мільйони листів, за якими ніхто не питав. Декотрі з них обійшли цілий світ і повернулись до місця призначення — дожидати свого адресата, який, можливо, вмер, чекаючи листа.

Цвинтар листів схожий на цвинтар людей. Спокійний, безмовний, з довгими і похмурими проходами і темними галереями зі стосами листів. Проте на відміну від того, що діється на цвинтарі людей, на цвинтарі листів мине багато часу перед тим, як надію буде втрачено. Шість методичних, скрупульозних, вкритих іржею рутини службовців продовжують робити все можливе, аби знайти сліди, які б дали змогу встановити місцезнаходження невідомого адресата.

Троє з цих шести осіб — єдині в країні, хто може розпечатати листа без того, щоб бути притягнутим до відповідальності за порушення таємниці листування. Та навіть цей законний захід у більшості випадків є марним: текст листа не виводить на жоден слід. І дещо дивніше: з кожної сотні конвертів з наліпленими марками, відправлених на помилкову адресу, принаймні два не містять всередині нічого. Це листи без листів.

Де живе людина-невидимка?

Зміна адреси одержувача і відправника, хоча й може видатися надзвичайною, є чимось найпростішим і найчастішим. Працівники відділу незатребуваних відправлень — саме такою є офіційна назва цвинтаря загублених листів — втратили лік ситуаціям, які можуть постати в заплутаному лабіринті заблуканих послань. В середньому зі ста незатребуваних листів, які вони отримують щодня, щонайменше десять — із наклеєними як треба марками і належним чином відправлені — мають абсолютно чисті конверти. Їх називають «листами для людини-невидимки», і опустив їх у поштову скриньку той, кому спало на думку написати листа комусь, кого нема і, відповідно, він ніде не живе.

Листи до Уфемії

«Хосе, Богота», — написано на конверті одного із загублених листів. Конверт розпечатали і знайшли всередині складений удвоє лист, написаний і підписаний «Діогеном». Єдиний слід, аби знайти його одержувача, — це звертання: «Любий Енріке».

Рахують на тисячі листи, які прийшли у відділ незатребуваних відправлень і на чиїх конвертах було написано лише ім’я чи прізвище. Тисячі листів для Альберто, для Ісабель, для Ґутьєррес-і-Медіна і для Франсиско Хосе. Це найзвикліший випадок.

У цьому закладі, де безглуздя є чимось цілком природним, є лист всередині траурного конверта, на якому нема ні імені, ні адреси одержувача, а фіолетовим чорнилом написано тільки одну фразу: «Висилаю його в чорному конверті, аби він дійшов легшим».

Хто є хто!

Ці нісенітниці, що множаться до безконечності і могли б звести з розуму нормальну людину, не позначилися на нервовій системі шістьох службовців, які вісім годин на день роблять усе можливе, аби знайти адресатів безлічі заблудлих листів. З лепрозорію в Аґва-де-Діос, зокрема в різдвяні дні, надходять сотні листів без імені. У всіх них просять про допомогу: «Для сеньйора, що тримає крамничку на 28-ій південній вулиці, через два будинки від різника», написано на конверті. Листоноша виявляє, що не тільки неможливо визначити місцезнаходження цієї крамниці на вулиці довжиною у 50 квадр[4], але що у всьому кварталі немає крамниці різника. Проте з Аґва-де-Діос дійшов за призначенням лист, на якому була така інформація: «Для пані, яка щоранку о пів на шосту ходить на літургію в Єгипетську церкву». Вперто проводячи розслідування, службовці і посильні відділу незатребуваних відправлень зуміли встановити особу анонімного адресата.

Попри усе…

Листи, що їх оголошують безповоротно «мертвими», не становлять більшість із тих, які надходять щодня у відділ незатребуваних відправлень. Дон Енріке Посада Укрос, спокійний сивоголовий чоловік, який після п’яти років перебування на чолі цього відділу вже не дивується нічому, володіє загостреним чуттям у казковому ремеслі визначати сліди, де їх на перший погляд не існує. Це фанатик порядку у закладі, який завдячує своїм існуванням виключно незмірній безалаберності тих, хто пише листи. «Ніхто не буде читати списки кореспонденції», — каже керівник відділу незатребуваних відправлень. А люди, які їх читатимуть, якраз і становлять мізерний відсоток тих, для кого є лист без адреси. Офіс управління списками кореспонденції в Боготі постійно переповнений людьми, що сподіваються отримати листа. Проте зі списку із 170 листів з помилковою адресою лише шість забрали їхні адресати.

Однофамільці

Невігластво, недбальство, неуважність і брак почуття взаємодії з боку людей є основними причинами того, що лист не доходить за призначенням. Число колумбійців, які змінюють адресу і роблять відповідне сповіщення на пошті, є вкрай мізерним. І поки така ситуація триватиме й далі, марними будуть зусилля службовців відділу незатребуваних відправлень, де вже багато років лежить лист, якого не забрали, адресований в ось такий спосіб: «Шле вам ваша наречена». Є тут також посилки з усього світу — з газетами, журналами, репродукціями відомих картин, академічними дипломами і дивними предметами невідомого призначення. Дві кімнати забиті цими незатребуваними поштовими відправленнями з усього світу, місцезнаходження адресатів яких не вдалося встановити. Там бачили посилки для Альфонсо Лопеса, Едуардо Сантоса, Ґуставо Рохаса, Лауреано Ґомеса, які не є тими самими громадянами, що їх кожен може собі уявити. І серед них — посилка з журналами і філософськими бюлетенями для адвоката і соціолога, доктора Луїса Едуардо Ньєто Артеси, який зараз перебуває в Барранкільї.

Листоноша дзвонить тисячу разів

Не всі посилки, що знаходяться у відділі незатребуваних відправлень, мають помилкову адресу. Від багатьох із них відмовилися їхні адресати. Чоловіки й жінки, які роблять покупки поштою і потім жалкують про це, затято не забирають відправлень. Не впускають посильних. Є байдужими до дзвінків пана Посади Укроса, який знаходить телефон одержувача в довіднику і благає того забрати посилку з Німеччини. Посильний, що звик до таких інцидентів, вдається до всіляких хитрощів, аби добитися, щоб адресат підписав відповідну квитанцію і забрав посилку. У більшості випадків усі зусилля є марними. І посилка, що в більшості випадків не має також відправника, остаточно переходить до архіву незатребуваних речей.

У такій самій ситуації знаходяться заборонені для імпорту вироби, які прибувають на митницю, і ті, які дозволено імпортувати, але одержувачі їх не забирають, бо мита є вищими, ніж ціна товарів. В останній кімнаті цвинтаря загублених листів лежать дев’ять тюків, відправлених митницею в Кукуті. Дев’ять тюків з різними цінними предметами, які, однак, прибули без документів про пересилку і тому юридично не існують. Товари, які не знати звідки прийшли і не знати куди йдуть.

Світ широкий і чужий

Іноді складний механізм світової пошти дає збій, і у відділ незатребуваних відправлень Боготи приходить лист чи посилка, які мали подолати лише 100 км, а подолали 100 тисяч. Часто прибувають листи з Японії, саме відтоді, коли перша група колумбійських військовослужбовців повернулася з Кореї. Багато з них — це любовні листи, написані незбагненною іспанською мовою, в яких японські ієрогліфи перемішані з латинськими друкованими літерами. «Перший капрал, Гавана» — такою була адреса, написана на одному з цих листів.

Усього місяць тому з Парижа повернули листа, який було адресовано (з цілком розбірливими ім’ям і адресою) в глухе сільце десь в італійських Альпах.

1 листопада 1954 року,

«Ель Еспектадор», Богота