Сонети

Який поет в своїм пісеннім громі

Красу твою прославив на віки!

Куди ж мені, убогому сіромі,

Писать за ним несміливі рядки?

Але твій блиск — це океан без меж:

Там гордий корабель іде невпинно,

То й човен мій, горіхова лушпина,

Зухвало в далеч випливає теж.

Твоя любов — його міцні вітрила,

Тому й мілка для нього ця глибінь.

Мчить корабель, і велетенська тінь

Навік мене з моїм човном покрила.

Нехай судилось нам піти на дно, —

Любов і смерть для мене все одно.