Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу

Передмова

Ця книжка задумана як колективна хроніка останніх п’ятнадцяти років Радянського Союзу — періоду, впродовж якого радянська система почала загнивати та зрештою зазнала краху.

Люди, про чиї долі розповідається на цих сторінках, — це переважно ті, кого я зустрічав упродовж майже двох десятиліть, працюючи кореспондентом у Росії, а також ті, про кого я дізнався з розповідей їхніх родичів або друзів, бо самі вони або не мали бажання спілкуватися, або були недоступні, або перебували в ув’язненні.

Зазвичай, мої герої не були «типовими» радянськими громадянами. Проте саме типове радянське життя є у творі тим неуникним тлом, на якому розгорталися життя та історії цих «нетипових» людей, аж до завершення — часто нещасливого — цих історій.

Я приїхав до Радянського Союзу в червні 1976 року й провів там шість років, працюючи кореспондентом лондонської газети Financial Times. У 1980-х я продовжував писати про СРСР, а після 1990-го мав змогу жити там упродовж тривалого часу. Тож, зважаючи на цей досвід, я теж фігурую на сторінках цієї книжки. Фактично її персонажів об’єднує лише те, що свого часу всі вони погодилися зустрітися зі мною, що, своєю чергою, певним чином відобразилось на їхніх переважно трагічних долях.

Попри те, що Радянський Союз уже розчиняється в тумані історії, радянський експеримент із тоталітаризму все ще потребує усвідомлення. СРСР був продуктом новітньої форми манії величі — ідеї, що нібито наводити лад у людських справах можна без допомоги трансцендентного закону. Цю книжку можна сприймати як розповідь про наслідки втілення цієї ідеї, а також як опис людського життя за екстремальних соціально-побутових умов.

Що стосується останнього, то це має особливе значення для мешканців США, бо, як засвідчує досвід, радянські люди не такі далекі від нас, як ми могли очікувати.