Артеміс Фаул. Парадокс часу

ГЛАВА 5: ТЕПЕР Я ОГОЛОШУЮ ВАС...

БІСЕНЯ, також відоме, як Номер Один, хиткою ходою зійшло з трапа шаттлу, що належав ЛЕП. Маленька ко­ренаста істота сірого кольору, вкрита лусочками, які нагадували металеву броню, була дуже схожа на мініатюрного носорога, за винятком того, що останній не ходить на задніх лапах і в нього немає пальців на кінцівках. Та й голова у Номера Один більше була схожа на голову горгульї, ніж но­сорога.

«Ну чому в мене нема хвоста», — думав Номер Один.

Насправді Номер Один мав хвіст, але той був за­надто короткий і ні до чого не придатний, окрім як обтрушуватися від снігу під час прогулянок парком штучної погоди у Небесному місті.

Номер Один утішав себе тим, що принаймні його хвіст не звисає в туалет. Деякі з демонів Гібрасу мали проблеми з адаптацією до новомодних місць для утилізації природних потреб у житлах Небесного міста. Він чув із цього приводу жахливі історії. Тіль­ки цього місяця, за офіційними даними, сталося три подібних НП.

Перехід зі стану тимчасової невизначеності до нормального часу був важким для всіх демонів, але позитивних сторін було все ж таки більше, ніж нега­тивних. Обмеження, установлені старим лідером племені, були скасовані. Демони, якщо хотіли, могли тепер їсти приготовану їжу. Знову створювалися сім’ї. Навіть найагресивніші демони стали спокійні­шими у присутності своїх матерів. Дуже важко було здолати десять тисячоліть ненависті до людства, і багато хто з демонів, що повернулися, проходили спеціальне лікування або приймали пігулки, коригу­ючи настрій, аби позбавитися бажання стрибнути в шаттл, що йде на поверхню, і загризти першу ж Людину Бруду, яку вони побачать.

У Номера Один таких бажань не було взагалі. Він був у деякій мірі аномальним явищем серед демонів. Номеру Один подобалися всі, навіть люди, особливо Артеміс Фаул, який урятував їх усіх від злої смерті, витягнувши з часової петлі, не кажучи вже про Ле­она Аббота, психічно неврівноваженого екс-лідера демонів.

Тому, коли у Восьму Секцію потрапило повідо­млення про те, що Артемісу Фаулу потрібна допомога, Номер Один зв’язався з підрозділом польотів і зажадав, щоб йому дали дозвіл для виходу на по­верхню. Командирові льотного відділення Вінйайї довелося його видати, тому що незгода могла б при­вести до різного роду магічних істерик з боку неопереного чаклуна. Колись, будучи не в гуморі, Номер Один зруйнував одну зі скляних стінок величезного міського акваріума. Народ і досі знаходить пискунів у ваннах.

— Ти можеш поїхати, — сказала йому Вінйайа. — Але тільки в тому разі, якщо візьмеш групу охоронців, які весь час триматимуть тебе за руку.

Як виявив Номер Один, коли спробував погово­рити з командиром охорони, не варто було розуміти буквально вислів «тримати за руку».

— Але командир Вінйайа сказала, що... — нама­гався заперечити він.

— Поклади сюди руку, бісеня, — наказав капі­тан. — Надягни мій годинник, я за тобою наглядати­му через нього.

Таким чином, Номер Один з’явився в маєтку Фа­улів, як здавалося, сам. Але насправді він був оточе­ний дюжиною охоронців з ельфів. На півдорозі до будинку Номер Один змінив свою зовнішність за допомогою заклинання перевтілення. Будь-яка лю­дина, що тепер подивилася б на дорогу, побачила б там маленького хлопчика в квітчастій легкій сукні, що прямує до головного входу в маєток. Цей зовніш­ній образ Номер Один побачив у людському фільмі минулого століття, і ця зовнішність здалася йому до­сить безневинною.

Міс Бук з’явилася в дверному отворі якраз тоді, коли Номер Один підійшов до входу. Його вид зму­сив медсестру зупинитися і забути, куди вона пряму­вала. Вона зняла окуляри, не вірячи своїм очам.

— Привіт, маленький хлопчику, — сказала вона, мило посміхаючись, хоча, ймовірно, не була б такою привітною, якби їй було відомо про дванадцять плазмових гармат, поцілених у її голову.

— Привіт, — привітався Номер Один. — Я люблю всіх, отже не почувайте себе в небезпеці.

Посмішка міс Бук була холодною.

— У небезпеці? Звичайно, не буду. Ти шукаєш ко­гось? Ви граєте в переодягання?

У цей момент з’явився Артеміс і перервав їхню бесіду.

— Ах, Фердинанде. Де ти був? — вимовив він, швидко провівши Номера Один повз медсестру. — Це Фердинанд, син садівника, — пояснив він. — Не­посидючий хлопчик. Я попрошу його батька, щоб він забрав його.

— Хороша ідея, — вимовила міс Бук із сумні­вом. — Я знаю, що кімната твоєї матері зачинена, але все одно подивися, щоб він не пішов нагору.

— Звичайно ні, я відправлю його до задньої час­тини будинку.

— Добре, — сказала медсестра. — Мені необхідно трохи подихати свіжим повітрям, а потім я зайду пе­ревірити, як ваша мати.

— Не кваптеся, — сказав Артеміс. — Я сам зніму показники.

«Усе йде за планом», — подумав він.

Як тільки міс Бук зникла за рогом, Артеміс повів Номера Один сходами нагору.

— Ми йдемо нагору? — м’яко заперечив Номер Один. — Не роби цього, адже та леді сказала, щоб ти мене туди не вів.

Артеміс зітхнув.

— Як довго ти мене знаєш, Номере Один?

Номер Один лукаво посміхнувся.

— Ах, я розумію. Артеміс Фаул ніколи не робить те, що йому говорять зробити.

Холлі зустріла Номера Один на сходовому май­данчику, але відмовилася обніматися з ним, доки він перебував під дією заклинання перевтілення.

— Мені не подобається торкатися його, — сказала вона. — Здається, що обіймаєш вологу губку.

Номер Один надувся.

— А мені подобається бути Фердинандом. Люди посміхаються мені.

Артеміс завірив його, що ніяке спостереження не ведеться. Тоді демон почекав, поки за ним зачинять двері, а потім зняв заклинання перевтілення, обли­зуючи пальці. Фердинанд лопнув і розчинився в по­тоці іскор, що розсипалися навколо тіла Номера Один, залишивши невеликого сірого демона, на яко­му не було нічого, окрім широкої усмішки.

Холлі міцно його обійняла.

— Я знала, що ти прийдеш. Ти нам дуже потрібен.

Номер Один перестав посміхатися.

— Оце так. Мати Артеміса. Їй потрібне лікування магією?

— Це останнє, що їй потрібно, — відповіла ельфійка.

Як тільки Номеру Один пояснили ситуацію, він одразу ж погодився допомогти.

— Тобі таланить, Артемісе, — сказав Номер Один, ворушачи своїми вісьмома пальцями, — Минулого тижня я робив модуль для переміщення в часі для дипломної роботи на курсах магії, які я відвідую.

— Б’юся об заклад, що клас маленький, — сухо прокоментував Артеміс.

— Тільки я, — погодився Номер Один. — І Кван, звичайно, мій викладач. Очевидно, що я Найсильні­ший чаклун, якого коли-небудь бачив Кван.

— Добре, — сказав Артеміс. — Тоді переміщення всіх нас у минуле не повинно завдати тобі клопоту.

Фоулі з’явився на п’яти різних моніторах у кімна­ті Артеміса.

— Усіх? — прокричали усі п’ять зображень. — Усіх! Ти не можеш узяти Номера Один із собою.

Артеміс не мав настрою сперечатися.

— Він потрібен мені, Фоулі. Кінець дискусії.

Фоулі подивився на нього так, що здавалося, ніби зараз він вилізе з екрана.

— Ні, це не кінець дискусії. Холлі — доросла, вона може вирішувати сама, але Номер Один поки ще дитина. Ви не можете наражати його на небезпеку в одній з ваших місій. На цього маленького демона покладено чимало надій. Майбутнє всього Народу.

— Ні в кого з нас не буде майбутнього, якщо Но­мер Один не допоможе нам у минулому.

— Будь ласка, припиніть, — сказав Номер Один. — Від усього цього в мене починає наморочитися в го­лові. У нас немає часу для суперечок.

Обличчя Артеміса почервоніло, але він замовк, на відміну від Фоулі, який продовжував кричати, хоча і приглушив звук.

— Фоулі треба спустити пару, — пояснила Хол­лі. — Інакше потім йому буде зле.

Поки вони чекали, коли Фоулі заспокоїться, Но­мер Один сказав:

— У будь-якому разі, я не зможу з тобою поїхати. Це працює не так.

— Але ти зміг винести нас із часової петлі.

— Це зробив Кван. Він майстер, але я поки тільки учень, — сказав Номер Один. — І в усякому разі, у нас

не було бажання повернутися назад у петлю. Тому якщо ви хочете повернутися сюди знову, я повинен залишитися як сигнальний знак.

— Поясни, — різко кинув Артеміс.

Номер Один широко розвів руки.

— Я буду як маяк, — заявив він. — Сяючою най­новішою зорею. Будь-яка магія, яку я випускатиму, притягуватиметься назад до мене. Я відправлю вас до минулого і ви притягнетеся до мене, як цуценята на повідку. — Номер Один спохмурнів, тому що йому не сподобалося порівняння. — Один з тих жах­ливих стягуючих повідків.

— Так, ми використовуємо такі, — сказав Арте­міс. — Скільки тобі часу знадобиться на створення заклинання?

Номер Один задумливо пожував губу.

— Стільки, скільки піде на те, щоб ви зняли із себе одяг.

— Хууркк, — вимовив Артеміс дещо здивовано.

— Д’арвіт, — вилаялася Холлі.

— Я думаю, ми всі знаємо, що означає «д’арвіт», — сказав Номер Один. — Але хууркк — це не англій­ська. Якщо ти, звичайно, не мав на увазі «харк», яке означає «слухати», або «згадувати» що-небудь із ми­нулого. Що, я вважаю, вже має сенс. Чи, можливо, ти сказав голландською, і тоді «хууркк» має переклада­тися як «сидіти навпочіпки». — Номер Один морг­нув. — Це означає сидіти навпочіпки?

Артеміс схилився до його конусоподібного вуха. — Чому ми повинні зняти одяг?

— Так, це дуже гарне питання, — приєдналася Холлі, схиляючись до іншого вуха.

— Це досить просто, — відповів Номер Один. — Я не такий досвідчений, як Кван. І навіть із Кваном під час минулого переміщення ви помінялися очи­ма, найімовірніше тому, що хтось зосередився на ви­краденні магії. Якщо під час переміщення на вас буде одяг або ви візьмете із собою зброю, вірогідність того, що ці речі стануть частиною вас, зросте. — Де­мон підняв указівний палець, — Правило № 1: під час переміщення сконцентруватися, щоб зібрати тіло цілком. Також вам доведеться думати за лемура.

Номер Один помітив збентеженість у виразах об­лич Артеміса і Холлі і зглянувся над ними.

— Я дозволяю вам залишити одну річ на собі, якщо вам це необхідно. Невеликий предмет одягу, тільки переконайтеся, що він збігається з кольором вашої шкіри, тому що потім вам доведеться носити його дуже довго.

Хоча обидва знали, що зараз не час для скромнос­ті, Артеміс і Холлі зашарілися. Холлі, хвилюючись, швиденько зняла свій мерехтливий костюм.

— Я залишу цей предмет, — сказала вона агресив­но, щоб Номер Один навіть не думав сперечатися. Ця річ зовні була схожа на купальник, але була до­повнена на плечах і спині основою для підтримки крил. У ній були також теплові і кінетичні панелі, які могли переносити енергію від користувача до костюма.

— Добре, але я б порадив тобі видалити цю і будь-яку іншу електроніку.

Ельфійка кивнула, зриваючи панелі. Артеміс зі­брав речі Холлі.

— Я покладу твій шолом і костюм у сейф, аби бути упевненим, що вони в безпеці. Немає необхід­ності ризикувати чарівними технологіями.

— Зараз ти думаєш як кентавр, — протрубив Фо­улі.

Знадобилося близько хвилини, щоб покласти ча­рівні пристрої у сейф. Коли Артеміс повернувся, він зняв сорочку і штани та акуратно повісив їх у своєму гардеробі. Свої туфлі він поставив поряд з декілько­ма аналогічними чорними парами і одними корич­невими, про всяк випадок.

— Гарна білизна, — хихикнув Фоулі з екрана, на мить забувши про всю серйозність ситуації.

На Артемісі були одягнені червоні боксери від Армані, які, можливо, тільки на два тони були темні­ші за його обличчя.

— Може, продовжимо? — відповів він. — Де нам треба стояти?

— А де б ви хотіли з’явитися? — відповів Номер Один. — Для мене набагато буде легше, якщо зліт і посадка відбудеться в одній і тій самій точці. І так буде досить складно зупинити вас під час перемі­щення по червоточині зі швидкістю світла, навіть не думаючи про місце призначення.

— Ми в потрібному місці, — сказав Артеміс, — Тут ми і маємо бути.

— Ви повинні знати, коли саме ви маєте прибути. Тимчасові координати так само важливі, як і геогра­фічні.

— Я знаю коли.

— Дуже добре, — сказав Номер Один, потираючи руки. — Настав час відправити вас.

Холлі дещо згадала.

— Я не завершила Ритуал. У мене мало магії і не­має зброї, це може стати проблемою. У мене немає жолудя.

— Не говорячи вже про закрут річки, — додав Ар­теміс.

Номер Один посміхнувся.

— Це може стати проблемою. Якщо...

Спіральна руна на лобі демона спалахнула черво­ним і стала обертатися, подібно до вогняного колеса з феєрверком. Це було як гіпноз.

— Нічого собі, — сказала Холлі. — Це дійсно...

Раптом пульсуючий темно-червоний промінь магії вибухнув від центру колеса, закутуючи Холлі коконом світла.

— Тепер ти повна магією по самі вінця, — сказав Номер Один, низько вклонившись. — Велике вам

спасибі. Я тут лише тиждень. Не забувайте давати чайові вашим гоблінам і заривати в землю жолуді.

— Нічого собі, — сказала Холлі знову, коли кінчи­ки її пальців припинили гудіти. — Оце так трюк.

— Більше, ніж ти думаєш. Це моя власна поміче­на магія. Особливий коктейль Номера Один, який зробить тебе маяком у потоці часу.

— Скільки у нас буде часу? — запитав Артеміс.

Номер Один пильно дивився на стелю, поки ро­бив обчислення.

— Три сотні років. Ні-ні. Три дні. Холлі може по­вернути вас у будь-який момент, просто підкоря­ючись моїй силі, але за три дні зв’язок стане слабшим.

— Чи ми повинні щось там робити?

— Давайте подивимося правді в очі: можливо, я і могутній, але новачок. Таким чином, злетіти від того місця, де ви приземлитеся, життєво важливо. Але якщо ви вийдете за рамки трьох днів, то застряг­нете в минулому.

— Якщо ми розділимося, чи зможе Холлі повер­нутися, а потім перенести мене? — запитав Артеміс.

— Ні, не зможе, — відповів Номер Один. — Було б неможливо зустрітися в тому місці, яке хто-небудь з вас не знав би. І повернутися можна буде тільки один раз. Потім зв’язок закриється. Потрібно буде зосередити всі мої сили для цього переміщення. Трохи більше часу, і ваші атоми втратять пам’ять і просто забудуть, куди рухатися. Ви обидва вже дві­чі були в потоці часу. Я можу переміщати неживі об’єкти цілу вічність. Але живі об’єкти розпада­ються в потоці часу, якщо немає чаклуна, щоб за­хистити їх.

Холлі поставила дуже вчасне питання.

— Номере Один, а ти робив це коли-небудь ра­ніше?

— Звичайно. Кілька разів. На тренажерах. І двічі голограми виживали.

Рішучість Артеміса похитнулася.

— Дві, що вижили. А решта?

— Ні, — зізнався Номер Один. — Дві голограми, що залишилися, потрапили в пастку в червоточині і були поглинені квантовими зомбі.

Загострені вушка Холлі почало колоти, що було поганою ознакою: чарівні вуха завжди відчували не­безпеку.

— Квантові зомбі? Ти жартуєш?

— Це те, що я сказав Квану, він написав про­граму.

— Це не має значення, — різко сказав Артеміс. — У нас немає іншого вибору, окрім як повернутися в минуле.

— Дуже добре, — сказав Номер Один, згинаючи пальці. Він зігнув свої коліна, переносячи вагу тіла на кінчик хвоста.

— Положення сили, — пояснив він. — У цій пози­ції я виконую свою роботу краще.

— Те ж саме з Мульчем Діггумсом, — пробубонів Фоулі. — Квантові зомбі. Я мушу отримати копію цієї програми.

Червоний серпанок згустився навколо демона-чаклуна. Невеликі спалахи блискавок почали проходи­ти по його рогах.

— Він концентрує магію, — сказав Фоулі з екра­нів. — Ви можете вирушити будь-якої миті. І пам’я­тайте: намагайтеся якомога менше торкатися чого-небудь. Не розмовляйте з усіма поспіль. І не намагайтеся зв’язатися зі мною у минулому. У мене немає бажання перестати існувати.

Артеміс кивнув.

— Я знаю. Спробувати робити як можна менший вплив, щоб теорія парадоксу не набула сенсу.

Холлі не терпілося швидше покінчити з цим.

— Досить науки. Просто перенесемося в минуле і принесемо мавпу.

— Лемура! — поправили Артеміс і Фоулі водночас.

Номер Один заплющив очі. Коли він їх розплю­щив, ті стали темно-червоного кольору.

— Добре. Я готовий вас відправити.

Артеміс моргнув. Він чекав, що голос сили Номе­ра Один буде трохи менш писклявим.

— Ти впевнений?

Номер Один застогнав.

— Я знаю. Це все через голос, чи не так? Не по­трібно дивуватися. Кван сказав мені бути менш лег­коважним і віддавати магію на те, що треба. Повірте мені, я готовий. Тепер візьміться за руки.

Холлі з Артемісом стали поруч у нижній білизні, зчепивши руки в замок. Разом вони перетнули простір і час, придушили повстання і тягалися з різними бо­жевільними типами. У голові промайнули спогади від минулих пригод: кашель кров’ю, втрачений палець, вдихання випарів гнома, переміщення пальців руки, а також очних яблук. Ще вони виявили, що триматися за руки незручно, але ніхто з них руку не відпустив.

Номер Один знав, що він не має цього робити, але не міг чинити опір, щоб не зробити прощальний по­стріл.

— Тепер я оголошую вас...

Ніхто з тих, що тримався за руки, не здивувався, але перш ніж вони могли зробити щось більше, ніж кинути сердитий погляд, два червоних потоки магії як близнюки вирвалися з очей Номера Один і поне­сли його друзів у потік часу.

— ...людиною та ельфом, — сказав він, закінчу­ючи жарт і захоплено сміючись.

З екрана пирхнув Фоулі.

— Я здогадуюся, що ти смієшся, аби приховати занепокоєння.

— Правильно, — відповів Номер Один.

На тому місці, де стояли Холлі з Артемісом, були їхні примарні копії з відкритими ротами, які ніби намагались заперечити коментар Номера Один.

— Це дійсно турбує мене — бачити їхні фантомні зображення. Неначе вони мертві.

Фоулі здригнувся.

— Не кажи так. Якщо вони мертві, ми всі теж мо­жемо бути мертві. Як скоро вони мають поверну­тися?

— Приблизно через десять секунд.

— А якщо через десять секунд їх не буде?

— Тоді ніколи.

Фоулі почав відлічувати час.