Недільну роботу в клініці завершено. «Комбі» вже набитий мертвим вантажем. Закінчуючи поденну роботу, він миє шваброю підлогу операційної.
— Я сама це зроблю, — пропонує Бев Шоу, заходячи з подвір’я. — На вас чекатимуть вдома.
— Я не поспішаю.
— І все одно ви, мабуть, звикли до зовсім іншого способу життя.
— Іншого способу життя? Не знав, що в життя є способи.
— Я маю на увазі, що, напевно, життя тут здається вам надзвичайно невеселим. Ви, мабуть, сумуєте за людьми свого кола. Вам, мабуть, не вистачає можливості мати подружку.
— Подружку, кажете. Люсі, безумовно, розповіла вам, чому я поїхав із Кейптауна. Там мені не надто пощастило з подружкою.
— Вам не слід бути з нею таким суворим.
— Суворим із Люсі? Я не зміг би бути із нею суворим.
— Не з Люсі, а з тією дівчиною в Кейптауні. Люсі каже, що ви мали чимало проблем через одну дівчину.
— Так, там була одна дівчина. Але в цьому випадку проблеми почалися через мене. Я спричинив принаймні стільки ж проблем для дівчини, про яку йдеться, скільки вона для мене.
— Люсі каже, що вам довелося залишити свою посаду в університеті. Це, мабуть, було непросто. Ви шкодуєте про це?
А вона полюбляє пхати всюди свого носа! Цікаво, як збуджує жінок будь-який запах скандалу. Невже це непоказне маленьке створіння гадає, що він не може приголомшити його? Чи бути приголомшеною — ще один із її обов’язків, як у випадку, коли черниця лягає й дозволяє себе зґвалтувати, щоб зменшити кількість зґвалтувань у світі?
— Чи шкодую я про це? Не знаю. Те, що сталося в Кейптауні, привело мене сюди. Тут я не можу назвати себе нещасливим.
— Але тоді… ви шкодували про це тоді?
— Тоді? Маєте на увазі, коли вирували пристрасті? Звісно ж, ні. Коли вирують пристрасті, не виникає жодних сумнівів. Я впевнений, ви й самі про це знаєте.
Вона шаріється. Він давно вже не бачив, щоб жінка середніх років так червоніла. Аж до коренів волосся.
— І все одно Ґрехемстаун, мабуть, здається вам дуже тихим, — бурмоче вона. — У порівнянні.
— Я не маю нічого проти Ґрехемстауна. Принаймні тут я перебуваю далеко від спокус. До того ж я не живу в Ґрехемстауні. Я живу зі своєю донькою на фермі.
«Далеко від спокус»: бездушно казати таке жінці, хай навіть непоказній. Тим паче, що вона не для всіх непоказна. Мусили бути часи, коли Білл Шоу побачив щось у молоденькій Бев. А можливо, й інші чоловіки.
Він намагається уявити її молодшою на двадцять років, коли закопилене обличчя на коротенькій шиї мало б виглядати бадьорим, а від вкритої ластовинням шкіри віяло затишком і здоров’ям. Раптовий порив змушує його простягнути руку й торкнутися пальцями її губ.
Вона відводить погляд, але не відсахується. Навпаки — Бев відповідає, торкається устами його руки — можна навіть сказати, цілує її, — водночас нестямно червоніючи.
Ось і все, що сталося. Далі вони не зайшли. Не кажучи більше жодного слова, він їде з клініки і чує, як позаду вимикається світло.
Наступного дня вона телефонує. «Ми могли б зустрітися о четвертій у клініці», — каже. Це не запитання, а оголошення, зроблене високим напруженим голосом. Він ледь не запитує: «Для чого?» — але йому вистачає клепки не робити цього. Утім, він здивований. Він може закластися, що вона ніколи не ходила цією доріжкою. Мабуть, у її невинній уяві саме так і відбувається подружня зрада: жінка телефонує своєму залицяльнику й повідомляє, що готова.
У понеділок клініка зазвичай зачинена. Він заходить усередину й замикає за собою двері. Бев Шоу стоїть у хірургії спиною до нього. Він обіймає її; вона притуляється вухом до його підборіддя; його губи торкаються дрібних тугих завитків її волосся.
— Там є ковдри, — каже вона. — У шафці. На нижній полиці.
Дві ковдри, рожева й сіра, які крадькома принесла з дому ця жінка, котра останню годину, імовірно, купалася, пудрилася й мастилася, готуючись; котра, хтозна, можливо, пудрилася й мастилася щонеділі та зберігала у шафці ковдри так, про всяк випадок. Котра думає, що, оскільки він приїхав із великого міста, оскільки з його ім’ям пов’язаний скандал, він неодмінно кохався із безліччю жінок і розраховує на близькість із кожною на своєму шляху.
Вибирати доводиться між операційним столом і підлогою. Він розстеляє на підлозі ковдри: знизу сіру, згори рожеву. Він вимикає світло, виходить з кімнати, перевіряє, чи замкнуті задні двері, чекає. Чує, як шурхотить одяг, коли вона роздягається. Бев. Йому навіть і не снилося, що він спатиме з Бев.
Вона лежить під ковдрою, з-під якої стирчить сама лише голова. Навіть у тьмяному світлі видовище не надто привабливе. Скинувши білизну, він лягає біля жінки й торкається руками її тіла. Про груди навіть не йдеться. Вона міцна, майже не має талії й нагадує невеличку приземкувату діжку.
Вона хапає його за руку і вкладає щось у неї. Презерватив. Усе заздалегідь продумано від початку до самого кінця.
Про їхній статевий акт він принаймні може сказати, що виконав свій обов’язок. Без пристрасті, але й без огиди. Отже, у кінці Бев Шоу може бути собою задоволена. Усе, що вона запланувала, збулось. Йому, Девідові Лур’є, допомогли, як допомагає чоловікові жінка; а її подрузі, Люсі Лоурі, допомогли зі складним гостем.
«Не забувай цей день, — нагадує він собі, лежачи поруч із Бев, коли вони вже виснажилися. — Ось де я опинився після солодкої юної плоті Мелані Ісаакс. І до цього мені слід звикати, до цього і навіть до меншого».
— Уже пізно, — каже Бев Шоу, — я мушу йти.
Він відкидає вбік ковдру й устає, не намагаючись прикритися. «Нехай досхочу помилується своїм Ромео, — думає він, — його згорбленими плечима й кістлявими ногами». Уже й справді пізно. На небокраї догоряє останнє багряне світло; над головою неясно вимальовується місяць; у повітрі висить дим; понад пустирем із найближчих халуп лунає гамір голосів. Біля дверей Бев востаннє притискається до нього й кладе руку йому на груди. Він дозволяє їй зробити це, як дозволив робити все, що здавалося їй необхідним. Думками він повертається до Емми Боварі, котра самовдоволено вдивляється в дзеркало після свого першого видатного дня. «У мене є коханець! У мене є коханець!» — наспівує вона собі під ніс. Гаразд, нехай бідолашна Бев іде додому й теж трохи поспіває. І досить уже називати її бідолашною Бев Шоу. Якщо вона бідолашна, — він узагалі банкрут.