Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)

Провісники

Без сумніву, першою сенсаційною новиною — після створення світу — стало вигнання Адама і Єви з раю. То була б незабутня перша шпальта: «Адама і Єву вигнано з раю» (вісім колонок). «В поті чола твого їстимеш хліб», — сказав Бог. — «Ангел з вогненним мечем виконав учора вирок і стає на чати Едему». — «Яблуко стало причиною трагедії».

Скільки років тому сталась ця новина? На це питання відповісти так само важко, як і провістити, коли прийде час написати останній великий сенсаційний репортаж: про Страшний суд, який буде таким собі остаточним підсумком людського роду. Та поки настане та пора, хто знає, скількох змін зазнає журналістика, ота виснажлива діяльність, яка почалася тоді, коли один сусід розповів іншому про те, що робив третій напередодні увечері, і яка має цікавий різновид у наших містечках, де людина, яка щодня читає газети, на письмі коментує новину — в статті із недвозначним тоном передовиці або в легкому і несерйозному стилі замітки — відповідно до її важливості і того ж вечора читає це в аптеці, де громадськість вважає за свій обов’язок бути поінформованою.

Цей коментатор буденної події, якого можна знайти принаймні у сорока відсотках наших містечок, є журналістом без газети, людиною, яка займається своєю професією всупереч тій важкій і незмінній обставині, що в неї нема навіть ручного друкарського станка, аби висловлювати свої ідеї, тож вона висловлює їх у громадських місцях, з такими очевидними результатами, що, можливо, саме це безсумнівний доказ того, що журналістика є біологічною потребою людини, яка якраз через це здатна пережити навіть самі газети. Завжди буде людина, яка читатиме статтю на розі аптеки, і завжди (через люб’язність) буде група громадян, готових її слухати — хоча б для того, аби відчути демократичну насолоду не погоджуватись.

10 серпня 1954 року,

«Ель Еспектадор», Богота