Місто собачих снів

РОЗДІЛ 1

– Всім дякую,- стомлено сказав Гриня і відвернувся від мікрофону.

Це означало, що репетиція закінчилася. Музиканти закурили і почали збиратися. Басист поставив бас у куток, навіть не вийнявши штекер, і почав натягати куртку. Вигляд у нього (як і завжди) був дещо самозакоханий. Довготелесий барабанщик мугикав якусь джазову мелодію і неквапом запихав перемотані синьою ізолентою палички до кольорового рюкзачка. Михась, соло-гітарист, підійшов до Грині.

– Додому пішки? – спитав він.

Гриня механічно змотував гітарний шнур, жмурячись від диму цигарки, затисненої у кутику рота. Не повертаючи голови, хлопець ствердно кивнув.

Гриня і Михась жили в одному мікрорайоні Міста, тож додому з репетицій переважно йшли разом. Як і в цей раз.

Довший час йшли мовчки. Тьмяно-жовті ліхтарі зажурено схилялися над хлопцями, немов бажаючи підслухати ще не розпочату розмову.

– Як там в тебе? – врешті озвався Гриня. Це мало означати: “Як робота? А твоя Ксюша? Що дивився по “ящику”? Чи, може, де вчора забухав?”.

Михась зітхнув і закурив.

– Фіг його знає, чувак. Все мене дістало. Я так більше жити не можу. Повсюди якісь одні дебіли. Мені постійно здається, що я неправильно живу. Потрібно щось міняти, причому вже і негайно. Отаке-от, чувак.

Гриня поправив на плечі кофр. “Гм, – подумав він. – Останнім часом я чую подібні речі від дуже багатьох людей. Світ сказився. Всі хочуть “те, не знаю що” і “там, не знаю де”. Питання “з ким” взагалі краще не чіпати. То все вплив клятої емансипації і дешевих американських фільмів”.

– Ти чого мовчиш? – перервав його роздуми Михась. – В тебе такого відчуття нема?

– Гадаю, що таке відчуття в тій, чи іншій мірі притаманне кожному, – Гриня посміхнувся.

– А що мені з ним робити?

– А що ти хочеш з ним зробити? Міняти ж потрібно не відчуття, а те, що його викликає. Зачекай хвилинку…

Гриня відійшов до тютюнового кіоску. Дві дівчини купляли ментолові сигарети. Він з цікавістю, майже непристойно, оглянув дівчат. Одну з них юнак знайшов дуже навіть привабливою. “Може запросити її на горнятко кави… – неуважно подумав він. – А подруга? В принципі є Михась… Та він знову почне: моя Ксюша, моя Ксюша…”. Гриня зітхнув. “Та й, зрештою, на роботу рано вставати… Іншим разом”. Проте дівчину запам’ятав.

Гриня купив сигарети і ще раз кинув погляд на постаті дівчат, що віддалялися. Михась теж дивився їм услід.

– А моя Ксюша… – промовив він.

“Почалося”, – подумав Гриня і закурив. Цей монолог юного Ромео він чув вже не один раз. Все в кінці зводилося до того, що всі дівки – стерви, Ксюша така сама фіолетова, але любов зла і це вже замахало. Такі речі просто треба вислухати. Справи сердечні не піддаються здоровому глуздові і тому будь-які поради є зайвими і непотрібними.

Та й взагалі, подумалося хлопцю, наскільки важливим є мистецтво слухання. Щоб просто взяти і вислухати, не перебиваючи, не даючи абсурдних порад. Якщо не зрозуміти, то хоча б поспівчувати. Або хоча б зробити такий вигляд.

Врешті Михась замовк. Через кілька хвилин він тихо запитав:

– Гриня, коли ж наша Група стане відомою? Щоб не було цих дурнуватих бабських докорів, щоб не думати де заробити зайву копійку, а думати як робити хорошу музику… Як ти думаєш?

Гриня задумався. Питання віддавало риторикою.

– Фіг його знає, чувак, – сказав він і підняв комір куртки. – Фіг його знає…

Однокімнатна квартира беземоційно зустріла Гриню, зверхньо скуйовдивши йому волосся протягом відчиненої кватирки. Юнак поставив кофр з гітарою у куток, з насолодою стягнув кросівки і жбурнув куртку на диван. Потягнувся, мов зі сну, розминаючи затерпле від гітари плече і поплентався на кухню готувати каву. Самотній переляканий тарган чкурнув у шпарину за плиту. Гриня провів його поглядом, подумки вилаявся і поставив на плиту чайник.

Посьорбуючи каву хлопець знову згадав про довгоногу незнайомку біля кіоску і уявив її поруч себе. “Треба було хоча би познайомитися, – із жалем подумав він. – А раптом це була моя доля?”. Гриня посміхнувся – він ще не зустрічав долі з розмірами 90-60-90 (ну, плюс-мінус) і такими синіми очима. Хоча, правду кажучи, якою є або має бути доля він не уявляв.

Юнак струснув головою, відганяючи ці думки. Дівчина пішла з подругою, Михась обмірковує останні вибрики своєї Ксюші, тарган втік, а він сидить на кухонній табуретці із горнятком кави у руці. Так вже сталося і наразі змінити нічого не можна. Життя не перемотати назад як відеозапис. Гриня знову потягнувся, одним ковтком допив каву і пішов розкладати диванчик.

Засинаючи він знову подумав про ту дівчину. І вилаяв себе.