Сонети

Як хвилі мчать на узбережну рінь,

Так в небуття і нині мчать хвилини:

Одну поглине вічності глибінь,

На зміну їй уже наступна лине.

Все зроджене під блиском осяйним

До сонця пнеться, зріючи незримо.

А там встає затемнення над ним,

І Час дари свої стина без втриму:

Цвіт юності безжально обрива

І люто борознить чоло краси,

І все живе лягає, мов трава,

На пруг неутомленної коси.

Та вірш мій проти смерті сміло стане

І захистить твоє лице кохане.